Кримінальна відповідальність за хуліганство

Кримінальна відповідальність за хуліганство

" Кримінальна відповідальність за хуліганство" .

Зміст.

Вступ.

§ 1. Поняття та кваліфікуючі ознаки хуліганства.

1.1. об'єкт хуліганства.

1.2. об'єктивна сторона хуліганства.

1.3. суб'єкт та суб'єктивна сторона хуліганства.

§ 2. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство).

Висновки.

Література.

вступ.

Подальший розвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави і суспільного життя, передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових, та інших особистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися на основі законності та правопорядку.

Конституція України закріплює основні права, свободи і обов’язки громадян, встановлює ефективну систему гарантій їх здійснення. Норми Основного Закону, забезпечують недоторканість особи, її житла, таємницю особистого життя, її листування, телефонних розмов і т. п. В ст. 3 Конституції України сказано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке порушення прав і свобод громадян України є недопустиме, в разі порушення прав і свобод людини, громадянин має право звертатися до суду для захисту своїх прав.

Кожний громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки як перед суспільством так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами — суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто життя, здоров’я, свободи і гідності людини. Кримінально-правова охорона цих невід'ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України — в главі III «Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи».

В даній роботі, проаналізовано тільки один вид злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти волі особи, об'єктом яких є особиста свобода людини. А також аналіз, їх основних видів: незаконне позбавлення волі, захоплення заложників та незаконне поміщення в психіатричну лікарню. Основною метою роботи є дослідження всіх питань повязаних із злочинами проти волі особи, їх види та кримінально-правова характеристика.

Розділ 1. Поняття та ознаки хуліганства.

Хуліганство порушує спокійні умови роботи, побуту і відпочинку людей, у більшості випадків пов" язане із заподіянням шкоди особі, пошкодженням майна. На ґрунті хуліганства нерідко вчиняються більш тяжкі злочини. Це обумовлює високий ступінь суспільної небезпечності хуліганства.

Частина 1 ст. 296 КК України дає визначення хуліганству, як грубому порушенню громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

1.1. Об" єктом хуліганства є громадський порядок у тій його частині, яка забезпечує спокійні умови суспільне корисної діяльності, побуту та відпочинку людей (громадський спокій), об" єктом особливо злісного хуліганства є також здоров" я людини, яке зазнає шкоди чи ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках використання хуліганом зброї, ножів або інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Об" єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Це основний безпосередній об" єкт хуліганства. Як додаткові об" єкти часто виступають особистість, здоров" я, навколишнє середовище, власність.

1.2. З об" єктивної сторони хуліганство являє собою суспільне небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок Діями, що грубо порушують громадський порядок, новий закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над хворими, немічними тощо.

На відміну від кримінальне караного дрібне хуліганство, що тягне адміністративну відповідальність (ст. 173 КАП), не пов" язане з грубим порушенням громадського порядку і виявляється у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому присікуванні до громадян тощо.

Так зване просте хуліганство може виявлятися в нанесенні побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров" я, пошкодженні або знищенні майна, вчиненні бешкету, тривалому публічному співанні непристойних пісень, спричиненні тривалого неспокою телефонними дзвінками з вживанням брутальних слів тощо.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов" язковими ознаками хуліганства. Наприклад, хуліганство може дістати вияв у веденні по радіо передач, що грубо порушують громадський порядок, створюють перешкоди радіомовленню, службовим радіозв" язкам. Водночас обстановка вчинення хуліганства, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значущістю, мають враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпечності конкретного хуліганського прояву. Критерієм оцінки при цьому може бути сила стримуючих особу факторів, ігноруючи які, вона вчиняє хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція у вузівській аудиторії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

1.3. Суб" єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні цього злочину, в якому дії характеризуються грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, особа усвідомлює такий характер своїх дій і бажає їх вчинення, тобто діє з прямим умислом. При вчиненні злісного, особливо злісного хуліганства винний також усвідомлює наявність кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак. Умисел стосовно заподіяння або можливості заподіяння шкоди здоров" ю потерпілого як одному з об" єктів особливо злісного хуліганства може бути як прямим, так і непрямим.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадський порядок. Цей мотив характеризується ницими спонуканнями у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п" яну хвацькість, пустощі тощо. У процесі вчинення злочину, який почався з мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння можуть перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку — хуліганство. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадський порядок.

