Казахстан у роки ВВВ

Міністерство Освіти Республіки Казахстан.

Університет їм. Жубанова.

Курсова работа.

на тему:

«Казахстан в годы.

ВОВ".

Виконав: студентка 1 курсу ААХ.

Жаманкулова М.Р.

Проверил:

Ергалиев Е.К.

Актобе 2000.

Зміст. 1. Казахстан у роки ВВВ 41−45г. а) Початок і характеру війни. б) Створення військової економіки 3. Подвиги активістів на фронтах ВВВ а) Казахстанці на фронті б) Алію Молдагулова — герой Радянського Союзу в) Берсиев — герой тилу р) Бауржан Момыш-улыгерой Радянського Союзу 4. Итоги Великої Вітчизняної Війни. 5. Список використаної литературы.

КАЗАХСТАН У РОКИ ВВВ 1941;1945 ГОДОВ.

Початок і характеру війни. Мобілізація сил на відсіч врагу.

22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини вторглися до Радянського Союзу. Гітлерівці розглядали війну проти СРСР як вирішальний етап шляху до створенню «німецького территориально-этнического моноліту» від Атлантики до Сибіру, «очищеного» від «недолюдів» слов’янського і тюрко-монгольского походження як і передумову завоювання світу. До розгрому Англії й навіть заселення «моноліту» німцями намічалося утворити рейхскомиссариаты Остланд, Україну, Московію, Кавказ з подобою самоврядування. Наприкінці 1941 — початку 1942 рр., коли стала очевидною крах планів «блискавичної» війни" та довелося шукати шляху ослаблення «сил зчеплення» радянських республік, з’явилися задуми утворити, ще, буржуазно-націоналістичні держави Идель-Урал і Гросстуркестан, і навіть Карагандинскую, Новосибірську і Кузнецьку «індустріальні області». У Великої Вітчизняної війні Казахстан брав участь як частину єдиної країни. Напередодні її мав великими людськими природними ресурсами стратегічного значення. Попри те що, що з два попередніх десятиліття зірвалася здійснити який гігантський стрибок із патріархального феодалізму в соціалізм, ліквідувати фактичне економічний і культурний нерівність народів, зроблено чимало. У короткий термін ліквідовано класовий, національний і колоніальний гне, неграмотність і середньовічна відсталість, здійснено емансипація жінок, національний світ образу і згоду. Важливу роль у досягненні від цього мали патріотичні традиції народів. Казахський народ на протязі багатьох століть успішно захищав рубежі своїх неосяжних степів. У роки боротьби з колоніалізмом, російських революцій, на фронтах громадянську війну, будовах п’ятирічок склалася та зміцніла дружба народів. Величезне вплив на людей надавала антифашистська пропаганда передвоєнних років. Але й негативне у цьому бурхливого розвитку — голод, необгрунтовані репресії, винищування значній своїй частині і так тонкого шару національної інтелігенції, зменшення казахського населення; початок перетворення Великої степу до зони переселення репресованих народів — усе це послабило народи, деформировало їхню свідомість, стримувало розвиток виробництва і використання можливостей краю задля зміцнення обороноздатності країни. Здійснюючи агресію на СРСР, фашистські ідеологи не безпідставно розраховували на репресованих радянською владою колишніх білогвардійців, заможних селян, капіталістів і поміщиків, всіх, хто жертва масового терору й насилля тоталітарного режиму. А більшість совєтського люду не допускало думку про сотрудничестве з ворогом. Відданість Батьківщині, патріотизм разом із політичним пафосом відкривачів нового світу дозволили широких мас населення подолати растлевающее вплив сталінізму і згуртуватися в ім'я захисту Батьківщини. За переписом 1939 р. населення Казахстану становила 6,2 млн. людина. У ряди яка билася армії у роки влилися 1 196 164 казахстанца. Сталінізм, користуючись досвідом царату в 1916 р., створив трудову армію і спеціальні будівельні частини із корінних народів Казахстану і країни Середньої Азії, і спецпереселенцев, куди було мобілізовано з Казахської РСР понад 700 тис. людина. Навіть з урахуванням розміщення у республіці приблизно 1,5 млн. жителів прифронтовій смуги і цілком репресованих народів відсоток мобілізації виявився дуже високий: на фронт й у оборонну промисловість відправили кожен четвертий житель республіки. Настільки великий відсоток мобілізації виявився можливим переважно завдяки аграрному характеру економіки і високому питомій вазі селянства серед населення, спізнілому запровадження практики бронювання робочої сили оборонних галузях індустрії і механізаторів сільського господарства за Казахської РСР. Переважна більшість казахстанцев влилася в діючу російську армію ролі маршового поповнення, а приблизно третину був зарахований в з'єднання та частини, що створювалися у республіці. Це був 12 стрілецьких і чотири кавалерійських дивізії, сім стрілецьких бригад, близько 50 окремих полків і батальйонів різних пологів військ. З цієї кількості три кавалерійських дивізії і ще дві стрілецькі бригади сформувалися як казахські національні сполуки. Створені понад мобілізаційних планів переважно з добровольців, вже майже наполовину складалася з комуністів й комсомольців і по передачі у діючу армію містилися й забезпечувалися обмундируванням і багатьма інші види забезпечення, обозом і спорядженням з допомогою республіканського бюджету та взагалі добровільних пожертв населення. Республіка внесла гідний внесок й у підготовку офіцерських кадрів резервів для армії й флоту. У військові навчальними закладами за 1941—1945 рр. було послано більш 42 тис. молодих казахстанцев, а які були на території