Українська преса Північної Буковини та Закарпаття в міжвоєнний період

Українська преса Північної Буковини та Закарпаття в міжвоєнний період.

Реферат.

Чернівецький гурток молодих журналістів Північна Буковина протягом І світової війни постійно був театром воєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було б значною мірою зруйнована й дезорганізована. Українське населення постраждало від війни найбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже не видавалася. У рокта війни тут виходили тимчасові часописи: «Нова Буковина», «Боротьба». У 1918 р. смердоті були закриті.

За підсумками війни ця територія був віддана Румунії. Алі в її населених пунктах мешкало близько 320 тисяч українців. У цей годину посилювався утиск із боці влади щодо української мови й преси. Жорсткий, фактично окупаційний режим, заборона навіть зборів й мітингів та цензура преси в Румунії вкрай негативно позначалися на стані української преси краю. Випуск газет без дозволу улад вважався злочином, а поширення у яких національно-демократичних ідей — подвійним, за це, як за зраду державі, могли присудити до страти. У 1922 р. влади розгорнули роботу по сприянню виїзду українців із Буковини та заселенню вивільненої землі румунами. Дослідник М. Лозинський у 1923 р. писавши: «Українська мова не має ніяких прав, українське друковане слово загибає под особливою цензурою».

Газета «Голос Буковини» виходила із января 1919 року. Це був додаток до офіційної румунської газета «Glasal Bucovinei». Газета, наприклад, друкувала підручник румунської мови. Ця газета існувала лише рік, бо не цікавила аудиторію.

Українські вчителі на загальних зборах в Чернівцях у 1920 р. вирішили відновити закритий у 1914 р. двотижневий часопис «Каменярі». Суто педагогічне видання, журнал у більшості номерів мав на сторінках білі плями после втручання цензури та напис «Цензуровано»: викидалося все, що не відповідало політиці «румунізації» українських шкіл, судів, інших державних установ. Преса навіть за тихий умів знаходила можливість виступати проти цієї політики.

Певний вплив на діяльність преси в Буковині мала соціал-демократія, причому буковинські есдеки існували як секція Румунської СДП. Вони видавали цілу низку газет від 1919 по 1928 рр. Першу із них — «Волі народу» (1919;1920 рр.) — редагував видатний публіцист Сергій Канюк. Вона починалася як двотижнева, через рік стала щотижневою, втім, мала невеликі тиражі. Газета спілкувалася із румунськими та віденськими соціал-демократами. У ній подавалися Новини про громадянську війну в Україні, потім про життя цієї радянської республіки. Згодом у протидії із сигуранцею — румунською службою державної безпеки — з’являлися замість закритих видання «Громада», «Боротьба», «Земля й воля», «Борець». Всі смердоті, за свідченням М. Романюка, «фактично один й тієї самий часопис, який… відповідав ідеологічним засадам однієї партії. Їх автори і редактори не сприймали політики українських націоналістів, Бачили в ідеалі єдину й неподільну радянську Україну, наполегливо роз’яснювали буковинцям положення марксизму-ленінізму.

В 1920 році З. Канюк був відсунутий від редагування правою фракцією партії («соціал-угодівцями»), політичні позиції часопису були різко змінені, як й назва — тепер це ставши «Робітник». Очолив газету її найактивніший автор Кость Кракалія, що стояв на позиції антибільшовизму. Виходила вон щочетверга на чотирьох сторінках. Ідейним стрижнем номерів ставали передові з статтею, наприклад, «Спільний фронт світового пролетаріату». Після закриття виходила под назвою «Уперед», із 1927 р. як «Боротьба».

Умови, в які видавалися ці політичні часописи, характеризує така деталь: кожен номер їхнього цензурувався, політичні матеріали знімалися безжально. Опозиційність владі по багатьох позиції ще понад ускладнювала їхні становище. Так, газета виступають проти проведення аграрної реформи, Яка б ще понад збіднила українське селянство Буковини й збагатила б румунських поміщиків. Крім того, за умів реформи передбачалося, що землю дадуть тім, хто доведе свою належність до румунської національності. Зрозуміло, що ці шовіністичні дії улад погіршували становище в суспільстві та ускладнювали роботу українських часописів.

