Юрій Липа у стосунках із Михайлом Михиним

Юрій Липа у стосунках із Михайлом Михиним

ЮРІЙ ЛИПА.

У СТОСУНКАХ.

ІЗ МИХАЙЛОМ МУХИНИМ.

Спогади Михайла Мухина* - відомого українського літературознавця і публіциста середини 30-х років, що мають назву «Яснозбройний Юрій» [1], охоплюють три періоди знайомства автора з Юрієм Липою. Це: 1919 рік, коли М. Мухин мав нагоду особисто контактувати з Ю. Липою та його батьком Іваном Левковичем Липою — міністром віросповідань Директорії УНР в Кам" янці-Подільському, тодішньому осідкові українських урядових кіл, де Ю. Липа навчався на юридичному факультеті Українського державного університету і активно дописував до місцевих українських видань, 1920 рік — під час відступу на еміграцію із зупинкою у Станіславі, 1921;1937 роки, коли між М. Мухиним і Ю. Липою відбувалося жваве листування.

" В другій половині літа р. 1919 у Кам" янці на Поділлі, — пише М. Мухин, — я кілька разів бачив Юрія Липу разом з його батьком на обідах в римо-католицькому дитячому притулку. Ю. Липа був у ясно-сірій курточці, шо так пасувала до його блакитно-сивих очей…" [2].

Перший період характеризується М. Мухиним як час творчих пошуків і становлення Ю. Липи в літературному житті. Тоді він із захопленням читає в оригіналі вірші французьких авторів, зокрема, А. Мюссе, робить перші спроби літературного перекладу і пише перші власні поезії. «Я все зустрічав Ю. Липу у цьому (неподалік православного собору — О.Я.) пустельному закутку на тлі ефектовних архітектурних декорацій — таких рясних у Кам» янці - в западині, звідусіль щільно огородженій мурами та вежами, похмуро-зосередженого, з маленькою книжечкою в руні, білявого й блідого, в проміннях ясного квітневого сонця, на тлі біло-рожевих квітів магнолії… Не мавши нагоди розмовляти, ми лише віталися, при.

_______________.

* Мухин Михайло (1894-?) — літетатурознавець і публіцист, родом з Києва, з початку 1920 року на еміграції в Празі, після Другої світової війни — у Німеччині. Співробітник журналу «Вістник», редагованого Д.Донцовим. Автор багатьох літературно-критичних праць.

Мухин М. Яснозбройний Юрій //Київ.- Чикаго, 1953. № 2−3.

Мухин М., там само.

кожній зустрічі. Але тепер я поцікавився книжечками в його руках. Цим разом це були «Мемоіres d`un Veuf» Верлена. Іншим разом — рівнож у французькому оригіналі - вірші Мюссе" [3].

В цих досить скупих відомостях проступає дуже характерна риса Ю. Липи — прагнення творити, не дивлячись на зовнішні умови, часто навіть дуже несприятливі. В час надзвичайно складний для України та її державності, для кожного патріота зокрема, молодий літератор, за плечима якого було кілька років збройної боротьби за незалежність у військових формаціях Армії УНР, починає усвідомлювати свою місію як митця. Він не шукає якнайзатишнішого облаштування на еміграції (Галичина в той час була окупована польськими військами й мала польську адміністрацію — О.Я.), а з головою поринає у поетичну творчість, яка, відомо наперед, не давала б засобів на існування. Він «похмуро-зосереджено» працює над власним літеиатурним стилем, не впадаючи у розпач від поразки національно-визвольних змагань, вважаючи, що нова фаза боротьби пролягатиме у площині ідей, на культурному фронті. Вже у молодому віці простежується прозорливість Ю. Липи, який розуміє - якщо нація не має власної держави, вона повинна самовиражатись у культурі, літературі, мистецтві, аби живити національний організм, продовжувати славні традиції великих попередників.

Стрічаючись з молодим Липою, М. Мухин згадує про те враження, що його залишив у пам`яті поет. Липі було 19 років. Всі зустрічі лишилися без розмов. Такі були часи, що старші не мали часу на розмови. Уряд евакуйовувася. Держава втрачала територію. У такий час, звичайно, люди втрачають нормальний ритм прані. Чуття бере верх над розумовим використанням часу. Все, що встиг спостерегти М. Мухин із зустрічей з юнаком, це його повага до життя, стоїчний спокій у калейдоскопі подій, спокій філософа. У Липи в руках — постійно — книжка. І з кожною зустріччю цей юнак був з книжкою на розмові із великим.

