Леонид Іванович Бородін

Леонид Іванович Бородин

(род. 1939)

БОРОДИН, ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ (р. 1939), російський письменник. Народився 14 квітня 1939 в Іркутську у ній вчителів. Навчався у спецшколі МВС, звідки пішов після 20 з'їзду партії (1956), потім у Іркутському державному університеті (виключений в 1957 за «політичне фрондерство»). У 1962 закінчив заочний відділ педагогічного інституту, у Улан-Уде. Працював учителем історії, вихователем і директором шкіл-інтернатів. У 1965 вступив у «социал-христианскую» організацію, за у якій в 1967 засуджений до 6 років ув’язнення, що й почав своє літературну діяльність: повісті й оповідання Повість дивного часу, увінчана премії французького ПЕН-клубу «Свобода» (1969); Зустріч (1970), Гологор (1974).

В 1974—1975 — помічник упорядника поїздів на станції Очаково у Москві, в 1976—1978 — заступник директора санепідемстанції в Петушках (Володимирська обл.). З 1978 публікує в закордонному російському видавництві «Посів» розповідь Варіант (1978; герой — політичний терорист), повісті Правила гри (1978), присвячена «табірної» темі, Третя щоправда (1979), де виведені специфически-национальные типи «праведника» і «бунтаря» і показано протистояння радянському режимові і російського інтелігента, і мужика, і навіть роман Розставання (1981−1982) про типовому столичному інтелігенті другої половини 20 в., дисиденті подумки і конформіста поведінці. У 1982 Бородін було знову засуджений за антирадянську діяльність, вже 1988;го достроково звільнений. Бородіна починають публікувати Батьківщині, поруч із зарубіжними преміями то здобуває вітчизняні (уряду Москви, журналів «Юність» і «Наш сучасник», «Роман-газеты»). З 1992 Бородін — головного редактора журналу «Москва».

Основной пафос творів Бородіна — етичний вибір, полем дії котрій виступає зіткнення особистих інтересів («правд»), точкою відліку — християнська моральність, а сюжетної канвою — зазвичай, драматична, навіть трагедійна колізія (арешт малолітнім сином свого батька, опір тайгового мисливця зазіханням з його свободу, кривава сутичка через жінок і т.п.). Персонажі письменника завжди впізнавані, стверджуючи — у руслі традицій Л. М. Толстого і Ф. Достоєвського — «незвичність», собі силу й складність «звичайного» людини, його спроможність до глибоких міркувань, самооцінці і самоосуждению.

Проблеме свободи, рискующей стати егоїзмом, сваволею і жорстокістю, присвячена повість Пастка для Адама (1994), написана не без впливу традицій Достоєвського (Легенда про Великому інквізиторі в Братах Карамазових). Ліричний повість Бородіна Рік дива та печалі адресована оспівуванню вічних цінностей природи, любові, вмінню терпіти і прощати. Марії Мнішек, одній з героїнь російського «руїни» 17 в. (паралелі якого з сьогоднішньою Росії в Бородіна цілком виразні), присвячена історична повість Цариця Смутних часів (1996). У белетристичних творах Бородіна, як у його активної в 1980—1990;е роки публіцистиці, відзначених яскравою мовної образністю, схильна до риторичним постатям і ритмизованою словесної тканини, наполегливо проводиться думка про відродження російської державності з урахуванням православ’я.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.