республіки 27 військових навчальних закладів випустили, по неповним даним, 16 тис. офіцерів. На військові рейки перекладалася економіка республіки: до мінімуму були скорочені витрати мирного призначення, багато підприємств перейшли на випуск оборонної продукції, на користь таких підприємств перерозподілялися робоча сила, сировину, станочное устаткування. Багато труднощів принесла вимушена евакуацію із прифронтовій смуги людей, виробничого потенціалу культурних цінностей. У Казахстані в 1941—1942 рр. знайшли притулок, роботу, своє місце у строю трудівників тилу 532,5 тис. жителів західних районів. Сюди прибуло близько 970 тис. репатрійованих поляків, німців. Більшість із них були розселені в аулах і селах. У містах ж житлова проблему і по війни гостра, загострилася ще більше: 1940 р. однієї городянина доводилося 5,1 кв. м житлової площі, у роки війни — 4,3, а Караганді — всього 2,2 кв. м. У 7—15 раз знизилося вступ у роздрібну торгівлю продуктів харчування товарів першої необхідності, а ціни на всі ринку піднялися в 10—15 раз. В країні було запроваджено карткове постачання хлібом і найважливішими продуктами харчування, розширювалися мережу підсобних господарств, колективне і індивідуальне садівництво. Спільно держави, трудових колективів, жителів республіки вдалося розв’язати продовольчу проблему. Достатку не було, але мінімум необхідного отримували все. Складовою частиною перебудови тилу став прийом і що розміщення евакуйованих підприємств. До Казахстану прибутків і ввели до ладу 220 фабрик, заводів, майстерень, артілей і промкомбинатов (під час війни 20 були реэвакуированы). Найбільше підприємств складали частку харчової (54 заводу і фабрики), легкої і текстильної промисловості. Розміщувалися вони, зазвичай, з урахуванням родинних підприємств. Багато евакуйовані підприємства починали роботу у наспіх пристосованих закритих приміщеннях і навіть під навісами. Нерідко налаштувалася на нові місця прибували ледь десята частина колишнього колективу робітників і інженерно-технічного персоналу. За цих умов налагоджувалося виробництво як старих видів продукції, а й низки нових зразків озброєння і боєприпасів. У 1941—1943 рр., як й раніше колективізації, в МТС і радгоспах запроваджено інститут политотделов, а тракторних і рільничих бригадах — політруки. Нерідко политрукам передавалися функції адміністративні, до притягнення до відповідальності осіб, «злісно які виконують норм, ледарів і дезорганізаторів». Адміністрування й воєнізація праці колгоспах і радгоспах, масове застосування праці жінок Сінгапуру й підлітків, зменшення технічної озброєності аулу і села, різке зниження, тоді як у багатьох колгоспах сутнісно припинення оплати трудоднів, насильницька контракция худоби колгоспників, запровадження військових податків — усе це важко вдарило по становищі трудівників аулу і села. У 1943 р. в північних областях республіки, а 1944 р. — в Актюбинской області працювали урядові комісії з надання допомоги голодающему населенню. Були розширено правничий та відповідальність наркоматів та їхніх керівників за стан справ у галузях. Скорочувалася число засідань, підвищилася оперативність, діловитість. Разом про те практика культу особи, деформації внутрішньопартійної життя сприяли сповзанню на шлях надмірного адміністрування. Позначилася порочна практика минулих років по створенню неконституційних, надзвичайних органів. Приміром, околицях Семипалатинській і Акмолинской областей створювалися трійки і надзвичайні комісії керівництво сівбою, боротьби з пожежами, розміщення евакуйованого населення і ще т. буд. Партійні комітети Акмолинской, По-східномуКазахстанської, Карагандинської, Павлодарської областей і в період війни застосовували методи залякування комуністів, грубого адміністрування. Сталися зміни у змісті діяльності Рад усіх рівнів. Перш всього внесли зміни в організаційну структуру органів управління. При РНК КазССР і областях були організовані бюро з розподілу робочої сили в, відділи щодо господарського влаштуванню евакуйованого населення (у деяких сферах вони іменувалися Надзвичайними комісіями), державному забезпечення і побутовому влаштуванню сімей військовослужбовців, по військовим замовлень і монтажу евакуйованого устаткування. У 1944 р. при виконкомах районних, міських і обласних Рад депутатів трудящих було створено відділи по державним пособиям багатодітним і самотнім матерям. У разі війни посилилася исполнительно-распорядительная функція Рад. Широко практикувалося прийняття обов’язкових прийняття рішень та розпоряджень про мобілізації незайнятого працездатного населення, запровадження перевізний повинності. Населення міст залучалося до робіт для очищення аеродромів, вивезенню палива з місць видобутку. Діяльність Рад у умовах війни характеризували єдиноначальність, централізація влади, висока організованість, точність і оперативність. Зросли административно-законодательные функції Рад і послабились функції культурно-воспитательные. Посилення административно-оперативных функцій Рад, породжене умовами війни, часом переростав в голе адміністрування. Під час війни відродилося жіноче рух. Створення в 1943 р. відділів по роботі у жінок при партійних комітетах на підприємствах, транспорті, колгоспах і радгоспах 4300 женсоветов сприяло насиченню активності жінок Сходу у позиційному захисті соціалістичного Батьківщини, поліпшенню ідейнополітичного виховання тружениц.