Хуліганство визнається закінченим з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Суб" єктом хуліганства є особа, яка досягла 14 річного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов" язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням дій, що грубо порушують громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене частинами 1 або 2 цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов" язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов" язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена. Хуліганські дії, поєднані з активним опором — це протидія представникові влади або представникові громадськості, які виконують обов" язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об" єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

У частині 4 ст. 296 передбачена відповідальність за дії, визначені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холодну зброю йшлося при аналізі ст. 263 Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворює склад такого хуліганства, відноситься не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, слід розуміти не тільки предмети, заздалегідь спеціально оброблені, пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприклад, відламана і використана частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підготовлені винним для використання (столовий ніж, молоток, викрутка, шило, газовий пістолет тощо). Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворить передбаченого ч. 4 ст. 296 хуліганства. Під застосуванням зброї та інших предметів розуміють не тільки їхнє реальне застосування, а й погрозу такого застосування. Однією з обов" язкових ознак такого хуліганства є використання зброї та інших зазначених предметів для заподіяння шкоди здоров" ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням цих предметів, наприклад, для пошкодження майна, лісових насаджень, проти тварин не утворить складу цього виду хуліганства. Кваліфікація вчиненого в цих випадках має наставати за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296, а якщо ці дії містять ознаки інших більш тяжких злочинів, то додатково і за ці злочини. Нанесення при хуліганстві тяжкого тілесного ушкодження тягне за собою відповідальність за сукупністю цих злочинів.

Вчинення з хуліганських мотивів більш тяжких злочинів проти особи та власності, коли такі мотиви не зазначені в законі як кваліфікуюча ознаки злочину, теж тягне відповідальність за сукупністю злочинів. Це стосується, наприклад, умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121), умисного знищення або пошкодження майна при обтяжуючих обставинах (ст. 194). Оскільки п. 7 ст. 115 КК спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство з хуліганських мотивів, вчинене в такому випадку кваліфікується лише за цією нормою. Якщо вбивству передували або за ним ішли хуліганські дії (реальна сукупність), усе вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за п. «7″ ст. 115 та ст. 296 КК1. Дії, що охоплюються об» єктивною стороною умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, не повинні враховуватись як кваліфікуюча ознака при вирішенні питання про вид вчиненого при цьому хуліганства. Зокрема, вони не можуть самі по собі свідчити про наявність особливої зухвалості хуліганства, яке може залишатися в межах простого хуліганства. Використання за таких обставин, скажімо, ножа лише для вбивства не перетворює просте хуліганство в особливо злісне.

Виходячи з роз" яснень, даних у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3, за сукупністю злочинів треба кваліфікувати лише необережне вбивство, вчинене під час хуліганства. Із змісту п. 14 постанови випливає, що необережне ж заподіяння тілесних ушкоджень під час хуліганства самостійної кваліфікації не потребує.

Опір як кваліфікуюча ознака злісного хуліганства дістає вияв в активній протидії представнику влади чи представнику громадськості під час виконання ними службового або громадського обов" язку по охороні громадського порядку або в активній протидії громадянину щодо виконання ним громадського обов" язку з присікання хуліганства. Під поняття «опір» підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, застосування або погроза застосування насильства тощо.

Під присіканням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв" язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду міліції) покласти край хуліганству. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його присіканням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому.

Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і дістає вияв у невиконанні вимог представника влади, громадськості або пересічного громадянина.

Хуліганські дії, пов" язані з опором працівнику міліції або члену громадського формування з охорони громадського порядку, іншому представнику влади або громадськості, які виконують обов" язки щодо охорони громадського порядку, а також громадянину, який присікає хуліганство, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти порядку управління і охоплюються ст. 296.

