Ібн Баджжа

Ибн Баджжа

Ибн Баджжа, Абу Бакр Ібн Йахйа (латів. Авемпаце) (прибл. 1082 — 1139), лікар, філософ, візир у часи правління Альморавидов.

Родился в Сарагосі прибл. 1082.

Интересовался музикою, поезією, математикою, астрономією. Продовжив традиції «фалсафы» на арабському Заході, в Магрибе. Ібн Туфейл вважав Ібн Баджжу найбільш проникливим розумом, котрий у Андалусії, інші таврували його як «більмо на оку релігії, причиняющее їй зло». Помер Ібн Баджжа в Фесі в 1139.

По збережені донині творів Ібн Баджжи, найчастіше фрагментарним, неможливо дати однозначну оцінку його поглядів.

Будучи коментатором природничонаукових і логічних праць Аристотеля, воспреемником «фалсафы» й ал-Фараби, Ібн Баджжа наполягав у своїй самостійності у проведенні концепцій, подібних «фалсафе», і більш правильне розуміння проблем, розглядали попередниками.

Среди його оригінальних філософських творів — Трактат про з'єднання розуму з людиною, Книжка про душу, Прощальний послання.

В центрі його вчення — людська душа. Людина є тілесну систему, що складається з супідрядних органів, наведені в рух якимось двигуном. Дія останньої піднімається, зрештою, до що знаходиться всередині природного тіла першому двигуну, яким є душа. Іноді її місце у міркуваннях Ібн Баджжи займає розум, іноді прагнення, іноді ж зіткнення дві протилежні дій — симпатії та перспективи антипатії. Від двигуна, який був водночас і тілесним і духовним початком, органи людини наводяться в рух.

Действие розуму як першого двигуна у людині активно, вільно, дії ж органів пасивні, предопределены. Проте сама розумна сила виникає й унаслідок зовнішнього впливу, «змінює початку», — діяльного розуму. Вічний і незмінний діяльний розум передає дані якості і розуму людини. Завдяки цьому які мають розумом люди знаходять щастя, яке супроводжує їх лише у земного життя, а й у життя інший, де всі вони трапляються й дещо насолоджуються духовним спілкуванням.

Ибн Баджжа продовжив традицію арабоязычного перипатетизма і як автора утопії про скоєному місті. Крім чотирьох видів недосконалих міст, у яких людина, прагне істини, страждають від самотності (про це розповідає трактат Організацію життя уединившегося) і ізольований від суспільства, є ще і ідеальний досконалий місто, у якому панують любов, справедливість, розум, здоров’я, справжнє знання. Ієрархічне організацію життя досконалого міста дозволяє здійснювати всі необхідні щодо його процвітання функції. Главою досконалого міста є філософ, спрямовує дії підданих для їх і міста. Щастя його мешканців досягається завдяки їхнім просвіті та роз’яснення істинних цілей життя.

Несовершенные міста також можуть стати досконалими, оскільки у нього є «одинаки», які мають істинним поглядом на світоустрій та найздібніші поступово передати ці погляди жителі міста, спрямовуючи їхні діяння для досягнення загального щастя.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.