Бюджет 2003 року й перспективи децентралізації

Бюджет 2003 року й перспективи децентралізації

Бюджет на 2003 р. поки лише поданий до Думу, але хто політики встигли заявити, що основним його недоліком служить незбалансованість дохідних повноважень між центром та регіонами.

Решению проблем фіскальної політики у сфері федеративних взаємин у проекті бюджету та взагалі супровідних документах приділено достатню увагу. У «Основних напрямах бюджетній і податковій політики на 2003 р. «ставиться завдання завершити процес розмежування дохідних і видаткових повноважень між рівнем бюджетною системою й забезпечити збалансованість бюджетів всіх рівнів. У бюджеті-2003 головне завдання визначено компенсація втрат бюджетів регіонів у в зв’язку зі скасуванням оборотних податків (на користувачів автодоріг і власників транспортних засобів). І тому регіональна ставки податку з прибутку збільшується з 14,5% до 16%, все надходження земельного податку зараховуються до територіальні бюджети, і навіть підвищуються акцизи на ПММ (60% від суми податків нафтопродуктів належить регіональним бюджетам).

Кроме цього у відповідність до проект Закону про бюджет регіони може розраховувати на фінансову допомогу з кількох джерел: Фонду фінансової підтримки регіонів, Фонду компенсацій, Фонду співфінансування соціальних витрат, а також Фонду регіонального розвитку. Загальна сума надходжень за цими каналам передбачається розмірі 326,5 млрд крб. Це 3% від запланованого обсягу ВВП, тоді як і попереднього двох років відповідний показник становив 2%. Збільшилася і територіальних доходів у консолідованому бюджеті - до 48% 2003 р. (2001 р. — 45,4%, а 2002 р. — 47,8%). Але відносна величина доходів територій скорочується: в консолідованому бюджеті наступного вони заплановані у вигляді 14,54% проти 15,27% і 14,63% 2002;го і 2001 рр. відповідно (див. графік).

В цілому потрібно визнати, що бюджетна підтримка регіонів залишилася лише на рівні останніх (частка перераспределяемых ресурсів у сукупних доходах досить є та житлом становить близько 14−16%). Це не дивно, враховуючи незмінність методики розрахунку трансферту, що включає такі інерційні показники, як бюджетна забезпеченість, податковий потенціал, індекс бюджетних витрат.

Доходы федерального бюджету та взагалі територіальних бюджетів 1999;2005 рр. (в % до ВВП).

.

Однако збереження чинного стану не можна визнати оптимальним: механізми взаємодії центру і не гарантують сталої роботи та ефективнішої роботи бюджетною системою загалом. Один із негативних чорт — відсутність стимулів до підвищення ефективності витрати коштів. Рішення завдання перенесення наголосу від максимізації доходів регіону до раціональному витрачанню міг стати основою нового етапу децентралізації.

Концепция децентралізації (наділення регіональних адміністрацій ресурсами і зобов’язаннями з виконання частини функцій громадського сектора) завоювала популярність порівняно недавно, останні двадцять років. Природно, у її основі лежить те, що переваги передачі повноважень (облік регіональних еліт і місцевих особливостей і запитів населення, взаємозв'язок між рівнем оподаткування нафтопереробки і кількістю і якістю бюджетних послуг, поліпшення податкового адміністрування) повинні переважувати потенційні недоліки (нерівномірне фінансування соціальних витрат, зниження прозорості, порушення фіскальної дисципліни, фінансові зловживання).

Понятие децентралізації поширювалася у Росії з початком 90-х, коли за слабкості центральної влади набрав сили процес перерозподілу федеральних повноважень. Одержання переваг у питанні акумулювання доходів захопив регіональної влади однією з найважливіших завдань (частка субфедеральных бюджетів зросла з 40% до 50−55%). Цим російська бюджетно-податкова децентралізація, багато в чому «стихійна », докорінно різнилася від цілеспрямованого процесу делегування частини видаткових і дохідних повноважень від федерального центру регіонам у багатьох країнах (від Уганди до Канади). Російський фіскальний федералізм, минулий кілька етапів реформування, криза міжбюджетних відносин, особливо яскраво проявлявшийся в 1996;1998 рр., як і представляється вкрай слабким і хистким інститутом.

Впрочем, стійкість — котра лише справа часу, але лише тому випадку, якщо система модифікується в правильно заданому напрямі. Навряд чи можна говорити звідси стосовно російської ситуації. Причина традиційна: різке розбіжність між принципами, означеними в урядових концепціях, і конкретними заходами щодо їх виконання. Так, попри кількаразове у Програмі розвитку федералізму до 2005 р. про підвищення ефективності витрати коштів бюджетів всіх рівнів, на вирішення це завдання фактично було зроблено нічого. У разі величезної диференціації рівня розвитку регіонів ресурсів вистачає тільки згладжування відмінностей, а чи не чи підвищення якості роботи регіональної влади. Приклад цього року, коли деякі регіони «переклали «витрати на виконання ініціатив по додатковим видатках на федеральний центр, надзвичайно нагадав практику 90-х, коли тиск «знизу вгору «було з найпоширеніших методів взаємодії рівнів влади.

Аналогичную картину можна спостерігати й більшість критеріїв оптимальності міжбюджетних відносин. Відповідно до підходу, виробленого Світовий банк що знайшло своє свій відбиток у вітчизняної концепції, до них належить вимоги прозорості, простоти, передбачуваності, і навіть забезпечення формування правильних стимулів та відповідності ресурсів немає і зобов’язань. Усього цього, як та реальною автономії субфедеральных влади, домогтися зірвалася и, судя за темпами перетворень, вдасться як до 2005 р., як заплановано, а й у більш далекій перспективі.

Альтернативой традиційному підходу гіпотетично міг стати «нова централізація ». З огляду на політичної стабільності і щодо низьку ймовірність розпаду федеративної держави, основний її метою міг стати підвищення ефективності госрасходов. Побудувавши об'єктивну систему многофакторной оцінки результативності діяльності органів влади (розробку подібних тих нормативних документів вже протягом кількох років веде Мінфін, проте результатів ми маємо), федеральний центр міг би одержати аргументи на обгрунтування спрямування коштів тих чи інших потреб. Потім повинен слідувати дуже болючий процес урізання дохідних функцій регіонів — із застереженням, що може бути призупинений, якщо регіональні власті також запровадять в собі систему оцінки ефективності (наприклад, по федеральному стандарту). З іншого боку, той процес було б розумно поєднати з інвентаризацією функцій держави і, можливо, зі своїми часткової приватизацією. Сформувавши цим відкриту і гнучку систему управління послуг громадського сектора, федеральний центр міг би знову вдатися до фінансову децентралізацію, але вже новому якісному рівні.

Список литературы

Крейндель В. М. Бюджет 2003 року й перспективи децентралізації.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.