СТВОРЕННЯ ВОЄННОЇ ЭКОНОМИКИ С першого дня війни Казахстан став однією з арсеналів фронту. Це зажадало збільшення його внеску до общесоюзную економіку як і тих галузях, у яких були, і у тих, які мені довелося створювати наново. Самовіддано працювали вуглярі Караганди. За чотири роки вони видали нагора 34 млн. т. вугілля — на 3 млн. т. більше, як по постійно існування басейну. На 39% збільшився видобуток рідкого палива на підприємствах УралоЭмбинского нафтовидобувного району, майже вдвічі більше зросла вироблення електроенергії «. Республіка зберегла у себе провідної ролі у виробництві міді (35%), свинцю (85%) і водночас побудувала з урахуванням розвіданих родовищ підприємства з видобутку, збагаченню і виплавці металів — По-східномуКоунрадский молибденовый, Джездинский марганцевий, Донськой хромитовый рудники, Акчатауский молибде-но-вольфрамовый, Текелийский поліметалічний комбінати та інших. Завдяки цього вона стала давати 60% союзної видобутку молібдену, 65% — металевого вісмуту, до 79% — поліметалевих руд. Особливий внесок у досягнення результатів внесли робочі, техніки й інженери Б. Аймуханов, Б. Исмагулов, У. Дементюк, А. Казакова, Д. А. Косих, Д. А. Кунаев, М. А. Лук’янова, А. Сафін, А. М. Сиразутдинова, Р. Хайдин, їх учні і послідовники. Загалом у 1941—1945 рр. було побудовано 460 заводів, фабрик, рудників, шахт і окремих виробництв. До числа ввійшли евакуйовані підприємства, у цьому числі металообробні і машинобудівні заводи, випускали міни і снаряди, торпеди і бомби, вогнемети, радіостанції інші види зброї та боєприпасів військову техніку. Освоєння виробництва, і потім і удосконалення зразків озброєння був у центрі уваги конструкторів, інженерів і передових робочих підприємств: І. А. Аристова, Р. А. Барикова, М. До. Пышкина, П. X. Різьбяра, Л. Я. Селеменевой, Я. І. Фофера, М. Шмарина. Це сприяло зростанню кількісних і якісних показників виробництва. Частка металообробки і машинобудування в валової продукції індустрії Казахстану зросла із 16-го 1940;го до 35% в 1945 р. А загалом промислового виробництва республіки виросло за воєнні часи на 37%, що у 2% вище приросту її продукції за чотири передвоєнних року. Ці результати досягнуто ціною великого напруги праці, поневірянь і негараздів. Та почалася війна виключила взагалі чи різко обмежувала можливості вибору колій та методів рішення що виникають завдань і не шкодували ні сил, і коштів в ім'я виконання вимог фронту. Різко змінилися умови праці та завдання працівників сільського господарства. Найважчим виявилося питання кадрах: приблизно дві третини загальної кількості казахстанцев, минулих на фронт, були з аулів й сіла. Основним джерелом заміщення мобілізованих чоловіків стали жінки. На кінець війни у багатьох колгоспах вони становили до 70—80% всіх працюючих. У цьому число жінок, виробили протягом року 400 і більше трудоднів, т. е. втричі перевищили обов’язковий мінімум — зросла з 20 607 1940 р до *)4 20 „“ в 1045 г. „“ Навіть у засушливий 1943 р. ланковій колгоспу „Авангард“ Кзыл-Ординской області І. Жахаев домігся на успіх вырашивании 172 ц з гектара рису, ланкова сільгоспартілі їм. III Інтернаціоналу Касці Ленського району М. Мухамедиева зібрала по 600 ц з гектара цукрових буряків. Не шкодували сил, знань та історичного досвіду тваринники. Чабан Ж. Мукашсв колгоспу їм. Амангельды Джезказганского району щорічно отримував, і зберігав до 180 ягнят кожну сотню овець. Табунщица Ш. Шугаипова колгоспу „Жана талап“ Гурьсвской області не відійшовши містила понад тисячу коней. У районах Казахстану було розміщено майже 370 тис. голів худоби з окупированных районів. У 1943 р. він відправили назад ». Зберегти власне поголів'я і евакуйований худобу, а до кінця війни навіть дещо перевершити довоєнні показники по-крупному рогатому худобі вівцям і козам, послабити трудове перенапруження колгоспників «допоміг своєчасний і добре організований перехід до отгонному способу змісту частини худоби на віддалених малоснежных ділянках переважно у зоні сухий степу і напівпустелею. У перший військову зиму у тих ділянках містилися 2,1 млн. голів худоби (24% його кількості), а останню — 4,4 млн. голів (46%) «- «. Сільські трудівники Казахстану виконали свій патріотичний та найменшою трудовою борг: за 1941—1945 рр. вони дали фронту та країні 5829 тис. т. хлеба, 734тыс.