Липа готувався до високого звання поета, яке, на жаль, покинув у самому розквіті свого таланту.

Друга зустріч була такою ж короткою і майже без розмов у серпні 1920 року в Станіславі, коли Червона Армія насувалась на Варшаву, а південь Галичини від Стрия був тимчасово відтятий від сполучення з рештою західноукраїнських земель. Кожного дня надходили звістки про.

______________.

Мухин М., там само.

наближення червоних до Станіслава…

М.Мухин згадує: «Яснозбройний Юрій підійшов до мене в провулку коло готелю „Варшава“ й поважно стиха запитав, як я дивлюся на становище. Становище тоді справді щодня гіршало. Високий, ставний Ю. Липа тоді вже значно змінився від таких недавніх весняних днів у Кам» янці. Велика українська національна відзнака з святим Юрієм оздоблювала його маринарку. Він здавався вже не тим русявим юнаком, що неначе ненароком вийшов на сонце з темряви книгозбірні, а добре розвиненим засмаленим спортовцем. Всі рухи його були повні сили, убрання незвичайно гарно пасувало йому до лиця й до постаті.

Я частіше зустрічав його на вулицях Станіслава в серпні того ж року і щоразу впадала в очі така раптова зміна з Ю. Липою, що так хутко змужнів" [4]. М. Мухинові вже не судилося побачитись з Ю. Липою особисто. Однак через декілька років між ними зав" язалось жваве листування.

" Рік пізніше (тобто приблизно 1925 року — О.Я.) — пише М. Му-хин, — Ю. Липа презентував мені через Е. Маланюка першу книжку віршів з написом. Двічі перечитавши її в потязі Подєбради-Прага, я був щиро збентежений… Невже це твори автора «Князя полоненого»? Здавалося, що на пій книзі ще тяжить спадщина манірної доби естетизму й модернізму, доби «Української хати» (Київ, 1908;1914). Особливо дратував вірш з початковим рядком: «Садів аркади тріпотливі…» Зрештою, під впливом цього була написана рецензія, тоді ж і надрукована, в якій було в повній мірі висловлене здивування несвоєчасністю «Тріпотливих аркад». Але — дивна річ — нефортунний зшиток «Світлости» чомусь аж ніяк не міг вибрести з моєї актівки, і мало не щодня під час залізничної подорожі я заглядав до нього, бо, по-перше, деякі вірші мені одразу дуже сподобалися. І от, що далі, то більше знаходилося непомітної спочатку краси і глибини змісту, аж, за вийнятком 2−3 річей, ціла решта збірочки цілковито «сприйнялася» [5].

Наведений уривок свідчить про надзвичайно поважне ставлення молодого поета до плодів своєї творчості. В добу, коли значна частина емігрантського літературного середовиша була охоплена декадентськими настроями, Ю. Липа вважав своїм обов" язком як.

_______________.

Мухин М., там само.

Мухин М., там само.

письменника не лише підіймати патріотизм читача, але водночас пропонувати йому речі високомистецькі, естетично довершені, на яких би не тяжіла нота голого патріотизму. Пізніше ці переконання Ю. Липи будуть покладені в ідеологічну основу літературного угруповання «Танк».

Приблизно тоді ж, тобто на початку 1925 року, Ю. Липа інколи через Е. Маланюка передавав до друку в Празі деякі свої рукописи. Так були опубліковані в «Студентському віснику» вірш «Сімнадцятий» та драматичний етюд «Бенкет» [6]. Спочатку цей етюд опинився в руках відомого Микити Шаповала, колишнього співредактора «Української хати», але в своїй «Новій Україні» він не захотів його друкувати, повернувши рукопис. Причина, швидше за все, була не стільки критична, як політична чи ідеологічна. Шаповал, напевне, відчув «горду будівничість» Ю. Липи, а тому, сам стоячи на позиції програмового «дейнецтва» чи руйнації, рішучо відмовив у публікації своєму молодому «опонентові».

