Хорватський тероризм

Есе на тему:

Хорватський тероризм

Історія Хорватії відвіку була складною і неоднозначною. З давніх часів держава боролася за незалежність. І методи цієї боротьби не завжди були правомірні. Але ми звернемося до фактів останнього століття і сучасності.

Ще в початку ХХ століття освічена молодь стала формувати таємні суспільства і звертатися до методів індивідуального терору, до «пропаганди дією» для досягнення своєї мети — визнання політичної автономії Хорватії. У 1912, 1913 і 1914 відбулися невдалі замахи на банів Хорватії. Проте таємні суспільства не отримали масової підтримки. Не змогли досягти своїх цілей і створені на рубежі 19−20 ст. політичні партії - як неонаціональні, так і сербсько-хорватські, включаючи Соціал-демократичну партію Хорватії [5, 410].

19 травня 1991 в Хорватії пройшов плебісцит з питання про суверенну і незалежну державу. 8 вересня 1991 Сабор Хорватії прийняв рішення про повний розрив з СФРЮ. Мало чим пізніше в Хорватії почалася громадянська війна між хорватами і країнськими сербами, яка продовжувалася до 1995. З серпня 1991 озброєні зіткнення між хорватами і сербами переросли у війну хорватської армії з силами Югославської народної армії (ЮНА).

5 грудня 1991 Сабор Славонії прийняв рішення про відгук свого представника в СФРЮ Стіпе Месича, що займав пост голови президії СФРЮ. 19 грудня 1991 серби проголосили створення своєї держави — Республіки Сербська Країна (РСЬК), не визнаного, проте, світовою спільнотою. До складу республіки окрім Країни увійшли також Західна Славонія і Східна Славонія.

В період громадянської війни ЮНА зробила бомбардування багатьох міст Хорватії, в результаті яких Осиек, Вінковци, Карловац, Задар і Дубровник були в значній мірі зруйновані, а Вуковар — повністю знищений. Лише на початку 1992 військових дії були припинені; до цього моменту приблизно третина території Хорватії (Країна і Східна Славонія) знаходилися під контролем сербських військ. У березні 1992 до Хорватії був введений і розміщений в основному в буферних зонах 14-тисячний контингент миротворчих сил ООН. У травні 1992 Хорватія була прийнята в члени ООН.

На проходивших в серпні 1992 перших в Хорватії прямих президентських виборах Туджман, що отримав 56,7% голосів виборців, був переобраний на пост президента [5, 434].

Услід за виведенням частин ЮНА з території Хорватії почалася ескалація війни в Боснії і Герцеговині, де сербські війська стали здійснювати захват територій і «етнічні чищення». У 1993 хорватські міліціонери в Боснії при військовій підтримці уряду обернули зброю проти боснійського уряду, що представляв різні національні верстви населення. 3 липня 1993 вони створили сепаратистську державу, яку назвали «Герцег-Босна». Тим часом Туджман і Мілошевіч стали співробітничати з «посередниками» Європейського союзу і ООН з метою нав’язати розчленовування Боснії і Герцеговини, а потім анексувати райони, які їх озброєні сили захопили і «етнічно очистили». Змова супроводилася безперервними військовими діями і епізодами інтенсивної перестрілки на окупованою Сербією території Хорватії. До кінця 1993 Туджман зажадав вивести миротворчі війська ООН з цих районів, оскільки вони відмовилися робити які-небудь дії проти порушення сербами умов припинення вогню.

Весною 1994 під дипломатичним натиском США Хорватія виступила гарантом угоди про припинення вогню між хорватами і мусульманами Боснії і Герцеговини. Ця угода передбачала ліквідацію «Герцег-Босні». Проте в умовах явної ворожості між мусульманами і хорватами після військових дій 1993;1994 угода не була виконана і залишилося лише на папері [6, 35].

У 1994;1995 наростала незадоволеність уряду Хорватії миротворчими зусиллями ООН. У травні 1995 хорватська армія захопила частину утримуваної сербами території, і після активних бойових дій на початку серпня 1995 територія Країни була повернена до складу Хорватії. Військові дії супроводилися вигнанням переважної більшості сербів з Хорватії на територію Боснії і Герцеговини і СРЮ. В цілому до кінця 1990;х років країну покинули близько 500 тис. сербів.

