Свято Івана Купала рус

СВЯТО ІВАНА КУПАЛА.

ТРАДИЦІЇ УКРАЇНИ.

Київщина лежить на багатих землях й наpод її споконвіку вкладав весь свій хист у сільське господаpство. Усі життя було б підкоpене pитму пpаці на землі, а свята відзначалися на межі від одного виду сільськогосподаpських pобіт до наступного. Ще в дохpистиянські часи пеpед початком кожної pоботи пpоводилися уpочистості, заклинання, котрі малі спpияти вдалому виконанню pобіт. Пізніше, із пpийняттям хpистиянства, ці «сезонні «свята пеpеплелися із хpистиянськими й в цьому вигляді дожили до відома наших часів, Незважаючи упродовж десятків pоків антиpелігійної пpопаганди. Які ж тpадиції існують на Київщині?

Весною, коли после холодної й голодної зими на селян чекала найбільш виснажлива pобота зоpати та засіяти лан, святкували Великдень — свято Воскpесіння Хpиста (Великдень).). До цого дня господині печуть паски, а дівчата за допомогою фаpб та воску pозмальовують писанки, вкpиваючи звичайне куpяче яйці магічними pізнобаpвними візеpунками.

Писанки та звичайні кpашанки (pізними кольоpами пофаpбовані яйця) — є неодмінною ознакою цого свята. Великдень, немов квітка, виpостає із дохpистиянських віpувань, коли боги помиpали й воскpесали кожної поpи pоку, звідти ж іде звичай пекти паски й фаpбувати яйця.

До свята Вознесіння (на 40-ї день после Великодня) селяни обходили посіви озимини, дивилися, як жито починає «викидати колос ». До цого свята тpеба було б повністю обсіятися.

Початок літа — свято Тpійці. Ще зветься «П «ятидесятницею », бо святкується на 50-й день после Великодня, сягає своїм коpінням у дохpистиянські часи, як й звичай пpикpашати оселі клечанням — гілками деpев та запашним зіллям. Четвеp после Тpійці зветься Hавська неділя, чи Русалчин Великдень.

Слідом за Русаліями, що завеpшують весну, надходить свято початку літа — початку Петpівки (посаді, що закінчиться на Петpа та Павла — 12 июля). Пеpший день цого посаді - свято жінок, заговорили українською у «язане із їхнім пpоханням до Всевишнього на довгу молодість, на добpобут. Святе середини літа, свято кpаси, молодості, самоочищення — Купальська ніч (7 июля). Вогонь й вода були неодмінними атpибутами свята. Тут й багаття, чеpез яку пеpестpибували попаpно хлопці й дівчата, розпочавши pуки, пpивоpожувало кохання, щастя… Діти стpибали не чеpез вогонь, а чеpез кpопиву. У цей день обов «язково тpеба було б скупатися в pічці чи ставку. Дівчата щодня воpожили на судженого, пускаючи вінки за водою. Це було б останнє свято перед жнивами:

" На Івана Купала баба борошна не мала, але в свято Петра пирогів напекла ". І від настає маківка літа — найспекотніша час року та найгарячіший годину для сільського трудівника. Тут й косовиця, й вухо жнив. Для тяжкої роботи потрібні сили. І від 12 июля (на Петра й Павла) закінчується піст «Петрівка ». Святе Іллі Пророка (2 серпня), що із гуркотом громовим мчить небом на своїй вогняній колісниці, сягає корінням у дохристиянські часи, коли прообразом святого був Перун — покровитель грому та блискавки. Традиційно у тому день закінчувалися жнива. У серпні є три свята, що звуться Спасами. перший із них (14 серпня) — медовий Врятував. У цей день починали збирати мед. Князь Вододимир, за переказами, саме щодня прийняв хрещення, й в стародавньому Києві саме щодня освячували води Дніпрі, а потім люди купалися в цій воді, щоб очиститися від лихої сили та запобігти хворобам, тому й в народі цей Врятував зветься «Врятував на воді «. У християнстві це свято збігається із днем мучеників Маккавеїв (по-народному Маковії), й щодня освячують голівки маку, волошки, чорнобривці. Інший Врятував (19 серпня) — Великий (чи Преображення Господнє) зветься Яблучним («На другий Врятував й жебрак яблучко із «їсть »). Висвячували овочі та фрукти, а також гриби та мед. До Спаса було б зібрано усі зернові, тому цей Врятував відзначають як свято врожаю, кінець літа.

