Польська мовна ситуація в селищі Микулинці та селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області

Польська мовна ситуація в селищі Микулинці та селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області.

Польська мовна ситуація в селищі Микулинці та селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області.

Метою роботи є аналіз деяких мовних явищ пов’язаних з функціонуванням польської говірки в українському мовному середовищі. Предметом опису буде польська говірка селища міського типу Микулинці та села Лучка Тернопільського району. Ці місцевості становлять один з небагатьох випадків збереження польської говірки у більшому середовищі поляків на Україні.

Використані в цій роботі матеріали були зібрані взимку 1999 року.

Микулинці - містечко, розташоване на південь від Тернополя, над рікою Серет. Перша згадка у писемних джерелах з 1444 р. як село. В 1595 р. польський король Зиґмунд ІІІ дозволив заснувати в цьому селі однойменне місто з наданням йому магдебурзького права та звільненням його мешканців на 10 років від сплати податків.

У містечку раніше проживали три нації (українська, польська та єврейська) і, відповідно, існували три конфесії: греко-католицька, римо-католицька і мойсеєва. Під кінець XIX ст. пропорції між числом визнавців цих конфесій були такі: рим — кат. — 926, гр — кат. — 946, мойс — 1770 [3]. Ці дані можуть представляти кількість польськомовного та українськомовного населення. Після зміни територіальних кордонів в XX ст., польськомовне населення, що не було переселене на територію Польщі, опинилося у мовній ізоляції, внаслідок чого кількість людей, які володіють польською мовою, значно зменшилася: напевно, не перевищує декількох десятків осіб. Під час дослідження ми користувалися даними від пароха місцевої парафії римо-католицької Пресвятої Трійці.

Про польську мову та про її поширення і функції у зв’язку зі станом національної свідомості та ідентифікації записали у своїх працях м. ін. проф. Я. Ріґер [2], В. Вереніч, С.Рудницький.

Тутешнє білінгвальне населення — це передовсім найстаріше покоління. Українська мова вживається у життєвих ситуаціях, натомість польською мовою люди користуються під час богослужіння у костелі та під час зустрічі. Польська говірка для поляків, які мешкають у Микулинцях та Лучці, є мовою, яку винесли з дому, яка передається через батьків і дідусів. Польська мова тут відома тільки в усній формі. Деякі люди, які мали можливість відвідувати польську школу перед війною, ще вміють писати польською мовою. Дехто читає польською мовою надруковані книги, але це передусім молитовники. Польська говірка вживається в цих місцевостях кожного дня. Вона виконує функцію «домашньої мови», мови контактів із сусідами, з поляками інших місцевостей, яких можна зустріти під час костельних свят. Польська говірка виконує в Микулинцях та Лучці, як і в інших селищах поляків на Україні, роль костельної мови, мови молитви та релігійних обрядів.

Оскільки поляки в описуваних місцевостях розмовляють між собою по-польськи, то, живучи в українському мовному середовищі і володіючи українською мовою (або її говірковою відміною), нерідко також російською мовою, стали білінгвальними (а деякі навіть трилінгвальними). Це відбувається внаслідок відвідування українських шкіл, користування українськими газетами, радіо, телебаченням, спілкування з мешканцями довколишніх сіл та міст. У ситуації, коли українська мова є обов’язковою в школі, державних інституціях, коли домінує у суспільному житті, її знання є необхідним, дає шанс суспільного становища. Всі поляки, мешканці Микулинець та Лучки вільно розмовляють українською мовою, уміють писати та читати.

Хоч відсутні контакти з Польщею та польською мовою і сильний вплив чужомовного середовища, однак польська говірка добре зберігається.

Матеріали були зібрані в описуваних місцевостях від людей старшого покоління. Більшість інформаторів має тільки початкову освіту, а деякі з них закінчили 3 — 5 класів польської школи.

Польська говірка сформована, з одного боку, завдяки контактом з польською мовою, а з другого — завдяки впливам української мови.

Характерні риси цієї говірки.

