Проблема зовнішнього боргу России

«Принцип витрачання грошей, які заплатить наступне покоління, званий консолидированием боргу, не що інше, як і величезному масштабі обмануте будущее».

Т. Джефферсон.

ЩО ТАКЕ ЗОВНІШНІЙ БОРГ РОССИИ?

Структура зовнішнього боргу Російської Федерації За даними DFC, Goldman-Sachs, IIF зовнішній борг Російської Федерації представляє з себе таке (суми обчислюються млрд. дол. США):

| |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |1997 |1998 | |Зовнішній борг |82,7 |89,2 |100,7|115,7|134,4|161,2|176,0| |І це в % від номінального ВВП|102,0|49,0 |36,0 |33,0 |31,0 |35,0 |64,0 | |Середньоі довгострокова |66,5 |74,9 |82,8 |93,4 |99,6 |117,8|137,1| |заборгованість | | | | | | | | |Короткострокова заборгованість |10,9 |8,2 |9,8 |11,5 |21,7 |39,8 |31,9 | |Прострочена заборгованість |5,4 |5,1 |8,0 |10,7 |13,0 |3,6 |7,0 | |По кредиторам | | |Міжнародні фінансові |1,7 |3,5 |5,4 |11,4 |15,3 |18,7 |25,2 | |інститути | | | | | | | | |У т. год. прострочена |0,0 |0,0 |0,0 |0,0 |0,0 |0,0 |0,0 | |заборгованість | | | | | | | | |МВФ |1,0 |2,5 |4,2 |9,6 |12,5 |13,3 |18,5 | |МБРР |0,1 |0,4 |0,7 |1,5 |2,6 |4,0 |5,0 | |Інші багатосторонні кредити |0,6 |0,7 |0,5 |0,3 |0,2 |1,3 |1,8 | |Офіційні двосторонні |45,7 |48,9 |53,4 |56,1 |58,8 |55,6 |60,5 | |кредити | | | | | | | | |У т. год. прострочена |2,9 |0,4 |0,5 |0,0 |0,0 |0,0 |1,1 | |заборгованість | | | | | | | | |Комерційні банки в т. год. |17,9 |17,4 |48,6 |19,8 |19,1 |25,2 |29,7 | |середньо- і довгострокова | | | | | | | | |заборгованість | | | | | | | | |Короткострокова заборгованість |4,5 |4,4 |4,7 |5,8 |9,3 |17,4 |17,4 | |Прострочена заборгованість |1,4 |2,6 |4,0 |5,5 |6,5 |0,0 |1,7 | |Інші приватні кредити — у т. ч.|1,0 |2,1 |3,6 |5,2 |6,6 |3,6 |4,2 | |прострочена заборгованість | | | | | | | | |По заёмщикам | | |Громадський сектор |78,3 |84,8 |95,7 |109,4|123,1|135,9|152 | |Приватний сектор |0,6 |0,6 |0,6 |0,9 |3,4 |9,5 |- | |Депозитні банки |3,9 |3,8 |4,4 |5,4 |7,9 |15,7 |- | |Внутрішні активи | | |Валютні резерви |2,0 |5,8 |4,0 |14,4 |11,3 |12,9 |7,0 | |Середньомісячний імпорт |1,0 |1,7 |1,0 |2,2 |1,9 |2,1 |1,5 | |Золото (ринкові ціни) |3,3 |3,7 |3,2 |3,6 |5,2 |5,4 |- | |Золото (млн. тр. унцій — млн. |9,5 |10,0 |8,0 |9,0 |13,0 |16,0 |- | |дол.) | | | | | | | | |Депозити в стабілізаційних |- |9,4 |10,3 |11,6 |15,8 |16,2 |- | |банках | | | | | | | |.

Скільки Росія должна?

Державний борг СРСР країн Заходу зросла з $ 35 млрд. в 1985 р. до $ 72 млрд. 1990 р. З іншого боку, СРСР став боржником країн РЕВ. Заборгованість за платежами Польщі, Чехії, Угорщини та НДР становила 1991 р. $ 24 млрд. У найгіршому разі 1991 р. борг СРСР виріс до $ 92 млрд. До 1985 р. СРСР заплатив по зовнішнім боргом $ 28,9 млрд. За 1986;1991 рр. СРСР виплатив західним кредиторам майже $ 60 млрд. На погашення зовнішньої державної боргу кінці 90-х рр. йшло понад 40 кримінальних% всіх бюджетних ассигнований.

