Топливно-энергетический комплекс (ПЕК) , АПК у світовій економіці

Топливно-энергетический комплекс (ПЕК), АПК у світовому экономике

Отрасли ПЕК ставляться до капіталомістким галузям. У промислово розвинених країн, у якому усі його галузі, зазвичай основні капіталовкладення не більше до 85% припадають на нефтегазодобывающую промисловість і електроенергетику (приблизно рівних частках) і по 15% — на нафтопереробку й вугільну промисловість. Значне впливом геть інвестиційний процес у ПЕК у цілому надають інвестиції в нафтову промышленность.

Циклический характер розвитку ділову активність зокрема нафтовий промисловості пов’язаний із тим, що рішення про збільшення капіталовкладень в нафтову промисловість приймаються у період, коли на ринках відзначається нестача нафти, супроводжується зростання цін і перерозподілу прибутку. Зазвичай, у цей період всі учасники нафтового бізнесу, включаючи фінансові структури, прагнуть оживити інвестиційний процес у цій галузі, та віддача вже від цих коштів капіталовкладень як збільшення обсягів видобутку починає позначатися приблизно 10 років. На ринках нафти з’являється надлишок пропозиції нафти над попитом, ціни починають знижуватися, що також супроводжується зменшенням обсягу інвестицій до того часу, поки зникне надлишок нафти. Цей період також триває близько 20 років. За останні 100 років таких циклів було п’ять із протяжністю кожного від 20 до 22 років, причому ці цикли необов’язково збігалися з циклами розвитку всієї экономики.

Последний пік цього циклу були 1981—1982 рр., коли не на нафту й розміри капіталовкладень у галузь досягли за максимальний рівень. Після цього почалося зниження цін, і капіталовкладень. Перелом, цілком імовірно, настане наприкінці 90-х і продовжиться до 2010 р. У цей час спостерігатиметься певний зростання нафтових цін і пожвавляться капиталовложения.

В відповідність з циклічним характером розвитку нафтової промисловості відбувалися і зміни капіталовкладень у цю галузь, а й у цілому у ТЭК.

Вслед за нафтогазовидобувної промисловістю в майбутнє десятиліття великі інвестиції, співмірні з інвестиціями нафтогазову промисловість, будуть вкладено в електроенергетику. Інвестиції у розвиток електроенергетики менш піддаються таким циклічним змін, як і нафтову промисловість.

Электростанции, працівники газі, вимагають менших капіталовкладень на одиницю введеної потужності, мають більш швидкі терміни будівництва, у своїй зменшується негативний вплив галузей ПЕК на стан довкілля і особливо до можливості глобального зміни клімату. Газ, як відомо, є найбільш екологічно чистим виглядом органічного палива, ресурсну базу газовидобутку на найближчими десятиліттями бракує особливих опасений.

В та розвитку країнах основні потреби у електроенергії будуть, певне, задовольнятися шляхом нарощування будівництва теплових електростанцій на вугіллі. Це було пов’язано насамперед із тим, що з цих країн мають її великими запасами, а розвиток атомної та гідроенергетики стримується відсутністю можливості інвестувати у будівництво дорого що стоять АЕС і ГЕС. Через відсутність ефективних технологій спалювання вугілля на електростанціях у країнах забруднення атмосфери буде з зростанням обсягів її використання. Це якійсь мірі стосується й промислово розвинених країн. Тож у багатьох з яких підтримки держави ведуться розробки з створенню «технологій чистого вугілля ». Освоєння таких технологій та його передача в наступному в країни може крім різкого зниження забруднення довкілля прокласти дорогу дедалі ширшому застосуванню на електроенергетиці замість більш обмежених запасів нафти і газа.

В довгострокової перспективі в промислово розвинених країн очікується дуже незначний приріст власного виробництва первинних энсргоресурсов (ПЕР). Через війну цього за наміченої сталу тенденцію зниження цих країнах видобутку нафти залежність цих країн від ввезення ПЕР з третіх країн буде возрастать.