Цікавим епізодом у стосунках Ю. Липи та М. Мухина є участь останнього у виданні другої поетичної збірки Ю. Липи «Суворість» (переповідаємо тут за нещодавно опублікованою до 100-ліття письменника розвідкою Надії Миронець, яка віднайшла заховані у фондах рідкісні матеріали особистого архіву Ю. Липи [7]- О.Я.). У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади України зберігаються матеріали, що проливають світло на процес підготовки до видання цієї поетичної збірки. 30 грудня 1930 року, перебуваючи у госпіталі, Ю. Липа написав листа М. Мухину, який, як видно, безпосередньо займався підготовкою збірки до друку, сприяв цьому, очевидно, і Е.Маланюк. Ю. Липа, зокрема, писав: «Що до друку віршів, то вже Вам писав п. Єв[ген] і Ви остільки були добрі, що згодилися перепровадити справу коректи і друку. Друк — щось в роді «Книголюба», тільки менший розмір. Папір аби не дуже паскудний. Окладинку? Якийсь кольоровий, сірий чи инший папір. Хто ж для мене малюватиме? Про мене хто хоче, аби поза написом «Юрій Липа. Суворість» нічого там не було. Або зоставити гладко і.

наліпити рисунок заголовка. Головне, щоб не було помилок і було _______________.

Липа Ю. Сімнадцятий. Бенкет //Студентський голос.- Прага,.

1926. № 4.

7. Миронець Н. Матеріали Юрія Липи в ЦДАВОВ України //Літера;

турна Україна.- 2000. 29 черв.

двіста примірників цього мого нагробка. А грошей на це маю наразі 150 зол. (лежать у банку). Перешлю Вам, лишень маю це зробити так, як скажуть мені в «Р.К.О.» А мо` Ви самі мені тут порадите, як їх до Вас переслати?

Віршів є сімдесят. Хотів би я, щоб були відступи між куплетами зазначені, а не ці випихання… Заголовки щоб були писані великими.

буквами, щоб «є» і «г» були. Оце, хиба, і все…

Мушу ще в цьому році вислати Вам цей рукопис, тому й поспішаю. Коли б знайшли щось у переписуванню не в порядку — то зверіфікуйте.

Коли одержите цього листа, а вважатимете щось не в порядку: дуже замало грошей, чи забагато примірників, — то черкніть картку до пана Євгена. Я з ним «держусь за контакт».

Прощавайте, дай Вам Бог сил і здоровля, а коли Різдво святкуватимете, то й доброго Щедрого вечора.

Сердечно стискаю Вашу руку.

Ваш Юрій Липа.

P. S. До більшості річей моїх не маю чернеток. [8].

Машинописний текст цієї збірки знаходиться у цьому ж фонді [9]. Олівцем намальована обкладинка, на якій, крім прізвища автора, назви і року видання, прохання до доктора М. Мухина (видавця книги — О.Я.) звернути увагу на зворотну сторінку, де написано олівцем: «Praha, 11.II.1931.

В.Поважний Пане Докторе!

п.Інж. Іваніцького вчора ввечері у мене не було, тому обкладинку не написано.

Думав я сам написати, але це має бути стильово (суворо і видержано рівними лініями або… гострими лініями) і я мусів би порадитись з Вами, або найкраще зробіть ту обкладинку Самі, бо я не художник".

Далі йдеться про грошові розрахунки і закінчується лист словами: «Здоровлю сердечно! З повагою А. Кість» [9].

З поміж вцілілих і збережених у фондах ЦДВАВОУ автографів Ю. Липи привертають увагу дві збірки віршів, написані ним у госпіталі: одна гумористична, у формі листа до М. Мухина (очевидно це драма.

_______________.

ЦДВАВОУ.- Ф.4465. Оп.1. Спр.578. Арк.29−31 зв.

ЦДАВОВУ.- Ф.4465. Оп.1. Спр. 575. Арк. 1−39.

ЦДАВОВУ.- Ф.4465. Оп.1. Спр. 575. Арк. 1.

«Ярмарок» — О.Я.), інша — незакінчений лист до Е. Маланюка, що складається з дванадцяти віршів-«карт» (очевидно це поетичний цикл «Карти», при підшивці в архівній справі № 578 фрагменти збірок переплутані - О.Я.).

У листі до М. Мухина від 30 грудня 1930 року Ю. Липа писав, що закінчується сьомий тиждень його перебування в шпиталі (причина хвороби поки не з`ясована — О.Я.). «А вчора знов хвороба зміцнилась, отже сижу далі. А з того сидіння як бачите зродився Лист до Вас та до п. Євгена (мається на увазі Маланюк — О.Я.) (нескінчений)».

«Лист» до М. Мухина починається словами: «До його Милости Пана Мухина, сенатора Парнасу Україномалоросійського і орденів Кавалєра Високодостойний і сердечнолюбязний Приятелю мій і Пане!».