Як очевидно з табл.1, понад 34% загального обсягу російського зовнішнього боргу посідає приватних кредиторів, більшою масі своїй об'єднаних в Лондонський клуб. Для реструктуризації боргу рамках даного установи необхідно одержати згоду щонайменше 95% голосів членів клубу. Через складності роботи з Лондонським клубом за 1989 -1993 рр. у межах було укладено всього 66 реструктуризаційних угод, тоді як у межах Паризького — більш 400. До 2001 р. внаслідок часткового списання сукупний зовнішній борг Росії знизився до $ 153−156 млрд.

Відповідь на традиційний російське питання «Куди поділися гроші?» в сьогоднішній день став, напевно, вже риторичним. Основу кредитів, отриманих Росією, становлять кредити політичні. Вони склали від $ 100 млрд. до $ 120 млрд. (відмінність пояснюється відмінностями у трактуванні поняття «політичний кредит»). Наприклад, що означає отримання іноземного кредити виплати пенсій, чи як розцінювати «ніжки Буша»?

Свого часу, ресурси які СРСР у перші роки після війни надав країнам Західної Європи (близько $ 3 млрд. довгострокових пільгових кредитів, це вважаючи інтенсивної продовольчої, фінансової та іншої помощи[1]) Захід назвав політичними, оскільки СРСР використовував їх задля насадження своєї власної ідеології. Збитки, завданий війною СРСР, оцінювався в$ 357млрд, що він відповідає приблизно $ 40 трлн у сприйнятті сучасних цінах. Цей борг був пробачили до СРСР Німеччини. І це у той час, як у СРСР було зруйновані 1710 міст і селищ (60% загальної кількості), 70 000 сіл й сіл, 32 000 промислових підприємств. Коли 1945 р. виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося проти 1940 р. на 50%[2], але в Україні був страшенний голод, тим щонайменше до Східної Європу, зокрема до Німеччини, йшли ешелони із хлібом. І це з тому, що це допомога справді надавалася як і народам Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії, яка брала активну участь у війні на боці фашистів в тій мірою які виступали їх сателітам і чи пособниками.

Наприкінці XX в. вже Росія отримує політичні кредиты.

Чому давали?

Головна мета політичних кредитів, щодо справи, плату просування ідеалів кредитора (у разі «демократичних») та її глобальних стратегічних интересов.

Чому брали?

Беруть у разі, зазвичай, збанкрутілі режими, лідери яких хочуть зберегти влада за будь-яку ціну, навіть ціною поневолювання своєї країни. Їх позицію у повною мірою відбиває фраза «Після нас хоч потоп».

Природно, ефективність використання даних кредитів, явно негативна. Тож якщо Л. Ерхард міг заявити, що «кожен долар, витрачений у Німеччині за планом Маршалла, дозволив здійснити матеріальні і трудові досягнення від $ 10 до $ 20"[3]. Те кожен долар, узятий в горбачевско-ельцинский період, мав цілком протилежний ефект: він вимивав з російської економіки та скорочував виробництво на $ 5−6.

Інший приклад: японська економіка стала на ноги без іноземної допомоги. Після перших економічних успіхів іноземці зацікавилися цієї країною, але Японія вже захистила свою промисловість спеціальними законами. Згодом було оголошено про лібералізацію у деяких галузях, але виявилося, що у цих галузях позиції японських підприємців настільки сильні, що іноземцям було робити нічого. Тому частка іноземного капіталу японської промисловості не перевищує 4%, що у кілька разів менше, ніж її конкурентов.

Це означає дня країни державний долг?

У разі світова історія багата на приклади: одній з причин Кримської війни була загроза англійських і французьких банкірів вводити на Росії «зовнішнє управління» фінансами, як вони вже після війни зробили на відношенні «хвору людину Європи» — Оттоманської порты[4].

Революція в Франції 1789 р, зокрема стала наслідком величезного державного боргу перед, яке сягнуло 100% внутрішнього продукту. Результатом було повстання і штурм Бастилії 14 липня 1789 р.; вона і нині є національним святом Франции.

