Рембрандт ван Рейн

Рембрандт ван Рейн

Великий голландський художник, автор багатьох сотень стрічок і понад 2.000 малюнків, засновник власної школи живопису, Рембрандт ван Рейн народився 15 липня 1606 у місті Лейдені, у ній мірошника. До 25-річного віку він ретельно осягав премудрості живопису у своїй рідному місті, після чого перейшов до Амстердам, де, завдяки своєму обдаруванню швидко став найвідомішим портретистом міста. Художник не бракувало у замовленнях, до нього потягнулися учні, що їх великі гроші навчав мистецтва живопису. Багатьом із них було потім прославити голландську школу живопису.

Саския

Большинство сучасників вважали Рембрандта негарним і навіть потворним, але, попри це жінки, повалені тиском його обдарування, закохувалися у нього. Найімовірніше вона відповідала їм взаємністю, але в міру сил, адже першою і головною його пристрастю було мистецтво, де вона і він, власне, «одружений ». Головною жінкою у житті художника вважають Саскию ван Циллербург. Він одружився з нею в 1634 року. Саския була багатою спадкоємицею, так що спочатку молоді не відчували знаючи матеріальних складнощів. У Рембрандта навіть з’явилася пристрасть до колекціонуванню ювелірні вироби. Проте був слабким фінансистом. Майстер не замислювався з того, звідки у якому кількості прибувають нього гроші й тим паче, потім вони витрачаються… Одруження з Саскії дала Рембрандта можливість для спілкування з представниками еліти столичного суспільства. Саския була красунею, але уособлювала митця той світ, в якій він мріяв жити. Вона послужила натурницею щодо його численних робіт. Очевидно, їх спільне життя була зовсім не безхмарна: майстер був велелюбний, а здоров’я Саскії було дуже підірвано чотирма пологами і нескінченними домашніми турботами. Інакше звідки б виник її заповіті своєрідний пункт, відповідно до яким Рембрандт позбавлявся доходу її маєтку у свого повторного шлюбу? Забігаючи наперед, можна сказати, що юридично Рембрандт виконав вимога цього пункту, не відмовляючись, втім, від жіночого суспільства.

Гиртхе Дирц

В 1642 року Саския померла, залишивши Рембрандта їх сина, зовсім ще немовляти, єдиного з чотирьох дітей, яке сягнуло повноліття. До маленькому Титусу довелося найняти няньку, якої стала Гиртхе Дирц, майже сорокарічна фламандка. Поруч із виконанням своїх прямих обов’язків, вона швидко став коханкою художника. Їхні стосунки зайшли так далеко, що вона становила власне заповіт на користь сина Рембрандта. Закінчення їх роману було трагічним, оскільки домі з’явилася нова юна служниця, яку відразу ж звернув увагу майстер. Ображена Гиртхе подала на Рембрандта до суду й виграла його, отримавши наперед від художника довічну пенсію. Можна сказати, що дівоче любов його нової пасії Хендрике Стоффельс обійшлася старіючому майстру недешево. Хендрике 20-річна Хендрике полонила серце Рембрандта багато в чому тим, що нагадувала йому Саскию, яким він сильно тужив. Хендрике стала його постійної натурницею i корисній помічницею у його нелегкої життя. Очевидно, художник щиро полюбив Хендрике, свій новий музу. І першим це зрозуміла Гиртхе, спочатку яка залишала надій повернути любов майстра. Її розтерзаний ревнощами розум не виніс картини чужого щастя. З нею стався нервовий напад, і її потрапила до притулок для душевнохворих, що й перебувала аж до смерті. Усі рахунки з лікарні оплачував, зрозуміло, сам Рембрандт. Тим часом Хендрике народила художнику дочка. Попри це, їх відносини були оформлені юридично через горезвісного пункту заповіту Саскії. Бідненьку Хендрике навіть піддали принизливої процедурі відлучення від церкви за «розпутну поведінка ». Рембрандт був відомий своєю байдуже ставлення до до релігії, і цей показовий процес не пішов. Попри життєві негаразди, Хендрике залишалася правильна своєму великому коханцеві до смерті в 1663 року.

Один

После смерті Хендрике, хоча б почасти присматривавшей за фінансове становище Рембрандта, художник, користується всеєвропейської популярністю, але який із моди на своїх батьківщині, оголосили банкрутом. Усі його майно пішло з молотка. Він втратив також свій улюбленого сина Титуса. У цьому надзвичайно важкій ситуації єдиною ниткою, що пов’язувала його з реальністю, була живопис. Попри стрімке погіршення зору, художник продовжував творити. Багато його безсмертні шедеври датовані саме останніми роками життєвого шляху, яке завершилося 1669 року. М’яко кажучи, не лицарське ставлення жіночого рівня, з його зводила життя, можна було Рембрандта тулити їх у своїх полотнах як богинь. Їх оголені тіла поєднували в собі чуттєвість і ніжність, еротизм і глубокомысленность. Художник не ставив своїм завданням шокувати обивателя, що він постійно намагалися поставити на карб пуритани. Він просто був переконаний, що це людське, навіть почуттєва фізична любов, предмет мистецтва. Доказом цьому будуть вічно служити його безсмертні творения…

Список литературы

В. Клитный. Рембрандт ван Рейн.