Савин Іване Івановичу

Савин Іване Івановичу (1899−1927)

Дарья Павлова, Москва.

" Йому був що й двадцяти років, що він пережив початок революції, потім Громадянську війну, бої більшовиками, полон вони після падіння Криму… Він відчув загибель майже всієї своєї родини, жахи відступів, трагедію Новоросійська… Після падіння Криму він залишався, хворий тифом, на запасних шляхах Джанкойського вузла, потрапив до полону… Дізнався глумління, знущання, побої, голод, переходи сніжної степу в рваною одязі, кочевания з ЧеКи в ЧеКу… Там загинули брати Михайло Потебенько та Павло «- писав поета Іван Бунин…

Пятеро братів воювали у «Білій Армії. 15 літній Коля і Борис вбиті в бою. Сестри померли під час війни. Живим залишився Іван.

Дед Івана по батькові фінський моряк Йохан Саволайнен, одружився з грекині, любому то Єлисаветграді. Батько — нотаріус, людина, цілком восприявший російську культуру. Писалися на прізвище Саволаины — російською манер. Мати, Ганна Михайлівна Волик — старовинного молдавського роду. Від першого шлюбу вона не мала п’ятеро дітей, Саволаиных троє. Сім'я жило містечку Зенькове звичайній старосвітської життям, діти дружили собою. Два брата навчалися у Михайлівському артилерійському училище, сестри в гімназії. Івану Савину належать вірні рядки — відступництво випереджало війну, і революцію:

Войти тихенько в Божий терем.

и, хвилини ставши нетутешнім,.

позвать світло та просто: Боже!

Но адже ми, мудрі, не віримо.

святому чуду. До таємниць весняним.

прильнуть, осінні, поспіль не можемо.

Дурман заученого сміху.

И отрицанья марення багровий.

Над нами панували суворо.

В нами ніколи не співало відлуння.

Господних труб. Сліпі сови.

В нас рано выклевали Бога.

И ось він, годину возмездья чорний,.

За позбавленим подвигу, без дрожу,.

За вірність гиблому зневір'ю.

Перед іконою чудотворною,.

За те, що довго терем Божий.

Стоял з оплеванною дверима.

(Гельсинфорс, 1923).

После поневірянь по Петрограду, приїхавши ж із батьком Гельсінкі (їх випустили завдяки походженню), Іван працював на цукровому заводі, і тоді відразу почав друкуватися в місцевій газеті «Росіяни вести» під ред. Г.І. Новицького. Писав й у газети «Сьогодні» (Рига), «Руль» (Берлін), «в Новий час» (Белград), «Відродження», «Ілюстрована Росія» (Париж).

Кроме цього він вів гурток російської у Гельсінкі. Став, з права, однією з найвідоміших поетів Білого справи. За ці кілька років життя Іван Савін встиг розказати пережите. Він привернув увагу запискам Мальсагова, який побував у Соловецькому таборі. На Валаамі зустрічався, і розмовляв із Ганною Вырубовой. Поет вважав, що залишено землі для свідоцтва:

Я — Іван, не пам’ятаючи кревності.

Господом проведений дозорі.

У мене розмовляє вітряному просторі.

Изошла в моленьях голова…

Иван Савін розповів про життя жінок у Криму, дійшла до «розпеченого жаху». Співзвучно «Сонцю мертвих» Івана Шмельова, який у той час, у тому місці. Образ — палючий, пекельний. Про віршах Савіна І. Елагин писав, що на їх звучанні «ритм ходи виведених на розстріл, знемагаючих від слабкості й від незвичного, після в’язниці, свіжого повітря».

В повісті «Полон» Савін описав як легіон разорителей російської землі, жорстоко мстивших які залишилися білим (через те, що коли частина армії пішла морем), але спостеріг і тих, хто їм живий світ божий — співчуття до ближньому.

В госпіталь Джанкою, захоплений червоними, несподівано приходить офіцер. Він приносить цигарки, цукор і сухофрукти. Звертається до лікаря: «Роздайте порівну вашим хворим. Усім без винятку — та білим і червоним і зеленим, якщо в вас такі є. Я сам бував у різних халепах, отже знаю. І ми люди… прощайте!». «Коли Зелінські та ніж відплачу я завжди за допомогу, мені нічого і багатьом надану? Звідси, з евакуйованих далей північної землі, земної уклін надсилаю всім, жалості людської у собі не заглушившим у ті звірині дні» — напише згодом Савін.

Вскипала у ньому часом непримиренність, непрощення в рядках:

Любите ворогів своїх… Боже,.

Но якщо кохання не жива?

Но якби ворожому ложе.

Невесты моєї голова?

Но якщо, найтихіші були.

Расплавив в хмільне питво,.

Они Твою землю розтлили,.

Грехом обпоїли її?

Господь, заспокой мене смертю,.

Убей. Або благослови.

Над цієї запеченою твердю.

Ударить в набаты крові.

И гнів Твій, клокочуще-знойный,.

На трупні душі пролий!

Такие вороги — недостойні.

Ни нашій любові, ні Твоєї.

Память братів, замучених і зарубаних, Іван Савін зберігав все своє коротке життя. Їм він присвятив таких віршів:

«Ты кров їх збереш за краплиною, мама, І, заридавши у Богоматері в ногах, Розповіси, як зяяла ця яма, / Синами вирита в клятих пісках, / Як кулемет на камені чекав похмуро, / І тому, в бушлаті, лунко крикнув: «Що, почнемо? «/ Як голий хлопчик, щоб не думати, / Над ямою став горло проколол цвяхом…

И старий прапорщик у френчі рваному, / З чорнильною зірочкою на зламаному плечі, / Раптом почав співати — й інші маревні / Благання кидав свинцевим брызжущей струмені: / Усіх убієнних пом’янь, Росія, / Егда приидеши у царствіє Твоє".

Молодой поет був любимо російської колонією, після його пам’ять шанували в емігрантських колах. Художник Захаров в 1926 року представив Савіна та його дружину Людмилу И. Е. Рєпіна. Ілля Юхимович журився, що ні встиг написати портрет Івана.

Летом 1927 року під час незначною операції у лікарні у Савіна почалося зараження крові. Внутрішньо виснажений поет давно жив напружені. У день свв. Апостолів Петра і Павла Іван Савін з молитовним зітханням зрадив душу Богу.

Несмотря на страждання, і може бути, і завдяки йому, Савін продовжував любити Росію, вірувати, очікувати її. «Тільки тоді, у ті голгофские роки, я відчув у собі, сприймав дотиком і благословив камінь твердості і, кинутий мені душу білої боротьбою»:

Вот навіщо у цю повну таємниці.

Новогоднюю ніч, я чужій.

И далекий вам, і випадковий,.

Говорю Вам: кріпіться! Додому.

Мы підемо! Ми прийдемо і побачимо.

Белый день. Ми полюбимо, вибачимо.

Все, що гірко ми ненавидимо,.

Все, що у мертвої усмішці бережемо.

Вот навіщо, задихаючись в огорожах.

Непушистых, неросійських снігів,.

Я сьогодні у триколірних лампадах.

Зажигаю прийдешню новина.

Вот навіщо я — не вірю, а знаю,.

Что зайве ні сліз, ні турбот.

Что нас до ніжно коханому Краю.

Новый рік у квітам поведет!

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.