У грудні 1995 Хорватія взяла участь в підписанні Дейтонських угод по Боснії і Герцеговині. Військові перемоги Хорватії над сербами на хорватській території, а також участь в авіаційних нальотах НАТО в серпні-вересні 1995 наблизили закінчення військових дій.

У січні 1998 Східна Славонія (останній анклав Хорватії, що контролювався сербами) була повернена під хорватську юрисдикцію.

14 грудня 1998 Туджман призвав до єднання армії і народу, засудивши втручання США і Європейського суду у внутрішні справи Хорватії. Він заявив про необхідність скоротити число сербів, що проживають в країні, а також осіб, що рахують себе югославами (відповідно 12 і 9% всього населення). 17−18 грудня 1918 Туджман відвідав з офіційним візитом Москву, де були підписані Декларація про дружбу між Хорватією і Росією, а також угода про військову співпрацю (у 1995 армію Хорватії допомагали реформувати військові фахівці із США).

В ході подій в Косове Туджман і правлячих кругах країни виразили розуміння причин втручання НАТО, проте багато хорватів стримано відносилися до військових дій альянсу — навіть з врахуванням антисербських настроїв. 21 травня 1999 Туджман виступив з власним планом врегулювання кризи, вказуючи на величезні збитки у зв’язку з війною, проте ця ініціатива не отримала підтримки з боку США. В той же час офіційний Загреб встановив дружні стосунки з Чорногорією [7, 243].

Ситуація в країні кардинально змінилася після смерті Туджмана. 10 грудня 1999. На тих, що відбулися 3 січня 2000 парламентських виборах перемогу отримала коаліція Соціал-демократичної партії і Хорватської соціально-ліберальної партії - 47,3% голосів (71 місце). ХДС («партія Туджмана») отримало всього 30,6% голосів (46 місць); друга коаліція, яка стояла за уряд — Хорватська селянська партія, «Істарський демократичний сабор», Хорватська народна партія і Ліберальна партія — 16% голосів (24 мандати). Тим самим два опозиційні блоки отримали в парламенті країни переважну перевагу, але все-таки менше кваліфікованої більшості в 2/3 голоси. 27 січня прем'єр-міністром країни став соціал-демократ Івіца Рачан (представник СДП, р. 1944).

Літо 2001 характеризувалося політичною кризою, що виникла в результаті протистояння в парламенті з питання про видачу Гаагському трибуналу хорватських генералів. Їм були пред’явлені звинувачення у зв’язку з етнічними чищеннями 1995, коли під час боїв за Сербську Країну з країни бігли 150 тис. сербів, сотні громадян були убиті. Прем'єр-міністр Рачан погодився з видачею генералів, хоча це могло привести до падіння його кабінету у зв’язку з виниклою загрозою виходу з правлячої коаліції соціальних лібералів (вони категорично виступали проти екстрадиції). Президент С. Месич підтримав видачу, вважаючи, що це сприятиме «поверненню Хорватії до Європи» [7, 250].

З 2000 Хорватія почала переговори про асоційоване членство в ЄС, демонструє готовність розширювати стосунки з Росією. Прогрес в обох напрямах зв’язується з вирішенням проблеми національних меншин, і в першу чергу сербського, а також з досягненням економічної стабільності.

Список використаної літератури

хоравтія тероризм сербський

1. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму 16.05.2005.

2. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 09.12.1999.

3. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом від 27.01.1977.

4. Бекяшев К. А., Авясов М. Р. Борьба с международным терроризмом. Сборник документов. — М.: Альфа, 2005. — 723 с.

5. Гаврилин Ю. В., Смирнов Л. В. Современный терроризм: сущность, типология, проблемы противодействия. — М.: Из-во УВД, 2003. — 425 с.

6. Ємельянов В. Об'єкт тероризму: його ознаки // Право України — № 11, 2001. — с. 35 — 39.

7. Ємельянов В. П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості - Харків, 2001. — 320 с.

8. Ольшанський Д. В. Психологія тероризму. — Львів, 2003. — 326 с.