Під впливом соціал-демократів Румунії перебувала газета «Громада"(1921 р.) Сергія Канюка. У ній із симпатією подавалися події радянської України, висвітлювалося повсякденне життя трудящих українців Буковини. «Громада» гостро полемізувала із «Робітником» саме в питаннях ставлення до радянського ладу. Цікаво, що практично усі з статтею тут друкувалися без підпису.

Газета «Боротьба"(1925;1928 рр.) від перших номерів зайняла антикоролівську позицію, закликала до створення робітничо-селянського фронту боротьби із владою. Її аудиторією були робітники й селяни. Її називали: «чорна» газета саме через викриття «чорних» справ румунських улад. Головною темою було б поєднання селян та робітників зазаради втілення соціалістичних ідей. Здавалося б, есдеки не повинні б були робити плани щодо підтримки селянства, в Європі це були партії промислового пролетаріату. Алі серед буковинського населення 80 процентів були саме селяни, й це позначалося і на діяльності органів преси. Ця ж газета бере доля в міжнародному соціалістичному русі в межах створеної 1927;го р. Федерації соціалістичних партій Румунії. Водночас вон — учасниця ідейної боротьби із іншими українськими партіями Буковини — соціал-хліборобській партії та українській національній партії, котрі вон звинувачувала у співробітництві із румунськими владами. Незалежна газета «Рідний край», якої редагував Когут, один із лідерів національної партії, відкидала ці звинувачення.

В 1928 році укра-їнські соціал-демократи відокремилися від румунських однодумців. Редактор «Борця» (1929;1930 рр.) І. Стасюк ставши секретарем новоствореної внаслідок розколу Партії українських працюючих Румунії «Визволення». Девізом обрано гасли: «Пролетарії всіх країн, єднайтеся!». Її виступи відрізнялися різкістю, непримиренністю, вон не шукала співпрацю, а вела жорстку боротьбу не лише із владою, а і із есдеками.

Подекуди зустрічається різка критика на адресою сігуранци, жандармерії, й це викликає подив: в умовах стану облоги, фактично окупації Буковини укра-їнські газета дозволяли собі публікації, котрі були абсолютно неможливі в підрадянській Україні: ніякої критики на адресою НКВС, чекістів там ніхто б не дозволив.

Газета ця, як й її попередники, також гостро полемізувала із іншими українськими партіями Буковини, виступаючи із антирумунських й прорадянських позицій. У 1933 р. подібну ж позицію зайняв їхній спадкоємець — часопис «Народ» за редакцією З. Канюка.

Чернівецьким друкарям забороняли їхні тиражування, тому окремі номери були випущені в приватних друкарнях. Виглядали смердоті поліграфічно дуже бідно, однак в політичних суперечках поводилися безкомпромісно.

В Північній Буковині того годину існувало декілька незалежних газет, що тяжіли до так званого народовецького, тобто націоналістичного, табору, наприклад, газета «Зоря» (1924;1925 рр.). Вона займала серед споріднених видань более нейтральні позиції, прагнула до об'єднання українських національних сил, виступала проти розділення української спільноти Буковини на ворожуючі партії, за об'єднання всіх навколо «Зорі» (з статтею «Гуртуймося», «Непорозуміння» тощо).

Українська інтеліґенція краю відновила у 1921 р. вихід довоєнного часопису «Народній голос», що стояв на різко антикомуністичних й антирадянських позиції, що видно, зокрема, в з статтею «Московський рай, а комуністичне пекло».

Газета «Земля» (редактор М. Чепечук) боролася з занедбанням української справ, викривала роз'єднаність українського населення краю, описуючи тихий, хто:

«…слухають румунські слова й навперейми запобігають румунської пестощів… Інші, гадаючи підлеститися Румунам, поприставали до румунських політичних партій, на усі лади вислуговуються їм».

Політична національна назета «Рідний край» (1926;1930 рр.) підтримувалась національною російською партією із центром у Чернівцях. У 1930 році об'єдналася із видавництвом «Час» й почала виходити щоденно. як зазначає львівський дослідник З. Дмитровський у збірці «Українська періодика: історія й сучасність»:

«Основну увагу газета приділяла важкому становищу українського населення в Румунії… гостро виступала проти румунізації українців, постійно обстоювала законність їхні домагань, неодноразово нагадуючи зобов’язання Румунії перед світом про охорону національних меншин».