Далі у пишномовному стилі автор оповідає, як, лежачи в шпиталю, мав він «вельми дивну пригоду». До нього, хворого, на ліжко сів шляхтич маловідомий в рукавичках наперфумованих" і запросив його «на шпацір». Під час тієї прогулянки побачив він картину, де в людській подобі були «якби демони розмаїтії із неподвижного і непорушного краю вилетівши», і були вони «в ярмарку україноруськім перемішанії…».

І побачив він «стропила небеснії розмаїтими дорогами сельськими, бруками міськими, стежками лісними, трактами гетьманськими, байраками козацькими і инчими розними шляхами поперетикані і путі тії світилися і жили, і цілий той маїстрат небесний світився і говорив тисячами голосами».

Ті голоси автор і записав. Говорили там і «вельми хитрі чужоземнії люде», котрі вважали, що українці - «то діти, Або щось, може, сите, мрійне, ніби меланхолійне» і їх «можно покорити». «лиш обіцяти, присипати, скути І - задавить, співаючи вольнолюбиві нути». У наступних «голосах» поет висміює тих «жебраків», котрі сподіваються, що нація без боротьби здобуде собі державність, незалежність, бо:

«Инші народи з моцею своєю.

Скажуть: — То уштиве дтия.

хороше.

Співає пісеньки, не бунтує,.

Не стремить, щоб що злого.

зробити,;

Випадає похвалити ці діти.

І державність дати.

Хай нам світить надія!

— Хоч би й без дати.

— Хай скінчиться веремія.

Малоросійського гевала!

— Лиш не треба, на Бога не.

треба.

Щоб Вона повставала,.

вбивала".

Чулися йому й голоси тих інтелігентів, які мріяли про те,.

«Як би так зробити.

війну без пожару,.

Як би так зробити,.

Націю обережно потихенку,.

Годувати її книжечками.

у затишному курничку.

І вивести на світ готову,.

першорядну, без боротьби,.

Перехитривши всіх?".

Чулися йому й «люде чужоземні, о України гонір, славу і фортуну в карти граючії», які ладні були за будь-яку ціну здобути Вкраїну і зрозумів він, що ті голоси «се бо єсть батог Божий над моїм краєм!» А в кінці свого змагання з нечистою силою почув він голос, із нутра «гори самої найвищої в краю нашім, а Лисою званою» виходящий:

" - Дай душі великої,.

щоб злочини великії людей цих.

опанувати, змити.

І вставати, і творити!".

Автор у тому ж стилі просить приятеля, котрому адресований лист: «Оную пригоду мою правдивую і посвар неабиякий із духом нечистим оповідж тільки людям статечним яко ж і ми єсьмо. Инчим оповідати скрого Вашмости варую і заказую». Датований цей твір 17 грудня 1930 року [10].

Але повернімося до цитованих вище спогадів М.Мухина. «Кілька років пізніше, — згадує М. Мухин, — не пригадую вже з якого саме приводу, до мене звернувся Юрій. Перед тим він звертався до мене лише в листах до Е.Маланюка. Через Е. Маланюка був надісланий.

рукопис «Черниці», невеликої стилізованої прозової речі, шо через _______________.

10. Миронець Н. Матеріали Юрія Липи в ЦДАВОВ України //Літе;

ратурна Україна.- 2000. 29 черв.

Олексу Бойкова (чільний діяч ОУН, близький співробітник її Провідника — полковника Є.Коновальця — О.Я.) пощастило вмістити в «Студентського віснику» [11].

Незабаром після надрукування «Черниці» доцент Василь Королів-Старий, письменник, зустрівши мене коло готелю «Централь» у Подєбрадах, одразу розпочав розмову з незвичайно переконаної заяви: «Перечитав „Черницю“. Липа дуже видатний письменник. Наші видавці нічого в своїм фаху не тямлять. Вони зовсім не помічають Липи. Липа незвичайний, винятковий знавець українського народного розповідного стилю…» Протягом… короткої дороги монолог Королева… не уривався, монолог на ту саму тему — про незвичайну літературну обдарованість Юрія Липи та сліпоту редакторів і видавців" [12].

На початку 1929 року Е. Маланюк вже виїхав із Подєбрад і М. Му-хин листувався з Ю. Липою безпосередньо. Незабаром останній почав надсилати Мухинові частинами рукопис роману пригод ХУII століття -«Козаки в Московії», якого він передруковував і вносив до мови автора деякі правки. М. Мухин свідчить також про те, що Ю. Липа захоплювався малюванням, ілюструючи з іншого боку чистих аркушів рукопису окремі дієві постаті чи й сюжети.

