Медоносная база бджільництва

Медоносная база пчеловодства

На території нашої країни росте медоносів і пилконосів понад тисячу видів, проте практичного значення галузі мають два-три десятка їх. У цьому основну частину товарної продукції кожної місцевості дають, як правило, лише декілька тисяч видів. До них зазвичай ставляться медоноси, що займають великі площі й відмінні найвищою нектаропродуктивностью.

Таким чином, медоносная база включає у собі головні медоноси, які є основним джерелом отримання пчеловодной продукції, і другорядні, щоб забезпечити бджіл невеликим (які підтримують) медосбором.

Из сільськогосподарських (культурних) медоносів до головних відносять соняшник, гречку, гірчицю, еспарцет, бавовник, ріпак, коріандр, донники, плодово-ягідні насадження, та якщо з дикорослих — липу, білу і жовту акації, різні види верби і клена, дягель, іван-чай (кипрей) і др.

Практика показує, що тільки за наявності хорошою природною чи культурної медоносной рослинності можна успішно розвивати бджільництво і реально отримувати товарну продукцію високої якості. Со-держание бджіл на місцях з бідної медоносной рослинністю, без проведення відповідних заходів із її поліпшенню і кочувань пасік позитивних результатів не дает.

С розширенням площ сільськогосподарських медоносних рослин i широким впровадженням культури землеробства у багатьох районах медоносная база бджільництва помітно змінилася. Замість лише дикорастущей флори, зокрема й бур’яни польових культур, служили у минулому однією з головних джерел збору нектару, медоносная база багатьох районів країни тепер представленій у основному польовими, плодовими, ягідними, овочевими та інші культурами.

Соотношение між групами дикорослих і культурних рослин, у різних зонах країни різне.

Если у багатьох районах Далекого Сходу, Сибіру, Уралу переважають природні медоноси, то районах Кавказу, Поволжя, України та центральної полюси основну роль виробництві меду грають сільськогосподарські рослини. Багато районах зазвичай зустрічаються обидві групи медоносів. Таке сполучення культурної революції й природною раститель-ности дає хороші результати, позаяк у цьому разі виникає більш багатий і тривалий медозбір і отримувати значну кількість пчеловодной продукции.

Исключительную цінність для бджільництва представляє розмаїтість медоносних угідь: наявність лісів, садів, лук і полів з произрастающими ними медоносами. Останні цвітуть майже безупинно без тривалих перерв в медосборе. І тут навесні цвітуть мать-и-мачеха, плодові дерева, ягідники, жовта акація, клени, верби, кульбаба, у період — польові сільськогосподарські медоносні культури, лугові трави, кипрей, дягель, малина, липа, а восени — вереск, цикорій, пізні посіви медоносів, жабрей, баштанні культури, леспедецю, серпуха і др.

По тривалість життя медоносні рослини поділяють на однолетние, розвиток яких залежить відбувається у протягом один рік (гречка, соняшник, гірчиця, баштанні та інших. культури), дворічні - дягель, донники, сім'яники овочевих культур і багаторічні культури — еспарцет, лугові трави, суниця, полуниця, конюшини, люцерна, плодові насадження, дерева тощо. д.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.