Часопис прагнув об'єднати, згуртувати такі освітньо-громадські осередки, як «Народний дім», «Руська бесіда», «Жіноча громада», «Українська школа», «Міщанський хор». Саме на єднанні, якого так бракувало українцям за тихий умів, постійно і енергійно наполягала газета «Рідний край». Селянам часопис адресував такі рядки:

В єдності нашій економічній здобудемо єдність культурну й станемо людьми між людьми. Нічого не варті усі наші немислимі організаційки, доки ми не піднімемо своє господарство, щоб воно та дало нам буцай вдвічі більший дохід, доки не візьмемо в свої руки весь торг продуктами сільського господарства, щоб обминути посередника… доки не заснуємо свої власні банки довготермінового кредиту із малим відсотком, доки не будемо матір сотні мільйонів прибутку народного, яким розпоряджаючи, зможемо задовольнити усі свої культурні потреби, до шкіл й театрів включно".

Хліборобська партія видавала газету «Хліборобська щоправда» (1923;1938 рр.). Редактор й видавець її Кость Кракалія, посол (депутат) румунського парламенту, перейшов сюди із позицій соціал-демократа. Це був аграрна газета й за змістом, й за аудиторією, й за політичними орієнтирами, й за складом авторів-дописувачів.

Єдиний журнал «Промінь» (32 сторінки) із літературними додатками друкував літературні доробки місцевих авторів, матеріали на тими мистецтва, із студентського життя, а також вміщував рекламу.

Новий відтинок історії Румунії починається від скасування стану облоги в Буковині у 1928 й триває до 1937 рр. Королівський уряд надає нові можливості для національного відродження української преси Буковини. Українська народна партія, національна преса добилися деяких прав для рідної мови, шкіл. У цей період тут видаються національний часопис «Час», селянські газети «Щоправда» та «Народня сила», сатиричний «Будяк», соціал-демократичний тижневик «Нове життя» та інші.

Але у 1937 — 1940 рр., тобто напередодні й в перший рік ІІ світової війни, в Румунії встановлюється королівська диктатура та авторитарно-профашистський режим й військовий стан. У 1937 р. тут відбувся суд над українськими націоналістичними діячами. Було ліквідовано політичні партії і профспілки. Усю уладові в Північній Буковині зосередив у своїх руках комендант 8-ї дивізії генерал Дімітрів, який відновив стан облоги, цензуру тощо. Для преси українського населення настають знову важкі часи. Лише через рік було б дозволено вихід часопису «Рада» — «незалежної газети української думи в Румунії». Вона мусила статі на позиції лояльності диктатурі. Створення профашистського тижневика «Християнське слово» показує атмосферу, що склалася в стране й в регіоні.

Вижити в цих умовах зуміло єдине українське видання «Час», й то «за рахунок збільшення оголошень та відповідно зменшення власних матеріалів. Цікавою є історія його заснування. Аптекар із провінції Т. Глинський вклав безповоротно 700 тисяч лей на його видання. Згодом матеріальний стан редакції погіршився, й газету дратували із іншим, сільським часописом «Рідний край» под умовою випуску «Селянського» тижневика, який й тримав фінансово «Час». Колі й це джерело почало висихати, було б знайдено новий вихід. Створена видавнича спілка із тією ж назвою об'єднала кілька вкладчиків, на ці гроші було б куплено власну друкарню, котра підтримувала грошима часопис.

Прикладом переслідувань українських журналістів ставши у 1937 р. судовий процес над Іваном Григоровичем, редактором газети «Самостійність» котра займала послідовні державницькі позиції. За вироком військового суду його було б ув’язнено втричі роки.

28 червня 1940 р. Червона армія вступив у Північну Буковину й Бессарабію. Почалася зовсім інша доба української преси краю — партійно-радянська. Щоденна газета «Час», якої не закрили навіть сігуранца й фашисти, припинила вихід. Пройшла перша хвиля арештів та заслань української інтеліґенції, взагалі помітних осіб у житті краю.

Поглиблено цей відтинок історії української преси досліджено А. Животко в «Історію української преси», в монографії львів'янина М. Романюка «Українська преса Північної Буковини (1918 — 1940 рр.), із якими студенти повинні ознайомитися.

* * *.

