Владислав Реймонт

Владислав Реймонт

А. Малецкий.

Реймонт Владислав (1868—1925) — найяскравіший представник натуралізму у польській літературі. Батько Р. — селянин. У 17 років Р. залишив рідний дім і почав вести бродячую життя. Те він мандрівний актор, то залізничник. Планував навіть діяти за монастир, потім знову повернувся на залізницю. Дебютував. Р. дрібними розповідями з сільського життя і у 1896—1897 дав два великих роману: «Комедіантка» (Komediantka, 1896) і «Ферменти» (Fermenty, 1897). Усього за чотири роки Реймонт з нечуваної швидкістю виконав величезний шлях у розвитку і висунувся у перших ряди польських письменників.

Р. обійняв літературне терені у 90-ті рр., коли Польща переживала смугу інтенсивного капіталістичного розвитку. Давним-давно забули старий традиційний патріотичний романтизм, придававший специфічну забарвлення польської літературі. «Збагачуйтеся» — ця зустріч стала гаслом дня, «мирно працюйте, а чи не мрійте» — говорили про це вже й Прус та інших. Р. підійшов польської неминучого у атмосфері штучної аполітичності, що її старанно культивували польська буржуазія і ідеологи своєрідного «економізму» польської буржуазії і польського дворянства, що вже встиг грунтовно обуржуазиться. На початку своєї літературній діяльності Р., усвоивший цю аполітичність, вражав підкресленою объективизмом, інтересом до елементарним інстинктам, до фізіології на шкоду психології. У цьому вся натуралізмі раннього Р. було багато художньої правдивості, і мужності. Завдяки своєрідності життєвого шляху він підходив до життя без будь-яких тих забобонів, які прищеплюються буржуазної школою, середовищем, церквою. Величезний талант Р. було в межах натуралізму як літературної школи. Він намагався до великим полотнинам, до великих узагальнень, який передбачає вже позитивне світогляд. Ось і починається трагедія творчості Р. Він зумів зрозуміти всю гидота буржуазної эксплоатации, але з побачив нового класу — польського пролетаріату. Виходу Р. шукає над боротьбі цього за своє визволення, а буржуазної філантропії. Його могутній талант відбиває життя в її наготі. Такі його твори, як розповідь «Смерть», із приголомшливою правдивістю передають жахи життя дрібного селянина-власника, але ідея власності йому священна. Р. неспроможна не хоче розкрити соціальні причини, створюють жахливі наслідки, ним показані, гребує не може вказати виходу. У цьому вся проявляється боягузливість класу, із якої він вийшов. У 1899 Реймонт від сільських оповідань піти з життя дрібного люду, акторів і, перейшов до зображенню великого промислового центру й у «Землі обітованій» (Ziemia obiecana) дав картину піти з життя лодзинских капіталістів і сотні робітників. Можна сказати, що «Земля обітована» мала б бути початком нового етапи у його творчості: перед Р. відкривалися двома способами — шлях до новому природному середовищі, новому класу чи еволюція убік буржуазії, шляхти, поміщиків. У «Землі обітованій» Р. недвозначно розв’язав дилему. Попри те що, що Р. майстерно змалював всю гидоту лодзької капіталістичної середовища, дав картини злиднів, безпросвітності пролетарської життя, насичені повнокровною конкретністю, він все-таки йде від пролетаріату пов’язує безповоротно свій подальший шлях з імущими класами.