Як і інші південно-кресові говірки польської мови ця говірка характеризується сильним як у загальнопольській мові виразовим наголосом, результатом чого є скорочення та ослаблення звучання ненаголошених голосних, а в деяких випадках зміна їх артикуляції. Стосується це голосних о, е, які в ненаголошених складах можуть бути звужені та підвищені: о > о > e, e > e > i/y, нп: kobjeta, rodzina, robili, gospodarstwo, сhlopczyna, pilnuwala, chudzili, rubili, puwidla, kuszuli, dupiro, pszechodz’ic', sznurek, kamyeczek, liudze, kieliszek, sobi.

Редукція ненаголошених голосних пов’язана з впливом української мови на польську говірку. В Микулинцях це явище не виступає часто та не консеквентно. Воно залежить значною мірою від темпу та старанності висловлення (часто в одного інформатора можна зафіксувати звужені та не звужені форми).

1. З українським впливом пов’язана ширша вимова наголошеного голосного у, який знижений у напрямі до е (в записі це виглядає: уе), нп: сzyesty, czyestyj, moczyeli, szyerszyj, szyeje s’i, buczyena, pjezyena, zyeto, kamyeczek, а також у формах минулого часу дієслова byc: byel, byela, byelo, byeli. Поширену та знижену до, а вимову може мати також ненаголошений голосний е, нп: szczeapi s’ie, tszeaba,.

Голосний о більш лабіалізований ніж у загальнопольській мові. Після наголосу о може підлягати звуженню (див. вище). Зафіксовано декілька форм звуження у наголошеній позиції перед носовим приголосним, нп: kroumka, kroumkie, koun, un, una. На початку слова о може бути попереджене протезом u, нп: uоtdam, иоdnoszo, uoni, uozeszki, uopszyfka. Виступають у цій говірці під впливом української мови слова: vokno, votdala, vodrombi s’ie. Така ж протеза може виступати перед голосним и як на початку, так і в середині слова, нп: vumre, vuszko, vuczyc s’ie, navuczyc s’i. Записано також форми типу: wrodzona (urodzona), wcik (uciekl), wmer (umarl), wzywasie (uzywa sie) -вживані під впливом української мови.

Хоч характерною рисою цієї говірки є різноманітна реалізація носових голосних, перед щілинними приголосними e a можуть залишати носовий резонанс (так само як у загальнопольській мові): kasa, staszka, wjazalam, cieszkie, z miesem, na jezyku. Ці голосні можуть бути артикульовані асинхронічно як сполучення відповідного голосного та носового приголосного (sonsiatka, na pamienc, wenzel), або можуть взагалі втратити резонанс (meszczyzna).

Перед зімкнутими приголосними та зімкнено — щілинними носові голосні мають розкладену артикуляцію, як у загальнопольській мові: мjesionc, na lonce, zmenczona, demby, rencznik, dz’iesinс'.

У кінці слів голосні: a, e, втрачають носовий резонанс (але можуть підлягати звуженню як ненаголошені усні голосні), wjedzo, chodzo, zemno, s’ekiero, dro (dra pierze), dre (1. ос. одн.), pszendo welne. Ці голосні можуть мати асинхронічну артикуляцію: glinom, pilоm, maszynkom, pszet wojnom, s drugom, muwjom.

Носові голосні в кінці слів та перед l, l, є артикульовані як о і е: ja pracuje, muwje, ide na modlitfe, z nafto, s kapusto, pot pacho, dadzo, також зворотна частка s? ie (s?i: nazywaju s? ie, czymajo s? i.

Давнє e різного походження як у наголошеній, так і ненаголошеній позиції, може бути континуоване через е: chlieb, kobjeta, або через і: s’piwaki, miszkanie, bidnyj.