Згідно чинного КК за хуліганство передбачено наступні санкції - за ч. 1 ст. 296 — штраф до п" ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, за ч. 2 ст. 296 — обмеження волі на строк до п" яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років, за ч. З ст. 296 — позбавлення волі на строк від двох до п" яти років, за ч. 4 ст. 296 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Таким чином, хуліганство — суспільно небезпечне діяння, що грубо порушує громадський порядок, та виражає явну неповагу до суспільства.

§ 2. Правові аспекти кваліфікації хуліганства.

Кримінально караному хуліганству, як і будь-якому іншому злочину, властиві певні особливості. По-перше, воно є одним з найпоширеніших злочинів. По-друге, хуліганські дії є такими лише тоді, коли одночасно грубо порушують громадський порядок та виражають явну неповагу до суспільства.

Способи вчинення хуліганських дій різноманітні (слово, жест, удар, підпал, шумові ефекти, руйнування тощо). Насильницькі дії щодо людей можуть бути скоєні як із застосуванням зброї чи інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, так і без їх використання.

З точки зору кримінального законодавства спосіб вчинення злочину у багатьох випадках є необхідною обставиною, яка характеризує діяння як суспільне небезпечне У ряді статей Кримінального кодексу України спосіб скоєння злочину, виступає як кваліфікуюча ознака. Що стосується хуліганства, то для особливо злісного його виду спосіб його здійснення застосування або спроба застосування вогнепальної зброї, ножів, кастетів або іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є обов" язковою ознакою, при чому такою, яка обтяжує відповідальність.

При вчиненні злочину тим чи іншим способом можливе використання особою різних матеріальних предметів або засобів (палки, ланцюги, рідини тощо).

У даному разі вогнепальна зброя, ножі, кастети або інша холодна зброя, а так само інші предмети, спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, крім способу, є і засобами скоєння хуліганства.

Особливістю хуліганства є й те, що воно може бути скоєне у будь-який час доби. Але фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину Наприклад, ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо, магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено як хуліганство ті самі дії вдень не містять ознак цього злочину.

Хуліганство відноситься до тих злочинів, які можуть вчинюватись у будь-яких місцях парк, ресторан, їдальня, кінотеатр, вулиця, підприємство, установа тощо, а також місцях індивідуального призначення будинок, квартира, дача. У 72 відсотках випадків хуліганські дії вчинюються у громадських місцях, як показує слідчо-судова практика, у більшості — 84 прилюдно, тобто в присутності інших громадян. У такому разі хуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент його скоєння Але часто хуліганські дії можуть проявитися і у безлюдних місцях, особливо тоді, коли винний вважає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання.

Важливим є те, що ці дії розраховані на те, що вони будуть сприйняті іншими особами, стануть їм відомі. Тому, наприклад, знищення газонів квітів у парках чи скверах, осквернення або пошкодження пам" ятників, зривання афіш, перевертання лавочок, розбивання лампочок на стовпах, пошкодження зелених насаджень, дермантину на вхідних дверях квартир тощо в момент їх скоєння, внаслідок відсутності очевидців і потерпілих ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження, зганьбленої честі, обурення. Вони з" являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства.

Тому подібні дії визнаються хуліганськими незалежно від того, скоєні вони публічно чи у відсутності людей, оскільки ними все ж грубо порушується громадський порядок і проявляється явна неповага до суспільства.

Публічність і громадське місце не є обов" язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка його вчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значущістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпечності конкретного хуліганського прояву і впливати на вирішення питання про призначення покарання.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримуючих особу факторів, ігноруючи які, вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція у вузівській аудитори, демонстрація кінофільму в переповненій залі, похоронна процесія і т. д.).

Встановлення мотивів і цілей злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежування хуліганства від суміжних складів визначення ступеня суспільної небезпечності особи винного.

У п 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 червня 1991 р «Про судову практику в справах про хуліганство» йдеться, що суди повинні відмежовувати хуліганство від інших злочинів у залежності від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей і обставин скоєних ним дій.

Мотив злочину — це трансформована у спонукання потреба особи до вчинення суспільне небезпечних діянь В основі хуліганського мотиву лежить розгнузданий егоїзм, а також вульгарне розуміння свободи, моральний анархізм. Хуліганський мотив — це прагнення до самоствердження, самовираження особи невихованої, з низькою культурою, нестриманим егоїзмом, це прагнення до самоствердження хама, варвара, дикуна.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення проявити явну неповагу до суспільства шляхом скоєння дій, які грубо порушують громадський порядок Він може находити своє вираження в низинних побудженнях у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, проявити грубу силу, п" яну хвацькість, бешкетництво тощо.

