Шарль Бодлер

Шарль Бодлер

Бодлер Шарль (Charles Baudelaire, 1821−1867) — французький поет. Поетична діяльність Б. збіглася з розквітом у французькій літературі романтичних і парнасских течій. Після бурі французької революції" і епопеї наполеонівських війн мови у Франції встановився буржуазний порядок, не виконав як сподівань мас, а й прагнень середніх верств, тієї дрібної буржуазії, яка давала найбільше художників взагалі і у частковості письменників та поетів. Глибоке розчарування охопило уми. З одного боку, результатом такого розчарування було невіру респондентів у колишні принципи розуму, який має просвітити і виправити світ. Погляди енциклопедистів були поховані, і місці їхнього виник протилежний культ пристрастей, ірраціонального чи містичних настроїв. І сподівання політичний вихід із юдолі скорботи на шлях радикальної соціальної реформи. На грунті глибокого песимізму, що охопила кращі уми, виросло величезне, як англійське, а й світова явище байронизма, розчарування із сильною домішкою революційного бродіння.

Однако романтизму були властиві та інші риси. Поруч із Байроном, менш сильним, проте володарем умів був Шатобріан, що й представляв собою те розчарування із багатьма рисами, дуже близькими байронизму, але з великий домішкою естетичного християнства і реакційної дворянській ідеології.

Промежуточное становище займали художники, хотіли піти у своє мистецтво у грі уяви, польотах фантазії, в насолоду ремеслом своїм знайти собі життєвий зміст.

Если глава так зв. «Парнасу», выдвигавшего це суто формальна ставлення до поезії, Леконт де-Лиль, був водночас глибоким мислителем одним із найяскравіше виражених песимістів свого століття, то інші не забиралися так глибоко й прагнули лише створювати «емалі і камеї» (назва збірника віршів Теофиля Готьє) з примхливістю й чіткою соковитістю слова.

Сын свого часу, Б. точно як і був сповнений розчаруванням і байдужістю до ідеям прогресу; до нашому житті він ставився скептично і навіть гипохондрически. У той самий час словесне майстерність, музичну і ювелірну точність висловлювання він возлюбил як перечеканивать свої суму чи страждання у твори мистецтва і тим самим бодай кілька втамовувати їх. Б. проте різко виділяється і натомість інших поетів на той час певної похилістю до крайньої витонченості і навіть перекрученості.

Индивидуально це пояснювалося в Б. звісно його хворобою. Він походив із родини спадково маніакальною. Спадкове нахил й умови, у яких жив, привели її також до зловживання наркотиками. Нудьгуючи, зневажливо ставлячись як до неудовлетворяющей його дійсності, Б. шукає нечуваних розваг, чогось геть нової і знаходять у цьому лише деяке задоволення: він пишається своїм моральним і навіть естетичним дендизмом. Бути несхожим інших, бути предметом сторожкого поваги як «сатанинського поета», — такою була поза, обрана французьким поетом, обумовлена його характером й суспільними умовами.

Но поет не лише особистістю: він передусім громадська постать.

Каждое час вибирає той чи інший індивідуальність до повного свого вислови й висуває першому плані або більш-менш здорові, або хворі натури. У тодішньому французьке суспільство накопичилося стільки нудьги, стільки зневаги до життя разом із тим стільки потреби подолати свої страждання перетворенням в художні форми, «сублімувати» страждання, що став саме така людина, як Б., при великому таланті, міг бути дуже яскравим представником їх грона тодішнього громадського самопочуття і його виразником у літературі.

Однако у середині уже минулого століття буржуазія так ще зжила свої життєві ресурси, щоб Бодлер, перший декадент (занепадник), був відразу зрозумілий оточуючим суспільством. Тільки найбільш витончені цінителі схилялися проти нього.

Большая публіка пройшла спочатку повз нього. Лише згодом, коли декаданс, т. е. эстетничанье ідеями смерті, гріха, хвороби, розпусти, стало головним мотивом поезії, Б. оголосили великим попередником і навіть засновником декадентського символізму.

Надо зазначити ще, що у епоху 1848, коли сильна революційна судома вразила буржуазний світ, Бодлер хіба що прокинувся. На той час ставляться його твори — «Сутінки», «Світанок» і «Гулянка ганчірників». Демократичні і трохи революційні нотки почали виявлятися в поезії Б., але де вони скоро згасли у ще більш похмурому розчаруванні.

Личная життя Б. склалася жахливо. Його любов — мулатка Дюваль, була безсовісної п’яницею, измучившей поета. Його невеличке стан було цілком з'їдено. До кінцю свого життя Б. була майже жебракам. Помер розбитий паралічем і забутий.