Територія Закарпаття за підсумками І світової війни був передано Угорщині (тут правив радянський режим Б. Куна у 1919 рр., у 1938 територія окупована Угорщиною) та Чехословаччині (1919 — 1938 рр.), мала назву «Підкарпатська Русь». Від жовтня 1938 по березень 1938 р. тривало автономне існування краю.

Народно-просвітницька преса в Перші повоєнні рокта був представлена тут газетами української інтеліґенції.

Серед них чільне місце посідає народно-просвітницька газета «Слово народу» (1931 — 1932 рр., відповідальний редактор — письменниця Ірина Невицька). Тут писалося, що народовецький (Український) напрям обстоює єдність «русько-українського народу» на Словаччині й Підкарпатській Русі в Чехословаччині, в Галичині под Польщею, на Буковині й в Бессарабії в Румунії й на «Руси-Україні» загальною кількістю 42 млн. душ.

Інтелігенція цого краю за своїми коріннями та політичними і економічними інтересами поділяється на україно-, москвота мад’ярофілів. Найбільші політичні суперечки точилися між першими та другими.

Згідно із оцінкою А. Животко закарпатських видань, «українська преса охоплювала усі галузі і вимоги життя». Суспільно-політичні газета туп на інших регіонах, переходили від однієї назви до другої, лишаючись з одних й тім ж виданням: «Наука», потім щотижневик"Свобода", далі щоденник «Нова свобода». Під годину автономії под редагуванням З. Довгаля, а потім У. Гренджі-Донського цей щоденник набув великої популярності.

З 1920 по 1924 рр. тут видається тижневик Руської хліборобської партії «Руська нива», що ратував за господарчий розквіт краю та за єдність русинів із всім українським народом.

Соціал-демократична преса представлена був тижневиком «Народ», а із 1922 по 1938 рр. він виходить под назвою «Уперед» за фактичним редагуванням З. Довгаля.

Аграрна партія із 1934 по 1938 рр. випускає в Ужгороді тижневик «Земля й воля». З 1932 по 1938 рр. виходить «орган професорів та адвокатів …» — «Українське слово», що прагне статі понад внутрішньорусинськими суперечками. Газета, зокрема, закликає:

«Пора, щоб щезло українофільство, москвофільство, а щоб усі пізнали, що ми є один Український нарід».

В контексті політичної боротьби часописи українського напрямі відверто проголошують й прагнуть досягти своєї мети, а видання інших орієнтацій це приховували.

18 років від 1920 р. тривав випуск комуністичного органу «Карпатська щоправда», але й дослідники М. Романюк та У. Габор стверджують у «Збірнику праць науково-дослідного центру періодики, вип. 2», що комуністична преса Закарпаття «із фахового боці… як професійна періодика не утвердилася».

Москвофільські газета — найстаріша «Руська земля» (1919 — 1938 рр.), «Російський народний голос», «Карпаторуський голос», «Наша дорога», що називалися газетами Є. Фенцака, були налаштовані ворожо до української ідеї.

Деякі газети друкувалися латиницею, наприклад, «в Новий час», хоча були москвофільськими. Декілька газет навіть видавалося «язичієм», тобто малозрозумілою сумішшю із кількох мов із претензією на статус мови літературної.

Натомість позицію москвофілів ясно висловлює мукачівське «Слово», газета крупних землевласників та верхівки аграрної партії:

«Всем відомо, що ця компанія, що складається з Пешека і українських клерикалів з Волошином й Бращайком на чолі хочуть у вигляді розвитку місцевої народної мови завести якийсь полупольский жаргон і тих знищити наш істинний мову — російський язик, і відірвати нас від російського корня».

Щотижневик «Русинъ» як напівофіційний орган Першого губернатора краю, згодом перший в Закарпатті щоденник «Русинъ», що виходив на початку 1920;х рр., консолідували русинів навколо державницьких ідей, хоч перший варіант часопису діяв сміліше й послідовніше та видавався более професійно.

Досвід закарпатської преси 1920 — 1930 рр найбільше наводити на думку про ті, у цьому регіоні, як й в інших, преса був політизована, а отже розділена на окремі групи та групки, що вели між собою запеклу боротьбу, втрачаючи сили та годину, замість того, щоб спільною працею та пошуком причин для єднання замість політичних баталій сприяти розвиткові всієї української справи.