Треба зазначити, що прагнення особи до самоствердження і самовираження — нормальна і природна потреба. Кожна людина хоче цього, але використовує різні засоби. Соціальна оцінка залежить від того, якими шляхами і засобами дана потреба задовольняється.

Хуліганський мотив — це не тільки прагнення, бажання суб" єкта зараз же вчинити протиправні дії, а й процес, що збуджує у винного намір на їх скоєння. На моє переконання, саме мотив є тим стимулом, який породжує у винного прямий намір на вчинення хуліганства, що більше підкреслює підвищену суспільну небезпечність діяння.

Заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості і, навіть, вбивство потерпілого можуть стати засобом І формою безпосереднього вираження хуліганських спрямувань.

Слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання — найбільш відмінна риса, особливість діянь, які кваліфікуються за ст 296 КК. Скоєння дій не з хуліганських, а з інших мотивів (помста, корисливість, ревнощі тощо) утворюють суб" єктивну сторону іншого злочину, але не хуліганства. У більшості випадків це злочини проти особи. Недостатня увага до з" ясування мотиву здійснюваних дій приводить, як правило, до помилки у кваліфікації діяння. Це є першою відмінною рисою хуліганства.

Друга риса полягає у тому, що воно скоюється без приводу, як неадекватна реакція на поведінку потерпілого або інших осіб в силу необґрунтованості претензій до них.

Третя специфічна особливість розглядуваного злочину у тому, що безпосередня причина злочинного конфлікту завжди внутрішня, тобто вона у самому суб" єкті Внутрішньою вона є у тому розумінні, що здійснювані дії жодною мірою не викликані необхідністю зовні, тобто в конкретній життєвій ситуації логічно не обґрунтовані і не обумовлені даними обставинами.

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої або зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе практичне значення для відмежування хуліганських дій І злочинів проти особи.

З мотивом пов" язана ціль — явна неповага до суспільства — шляхом вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок У ряді випадків хуліган може керуватись кількома мотивами І прагнути до досягнення різних цілей, але у будь-якому разі мотив явної неповаги до суспільства є домінуючим.

Ціллю при хуліганстві є порушення громадського порядку Заподіяння шкоди особі, майну тощо виступає при хуліганстві як спосіб порушення названого порядку.

Мотив і ціль при хуліганстві нерозривно пов" язані, а оскільки при даному виді злочину винний задовольняється самоствердженням, реалізацією своєї примхи, ефектом здійснюваних дій, то це приводить до злиття Цілі з мотивом.

З урахуванням розглянутих основних ознак, хуліганство на мій погляд, може бути визначено як майже не обумовлені зовнішніми обставинами, скоювані за явно несуттєвим приводом або взагалі без такого та ігноруючі існуючими в суспільстві стримуючими факторами (правовими, моральними нормами, загальноприйнятими правилами поведінки) умисні дії, які вчинюються з хуліганських мотивів та цілей, І находять вираження в усвідомленому прагненні проявити явну неповагу до суспільства, шляхом грубого порушення громадського порядку, в частині забезпечення спокійних умов суспільне корисної діяльності, побуту та відпочинку людей, і, нарешті, необхідно показати суспільну небезпечність кримінально-караного хуліганства.

Хуліганство, як зазначалося вище, відноситься до злочинів, вчинюваних умисно, а це саме по собі є основою для визнання умисних злочинів більш небезпечними, ніж злочини необережні.

Необережна форма вини при хуліганстві виключена У свою чергу, найбільш небезпечні з навмисних злочинів ті, які вчинені з прямим умислом. Що стосується хуліганства, то воно скоюється тільки з прямим умислом, що більшою мірою підкреслює підвищену суспільну небезпечність вказаного злочину те, що при непрямому умислі винний, припускаючи можливість настання шкідливих наслідків, все ж не прагне до їх вчинення, свідчить про меншу суспільну небезпечність його особи, ніж при прямому умислі Хуліган же, припускаючи можливість настання вказаних наслідків, в той же час й прагне до їх здійснення І бажає настання У цьому виявляється підвищена суспільна небезпечність особи хулігана.