т. м’яса і багато інших продуктів харчування сировини для промисловості. Важливим джерелом поповнення громадського поголів'я худоби дні війни стала насильницька контракция особистого худоби членів сельхозартелей. Так, лише у важкому 1942 році в колгоспників закупили для комплектування колгоспних ферм понад 600 тис. голів молодняку. Поголів'я худоби колгоспників Казахстану з 1940 по 1943 р. включно зменшилась у два з першою половиною разу. У разі війни мінімально необхідними силами і коштами була збережена і навіть розвинена мережа закладів охорони здоров’я, народного освіти, культури та науки. Лікарі і медсестри як забезпечили великий відсоток повернення лад поранених і хворих із госпіталів, а й запобігли переростання спалахів висипного і черевного тифу та інших хвороб на епідемії, у минулі війни уносившие жертв більше, ніж гинуло з полів боїв. Мережа шкіл всіх типів практично не змінилася, але кількість учнів, особливо у сільській місцевості, скоротилося: державні посібники сім'ям воїнів і соціальну допомогу громадськості було неможливо забезпечити хворих дітей у одягу та взуттю. З 118 технікумів збереглося 92, але контингент учнів зменшився лише на 389 людина. До 20 вузам довоєнного часу додалося чотири нових, а число учнів у яких зросла з 10,4до 15 тис. людина. У меншою мірою зберегти мережа лікувальних закладів культури. Приблизно чверть палаців культури та клубів було передано під виробничі приміщення чи госпіталі. Більш як вдвічі скоротилося кількість масових бібліотек та на третину — їх книжковий фонд. Кількість театрів республіки не змінився, а роботі, як й у діяльності вузів, завдяки співробітництву місцевих творчих сил з діячами мистецтва Росії й України, які були в евакуації, стався серйозний якісний зростання, особливо у кінематографії. Коли Московської та Ленінградської кіностудій Алма-Атинскую студію документальних фільмів реорганізували у студію «Казахфильм», выпускавшую роботи різного жанру. Потужним духовним зброєю служила багатонаціональна література народів Казахстану. Твори про героїв фронту й тилу писали такі майстра, як Джамбул Джабаев, М. Ауэзов, З. Муканов, Д. Снегин, І. Шухов і молоді письменники Б. Булкишев, М. Жармагамбетов, Д. Мулдагалиев, З. Мауленов, З. Сеитов. Деякі самих на передовий. Під час війни стрімко розвивалася наука Казахстану. Вже на березня 1942 р. вчені внесли пропозиції з розробки з 150 тем народногосподарського і оборонного значення. Особливо плідно працювали ученые-геологи, відкрили близько 500 і обстежували 150 родовищ з корисними копалинами, частина у тому числі відразу ж потрапити обвикалася. У 1941—1945 рр. республіки відкрилося 12 нових наукових інститутів та їхніх філій, а число науковців збільшилася з 152 до 864 людина. Усе це створило передумови для реорганізації Казахстанського філії АН СРСР Академію наук Казахської РСР, що юридично завершили у червні 1946 р. Першим президентом її став відомий геолог, академік До. І. Сатпаев, який досліджував надра Джезказгана і створив науку прогнозуванням пошуків корисних копалин. Значну роль розвитку науки зіграло співробітництво республік. Поруч із вченими Казахстану працювали колективи більш 20 наукових закладів Москви, Ленінграда, Київ та інших містах країни й такі всесвітньо відомі вчені як академіки І. П. Вернадський, У. А. Обручев, А. М. Панкратова, А. А. Скочинский та інших. Широкий розмах придбала добровільна допомогу фронту. Фонд оборони, складений із патріотичних внесків населення, до жовтня 1943 р. досяг 185,5 млн. крб. грішми і 193,6 млн. крб. вартістю зданих облігацій. Восени 1941 р. почалася кампанія за придбання коштом патріотів танків, літаків, підводних човнів — як одиночних, адресованих конкретним воїнам, і цілих колон і ескадрилій. На створення зброї з Казахстану надійшло 480 млн. крб., а разом із вартістю облігацій військових позик і квитків грошово-речових лотерей добровільні внески населення республіки потреби фронту досягли 4700 млн. крб., що покривало прямі військових витрат протягом двох тижнів війни. Значною допомога теплим одягом, особливо у першу військову зиму. У республіці від населення надійшло майже 2,5 млн. теплих речей, зокрема 11,5 тис. кожушків і 312 тис. пар валянків. З іншого боку, 1600 вагонів з індивідуальними і колективними подарунками солдатам було доставлене на фронт, іноді спеціальними делегаціями областей чи республіки. Їх зустрічі з захисниками Батьківщини, як і з 1216 концертів, даних артистами Казахстану в прифронтовому лісі, підземному клубі чи бліндажі на передньому краї, виливалися в яскраву демонстрацію єдності фронту й тилу. Зміцненню єдності фронту й тилу, дружби народів сприяли також листування населення східних районів з фронтовиками, і навіть заходи для надання допомоги сім'ям воїнів, турбота про поранених і інвалідів, багатогранна безкорислива допомогу районів глибокого тилу населенню звільнювалися районів. Республіка шефствовала над деякими районами Ленінградської й Московської областей, над містами і селами Орловщины. Тільки 1943 р. зі своїх ресурсів Казахстан подав у Краснодарський і Ставропольський краю Росії і близько східні області України 2700 тракторів, 123 комбайна, 880 сівалок і 2500 плугів, худобу, продукти харчування одяг. Усе це доставили місце й залишилися відновлювати господарство 295 комбайнерів, 636 бригадирів тракторних бригад, 155 механіків, 115 агрономів, 65 директорів МТС. Допомога тилу фронту як покращувала умови життя бійців, а й піднімала їхній бойовий дух, готовність докласти зусиль можливе й неможливе для розгрому врага.