Величезні Витрати Російсько-японську війну, і революцію 1905 р. привели Росію межу банкрутства. Становище врятувала Франція, що надала Миколі II навесні 1906 р. позику в 2,2 млн. золотих франків за обіцянку запровадити Конституцію та облагородити фасад самодержавства, запровадивши «думську монархию», а також розпочати Антанту, що автоматично втягнуло Росію у Першу світову войну.

Прихід Гітлера до української влади внаслідок величезні борги Німеччини перед країнами Антанти. Розорення Німеччини виплатами з репарацій і зовнішніх боргах фактично привело її до економічного банкрутства і радикализму.

Т. Джефферсон з цього приводу справедливо писав: «На кожному поколінні лежить обов’язок виплачувати свої власні борги за мері їх освіти — принцип, який, якщо він виконувався, запобіг половину всіх війн — у мире».

Та не на місці: у другій половині XX в. він у більшої або меншою мірою навчилося контролювати і використовувати стихію державних боргів. У 70−80-ті рр. формується новий етап взаємовідносин, виникає боргової криза країн, видозмінюється політика Заходу та Міжнародних організацій (МВФ, МБРР, ГАТТ та інших.). З’являються structural adjustment programmes, позики «допомоги», які надаються «слабакам» на певних умов, саме: лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, девальвація національної валюти, підвищення ставки кредиту, приватизація держпідприємств, жорсткість податкової політики, скорочення соціальних витрат (заморожування зарплат, урізання прав профспілок, дотацій на соціальні потреби) тощо. Логіка цього набору пунктів (до речі, признававшаяся обома сторонами) заключалась в стимулюванні повернення боргів, в гаслі «Розвиток заради на часі і повної виплати долгов"[5]. Єльцин, як президент, і говорив: «У числі пріоритетів бюджетної політики має бути погашення бюджетної заборгованості у попередні годы"[6].

Які ж виявилися результати? Зовнішній борг повсюдно зростає. По Латинської Америки загалом за аналізований період збільшився більш як вдвічі, досягнувши в 1995 р. $ 608 млрд[7]. З країн борг збільшився ще більше — в 3−4 разу. Найчастіше збільшилася і відсоткове співвідношення боргу до ВВП. Можна констатувати також зниженні в деяких випадках такого ключового показника економічного розвитку, як ВВП душу населення (Мексика, Перу, Венесуела, Філіппіни, Алжир та інших.). Якщо ж можна говорити про його підвищення, воно було значно меншим соотносительно із зростаючим тягарем боргу. І ще: переважають у всіх без винятку зазначених країнах спостерігалися тенденція посилення соціальної диференціації, зростання розриву прибутків. Щодо деяких із них так званий децильный коефіцієнт (різниця у доходах верхніх і нижніх 10% населення) досяг страхітливо величезною (Бразилія — 61, Нігеріямайже 87 та інших.). Таким чином, створювалася хіба що своєрідна місцева колоніальна адміністрація з «своих».

Країни, хто був менше залучені в «гри» до міжнародних фінансовими організаціями та іншими іноземними кредиторами (наприклад, Китай), демонстрували досить переконливу динаміку господарського розвитку. Навіть у випадках, коли інші позики й кредити спочатку стимулювали деякі економічні зрушення, потім збільшення тягаря обслуговування зовнішнього боргу зумовлювало істотне зменшення інвестицій і поточного споживання, уповільнення розвитку та консервації бідності та злиднів в странах-должниках. Заборгованість перетворилася на нової форми залежності периферії від центру і чинник, що збільшує відстань між ними.

З погляду економістів, державний борг виглядає не краще. Характеризуючи становище, у якому опинилася Російська імперія наприкінці ХІХ в., 1898 р. видатний російський економіст З. Ф. Шарапов писав: «Зло, гнітюче ношу народну життя й паралізуюче наш народний працю, полягає у тон, що введена ми 30 років тому вони фінансова политина систематично заміняла гроші - знаряддя звернення, гроші - колишній капітал виробництва державними цінними бумагами».

Такої думки промисловець і економіст У. А. Кокорєв, що у 1887 р. вельми красномовно висловлювався щодо зовнішніх боргів: «Позики такого згубного властивості можна порівняти тільки з позиками деяких прапорщиків колишнього часу, які промотували стан своїх батьків і тим самим страчували себе, а наші закордонні позики стратять нас всіх від малого до велика».