§ 3. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство).

Принципове знамення для визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство правильної організації боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних ним за складом злочинів проти особи. Воно ускладнюється збігом деяких ознак хуліганства і злочинів проти особи, що й спричиняє помилки при розгляді судами справ даної категорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв" язку з тим що в слідчо-судовій і прокурорські практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань, пов" язаних з розмежуванням хуліганства і деяких близьких до нього злочинів.

Зокрема на необхідність відокремлення хуліганства від інших злочинів і на критерії такої відмежування неодноразово вказував Верховний Суд України. Так, у п 16 постанови від 28 червня 1991 р № 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» роз" яснюється, то суди зобов" язані вирізняти хуліганство від інших злочинів у залежності від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей, обставин скоєних ним дій.

Підвищена суспільна небезпечність хуліганства полягає не лише в безпосередньому грубому порушенні громадського порядку, а й в тому, що одночасно досить часто вчинюються інші злочини. Тому при застосуванні кримінального закону постійно виникає необхідність відмежування їх від хуліганства.

Найчастіше правоохоронним органам доводиться зустрічатися з фактами одночасного вчинення хуліганства і злочинів проти особи. Оскільки при хуліганських діях винний іноді ображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і, навіть посягає на життя, в практиці органів слідства і суду виникають три принципово важливих для правильного застосування закону питання:

— по-перше, в яких випадках названі посягання на життя, здоров" я, честь і гідність особи є самостійними злочинами і не можуть розглядатися складовими об" єктивної сторони хуліганства,.

— по-друге, коли посягання на особисті блага людини як ознаки хуліганства втрачають значення самостійних діянь і цілком ним охоплюються,.

— по-третє, в яких випадках злочини проти особи, хоча і скоєні в процесі хуліганства, виходять за межі його складу і потребують додаткової кваліфікації в сукупності з хуліганством.

Більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини (умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень тощо), скоєні з хуліганських мотивів, варто кваліфікувати за відповідним статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за них. В сукупності хуліганством такі дії можуть кваліфікуватися лише за умови якщо хуліганство й інший більш тяжкий злочин, вчинений з хуліганських мотивів, провокували самостійні злочини — реальна сукупність.

Якщо хуліганство супроводжувалося посяганням на особу (заподіяння побоїв, легких тілесних ушкоджень, вчинення розбещуючих дій), то це може бути підставою до визнання хуліганства злісним за ознакою особливої зухвалості. Судова практика виходить з того, якщо хуліганські дії супроводжувалися менш тяжкими посяганнями на особу, ніж хуліганство, то вони охоплюються складом хуліганства і додаткової кваліфікації не потребують.

Відсутність у суспільно небезпечних діях винного прояву неповаги до суспільства прагнення проявити таку неповагу виключає визнання вчиненого злочину хуліганством.

Посягання на особу, вчинене навіть у громадському місці і привселюдно, але без наміру проявити явну неповагу до суспільства, не можна кваліфікувати як хуліганство.

Труднощі викликає оцінка випадків сварок і скандалів у квартирах, що супроводжувалися посяганням на особу, нецензурною лайкою, шумом тощо. В судовій практиці спостерігається тенденція кваліфікації як хуліганства посягань на особу, вчинених на ґрунті побутових неприязних стосунків, особливо якщо це посягання мало місце під час скандалу, і винний знаходився в нетверезому стані.

Проте, як хуліганство можна розцінювати дії, скоєні в квартирі за особистими мотивами тільки тоді, коли їх характер свідчив про явну зневагу до правил співжиття коли в них проявлялася явна неповага до суспільства у вигляді грубого порушення традиційних норм моралі.

Посягання на особу, вчинені на побутовому ґрунті, повинні розглядатися як злочини, проти особи. 3 приводу цього слушно зазначено у п. 17 постанови Пленуму ВС України — нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні в сім" ї, квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистим неприязним ставленням, неправильними діями потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини протії особи.