ПОДВИГИ АКТИВІСТІВ НА ФРОНТАХ ВОВ.

Казахстанці на фронті. Битва за Москву.

З перших днів Великої Вітчизняної війни усім фронтах радянські воїни, в лавах яких боролися тисячі казахстанцев, вели запеклі бої фашистськими загарбниками. Першими удар віроломного ворога прийняли прикордонники. 485 прикордонних застав, що охороняли західний кордон, стримували його тиск. Безприкладний героїзм, небачену стійкість, непохитну волю до перемоги виявили захисники Бреста — фортеці на Бузі, серед яких були представники 30 націй і народностей СРСР. У Тираспольській вежі мужньо боролися бійці взводу лейтенанта Олексія Наганова. Мужність і відвагу виявили захисники фортеці — казахстанці У. Фурсов, До. Турдыев, комсорг 204-го гаубичного артилерійського полку Ш. Чультуров і ще. Першими 24 червня 1941 р. південніше литовського р. Шяуляя стали до бою солдати, сержанти і офіцери 219-го стрілецького полку, створеного ще роки громадянської війни Казахстані. Вони непохитно відбивали атаки противника на території Литви, Латвії і Естонії, на Ораниенбаумском плацдармі. У смертельному бою в гайку Шумейкове Полтавської області упав дивізіонний комісар, член Військового Ради Південно-Західним фронтом уродженець Прииртышья Євгене Павловичу Риков. Відзначилися фінансовий боєць і з фашистами нашого земляка генерал-майор танкових військ До. А. Семенченко, якому Указом від 22 липня 1941 р. Президія Верховного Ради Союзу РСР присвоїв звання Героя Радянського Союзу, і контр-адмірал Чорноморського флоту, син Гурьевского вчителя, Л. А. Володимирський. Радянські Збройні сили, подолавши великі труднощі, вистояли, зуміли мобілізуватися і завдали ворогу перше велике поразка під Москвою. Велику роль тут зіграла прославлена 316-я стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І. У. Панфілова і полкового комісара А. З. Єгорова. Весь особовий склад героїчно відбивав скажений тиск танкових частин противника. Усьому світу відомий безсмертний подвиг групи винищувачів танків 1075-го стрілецького полку, що понищила 16 листопада 1941 р. у роз'їзду Дубосєково 18 бойових машин і пропустив ворога Схід. Він перебував у цій групі політрук роти У. Р. Ділянок вимовив слова, що облетіли весь фронт: «Велика Росія, а відступати нікуди, позаду — Москва». Хоробро і мужньо билися з ворогом з 26 жовтня по 18 листопада воїни 316-й стрілецької дивізії. 18 листопада безстрашний генерал Панфілов, командир дивізії, чапаевец, упав смертю хоробрих. У битві за Москву виняткову стійкість і героїзм виявили бойцы-панфиловцы стрілецького полку під керівництвом І. У. Карпова і батальйону під керівництвом старшого лейтенанта Баурджана Момыш-улы. Дивізія вела запеклі бої переважаючими учетверо силами противника. Протягом місяця, ведучи безперервні бої на підступах до Москви, панфиловцы розгромили 2-у танкову, 29-ма моторизовану, 11-ту і 110-ту піхотні дивізії гітлерівської армії. «Важко виділити хоробрих, — писав 8 грудня 1941 р. у своєму рапорті колишній комісар 1075-го полку А. Л. Мухамедьяров, — коли кожний хоче хоробрим». Легендарні подвиги в в битві під Москвою Батьківщина відзначила перетворенням 316-й стрілецької дивізії в 8-му гвардійську і награждением-орденом Червоного Прапора. Невдовзі проханні особового складу вона отримала ім'я свого славного командира. За сміливі й умілі дії «сніжному поході» від Старої Русси до Холма (січень-лютий 1942 р.) дивізія була визнаний гідним на ордена Леніна, за активну участь у вигнанні ворога з східної й була центральною Латвії — почесного найменування «Ризька», а й за сприяння звільнення Риги — ордена «Суворова ІІ-го ступеня. Назавжди залишиться у пам’яті бійців подвиг Тулегена Тохтарова, який увірвався до штабу німецькій частині в з. Бородіно і знищив 5 німецьких офіцерів. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Згадуючи про боях за Москву, про відважну Тулегене Тохтарове, легендарний герой Великої Великої Вітчизняної війни. Герой Радянського Союзу, відомий письменник Б. Момыш-улы писав: «Ми — радянські люди, наші серця не сталеві. Але вогонь нашої помсти може розплавити, спалити будь-яку сталь… ми маємо найсильніше зброю, перемагає страх, — це кохання до батьківщини». Група автоматників під керівництвом політрука роти Маліка Габдуллина, підбивши ворожі танки, вивела свої підрозділи із оточення. Бойові подвиги фінансовий боєць і з німецькими фашистами Габдуллину присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На берегах Оки, у дер. Вороніну під Серпуховом, загинув молодий комуніст, автоматника Рамазан Амангельдиев, син казахського національний герой Амангельды Иманова. У останній і нерівній борні з ворогами він знищив 13 фашистів. Амангельдиев був бійцем 238-й стрілецької дивізії, яка за стійкість в оборони та рішучість в наступі, за дисципліну і організованість особового складу 3 травня 1942 р. нагородили орденом Червоного Прапора, а 24 травня цього року перетворять на 30-ма гвардійську. Провал «бліцкригу», катастрофа міфу про нездоланність гітлерівської армії, захоплення Радянської Армією стратегічної ініціативи свідчили про початку корінного повороту під час Великої Великої Вітчизняної війни. Вона придбала затяжний, згубний для фашистської Німеччини характер.

Казахстанці фінансовий боєць і за Ленінград Воины-казахстанцы мужньо боролися під стінами Ленін граду. З 9 вересня 1941 р. активну участь в оборони та прорив блокади Ленінграда 310-я стрілецька, а пізніше 314-я дивізія, сформовані у Казахстані. Ведучи безупинно бої гітлерівськими полчищами, воины-казахстанцы завдали важкий шкоди противнику на живу силі, і техніці. Вони брали участь у «звільнення 22 населених пунктів Ленінградській області за, брали участь у забезпеченні зв’язку блокованого міста з лиця «Великий землею», в прокладанні «дороги життя». У важкі дні боїв за Ленінград парторг Султан Баймагамбетов повторив безсмертний подвиг Олександра Мат-росова, за що посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Уміло і хоробро воювали з ворогом казахстанці, моряки-кировцы Балтійського флоту. Командувач Балтійським військово-морським флотом адмірал У. Ф. Трибуц у листі казахським народу у квітні 1943 р. писав: «Сини казахського народу йдуть у перших лавах бійців за Вітчизну. Разом із усіма балтійськими моряками вони зірко несуть почесну вахту на балтійських рубежах нашої Батьківщини, невтомно захищають нашу улюблену морську столицю, колиска революції славний Ленінград. Лише на червонопрапорному крейсері «Кіров» у бойовій строю стоять 156 казахстанцев. Чимало їх ми за хоробрість і мужність отримали високі урядові нагороди — ордени та медалі Союзу РСР». У боях по прориву блокади навколо міста на Неві вміло керував бойовими діями воїнів комсомолець, командир відділення 5-ї стрілецької роти 1236- го стрілецького полку 372-й стрілецької дивізії Койбагаров. «Його відділення, — читаємо у доповіді на роботу комсомольських організацій 2-ї ударної армії Волховського фронту по прориву блокадиЛенінграда, — швидко просунулося вперед, першим виконало проходи в дротяних загородженнях супротивника і блокувало дзот. Тов. Койбагаров з вигуком: «Смерть німецьким окупантам, за місто Леніна!» — першим увірвався в німецькі траншеї, захоплюючи у себе інших бійців взводу». У стін Ленінграда воювала третина казахстанських військових формувань. На ораниенбаумском плацдармі боровся знатний снайпер 48-й стрілецької дивізії Дуйсенбай Шыныбеков. Біля джерел снайперського руху 314- і дивізії стояв колишній колгоспник сільгоспартілі їм. Степана Разіна Североказахстанской області рядовий Р. П. Зубков. Відзначився фінансовий боєць і за місто Леніна і командир дивізіону аеростатів артилерійського спостереження З. Джилкишев. У щонайважчу пору блокади Ленінграда його захисники постійно відчували підтримку народів всього Радянського держави. У важкі вересневими днями 1941 р. казахський народний поет Жамбыл звернувся безпосередньо до ленінградцям з віршем «Ленінградці, діти мої!», в якому висловив думки, відчуття провини та переживання всіх трудящих нашої багатонаціональної країни. Пісня акина стала справжнім гімном дружби. «Вустами мудрого казахського співака, — писала «Ленінградська щоправда» восени 1941 р., — вся велика країна говорила: «Із вами, ленинградцы!».