Протягом 1930;1931 років М. Мухинові довелося деякий час редагувати празький «Студентський вісник». Він вмістив на його шпальтах декілька віршів Ю. Липи із циклу «З Київських легенд»: «Кожум`-яка», «Св. Софія», «Пан Адам Олеарій» та дві дещо більші речі - вертеп «Ярмарок» (очевидто той, про який ішла мова вище — О.Я.) і цикл «бароккових віршів-медальйонів», який складався із шістнадцяти поезій.

Взимку 1930;1931 років, за дорученням автора, М. Мухин клопотався виданням у літографії Ярковського на Корунній вулиці, що на Виноградах у Празі, другої збірки поезій Ю. Липи «Суворість» (про що йшлося вище — О.Я.). Текст збірки було передруковано на канарковий літографічний папір досвідченим інженером Андрієм Кістем.

Влітку 1933 року М. Мухин переїхав до Ужгорода. Ю. Липа, дові-давшись, що Мухин опинився, в такому, на його думку, «провінційному заглушшю», почав надсилати другові велику кількість друкованих видань, зокрема, французьких і польських, серед яких були: «Nouvlles.

_______________.

11. Липа Ю. Черниця //Студентський вісник.- Прага.- 1927. № невід.

12. Мухин М., там само.

1іттеraires" - тижневий часопис без назви лише з датою року, «Mаrianne», «Nasza Pszyszlosc», часопис польських консерваторів, де були статті Бобжинського про Україну, розвідка Голомбка про Кирило-Мефодіївське братство, «Вunт Mloduch», зі статтями на літературні теми, видання Бохенських, «Musl Ро1sка», «Ріоn» та багато інших. З цього можна зробити висновок й про коло літератури, яку читав і яка цікавила самого Ю. Липу, оскільки надсилати будь-що він своєму приятелю напевне не став би. Не забував Ю. Липа знайомити М. Мухина і з власними новими публікаціями відповідно до їх появи з друку.

Літа 1934 року, на замовлення редактора «Самостійної Думки» в Чернівцях, М. Мухин надіслав разом з першими віршами Л. Мосендза й недрукований вступ до «Козаків у Московії» — «Подорож Латки до Києва» Ю.Липи.

У своїх спогадах М. Мухин повідомляє про долю його архіву, чималу частку якого становили листи Ю.Липи. Напередодні загарбання Карпатської України 1938 року М. Мухин надіслав листи Липи до «одного з мальовничих сіл Карпатського середньогір» я, де їх мадярське королівське військо… напевне спалило в березні наступного року (тобто 1939 року — О.Я.), разом з гарним медальйоном-мініятюрою портретом Ю. Липи барвними олівцями праці Петруся Холодного (дарунок Ю. Липи мені)…" [13].

Спогади М. Мухина відображають цікавий період життя Ю. Липипочаток його творчої діяльності. В них ми знаходимо цінні деталі його зовнішності, зокрема, дізнаємося про колір очей, що є таким важливим моментом, скажімо, у створенні художнього портрету Ю.Липи. Крім того, перед читачем вимальовується коло творчих контактів Ю. Липи, так важливе при дослідженні його численної й так ще мало вивченої біографії. Зі спогадів М. Мухина ми дізнаємося про історії опублікування тих чи інших тюрів письменника.

Водночас крізь рядки спогадів М. Мухина та передані ним враження інших читачів перших творів Ю. Липи, з" ясовується подиву гідна особливість його, як митця, так точно підмічена ще Е. Малаюком — у творчому злеті Ю. Липи немає періоду становлення, творчих пошуків. Він постає перед читачем одразу «дозрілим», цілісним і максимально.

_______________.

13. Мухин М., там само.

сформованим письменником, з чітким, притаманним лише йому одному стилем письма і мови.

Олесь ЯНЧУК,.

Директор

Українського Чорноморського Інституту.

імені Юрія Липи,.

м.Одеса.

Дом.адреса:

Янчук Олесь Борисович,.

поштова скр. № 133,.

вул. Жуковського, буд. 31, кв. 12,.

м.Одеса-45, 65 045, Україна.

Тел.факс (+38−048)733−30−14.

Тел.дом. (+38−0482)25−91−04.

Тел.моб. (+38−050)506−10−15.