Під час сварок і скандалів трапляється, що особи, які перебувають у нетверезому стані, нецензурно висловлюються, створюють шум, який може заважати сусідам. Проте, ці обставини, ще не дають підстав для кваліфікації вчиненого як хуліганства. Для визнання діяння хуліганством недостатньо одного факту порушення громадського порядку, тому що в широкому розумінні будь-який злочин, що вчиняється в громадському місці, порушує встановлений порядок.

При хуліганстві грубе порушення громадською порядку повинно обов" язково супроводжуватися проявом явної неповаги до суспільства. Ознака ж явної неповаги характеризує як об" єктивну сторону злочину (характер дії), так і суб" єктивну (бажання або свідоме допущення явного порушення прав та інтересів громадян, прийнятих звичаїв та норм моралі). Тому, якщо суб'єкт, об" єктивно порушуючи інтереси сторонніх громадян (наприклад, створюючи шум), не прагнув до цього або навіть не усвідомлював цього, а діяв із суто особистих мотивів, в його поведінці відсутня ознака явної неповаги до суспільства.

Ототожнення хуліганства з побутовими злочинами проти особи призводить в одних випадках до посилення відповідальності (коти менш небезпечний злочин проти особи (наприклад заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших — до пом" якшення відповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство, тобто адміністративний проступок). Як те, так й інше рішення свідчать про неправильне застосування закону, а отже, завдають шкоди законності, існуючим принципам правосуддя і, нарешті, інтересам суспільства.

Чітке розмежування хуліганства і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішому застосуванню кримінальне правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя, підвищенню авторитету правоохоронних органів.

Частина 1 ст. 296 КК визначає кримінально карне хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Однією з характерних рис хуліганства є його складна структура об'єктивної сторони складу злочину, різноманітність проявів хуліганських дні, які кримінальне законодавство нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодження державного, громадського або індивідуального майна).

Грубе порушення громадського порядку як ознака кримінально-карного хуліганства полягає в суттєвому порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножем знайомій особі, що проходила повз нього, в іншому — знаходячись в стані сильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а в третьому — бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма цими діями вони грубо порушують громадський порядок.

Явна неповага до суспільства проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначають відносини між громадянами. Вона може проявитися в бійці розв’язаній на концерті, знищенні, псуванні в парках лавок або зелених насаджень тощо.

У тому, що зазначені ознаки є і при хуліганстві, і при злочинах проти особи, міститься це одна причина можливості змішування їх складів.

При всій незрозумілості наведеного, слушно виникають запитання який зміст вкладається в поняття — явне, бо не явне порушення громадського порядку, які критерії необхідно використовувати при розмежуванні даних понять?

Відповідь можна дати лише після з’ясування ставлення винного до факту грубого порушення громадського порядку і явної неповаги до суспільства, тобто залежно від того, умисно бо необережно було порушено даний порядок.

Якщо винний при заподіянні потерпілому, скажімо, тілесних ушкоджень одночасно усвідомлював і бажав порушення громадського порядку (діяв з прямим умислом), то в таких випадках можна стверджувати, що він діяв з хуліганських мотивів і тому вчинене ним повинно кваліфікуватися лише за статтею про хуліганство.

Складніше, коли винний не бажав, але, проте, свідомо припускав порушення порядку. Труднощі при оцінці діяння, як правило, виникають тому, що в даній ситуації є поєднання двох мотивів (особистого і хуліганського). У таких випадках за умови реального порушення громадського порядку сукупне діяння повинно кваліфікуватися лише як хуліганство.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 296 КК такі діяння, коли при умисному заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень одночасно порушувався громадський порядок але ставлення до факту його порушення з боку винного виявилося у формі необережності. Тут дії кваліфікуються за статтями КК як злочини проти особи. Основним підтвердженням такого висновку може служити те, що хуліганство, передбачене ст. 296 КК, — умисний злочин.

Для того щоб визначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство.

У юридичній літературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристи вирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубо порушують громадський порядок, інші — головне значення надавали хуліганському мотиву вчинення злочину Проте і та й інша позиції, є не достатньо переконливими тому що вони не є визначальними.