Але, попри стійкість і мужність, виявлені тисячами радянських солдатів, війна спочатку розвивалася трагічно. Проте поразки 1941 р, було зумовлено як силою противника, але і прорахунками Радянського керівництва. СРСР вступив у війну без союзників, а антифашистську коаліцію почав створювати лише ході агресії. На початку бойових дій були завершено отмобилизование, реорганізація, і переозброєння армії, а рівень її бойової підготовки й дисципліни після репресій 1937—1938 рр. був низьким. У армії утвердився дух сліпого покори, а некомпетентність Сталіна, який керував військовими справами, ще більш поглиблювала становище. Великої помилкою було неправильне визначення терміну початку іракської війни. Сталін не могла початок війни з Німеччиною до розгрому Англії й завершення підготовки до військових дій у специфічних умовах Радянського Союзу з його просторами, бездоріжжям і суворим кліматом. До того ж насамперед Сталін і вищу військову командування помилково визначали напрями головного удару противника, способи його дії, а цьому сенсі і дислокацію власних військ та баз постачання. Разом взяте це призвела до того, що радянські війська зазнали низки поразок, понесли великі втрати у живої силі, і техніці. З перших днів війни біля окупованих ворогом районів СРСР виникло партизанське рух, яке завдяки масовості, організованості, підпорядкування своїх планів завданням командування Радянської Армії набуло стратегічне значення. Брали участь у ньому й казахстанці: в Ленінградській області за більш 220 казахстанцев, на Смоленщині — понад 270, на Україні, у Білорусі — близько 3 тис. Близько 300 казахстанцев були учасниками руху Опору. Знають його у республіці отримали імена І. З. Арыскина, А. Жумагалиева, До. Р. Омарова, 3. У. Хусанова, сміливо які діяли при проведенні диверсій на дорогах, в засідках і нальотах на гарнізони загарбників, для відсічі їх каральних операцій. Велику роботу серед партизанів та населення вели политработники-казахстанцы Р. Акмолинский, Т. Жангельдин, Ж. Саин, У. Уразбаев та інших. Загонами та сполуками партизанів командували Р. Ахмсдьяров, До. Кайсенов, М. А. Морогов, З. А. Олексенка, З. Про. Тулешев, У. І. Шаруда. Партизанським командирам А. З. Єгорову, М. У. Зебницкому і Ф. Ф. Озмителю (посмертно) присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За подвиги у Великій Вітчизняній війні удостоїлися понад 11 600 людина звання Герой Радянського Союзу, зокрема 497 казахстанцев, у тому числі 97 казахів. Першому з казахстанцев 22 липня 1941 р. звання Героя Радянського Союзу надали командиру 19-й танкової дивізії генерал-майору До. А. Семенченко/ Четверо найуспішніших воїнів звання Героя Радянського Союзу були визнані гідними двічі: летчики-штурмовики Т. Я. Бегсльдинов, Л. І. Біда, І. Ф. Павлов і льотчик-винищувач З. Д. Луганський. Серед Героїв імена пулеметчицы М. Ж. Маметовой, снайпера А. М. Молдагуловой, стрілків З. Баймагамбетова, З. Лутфуллина, Мін Сен Юра, артилеристів З. Муткенова, І. До. Новикова, бронебойщика П. До. Міллера, минометчика До. Спатаева, кавалериста М. М. Катаева, сапера П. І. Гончара, командира торпедного катери Б. П. Ущева, командира стрілецької дивізії Р. Б. Сейфуллина; 110 казахстанцев нагороджувалися орденом Слави трьох ступенів ". Республіка пишається бойовими справами сформованих її території частин і сполук Червоної Армії. У вересні 1941 р. у бій березі Свири вступила Петропавлівська 314-я стрілецька дивізія, але в Волхове—Акмолинская 310-я, у жовтні — грудні на полях Підмосков'я — 312, 316, 238, 391, 387-я стрілецькі дивізії, 39-я стрілецька, 74, 75-я морські стрілецькі бригади. Інші казахстанські дивізії, бригади й полиці ввели в діючу російську армію 1942 р. Актюбинская 312-я дивізія у Малоярославца протягом тижня віча наполегливі оборонні бої проти трьох-чотирьох дивізій та відійшла до р. Нара лише тоді, коли два стрілецьких полку вийшли з її складу, а третьому залишалося лише третина бійців. Злиті з залишкам і двох інших сполук, підрозділи 312-й склали нову, 53-тю дивізію, яка закінчила війну під Віднем. Чимкентская 102-я стрілецька дивізія оборонялась на сході України, відступила на Північний Кавказ де він була розформована; 74-та морська стрілецька бригада, реорганізована в 292-ю стрілецьку дивізію, після жовтневих боїв північно-західніше Сталінграда також була розформована. Одна кавалейрийская дивізія (96-я казахська національна) ще УстьКаменогорске, а дві (Джамбулская 105-я і Акмолинская 106-та казахські національні) в прифронтовій смузі було розформовано з передачею особистого соства до інших з'єднання перетворені на зв’язку з, що танкові корпуси та армії знову почали основний рухомий силою. Джамбулская 81-ша кавдивизия до розформування встигла внести вагомий внесок у результат боїв у Сталінграда: в спробах опанувати містом Котельниково наприкінці — початку грудня 1942 р. вона розкрила початок створення там ворожої угруповання для прориву до оточеній армії Паулюса. Усі 12 збережених до закінчення війни казахстанських дивізій отримали почесні найменування, п’ять із них відзначені одним, чотири — двома, а дві — трьома орденами кожна. П’ять дивізій заслужили звання гвардійських: 8-а гвардійська стрілецька Режицкая ордена Леніна, Краснознаменная ордена Суворова, їм. Героя Радянського Союзу генералмайора І. У. Панфілова (колишня алма-атинська 316-я), 27-а гвардійська стрілецька Новобугская Краснознаменная ордена Богдану Хмельницькому (колишня новоказалинская 75-я морська, потім 3-тя гвардійська стрілецька бригада), 30- я гвардійська стрілецька Ризька Краснознаменная (колишня семипалатинская 238-я), 72-гвардейская стрілецька Красноградская Краснознаменная (колишня акмолинская 29-та), 73-я гвардійська стрілецька Сталинградско-Дунайская Краснознаменная (колишня алматинская 38-ма) дивізії. Особлива місія — поставити останню крапку війні — випала солдатам 150-ї стрілецької Идрицкой ордена Кутузова дивізії, сформованої кінці 1943 у районі р. Стара Русса з урахуванням кустанайської 151-й стрілецької бригади. За успіхи у наступі від Одера до Берліна, мужність відвагу особового складу вона отримала почесне найменування «Берлінської»; та її 756-й стрілецький полк, водрузивший Прапор Перемоги над Рейхстагом — орден Червоного Прапора. 15 воїнів дивізії, у те? числі старшина І. Я. Съянов з Кустаная удостоїлися звання: Героїв Радянського Союзу. Кавалерами орденів і медалей CCCР стали лейтенант Р. Кошкарбаев, який встановив перший червоний прапор у одному з вікон рейхстагу, помічник начальника розвідвідділ. штабу дивізії капітан Б. У. Чупрета, командир взводу молодший лейтенант До. А. Метов, мінометник А. Бахтыгереев, кулеметник П. Є. Вицько, зв’язківець До. М. Волочаев і сотні інших. Активна участь прийняли казахстанці та ліквідації останнього вогнища війни Далекому Сході. 9 серпня група капітана Р. А Голубєва з 52-го загону прикордонників в короткому бою знищила 20 і здобула в полон чотирьох японських солдатів березі Аргуні, відкривши шлях до стрілецьких підрозділів. Через день рядовий 150-го окремого кулеметного батальйону Л. Р. Кравченка тілом закрив амбразуру лота в розквіті «Лісовий», забезпечивши її взяття і запобігши загибель товаришів. Командир 165-го стрілецького полку М. Д. Курманов організував прорив оборони японців на вихідному межі на Південному Сахаліні, що дозволило опанувати сім'ю лотами і 198 дзотами Харамитогского укріпрайону. У цьому полк оточив і взяв у свої полон піхотний полк супротивника у повному його складі. Командиру роти автоматників з 290-го батальйону морської піхоти І. М. Яроцкому, командиру роти 179-го стрілецької полку 79-ї стрілецької дивізії З. Т. Юдіну і летчику-штурмовику Тихоокеанського флоту М. Є. Янко (посмертно) присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Перший із них вміло керував підлеглими у десантній операції в корейський порт Сейсин, другий забезпечив захоплення кількох дзотів і лотів японців на Південному Сахаліні, а третій бомбами і гарматним вогнем потопив транспорт, кілька середніх, а також дрібніших суден супротивника в порту Расін, а коли було підбитий, направив свою машину у будинок, слугувало опорним пунктом обороны.