Р. не цікавиться головним героєм роману (у Р. він звісно не головним героєм) — пролетаріатом. Р. начебто чує небезпека, він знає, що пролетаріат над приклад селянству діє інакше, але саме це інше недоступно Р. Тому Р. закінчив свій роман тим, що польський фабрикант-хищник прозріває. Він, страждаючи, усвідомлює моральну низькість свого життя, безглуздість погоні за наживою; по Р., польський фабрикант, саме оскільки він польський, а чи не німець чи єврей, перший засуджує свою капіталістичну життя. Він — по дорозі переродження. Разом з нею перебуває в тому ж шляху й сам Р. Безстрашна митець починає працювати поступатися місцем моралісту. Подальший шлях намічено. Пролетаріат після «Землі обітованій» раз назавжди зникає з полем зору Р. Він повертається до своїх коханих селянам, створює роман «Чоловіки» (Ch?opi, 1904—1909). «Чоловіки» Р. — це епічний шедевр, вершина його творчості. У «Мужиків» читач знайде усі верстви села — і бідноту, і жалюгідного батрака, і середняка, єдиний фронт всього села проти поміщика, єдиний фронт проти ксьондза, якому віруючі католики-крестьяне, коли про землі, рішуче і похмуро кидають у очі обвинувачення у продажності, корисливої службі поміщику. Тут зникають релігійність, холопська покірність темного селянина, і для нами бунтарський розлютований селянина його стихійної силі. Мова Реймонта сягає в «Мужиків» соковитості, гнучкості. Ніхто у польській літературі не зумів оскільки Р. в «Мужиків», поєднувати нерозривно природу з життям людини. Природа у Р. — це сентиментально-романтический пейзаж Жеромского, це — сувора, невблаганна, але водночас улюблена, дієва, необхідна людині супутниця, нерозривно з нею пов’язана щокроку його життя. Однак у «Мужиків» помітний вже ідеологічний поворот Р., розпочатий ще за доби «Землі обітованій». Основою, де тримається село, він пройшов за всьому своєму объективизме вважає кулака. Після «Чоловіків» Р. говорить про героїчне минуле Польщі кінця XVIII в., епохи Костюшковского повстання, революції, збройної боротьби з царської Росії. Він тільки дав нам трилогію історичних романів: «Останній сейм Речі Посполитої» (Ostatni Sejm Rzeczypospolitej, 1913), «Ніколи не впадати у відчай» (Nil desperandum, 1916), «Повстання» (Insurrekcia, 1918). Заздалегідь можна було передбичати, що історичний роман під силу Р. Заважав йому його ідеологічний хомут, його патріотизм. Прямо бездарний Р., коли намагається дати складний палітурка особистому житті з кипучої революційної громадської діяльністю. Він залишається великим майстром лише там, де зображує боротьбу, дію, натовп тут Варшави, де характеризує підлу магнатскую верхівку.

Характерно для Р., що, даючи ряд блискучих масових сцен тут революційної Варшави (1794), він старанно уникає драматичних сцен революційного терору. Тут буржуазний патріотизм завадив великому реалісту торкнутися саме цих моментів, як можна більше підхожих щодо його могутній пензля. Р. — шляхетський буржуазний патріот — переміг Р. — великого художника. У цьому історичному романі закінчується, власне, творчість Р., але він прожив ще десяток років. Небагато, написане їм цей час, не має значення.

Лебединой песнью Р. як великого художника залишаються «Чоловіки». Цей роман і кілька дрібних оповідань — внесок Р. в польську й у світову літературу. Нехай буржуазія бачить розвиток Р. за висхідною лінії у його обуржуазивания і зростання його патріотизму: нам незаперечне ясно, що, окарнав Реймонта ідеологічно, буржуазія поступово окарнала і послабила його могутній талант.

Список літератури

I. Російською з. перев.: На межі, Розповіді, СПБ, 1908.

Полное Повне зібр. сочин., вид. «Сучасні проблеми», М., 1910—1912 (тт. I—III. Чоловіки.

т. IV. Мрійник.

т. V—VI. Земля обітована.

т. VII. Смерть міста, Розповіді).

Полное Повне зібр. сочин., вид. Сабліна, Москва, 1911—1912 (т. I. Комедіантка.

тт. II—III. Бродіння.

тт. IV—VI. Розповіді.

тт. VII—IX. Земля обітована.

тт. X—XII. Чоловіки).

Вампир, Роман, Москва, 1912. Упродовж років революції видано: Комедіантка, Роман, перши. М. Васина, М., 1918.

Мечтатель, Роман, перев. Є. Загорської, Москва, 1918, і — Петроград, 1923.

Земля обітована, Роман, 2 тт., М., 1925.

Последний сейм Речі Посполитої, Роман, перев. Є. Троповского, «ЗиФ», Москва — Ленінград, 1929, та інших.

II. Debicki Z., Reymont, Warszawa, 1925.

Lorentowicz J., Reymont, Varsovie, 1925.

Schoell F., Les paysans de Reymont, P., 1925.

Kociemski L., Reymont, Roma, 1926.

Bukowski K., Reymont. Proba charakterystiki, Lwów, 1927.

Falkowski Z., Reymont, 2 wyd., Warszawa, 1929.

Залевский До. (псевдонім Трусевича), До характеристиці новітньої польської літератури, «Сучасний світ», 1912, IV.

Фриче У. М., У. Реймонт, «Новий журнал всім», 1911, XXXII.

Домбаль Т., Реймонт і польська селянство. (Що стосується смерті автора «Чоловіків» В. У розділі ст. Реймонта), «Вісті», 18 груд. 1925.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.