Частіше за все хуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно Проте, це не обов" язкові ознаки даного злочину, тому що можливі випадки, коли вказані ознаки можуть бути відсутні, (хуліганські дзвінки по телефону незнайомим людям, які можуть полягати в різних погрозах та залякуванні, побиття без будь-якого приводу в безлюдному місці випадкового перехожого тощо).

Водночас вчинення привселюдно в громадському місці дій, що порушують порядок, але при відсутності ознаки явної неповаги до суспільства, ще не утворює складу хуліганства. Варто сказати, що хуліганство може бути скоєне на підставі різних мотивів (ревнощі помста, статева пристрасть тощо), але кваліфікуватися за ст. 296 КК. Дії, які основані на названих мотивах, будуть лише в тих випадках, коли вони одночасно супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку, цинізмом, і виявляли явну неповагу д суспільства, його інтересів, порядку і правил. При цьому може мати місце як реальна, так ідеальна сукупність злочинів.

Практика свідчить, що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень при кваліфікації не виникає. В таких випадках злочини відділені один від одного певним проміжком часу і є самостійними актами антигромадської поведінки. Відповідно до закону кожний злочин, що входить в таку сукупність, повинен одержати самостійну юридичну оцінку. Набагато складніше вирішити питання про кваліфікацію при ідеальній сукупності, коли однією дією скоюється два або більше злочинів, і, отже, шкода завдається різним суспільна відносинам, які охороняються самостійними нормами КК.

При розгляді кримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити, коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додатково кваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати за двома статтям КК, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, що передбачає відповідальність за посягання тільки на особу. У п 14 постанови Пленуму ВС України, роз" яснюється, що нанесення образ, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) без обтяжуючих обставин слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною статті про хуліганство КК. Додаткова кваліфікація за статтями щодо злочинів проти особи не потрібна.

Слід зазначити, що хуліганство, пов" язане з приниженням честі й гідності громадян, порушенням їх тілесної недоторканності, вирізняється від певних злочинів проти особи (образ, побоїв, тілесних ушкоджень) за рядом об" єктивних і суб" єктивних ознак.

Підстави для такого розмежування необхідно, насамперед, шукати в ознаках суб" єктивної сторони злочинного діяння, зокрема, в змісті й спрямованості наміру, мотивах і цілях, а також такій факультативній ознаці як обстановка вчинення злочину.

Однакові, на перший погляд, дії по-різному характеризуються і кваліфікуються.

Встановлення хуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство дає підстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і, навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов" язаний з бажанням або свідомим допущенням вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин (звичайно, коли є й інші ознаки, що його характеризують).

Аналіз судової практики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуванні кримінального закону, є поверхове дослідження обставин справи, що в сукупності свідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети його протиправних дій. В результаті ці дії неправильно кваліфікуються як хуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи і, навпаки. Для розмежування хуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного в сукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння. В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силами злочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощі тощо.

Практика свідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тільки цілеспрямований характер, а й обмежені в часі. Як правило, ці особи, досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предмет посягання хуліганських дій не визначені. І вони не рідко відбуваються протягом тривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуються багаторазовим насильством щодо потерпілого.

Для розмежування розглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка використаних при цьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесні ушкодження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметами продумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбувається зненацька) супроводжується використанням предметів, які випадково виявилися у винного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й інші інструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), і нерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямим призначенням.

Нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні з хуліганських мотивів, кваліфікуються як хуліганство незалежно від того де вони вчинені, хто був потерпілим і як скоєні — привселюдно чи ні. Ті ж дії, вчинені через особисте ставлення в громадському місці і при сторонніх особах, хуліганством визнаватися не повинні, якщо, звичайно, вони не переростають у злочини проти громадського порядку (порушення відпочинку громадян у нічний час, продовження сварки, незважаючи на втручання сусідів, посягання на сторонніх осіб, які намагалися захистити потерпілого тощо).

Мотиви при хуліганстві — завжди хуліганські наміри з метою порушити громадський порядок і проявити явну неповагу до суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий і спрямований на порушення громадського порядку. Отже, ознаками, що визначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об" єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які чиняться проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб" єктивна сторона). Мотиви при вчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі, ненависть тощо). Мета — досягнення злочинного результату тобто заподіянім моральної шкоди фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даного виду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров" я, честь та гідність громадянина.