В структурі споживання ПЕР по нафту, очевидно, збережеться місце як до 2015 р., а й у багато років наперед поза цього періоду. Проте частка нафти на загальному обсязі споживання ПЕР буде поступово знижуватися. Більше все швидше зростатиме споживання газу. До 2015 р. у структурі споживання ПЕР газ, за оцінкою, вийде друге місце, відтіснивши вугілля на третє. Попри ці зміни у структуру споживання, левова частка збережеться за ПЕР органічного походження (більш 92%).

Доля електроенергії АЕС, ГЕС та інших джерел енергії загалом споживанні ПЕР промислово розвинутих країн до 2015 р. зросте до 7,4% проти 6,5% в 1990 р. У цьому темпи приросту використання АЕС становитимуть трохи більше 0,9—1% на рік, тоді як ГЕС і відновлювальних джерел енергії перевищать 3% в год. В світлі змін — у структуру споживання ПЕР економіки промислово розвинутих країн довгострокові перспективи розвитку НТП в галузях ПЕК передусім пов’язані з тими сдвигами. В нафтової і представники газової промисловості основних напрямів НДДКР в в довгостроковій перспективі следующие:

в області розвідки не на нафту та газу НДДКР спрямовані на вдосконалення методів тривимірної сейсмічної розвідки в важкодоступних регіонах світу зі складною геологічним строением, в області буріння НДДКР спрямовані на вдосконалення проводки горизонтальних свердловин, широке використання є дозволяє збільшити ефективність розробки нафтових та газових месторождений. В нафтопереробної промисловості свої головні зусилля підуть на вдосконалення вторинних процесів з метою збільшення виходу світлих нафтопродуктів, зокрема неэтилированного бензину з великим октановим числом та інших високоякісних продуктів із метою зменшення забруднення довкілля шкідливими викидами. Одночасно будуть вестися дослідження з заміщенню нафтопродуктів альтернативними видами палива, здебільшого транспорті (стиснутим природного газу, електроенергією, спиртами з газу, біомасою і т.д.).

Агропромышленный комплекс (АПК):В 60—70-е роки XX в. у світовій сільське господарство почався технологічний зрушення, що отримав назву «агропромислова інтеграція » .Агропромислова інтеграція є новою формою об'єднання підприємств, відмінній від об'єднань у промисловості і сфері послуг, її головна особливість полягає у її міжгалузевому характері, у цьому, що вона означає організоване і комерційне об'єднання підприємств двох істотно відмінних галузей економіки — в промисловості й сільського хозяйства.

В відомої ступеня агропромислова інтеграція долає специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним чинникам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги і обсягу вироблених овочів, фруктів, і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство загального процесу промислового виробництва. Інтеграція відбиває реально усталену у суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського і промислового виробництва та до того ж ще більше посилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, стабільно який би промисловість сільськогосподарським сырьем.

Агропромышленная інтеграція логічно і історично веде до створення агропромислового комплексу. АПК — це що склалася у громадському виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто. тісними, стабільними, довгостроковими виробничими і комерційними зв’язками, основывающимися на відносинах власності, чи договірних, типу контрактації, і які охоплюють всю агропромислову цепь: производство важливих коштів виробництва як на сільського хозяй ства, їх транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, на їх збереження, транспортування, переробку і збут готових продуктів чи изделий.

В складі АПК виділяються три сферы:

1) галузі промисловості, які постачають засоби виробництва як на сільського господарства і пов’язаних із нею галузей, і навіть здійснюють производственно-техническое обслуговування сільського хозяйства,.

2) власне сільське хозяйство,.

3) галузі, зайняті переробкою й доведенням сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реализация).

Ряд галузей промисловості повністю (або вони майже повністю) обслуговують потреби АПК (виробництво сільгоспмашин, добрив, устаткування тваринництва і кормовиробництва і т.д.). Інші галузі лише частково зайняті задоволенням потреб АПК. Вони входять у функціональну структуру АПК лише тією мері, як і їх продукція йде потреби АПК.