Третій Врятував (29 серпня) — горіховий (бо достигають горіхи). На цей годину закінчується збирання льону, із якого виготовлялося полотно, тому це свято ще зветься «Врятував на полотні «. Починається сівба озимих. Перед цим святому відзначали Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) — Перша Пречиста; досі треба було б зібрати усі фрукти. 14 вересня — вухо справжньої осені. З цого дня починається «старе «бабине літо, яку закінчується 21 вересня, на Другові Пречисту (Різдво Богородиці). 21 листопаду — на Михайла — закінчується годину справляти весілля. Цей день віщує, якою якщо зима, що уже стоїть на порозі. Якщо Михайло приїжджає на білому коней, зима саньми приїде », а якщо відлига — «не чекай санного шляху до Миколи », тобто до 19 грудня. Святий Микола (чи Добрий Микола), що його зробили Дідом Морозом атеїстичні традиції, то дуже справедливий та добрий до дітей святий. Це свято передувало Різдву (7 января), Під зіркою, що є символом тієї, под якою народився Ісус Христос. Веселий гурт колядників заходив до кожної оселі, де вчиняв веселе дійство, сценарій якого гнучко змінювався залежно від складу сім «ї та характеру господаря. З цим яскравим святому може посперечатися хіба що свято на Щедрий вечір — свято Маланки, коли ватага парубків обов «язково мала в своєму складі переодягнутого в жіноче вбрання найбільшого дотепника. Усі свята супруводжуються піснями (щедрівками, колядками, веснянками), котрі своєю мелодійністю чарують світло.

СВЯТО ІВАНА КУПАЛА.

Коли духмяне українське літо в самому розпалі, із квітчаститми вінками й яскравими вогнищамиприходити свято Івана Купала.

Але всіх таки найпоетичнішим святому, яку широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). Починалось воно та в ніч на 24 червня.

Це день літнього сонцевороту, що збігається із Різдвом Івана Хрестителя. Ім «я ж святу давши Купало — поганський бог земних плодів. Колись йому приносили на поталу хліб — головний дар української землі. Та уже багато літ цого ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало. Головні атрибути свята — це Купало і Марена. Тому до цого свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їхні «Мареною» чи «Купалом»), плели із живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водити таночки та співають ритуальні купальські пісні.

Дівчата плетуть вінки із польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Увечері чи уже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки із прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добро й свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутитися на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко і пристане до якогось берега, із тієї сторони і Прийде наречений дівчини.

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко зазделегіть домовляються про ті, яким якщо вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було б впізнати: вплітали яскраву свічку, чи велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їхнього подальшої спільної долі.

Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це — Купайло, що поступово перетворюється у Марену: «Коло Мареноньки ходили дівоньки…» Є і дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, котрі танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду — «заворожувати собі красу ». Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне — не поспішати… Дівчата роздягаються і, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки і стежать: в який бік попливе, звідти якщо суджений.

Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, але в небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) й навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їхнього виконують дівчата і хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яку стрибають дівчата й хлопці поодинці чи в парі.

Танцююче полум «я цого літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал ощищення. Парі, котрі кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, Яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодо й побреться.

Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч под Івана Купала Є. Ліньова писала: «Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на міські. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Вісь молодий, сильний й низький голос заспівує пісню:

Та мала нічка Петрівочка,.

Не виспалася наша дівочка.

Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили й енергії. Співа уже жодна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер вже співають всюди, на горах, до самих вершин, котрі губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня… в тумані на горах групи молоді рухаються й співають.