Необхідно зупинитися на відмінностях кримінально-карного хуліганства від такого, що розглядається в адміністративному порядку (ст. 173 КпАП України). У практичній робот органів внутрішніх справ, суду та прокуратури іноді важко відмежувати ці два види хуліганства.

Так, в абз 4 згаданої вище постанови Пленуму ВС України йдеться, що деякі суди кримінально-каране хуліганство розцінюють як дрібне і, навпаки, до адміністративної відповідальності притягують осіб, котрі вчинили дрібне хуліганство. Обидва види правопорушень є порушеннями громадського порядку, тому і характер дій винного іноді збігається. Це викликає необхідність наявності чітких критеріїв для правильного відмежування одного виду від іншого.

Головним критерієм відмежування дрібного хуліганства як адміністративного проступку від кримінально-карного, передбаченого ст. 296 КК України, є ступінь суспільної небезпечності скоєного діяння. Останній виявляється в їх характері. Слід погодитися з точкою зору на дане питання О. Шишова, який зазначав, що відмінність дрібного хуліганства від крпмінально-карного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється в неоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву неповаги до суспільства.

Дії адміністративного правопорушника не завдають суспільним відносинам які охороняються законом суттєвої шкоди, і не мають, таким чином значної суспільної небезпечності. Вони малозначимі і не містять ознак явної неповаги до суспільства, тому караються правовими нормами, що передбачають адміністративну відповідальність.

Чи був хуліганський прояв грубим порушенням громадського порядку або малозначним — це питання повинно вирішуватися шляхом оцінки всіх обставин справи.

Аналіз і узагальнення судової практики дозволяють виявити ті ознаки хуліганства й обставини його вчинення, що істотно впливають на ступінь суспільної небезпечності даного виду злочинів, і тому повинні враховуватися при кваліфікації діяння.

Хуліганські дії характеризуються насамперед, своєю формою, змістом тих мотивів, котрими керувався винний, обстановкою, в якій вони відбувалися, тривалістю викликаними ними наслідками.

Такі хуліганські дії, як нецензурна лайка в громадських місцях і образливе присікування до громадян, належать до дрібного хуліганства. Але, у той же час, було б неправильним вважати, що названі форми хуліганських проявів характерні лише для дрібного хуліганства. Такі дії можуть визнаватися дрібним хуліганством за умови, що вони за своїм характером не тягнуть застосування мір кримінального покарання. Це означає, що суспільна небезпечність хуліганських дій значною мірою визначається їх тривалістю. Та ж сама нецензурна лайка (що є в принципі дрібним хуліганством) переростає в кримінально-карний його вид, якщо буде тривалою і тому надовго порушить спокій громадян.

Відмежування простого (ч 1 ст. 296 КК) кримінально-карного хуліганства від дрібного (ст. 173 КпАП) на мою думку, варто проводити в залежності від обстановки (місця, часу події), тривалості характеру (заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, пошкодження або знищення майна тощо), а так само реального результату (наслідків) хуліганських дій (ступінь тяжкість тілесних ушкоджень, розмір матеріальної шкоди).

Таким чином, розмежування хуліганства від суміжних складів злочинів шляхом встановлення умислу, мотивів цілей і обставин скоєних дій дозволяє виключити слідчі й судові помилки в кваліфікації при розслідуванні і розгляді справ, а з" ясування основних ознак кримінально-карного і дрібного хуліганства необхідно для правильною визначення того чи іншого виду відповідальності і застосування до винних відповідної міри покарання.

Л. X, а л д е с в Отвстствснность за хулиганство // Российская юстиция — 1997. — № 5 — С 39.

Коржанский Н Й Квалификация хулиганства — Волгоград, 1989.

Даньшин Й О мотивах хулиганства // Правоведение — 1965 — № 2 — С 174.

Науково-практичний коментар до Кримінальної кодексу України — К, 1994.

Волков Б С Мотив й квалификация преступления — Казань, 1968.

Кримінальне право України (загальна частина) — К, 1995.