Семенко Михайло

Семенко Михайль

Ю. Иосипчук.

Семенко Михайль (1892—) — сучасну українську поет. Р. у ній народного вчителя. Навчався у Петроградській психоневрологічному ін-ті. Ім'я З. пов’язані з виникненням і історією українського футуризму. З. був однією з активних керівників українських футуристичних угруповань (кверофутуристы, аспанфуты, Коммункульт і, нарешті «Нова генерація»).

В ранніх віршах (1910) З. знаходився під впливом панівною тоді модерністської поезії. Під впливом російського футуризму молодий З. порвав із традиціями модерністської поезії («Поворот», кінець 1913). Він заявив бунт проти українського декадентства, проти вузького націоналізму в поезії, відриву його від динаміки капіталістичного міста. Але З. оминав кричущі протиріччя окружавшей його соціальній дійсності. Навіть такі події, як імперіалістична війна, як революція 1917 майже відбилися у його творчості. Семенко бачив, що «світ цей веселий — широка в’язниця», але шукав притулку від угнетавших його протиріч капіталістичної дійсності над боротьбі, а «гордому» самотині; звідси оспівування ілюзорної свободи дрібнобуржуазного «я», потяг до бунтарському індивідуалізму. Однак це бунт проти панівною буржуазії, проти націоналістичної поезії, проти міщанства наділявся в форми «аполитизма», висловлюючи цим безсилля протесту української міської дрібної буржуазії проти нещадної агресії капіталізму.

Главное вістрі поетики З. був проти традиційної поетики українського «просвітянства» і особливо проти символізму. Класичний вірш він замінив вільним віршем, він ламав строфу, увів у поезію незвичний тоді української літературі розмовну мову вулиці, наситив останній прозаизмами, порушив логічність фрази, перериваючи її несподівано що виникли асоціаціями. Під упливом російських футуристів З. вводив в українську поетику заум. Але такі виверти не знайшли широко він у його поетичної практиці, поетика З. збагатила мову української дореволюційної поезії, розширила її рамки, освіжила стилістичні прийоми і ритмічні ходи.

В 1919 поет дав низку революційних футуристичних поем («Т. Сонце», «Степ», «Повстання» та інших.). Вперше у його творчості тема революції стало основним. Романтика революції, раптової «світовим пожежею», в диму якого почали виявлятися обриси нового світу; радість звільненого народу, що заповнює криками, піснями, маніфестаціями вулиці міста; яскраві замальовки класової боротьби в селі («Степ») — усе це знайшло свій вияв у цих поемах. «Аполітизм» змінився енергійним закликом до боротьби за «червоний прапор» проти польско-петлюровских банд («Наступ»). З. приваблював гол. обр. розгром Старого Світу. Він відчував у революції залізної волі пролетаріату, організуючого і який очолює боротьбу з контрреволюцією. Його цікавило не соціальне зміст подій і люди, а техніка. Незжиті мотиви богемного побуту приймали від нього порнографічний характер, позначався колишній індивідуалізм, перебільшення значимості свого «я».

Наиболее характерною рисою творчості З. відновного і особливо реконструктивного періоду («Сучасні вірші», 1931) з’явився повний відхід поета від богемно-эротических тим. Його творчість публіцистично загострилося. Індустріалізація країни («Дніпрельстан»), новий побут («Алкоголь й соціалізм»), політичні події (ряд памфлетів проти націоналістів та інших.), питання радянської літератури й виступи проти націоналізму («Література і життя», «Про епохи і сегодняшніх бліх» та інших.) — ось найголовніші мотиви творчості З. Проте незжиті елементи дрібнобуржуазного світогляду позначилися й у період творчості. Не подолав З. цілком і негативного ставлення до культури минулого — відносячи Шевченка явищ що віджило, З. протиставив його «Кобзарю» свій, як б сучасний, «Кобзар» (таку назву дав З. збірник власних творів 1910—1922).

Положительным у творчості З. цього періоду була боротьба проти націоналістів у української літератури, проти Хвильового, Курбаса, Куліша й ін. Але вістрі цієї боротьби було спрямовано гол. обр. проти їхньої творчої методу, проти їх міщанства та обмеженості. З. виступав та «проти націоналістів як, але часто по-делячески, з дрібнобуржуазних позицій. Боровся З повагою та проти творчих позицій радянських літературних організацій (ВУСПП, «Молодняк») й радянської критики, хоч і себе називав їх «іншому». Поетична мова цього часу «очищався» від образності; выхолащивалась емоційність і підсилювався раціоналізм, риторика. Деякі вірші важко навіть вважати поезією, він нагадує газетну хроніку. Ті ж идейно-творческие позиції характеризують і збірку віршів З. за 1930—1931 «З радянського щоденника».

В час З. переживає творча криза. Радянська література, у якої перебуває поет, вимагає від нього рішучої перебудови. Після постанови ЦК ВКП (б) в 1932 З. видав маленький збірку віршів «Міжнародні діла» (6 поем і віршів, 1933), який свідчить про дуже повільної і що слабкої перебудові поета. Поет, не відмовляючись від злободенної тематики, став на шлях її більшого узагальнення, став відходити від газетної хроніки. Окремі кращі його творчості (як «Безпритульні птиці» і частково «Джон й т. Джекобсон») не складають ще підстави вважати про глибокої идейно-творческой перебудові поета.

Список літератури

I. Кверо-футурізм. Поезо-пісні, Київ, 1914.

Кобзар (Повний збірник поэтичних творів в одному томі, 1910—1922), вид. «Гольфштром», Київ, 1924.

Маруся Богуславка (Лірична драма), вид. «Книгоспілка», 1927.

Малий кобзар й нові вірші, «Пролетар», Харків, 1928.

Повна збірка творів, Харків, 1929.

Європа і Ми. Памфлети і вірші (1928—1929), «Книгоспілка», Харків, 1930.

З радянського Щоденника. Поззії. 1931—1903, «ЛіМ», Харків, 1930.

Сучасні вірші, «ЛіМ», Харків — Київ, 1931.

Поезії, «Рух», Київ, 1932.

Міжнародні діла. Публіцистичні вірші 1932—33 р., «Укр. робітник», Харків, 1933.

II. Коваленка У., Литературная клоунада, «Молодняк» (Харків), 1927, № 5.

Кулик Ів., Конєчна умова, «Комуніст», ЦОКПбУ, 1930, 14/IV.

Микитенко І., «Ліве» шахрайство, в брошурі Микитенко «За гегемонію пролетарсвкоі літератури», (Харкив), 1930.

хвиля А., Українська радянська поэзія, (Харків), 1934, стор. 14—15.

III. Лейтес А. й Яшків М., Десять років українськоі літератури (1917—1927), т. I, ДВУ, Харків, 1923.

Шпілевич У., Бібліографія української літератури та літературознавства за 1928 рік, ДВУ, Харків — Київ, 1930.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.