Становление АПК — новий етап розвитку громадського виробництва, має своєї основою розвиток продуктивних сил землеробства, «промислову революцію «в сільське господарство, що у цьому плані хіба що наздогнало промисловість. Коли кажуть, що продуктивні сили сільського господарства «наздогнали «чи «зрівнялися «з продуктивними силами промисловості, а тому значить, що технічний і технологічний рівень мільйонів селянських господарств досяг рівня, існуючого у промисловості. На жаль, у світі, і насамперед у країнах, досі поширені мотики, дерев’яні плуги та інші гармати й інвентар, які прийшли у час від щирого століть, і далеко ще не що відповідатимуть найсучаснішим промисловим продуктивною силам. Та створило нові речові засоби виробництва як на сільського господарства, близькі за своїми параметрами (продуктивність, енергоємність, економія живого праці та т.д.) до засобів виробництва промисловості, технологічний рівень світового сільського господарства наблизилася технологічного рівню промисловості. У державах вони вже переважають сільському господарстві, у що розвиваються поширюються анклавами, острівцями, охоплюючи землеробство найбільш економічно та соціально розвинених регіонів і стран.

Процесс розвитку агропромислової інтеграції та формування АПК далеко просунувся в промислово розвинених країн, насамперед у США. У незмірно меншою мірою він зокрема у не зовсім розвиненому світі, де поруч із загальними тенденціями і формами його прояви з’являються специфічних рис і форми, пов’язані з значним відставанням агропромислової сфери звільнених країн та його економічної залежність від Запада.

В більшості країн значної ролі у цьому відіграють транснаціональні корпорації (ТНК), які виконують функцію інтеграторів. Це з багатьма чинниками, зокрема про те обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства у країнах, ТНК приносять з ті форми й фізичні методи діяльності, що склалися у державах їх базування. У той час деякі з країн агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського чи промислового виробництва, що у самих країнах. Наприклад, обмеженість виробництва сировини у низці цих країн змушує ТНК шукати таких форм його отримання, які гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його нестачі на місцевому рынке.

Главным напрямом міжнародної агропромислової інтеграції за умов стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності — проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі до продуктах питания.

Фактор інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, у останні десятиліття продовжував залишатися визначальною для відношенні масштабів валової продукції зерна групи промислово розвинутих країн. Зернові господарства, як і сільське господарство було у цілому, сутнісно перетворилися на складової частини агропромислового комплексу, у якому безпосереднє сільськогосподарське виробництво тісно поєднано з переробкою, зберіганням та кінцевої реалізацією продукції, і навіть із забезпеченням фермерського господарства коштами виробництва. Інтенсивний шлях розвитку збіжжя у світі переважатиме і далі, бо тільки це шлях можуть призвести до пом’якшенню кризових явищ у постачанні продовольством постійно зростаючого населення планеты.

Вместе про те у багатьох країнах збереглися архаїчні форми хліборобства й землекористування, затримувалося проведення прогресивних аграрних реформ. Крім того, виробництво сільськогосподарських культур у багатьох з яких, особливо у країнах Африки, залишається сильно залежатиме від умов погоди, що надає в окремі роки буквально «спустошуюче «вплив на врожай зернових. Розвиток зернового виробництва, у групи країн стає дедалі більш залежатиме від інтенсивного чинника, великих капітальних капіталовкладень у сільському господарстві, інфраструктуру, супутні галузі промисловості, а також від проведення великомасштабних меліоративних работ.

В промислово розвинених країн відбувалася подальша концентрація «надлишків «зерна, оскільки виробництво перевищувало витрата зерна, включаючи використання на кормові мети. У країнах, навпаки, у зв’язку з увеличивающимися продовольчими потребами зростав дефіцит зерна, середньодушове виробництво тут збільшувалася незначно, а кількох регіонах продовжувало знижуватися, притому, що фізичний його обсяг залишався дуже невисоким — 230 кг загалом до початку 90-х при 720 кг групи розвинутих країн (причому у промислово розвинених країн, і США, вживалися заходи по обмеження производства).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.