Серед приголосних явищ в описуваній говірці характерне існування (під українським впливом), u — (т.зв. нескладотворчого, як нп: у слові auto), замість w (f) в позиції, яка закриває склад (prauda, sliuka, renkou, dauno, do krauca, dziuczont), у формах родового відмінка, множини: kolkuu, sluu, ludzuu. Ця зміна не реалізується консеквентно (у багатьох формах залишається загальнопольська артикуляція w (f), але вдасться зауважити, що u з’являється в мові частіше у молодого покоління).

У цій говірці існує тенденція до неоглушення w у приголосних групах: sw, sw', szw, kw, kw', tw, czw, нп: szwaczka, szwjec, swieca, swjento, swoje, swachy, czworo, kwjat, kwitno, kwarta, kwoka.

Для багатьох інформаторів характерною є напівм'яка артикуляція загальнопольських м’яких голосних: s, z, c, dz. Їх вимовляють як: s', z', c', dz': s’wjento, z’ielonyj, c’icho, dz’ies’inc'.

Під впливом української мови в описуваній говірці виступає дзвінке h: hektar, hreczka, cehly, zahaczyc, hak.

Подібно як в загальноукраїнській мові приголосний l, артикулюється м’яко у кожній позиції: dlia, alie, liampa, liudz’i, pol’ski, приголосний l, на відміну від загальнопольської мови має зубну артикуляцію (як у давній польській вимові), як перед голосним: gluchij, ladnyj, так і у кінці складу, нп: byl, byla.

М’які приголосні перед голосними (за винятком і), проявляють схильність до асинхронічної артикуляції, у якій палатальний елемент розвивається в інший звук: bjala, wjencej, pozlipjane, za mojej pamjenc’i, krawjec, mjal, na pjecu. Йота після приголосного може позначатися більш — менш виразно, але це важко розрізнити.

Серед м’яких губних приголосних характерно артикулюється (m?(. Крім форм mjal, mjetla, pamjentam, зафіксовано декілька форм з групою: mn, яка розповсюджена у тутешніх українських говірках [1]: mnal, mnala, umnera s’i, kamneni, na pamnenc, slomnane, mnenso, jeczmnenna, na kamnenach.

Українським впливом можна пояснювати явище, яке було зафіксоване у декількох інформаторів, тобто вставне епентетичне l після голосних: kuplju sobie, na z’emli, z’emlіa.

Задньоязикові приголосні можуть мати м’які варіанти перед голосним е: bochienek, mogie, chienc'.

Характерною рисою для говірки смт. Микулинці та Лучка (а також для інших польських говірок на Україні) є брак розрізнення чоловічого та інших родів у множині: te Zydy, chlopy, fszystkie pracouwali, baby nousili, dz’iefczenta opowiaedali, chlopy robili.

Живі іменники (не тільки чоловічоособового роду) мають найчастіше форму знахідного від. мн., яка однакова з формою родового від: widze babuf, chlopuu ((chlopuf, dz’iefczont, kotuf, psuf.

Займенник 3. ос. мн. має форму: woni ((uoni, яка відноситься до всіх трьох родів. Однорідну форму має також закінчення множини минулого часу: — li: baby nous’ili, chlopy robili, dz’iec’i chodzili.

Закінчення деяких відмінків відповідають загальноукраїнським закінченням (в давальному від. мн. дуже часто з’являється закінчення — аm: panam, gos’c’iam, bratam, ludz’iam).

В 1. ос. мн. закінчення: — im, — em, -ym, нп: idz’iem, robim, kladz’iem, weznim, kszyczym.

У минулому часі найчастіше вживаються аналітичні форми типу: (ja, ty, uon) robil, czytal, kazal, а в людей, які закінчили польську школу, можемо зафіксувати синтетичні форми: czytalam, bylem, s’ialis’my, nos’ilis’my.

Література.

1. Dejna K. Gwary ukrainskie tarnopolszczyzny. — Warszawa, 1976.

2. Rieger J. Identyfikacja narodowa, religijna i jezykowa Polakow na Ukrainie [w druku].

3. Slownik nazw geograficznych Krolestwa Polskiego / Pod red. F. Sulimierskiego, B.Chlebowskiego. — T.5. — Warszawa,.