Негативне вплив, який чиниться зовнішнім боргом на економіку, зазначав Д. Рікардо, який ще 1815 р. зазначав: «Державний борг веде втечі капіталів, скорочує приватні заощадження, тягар боргу не стільки у щорічної виплаті відсотка, як у розтраті ресурсів». Майже за 200 років провідні економісти свідчать ж, наприклад, П. Самуэльсон пишет:

«Мабуть, найбільш серйозне наслідок величезного державного боргу у тому, що він обумовлює „вимивання капіталу“ з складу багатства, належить приватного сектора. Внаслідок цього темпи економічного зростання уповільнюються і потенційний рівень життя жінок у майбутньому снижается».

Але й усе вищесказане — тільки п’яту частину проблеми. Державний борг є важливим елементом відстроченою (пригніченою) інфляції, дія котрої значно ширше, його прямої негативного ефекту. М. Фрідмен у цій приводу писав: «Причина — в тому, що пригніченою інфляція перешкоджає функціонуванню ринкової системи. Уряд створює якийсь субститут ринкової системи, який виявляється виключно неэффективным».

Але це ще все. Іноземні кредити підвищують попит на товари країн-кредиторів, збільшуючи чистий експорт нафти й еластичність фінансових систем цих країн. У дивовижній країні позичальника, природно, дані процеси протікають до навпаки. У разі кредитор, у принципі, може видавати кредити — у виді лише частково забезпечених фінансових коштів, їх повне забезпечення повністю лягає на його одержувача. Тобто країна позичальник, власне, стає колонією країни кредитора.

Отже, зовнішній державний борг є знаряддям війни, подібним за своєю потугою з найбільш збоченим зброєю масового знищення, яке залишає людей живих, але прирікає їх у злиденне і залежне існування. Так було в 1947 р., коли Великобританія змушена була відмовитися від своїх зобов’язань на американському кредиту, які погрожували їй банкрутством, прем'єр-міністр Англії Клемент Зттли заявив на парламенті, що змушена вжити заходів для тому, щоб «відновити економічну свободу, точно як і, як і війні ми виборювали нашу політичну свободу"[8].

Але, як в будь-який медалі, у зовнішнього боргу також є дві сторони. З цього погляду Росія сама винна у тому, і що може дійти конструктивного діалогу з країнами Заходу. Цьому є низка причин, їх умовно можна розділити на нижеследующие.

Экономические.

Росія тільки впродовж 15 років горбачевско-ельцинской епохи мало виробила обгрунтованою програми виходу з кризи, зокрема немає такою економічної до перспектив повернення кредитів та його ефективного використання. Природно, що й здоровим, благорасположенным до Росії силам Заходу важко переконатися в цьому. Росія ніяк більше представляється їм варварської країною, яка може до економічному розвитку. Як наслідок, протягом останніх 10 років радикально змінилося і ставлення до російської. Внутрішній «залізну завісу» поступово змінюється на зовнішній «оксамитовий» — візовий, економічних і полі-тичних санкцій, тощо. д.

Военные.

Руйнування Варшавського блоку, активне просування НАГО сходові, фактичне створення нової покоління загальнонаціональної системи ПРО США зруйнували баланс наснаги в реалізації світі Росія тільки сприймається як суперник поставляють на світовий арені, але її здатність контролювати ситуацію у країні є серйозні сомнения.

Внешнеполитические.

Негнучка політика Росія активному протистоянні Заходу в регіональних конфліктах фактично залишає їх у міжнародну ізоляцію, що у час вона має скільки-небудь значимим авторитетом поставляють на світовий арене.

Внутриполитические.

Росія аж ніяк неспроможна розв’язати конфлікт у Чечні, що є «червоною ганчіркою» всім опонентів Росії. Росія досі не може забезпечити роботу своїх політичних институтов.

Исторические.

Росія історично претендує в ролі наддержави. До середини XX в. ці претензії було цілком виправдані, зокрема у 1950;ті рр. — перемогою у Другу світову війну і стійким другим місцем світі з рівню економічного розвитку (ВВП лише РРФСР становила близько 40% від ВВП США). Нині за рівнем економічного розвитку Росія перебуває у сьомому десятку, серед слаборозвинених країн (федеральний бюджет Росії дешевший за американський в 85 раз). У умовах історичне становище Росії змінюється кардинально. Вона неспроможна бути провідною світової держави і певною мірою успішно просувати своє світорозуміння серед інших країн. У той самий час, попри які у країні зміни, історичні чинники в довгому періоді залишаються домінуючими і історичне протистояння Схід (Росія) — Захід залишається актуальною досі пор.