Ті хороводи, котрі виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливістю, а саме: водили ці хороводи навколо марени чи вогнища. Ця, на перший погляд, незначна деталь надає їм специфічного національного колориту, яскраво подчеркивает їхнього поетичну бік. Відомо також й ті, що молодь охоче стрибала через вогнище. Звичайно, далекі наші предки цій дії надавали обрядового значення. Так, вважалось, що коли дівчина й хлопець, котрі кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище й їхнього руки залишаються з'єднаними, то смердоті, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити і інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище й якнайдалі, не забуваючи і про ті, щоб стрибок був красивим.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, котрі на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом із бубоном супроводжували пісенну мелодію. Жвавіше вився хореографічний малюнок танка, зручніше й легше ставало співати його учасникам. Алі найвеселіше проводила молодь решту свята в танцях, котрі організовувала после хороводів. Весело щебетала скрипка, якій вторила басоля, завзято вистукував бубон… У нічній темряві, над долиною, із якої виднілося вогнище, лунала мелодія гопака чи козачка, хтось підспівував трендичку. У танці кружляла молодь. Чути було б веселощ сміх, жарти, дотепні слівця… Молодь веселилася до світанку. Тут важливо відзначити, що колися, у сиву давнину, веснянки і хороводи малі обрядове значення й за традицією, Яка. складалася віками, виконувались у відповідну пору року. Першим відчутним порушенням них традицій було б виконання, побутових танців: гопаків, козачків, триндичок, коломийок в супроводі інструментальної музики. Вкраплення побутових танців в обряд поступово змінювали його початкове значення. Обрядова церемонія, художні засоби, твори, котрі входили до репертуару, залишились у пам’яті народу як невід'ємна частина видовища, Так, зокрема, почали розглядатись народом «марена» вогнище, навколо які співали пісень, водили хороводи, танцювали.

Можна сміливо говорити, що серед народних святий, що відзначаються влітку, чи не найулюбленішими серед молоді бо найромантичнішими, вважаються купальські свята. За народними переказами, саме У НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА (із шостого на сьоме июля) востаннє із «являлися русалки, а опісля уже вщухали до наступного року. Переконатися в цьому щороку у чарівні куточки природи відправляються романтики й… прагматики. Адже купальська ніч, це ще і ніч «вільної любові». Мама саме не дозволяє, можна обмежитися і не менш екзотичним (аж притулок у жилах горить) заняттям — традиційно у ніч на Купала молодь перестрибує через велику (чим більшу — то краще) ватру. А ЩЕ У НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА ЦВІТЕ ПАПОРОТЬ. Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Вважалося, що тієї, хто встигне зірвати жовту квітку, здобуде чарівну силу, котра допоможе знаходити закопані скарби, передбачати частку людини, лікувати хвороби. Кажуть, природа цієї сили — нечиста. Тому, квітка папороті може зробити людину багатою, але й щасливою — ніколи.

Існує повір «я про цвіт папороті, котрий із «являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі под Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала «видатний Український письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-чкого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івна Купала бачити, як ходять лісом дерева і вірша розмовляють між собою. «Алі не варто розчаровуватись, незнайшовши квітки — насправді-бо папороть не цвіте ». У Україні зростанні безліч рослин, що можуть подарувати найбільше багатство — силу й здоровий «я. Існує повірування, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці із «іванівською «росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі труй сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям й знають, як й коли його вживати.

В НАРОДІ РОЗПОВІДАЮТЬ, що русалки із «явилися на світло у момент падіння із неба Сатани. Деякі із його однодумців, які вигнали разом із ним, впали у воду де і почали готувати зло проти людства. На наших теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили численні жертви, але й і володарками скарбів та чарівницями.

Є декілька версій походження слова «русалка »: від слова «русло », чи ж від слова «русява » , — адже русалок уявляли із довгим і густим русявим волоссям, що розкішними хвилями спадає із плечей, прикриваючи голі тіло. На Заході ж русалки із «являлися у, так бі мовити, пристойнішому вигляді вдягнутими в рибальські сіті. Втім, є версія, що волосся русалок усе ж таки таки зелене. Переважно русалки живуть у воді, але й напередодні свята Івана Купала виходять на бережи своїх річок. За тимчасове житло смердоті обирають старі, гіллясті дерева. як це властиво і їхнім цивілізованим одноліткам, потяг до серйозних й конструктивних позичити в них абсолютно відсутній: смердоті цілими вечорами гойдаються на гілках, розмотуючи пряжу, вкрадену в жінок, що лягають слати без молитви.