АЛІЯ МОЛДАГУЛОВА.

Безсмертна слава Алії Молдагуловой — одній з двох женщин-казашек, удостоєних високого звання Героя Радянського Союзу. Народилася вона у аулі Булак Хобдинского району Актюбинской області. Алію рано втратила батьків і виховувалася у дядька. Незадовго до його війни вона потрапила до одне із дитячих будинків Ленінграда. На початку війни дитячий будинок евакуювали в Рибінськ. Тут Алію подала заяву на військкомат з проханням послати в фронт і було зараховано в снайперську школу. У 1943 року його прибула на Ленінградський фронт. Єфрейтор Алію Молдагулова неодноразово виявляла мужність і відвагу фінансовий боєць і. У цьому бою вона знищила 28 фашистів. Смертельно поранена, Молдагулова продовжувала впритул розстрілювати наступаючих гітлерівців. Командування частини, де служила Алію, писало Центральному Комітету Компартії Казахстану: «Вам, дорогі товариші, від імені командування частини спасибі за таких полум’яних патріотів, якою була Алію Молдагулова. Це невмируще й належить великому на роду Союзу Рад. В Україні після того прохання: розкажіть казахської народу про її подвиги і беззавітної відданості нашу батьківщину». Радянські люди свято шанують пам’ять Алії Молдагуловой: в Актюбинске є вулиця її імені, у центрі споруджено пам’ятник вірної дочки казахського народу. Один із шкіл Ленінграда носить її имя.

ЧАГАНАК БЕРСИЕВ Золотими літерами в літопис Великої Великої Вітчизняної війни радянський народ вписані трудові подвиги ветеранів колгоспного ладу, як-от Чаганак Берсиев, і багатьох інших трудівників аулу й знову сіла. Ланковій колгоспу імені Курманова Уилского району Чаганак Берсиев ініціатор боротьби за отримання високого врожаю проса — одна з головних культур області. У 1940 року і його ланка мало з площі 32 гектари знаходились у в середньому у 87 центнерів, а на дослідному ділянці із площі 3,25 гектара—по 125 центнерів. Це був світовий рекорд по врожайності проса. У 1941 року Чаганак Берсиев виростив у середньому 155,8 центнери проса з гектара. У 1943 року із площі 4 гектара він отримав за 201 центнеру проса, і з іншої площі (36 гектарів) — по 80 центнерів зерна з гектара. Полум’яний патріот Батьківщини, він зробив для будівництва танкової колони 20 тисяч карбованців, а при виїзді на фронт у складі делегації казахстанцев відвіз 325 пудів заробленого їм хліба. Славнозвісному майстру рекордних урожаїв проса Чаганаку Берсиеву споруджу ти пам’ятники в Актюбинске і вкриваю його батьківщині — в радгоспі імені Берсиева Уилского района.