Перелічені вище проблеми роблять практично неможливим конструктивний діалог між Росією і розвинені країни світу з питанням списання зовнішнього боргу і аналітиків створюють умови для серйозного кризи у стосунках між ними. У той самий час цього діалогу неминучий, оскільки самі кредитори зацікавлені у ньому неменшою ступеня, ніж позичальник. Як зазначив Кейнс, «коли ви повинні своєму банку $ 100, це ваше біда; коли ви повинні йому $ 1 млн. — то це вже біда банку». Це вислів можна продовжити: якщо боржник така країна, як Україна, а сума боргу майже перевищує її ВВП, це вже світова проблема. Тому списання частини кредитів дуже високий, та її величину і терміни залежатимуть від кроків, зроблених діючої російської адміністрацією. Для Заходу вигідніше спустити цю відповідальну справу на гальмах, тримаючи Росію «короткому поводке».

З економічного погляду ефективність зовнішніх запозичень для Росії стала вже негативною. Росія має щорічно виплачувати кредиторам у середньому близько $ 10−14 млрд. Якщо за цьому врахувати відтік капіталів зарубіжних країн (загалом $ 10−12 млрд. на рік), нові запозичення, навіть у чисте рефінансування боргу, виявляться ефективні, лише коли перевищать $ 20−26 млрд.

Проте якщо з політичної погляду відмови від сплати зовнішнього боргу, зазвичай, тягне три основних типи санкций:

— арешт активов;

— виняток з ринку позичальників в перспективе;

— зменшення вигод від міжнародної торговли.

Якщо врахувати, що Росія експортує 26−30% свого ВВП, 30−40% продовольства імпортується, як і багато сучасної техніки (все комплектуючі для комп’ютерів, до 30% комплектуючих продукції «АвтоВАЗу»), вся алюмінієва промисловість Росії на привізному сировину й т. буд., то навіть незначні обмеження у зовнішній торгівлі змусять у себе реальне різке зниження рівень життя, зниження обсягів виробництва та погіршення якості своєї продукції. Росії сьогодні це рівнозначно встановленню жорсткого режиму С. Хусейна і насильницького скорочення чисельності населения.

Але це не найголовніше для Росії, на відміну країн найважливішим обмеження можливостей імпорту технологій і іноземних інвестицій, у разі неминуче все накапливающееся технічне відставання Росії від розвинених країн Заходу, що її практично перекреслює перспективи розвитку. Росію просто більше не пустять в постіндустріальну еру, залишаючи їй другорядну чи третьорядну роль.

У той самий час єдиною країною, яка намагалася повністю погасити зовнішній борг, була Румунія. Її президент М. Чаушеску вирішила найкоротший термін виплатити всю суму зовнішнього боргу — $ 21 млрд. Країна припинила імпорт товарів хороших і експортувала продуктів харчування, необхідних внутрішнього споживання, що дозволило їй до 1989 р. виплатити більшу частину зовнішнього боргу. Така політика, поруч із жорсткими діями секретних служб, призвела до того, що наприкінці 1989 р., як інші країни Східної Європи мирним шляхом перейшли до демократії, у Румунії відбулася революция.

«Позичальник — це раб ссудодателя, а боржник- кредитора … Зберігайте вашу волю і відстоюйте свою независимость.

Будьте працелюбні і вільні: будьте ощадливі і свободны".

Б. Франклин.

———————————- [1] Довідка: всю суму репарацій, отриманих СРСР від Німеччини, становила трохи більше $ 4,3 млрд. [2] Геллер М., Некрич А. Утопія при владі. Кн. 1−2. -М., 1995. [3] Ерхард Л., Добробут всім. Карлсруе. Видавництво «Кондор». 1960. [264]. [4] Сироткін У. Демократія російською. -М.-.НИК. 1999. 424 з. [31]. [5] «Латинська Америка», 1998, № 6, із 16-го. [6] Послання Уряди Російської Федерації «Про бюджетної політиці в 1998 р.» №Пр-847от 2 червня 1997 р. М" Кремль. [7] «Латинська Америка», 1998, № 6, з. 16−17. [8] Атлас З. В. Інфляція і Міжнародний валютний криза в Англії після Другої світової війни. — М.: Госфиниздат, 1949.