Бічурін Микита Якович (про. 
Іакінф)

Бичурин Микита Якович (про. Иакинф)

9.10.1777 — 11.5.1853.

Имя цієї людини стоїть окремим рядком у історії сходознавства у Росії. Бичурин Микита Якович є основоположником наукового китаєзнавства Росії. Про нього неможливо не згадати зі сторінок нашого сайту, бо результати його праці стали воістину безцінним путівником щодо тібетського регіону для цілої плеяди всесвітньо відомих російських учених. Перу ченця Иакинфа належать понад 100 серйозних досліджень, статей, перекладів історичних, географічних творів. Микита Якович був китаеведом по покликанню, проте, потреби, яким він займався, виходив далеко за межі китаєзнавства. Вивченню азіатських країн, як-от, Китай, Тібет, Маньчжурія, Монголія, Східний Туркестан Середньої Азії він присвятив більш 40 років, тобто. половину всього життя. Отже, що це був за людина?

Выходец із сім'ї дячка, він отримав своє прізвище під назвою села, де він народився в 1777 г. Протягом часу навчання у Казанської Духовної Семінарії, він вивчив латину, грецький та французькою мовами. Його блистящие здібності, рідкісна пам’ять привернули увагу вищого духівництва. За рік, по закінченні Семінарії, він постригся в ченці і від ім'я Иакинф. У 1802 р., отримавши сан архімандрита, про. Иакинф призначається в Іркутськ настоятелем Вознесенського монастиря і ректором Іркутської Семінарії. Це призначення стало переломним фактором в багатообіцяючої кар'єрі молодого священослужителя, прийняв сан архімандрита вже у 25 років! У результаті конфлікту з семінаристами, він усувається з управління монастирем, позбавляється сану і призначається учителем риторики в Тобольский монастир, без права церковного служіння.

В цей час із Петербурга до Китаю, під урядом династії Цін, вирушає російська дипломатична місія, на чолі з графом Ю. А. Головкиным, метою котрої було сповістити маньчжурського імператора про сходженні на престол Олександра. Разом із нею у Пекін йшла чергова, 9-ая Духовна Місія, на чолі з архімандритом Аполлосом. Слід зазначити, що в той момент, місію було єдино достовірним джерелом інформації про ситуації у азіатському регіоні. У вересні 1805 р. місія прибуває в Іркутськ. Познайомившись із про. Иакинфом, Головкин дійшов висновку, що ерудований і представницький Иакинф був би більш придатною кандидатурою посаду начальника місії, ніж недалекий і малограмотний Аполлос. Ніхто тоді навіть не міг припустити, що ситуація з призначенням посада глави місії про. Иакинфа, тільки у інтересах землі російської, затягнеться на двох років. Але, таке назначени, таки відбувся. У 1807 року 9-ая Духовна Місія вирушає з Іркутська, до виконання поставлених перед нею, царським двором завдань, й у сянтебре перетинає кордону «Піднебесної Імперії».

С цього історичного моменту про. Иакинф трудиться «денно і вночі». У його посланні від лютого 1810 року, адресованому обер-прокурору Синоду А. Н. Салтыкову йшлося: «Час дозволяє мені вчитися понад китайського і манджурского ще понескольку мунгальскому (монгольскому), тибетському і корейським» (1). У 1814 року він видає китайсько-росіянин словник, з найдокладнішим описом предметів, який доповнює протягом наступних десятиріччя. Словник, фактично, був путівником країною та у відсутності собі рівних поза Китаю.

Преодолев величезну ланцюжок мінливостей долі, до вироку про довічне укладанні в монастирі на про. Валаам, батько Иакинф повертається у Петербург, в 1825 г. Його повернення став можливим завдяки сходження на престол імператора Миколи I, який видав резолюцію: «Зарахувати ченця Иакинфа Бичурина до азіатського департаменту» (2).

В 1828 г. побачив світ його переведення з китайської мови «Опис Тибету у цьому стані», обладнаний примітками і коментарями про. Иакинфа, і навіть картою. Книжка отримала стала вельми поширеною і було переведено французьку мову. У 1970;му було видано «Записки про Монголії», основою яких покладено дорожні спостереження, зроблені Иакинфом на шляху з Пекіна в Кяхту в 1821 г. Праця дістала широке зізнання у авторитетних колах Петербурга і було переведено французькою і «німецький мови. Про. Иакинф визнано найбільшим знавцем Центральної Азії і у грудні 1828 г. обраний Російської Академією наук, членом-кореспондентом за розрядом літератури та старожитностей Сходу.

В 1832 р. під час експедиції по Східного Сибіру він завершує переведення з китайської мови «Історії Тибету і Хухунора», і навіть переклад монгольського словника «Сань хе бяньлань».

По поверненню з Кяхты, де він перебував близько два роки, до Петербурга про. Иакинф в 1833 г. видає «Історію Тибету і Хухунора з 2282 року по р.х. і по 1227 року у р.х. в 2-х частинах» із фотографією історичних карт північно-східній частини Тибету, алфавітного і географічного покажчиків.

Сочинение про. Иакинфа з історії калмыцкого народу було з гідності оцінений А. С. Пушкиным, які використовували його за написанні «Історії Пугачова». «Найбільш достовірним і безстороннім звісткою про втечу калмиків, — писав Пушкін, — зобов’язані ми батькові Иакинфу, якого глибокі пізнання і сумлінні праці розлили світло на відносини наші на Схід».

Свою наукову діяльність, не прекращавшуюся жодної хвилини протягом усі його життя, він завершив виданням в 1851 г. багаторічної праці «Збори даних про народи, які жили у Середній Азії у часи», який того року був визнаний гідним Демидовской премії.

Благодаря про. Иакинфу, передові люди Росії отримали широке уявлення про країни і народи, історії, економіки та культурі Азії.

11 травня 1853 г. у віці 76 років про. Иакинф помер Олександро-Невської лаврі. Його наступного дня на Лаврському цвинтарі, що й по сьогодні стоїть скромний пам’ятник, у якому написано: «Иакинф Бичурин», а трохи нижче вертикальної рядком китайськими ієрогліфами: «Постійно старанно трудився над увековечившими славу історичними працями». Далі: «Рід. 1777 — розум. 1853 травня 11д. «(4).

Приведенные нами відомості — лише мала дещиця з біографії цього найцікавішого людини, чиї праці як вони втратили значення в наші дні, а й досі використовуються вітчизняні вчені щодо історії Азії.

Список литературы

1. АВПРИ, ф. СПб., Гол. архів, IV — 4, вп. 123, 1810, д. 1, л. 81. 2. АВПРИ, ф. Департамент особового складу й господарських справ, вп. 464, буд. 3226, л.3.; д. 3656, л. 1.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.