Лави русалок безперервно поповнюються. Ними стають мертвонароджені дівчатка чи ж немовлята, що померли без хрещення, а також утопленці-самогубці. А ще дівчата, що купалися без натільного хреста (наявність чи відсутність купальників та іншого одягу до уваги не береться). Між іншим. чимало легковажних осіб і сам прагнули приєднатися до русалок: адже тих володіють задарма вічної краси та молодості, та ще і мешкають у кришталевих палацах, споруджених на дні озер та річок (неважко здогадатися, що львівська Полтва до цого аж ніяк не надається). Із них головує цариця, якої призначає (теж з русалок) за безапеляційним принципом водяний цар. Є повір «я, що рядові русалки без вказівки цариці не мажуть ані погубити, ані навіть налякати людину. Ще одна принада русалок — їхні чарівні голоси.

СПРОБУЙ УПІЙМАТИ РУСАЛКУ — НЕ ТАК ВЖЕ Й ВАЖКО!

Оскільки проти їхні нападу допомагає полин-трава та хрест, накреслений на землі, деякі практичні чоловіки свого години робили так: навколо хреста малювали коло і ставали в нього, захищаючись від надокучливих чіплянь чарівних звабниць. Якщо ж ві, власне, і не зовсім проти, спробуйте котрусь з них вхопити за руку і надягнути їй натільний хрест (бажано «рижуху «принаймні так на півкілограма). Усе: якщо, звісно ж, доведете її додому, русалка відтепер, принаймні так стверджувати фольклор, виконуватиме всю хатню роботу, харчуючись… лише парою.

Щоправда, є і інший — более властивий неадаптованому до реалій кінця іншого тисячоліття фольклорному світові варіант облаштувати подружнє життя із русалкою. Легенди стверджують, що для цого треба просто Дозволити русалці залоскотати собі (не поспішайте вигукувати «так! », доки не дочитаєте слів после трьох крапок!)… до смерті!

Тих ж, кого такий варіант не лякає, русалки і справді сам забирають додому (на руках, плечах чи юзом — фольклор не уточнює), себто на дно. Тут обранець благополучно оживає і решту свого життя проводити у розкошах… Русалчині ж весілля відбуваються на горобині ночі.

Тож, дівчата плетуть віночки, щоб пустити їхні по воді…

Тепер — годину хлопців. Встигнеш зловити вінок тієї, що впала в око, поки сидів у чагарниках — маєш усі підстави вимагати у неї як викуп виконання будь-якого твого бажання. Якщо дівчині таки вельми кортить заміж, — хоче вон того, а чи вдає, що ані, — мусить виконати твою забаганку! До слова, саме у цей годину молодь сходилася на ігрища межу села. що малі любовно-еротичний характер. Тому деякі купальські пісня трактують обрядове дерево як символ дівочої краси, пори дівочості (втім, не забуваймо, що дерево має перед встановленням бути зрубаним — натяк чи збіг, уже і не знаємо).

Є і ще одне — давніше і двозначніше трактування купальського дерева, що витікає з праіндійських «Ригвед ». Воно символізує світоствореня: мовляв, купальське дерево є небесним і породжує вогонь тертям гілок одна про одну. Це і споріднює дерево із сонцем як з джерелом вогню, а молодь, здатну на аналогії, в обіймах і цілунках.

У деяких народів купальські вогні замінюються спаленням колеса, обв «язаного соломою. Вогняне, воно та кошеня із пагорба, розсипаючи іскри. Розкладання багаття та стрибання через нього мають на меті звільнення від ворожої сили, хвороб, смерти, злих міфічних істот. Адже на Купала активізуються надприродні сили: русалки, мавки, упирі та відьми. Тому від них охороняються всілякими засобами: кладуть на підвіконня жалку кропиву, в стайнях ставлять осикове дерево. Спалення ж Купайла також має міфічне підґрунтя, по суті — це обряд звільнення людини від смерти, символ її перемоги над небуттям.

Після свята Купала музика замовкала. Наближалась гаряча час жнив.

Перевірити все вище сказане нажаль неможливо, але й одне можна сказати напевне: найголовніше — вірити в магічну силу рослин та інших чинників святий, підгримувати та відроджувати традиції, й все це обов «язково допоможе.