Главное його твір — «Квіти зла» (Les fleurs du mal, 1857; є рос. перев. Якубовича-Мельшина і Елліса; перекладали його й багатьох інших поети: Сологуб, В’ячеслав Іванов та ін.). «Квіти зла» — квінтесенція тих настроїв, про які ми говорили вище. Сучасник парнасцев, вимагали незвичайній філігранності віршованій форми, твердості структури, економії за тими словами, суворого ритму і вибору образів і глибокого відповідності висловів, Б. не лише підпорядковувався всього цього умовам, але однією з найбільших майстрів такий, класичної по-своєму, форми вірша. Б. належить до породі поэтов-скульпторов. Свої вірші він висікає чи кує. Його твори тверді, всяке слово стоїть точно своєму місці. Майстерність тут мужнє. Т. до. зміст зазвичай висловлює собою ідеї, близькі розпачу або до полусумасшествию, бруд або ницість глибокого падіння, морального й фізичного, то, начебто, це зміст перебуває у різкому суперечності з формою. Насправді справі цього немає. Як у Леконт де-Лиля, у Б. таке з'єднання змісту з формою справляє враження стримуючого себе, повного гідності констатування жаху життя.

Перед нами поет, знаний, що таке життя представляє собою морок і, що вона складна, сповнена безодень. Він бачить собі за променя світла, не знає виходу. Але він від цього був у відчаї, не расхандрился, навпаки, ніби він стиснув руками своє серце. Він намагається зберегти в усьому якесь високе спокій, прагне митець домінувати над оточуючим. Він плаче. Він співає мужню і гірку пісню саме бо ні хоче плакати. Пізніше поети цього упадочного типу жодних труднощів втратили таке рівновага й таку сувору граненность форми.

Бодлер написав ще «Маленькі поеми в прозі» (російський переклад Олександровича, М., 1902, і Елліса, 1910), щоденник, озаглавлений їм «Оголене серце» (російський переклад Елліса, М., 1907). Йому ж належить серія статей про образотворче мистецтво, у яких проявив себе людиною навдивовижу тонкого й вірного смаку та очі великою майстром слова у сфері критики, і зразковий переклад новел Едгара По, котрий величезне впливом геть французьку літературу. У добу розквіту декадентського символізму мови у Франції Б. було порушено на щит і проголошений майже найбільшим поетом Франції. Зараз цей захоплення значною мірою зменшився. Але Б. звісно назавжди залишиться чудовим виразником моменту історія французької буржуазії і інтелігенції, коли він втратила усієї сили свого ідеалізму, у кращій своєї частини окремо не змогла примиритися зі убогістю буржуазних перспектив, вдарився у розпач, змішане із, але ще виявляла хіба що деякі відблиски революційного підйому енергії й приймала свою сумну долю, по крайньої мері від імені своїх поетів, невідомого величі. Недарма Б. був сучасником двох революцій як і розповідають, у лютому братався з революційними робітниками. Бодлеровский культ всього перекрученого, порочного і штучного, породжений містом, міської цивілізацією, його естетизм і аморальність — усе це справила надзвичайно значний вплив на російських символістів. Прагнучи уникнути неминучого у світ мрії, наші декаденти «старшого покоління» (Брюсов, Бальмонт, Сологуб, Анненський, ще раніше включилися Мережковський, Мінський) знаходили виправдання своїм настроям в карбованих віршах «Квітів зла», де зневага до життя й природі, як до «будням» і «прозі», зводилося в принцип, в «перл створення». На російське занепад першої пори наклав відбиток, і індивідуалізм Б. — культ гордого, возвышающегося над світом «Я», все познавшего й оснащено всім пресытившегося, який визнає з себе ніяких моральних норм, владно смешивающего добро і зло.

Список литературы

Брандес Р., Найголовніші течії в у літературі в XIX ст., Повне Зібр. сочин., т. V, СПБ., 1906.

Бурже П., Нариси сучасної психології, СПБ., 1888.

Готье Т., Ш. Б., див. «Квіти зла» в перев. Елліса, М., 1908. Є й окреме російське видання, П., 1915.

Фриче У. М., Поезія кошмарів і жаху, М., 1912.

Коган П. З., Нариси з історії зап.-европейской літератури, т. II, П., 1923.

Sainte Beuve, Caus. du lundi, t. IX, P., 1856−1857.

Его ж, Nouveaux lundis, P., 1863−1872.

Brunetière F., Ch. B., «Revue des deux Mondes», P., 1887.

то ж, 81, 3-e livraison.

de-Banville Th., Nouveaux souvenirs, P., 1890.

Holitscher A., Ch. B., Bln., 1904.

de Gourmont Remy, Promenades littéraires, P., 1904, 1906.

Crépet E., Ch. B., Étude biographique, P., 1906.

Cassagne A., Versification et métrique de B., P., 1906.

Nadaud, Ch. B. intime, P., 1911.

После 1914 про Б. вийшли монографії: Raynaud, Ch. B. et la religion du dandysme, 1918.

G. de Reynold, Ch. B., 1920.

P. Flottes, B., l’homme et le poète, 1922.

Raynaud E., Ch. B., étude biographique, essai de bibliographie, 1922.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.