БАУРЖАН МОМЫШ-УЛЫ Бауржан Момыш-улы -останній панфиловец, який восени 1941 р. в в битві під Москвою зі своїми батальйоном тричі побував на оточенні. Війну він закінчив полковником, командиром 9-ї гвардійської стрілецької дивізії. У 1990 р. Баурджану Момыш-улы присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

БОЕВАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА КОМАНДИРА 1073-ГО ГВАРДІЙСЬКОГО СТРІЛЕЦЬКОЇ ПОЛКУ 8-И ГВАРДІЙСЬКОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ МАЙОРА БАУРЖАНА МОМЫШ-УЛЫ. 1910 р. народження, член ВКП (б) з 1942 р., за національністю казах, по соцположению — службовець. Освіта загальне — середнє, військове — одногодичник. У Червоній армії з 1932 по 1934 р. і з 1936 р. (по справжнє час). У Діючої армії вересня 1941 г.

Тов. Момыш-улы в 8-ї гвардійської дивізії від її формування. Разом з дивізією він пройшов славний бойовий шлях. У боях за нашу Радянську Батьківщину т. Момыш-улы показав себе як виключно мужній і відважний командир, відданий великій справі партії Леніна. Тов. Момыш-улы тактично підготовлений добре, в жорстоких боях з німецько-фашистськими окупантами, на практичної командирській роботі підвищив свої військові знання і набутий вміло застосовує в бою. У період липня-вересня 1941 р., будучи командиром стрілецького батальйону, капітан (нині майор) Момыш-улы виховав в бійців і командирах безмежну відданість Батьківщині, домігся хорошою бойової підготовки особового складу свого батальйону. У 1941 р. фінансовий боєць і за Москву батальйон під керівництвом т. Момышулы хоробро бився поруч з ворогом і завдав йому дошкульних ударів. З 21 листопада 1941 р. т. Момыш-улы — командир 1073-го полку, особовий склад якого на Західному фронті, стримуючи тиск противника знищив його живу собі силу й техніку. Разом коїться з іншими частинами дивізії полк Момыш-улы поклав початок розгрому німецьких окупантів під Москвою (на Волоколамському напрямі). Взимку і 1942 р. на Калінінському фронті за умов спочатку многоснежной зими, сильних морозів і бездоріжжя, та був весняної бездоріжжя і болотистої місцевості 1073-й гвардійський стрілецький полк, ведучи наступальні бої, винищив тисячі німецьких солдатів, знищив багато, автомашин і той бойової техніки противника, звільнив десятки сіл й сіл. Загальновідомі заслуги дивізії перед країною, перетворення їх у гвардійську, нагородження її орденом Бойового Червоного Прапора і орденом Леніна пов’язані з сучасними бойовими успіхами 1073-го стрілецького полку, командує яким майор Момыш-улы. Майор Момыш-улы — вірний син казахського народу, із зброєю до рук який обстоює честь незалежність своєї Радянської країни одну з найкращих представників цього народу — подана рекомендація щодо урядової награде.

Командир дивізії полковник.

Серебряков Начальник штабу дивізії підполковник Гофман. Військком дивізії полковий комісар Лобов.

ПІДСУМКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЙНЫ.

У другій світової війни брало участь 61 держава з населищем 1,7 млрд. людина. До армії було б 110 млн. людина, на.

40 млн. більше, ніж у 1914;1918 рр. У другій світової війни загинуло 50 млн. людина, вп’ятеро більше, ніж у первой.

З держав — учасниць війни головну тяжкість ніс Зветский Союз. Протяжність радянсько-німецького фронту sosтавляла від 3 до 6 тис. км, фронтів у Північній африці і Италии.

— 300−350 км, Західного фронту — 800 км. На советско-германскому фронті діяло від 190 до 270 дивізій противника, в Севірної Африці - від 9 до 206 Італії - від 7 до 26. Радянські війська знищили, полонили і розгромили більш 600 дивізій фашистской Німеччині та її союзників. навіть Англія завдали поражение 176 немещко-фашистским дивізіям. СРСР втратив вбитими составили менш 14 млн., Англії й США — за кількома сотень тысяч.

Матеріальні збитки СРСР від «війни становить понад 2,5 трил. крблей в довоєнних ценах.

Перемога Радянського Союзу у війні над гітлерівської Германиїй забезпечувалася багатьма причинами. У екстремальних умовах уенной пори радянська економіка змогла швидше перейти на випуск озброєння і перевершити промислову міць фашистського блока. Праващая країни комуністична партія користувалася доверием і більшості населення. Війна для.

СРСР було оборонної, справедливою. Це сприяло підвищенню традиційного російського народу та радянського патріотизму. Звание.

Героя Радянського Союзу отримали більш як 11,5 тис. человек.

Перемозі СРСР сприяла і матеріально-технічна, уенная допомога з боку його союзників з антигітлерівської коалиции.

Перемога, завойована небаченим героїзмом народу на фронті і найбільшим самопожертвою на теренах, було використано Сталиным і його оточення задля зміцнення тоталітаризму у СРСР і шляхом створення подібних режимів у країнах Східної Европы.

1.Учебник «Історія Казахстана». Автор М. К. Козыбаев. Алмати 1993 г.

2.История Казахстану (нарис) Алмати 1993 г.

3.Журин Н.І. «Звіряючи крок у Іллічу». Алмати 1969 г.

4.Даниленко Р. К. «Алію — наша гордість» Алмати 1995 г.

5. СРСР У ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНІ 1941;1945.

Військове видавництво Міністерства оборони СРСР, М., 1970 г.