Заходи держави по нормалізації житлово-будівельної діяльності в регіонах

Заходи держави по нормалізації житлово-будівельної діяльності в регіонах

Умови житлового будівництва на регіональному рівні визначаються, з одного боку, умовами рельєфу місцевості, геологічною будовою ґрунту, наявністю ґрунтових вод, способом доставки на будівельний майданчик конструкцій і матеріалів, а з іншого сторони, наявністю ефективної системи управління розвитком будівельного комплексу регіону, що включає в себе механізми по створенню адекватних місцевим (регіональним) умовам технологій і матеріалів, що дозволяють забезпечити будівництво комфортабельного і такого, що відповідає міжнародним стандартам якості, житла й об'єктів соціальної інфраструктури.

Житлова проблема вже тривалий час привертає увагу багатьох вітчизняних учених та дослідників. Так, Т. Кубасова і Т. М. Завора розглядають регіональні аспекти формування ринку доступного житла. В. Кравченко, К. Паливода є авторами праць, присвячених питанням фінансування будівництва доступного та соціального житла. Ю. М. Манцевич у своєму дослідженні вивчає стан та перспективи розвитку житлово-комунального господарства. Незважаючи на значимість та важливість робіт вищезгаданих і деяких інших авторів, а також намагання держави вирішити цю проблему, вона залишається досить гострою та невирішеною.

• — дослідити житлову проблему як найбільш значимою із усіх соціально-економічних проблем;
• — визначити реалізацію ринкових відносин у будівельному комплексі.

Сучасні імперативи регіонального розвитку визначають виробничу й невиробничу сфери, інфраструктурне їхнє забезпечення як територіально-локалізовані простори, у рамках яких ефективно розробляються й реалізуються стратегії соціального, економічного й екологічного розвитку на мезорівні.

У свою чергу, у виробничій сфері слід особливо виділити сектори будівництва і його інфраструктуру, що визначають траєкторію підвищення рівня і якості життя населення в територіальних утвореннях. Проблема доступного житла кореспондується з підвищенням добробуту людей, що пояснює соціальну орієнтацію національних проектів і інших програмних документів, які дозволяють на їхній основі забезпечити соціально-економічні умови додаткового залучення населення в групу споживачів локального ринку житла.

Сучасний стан житлового ринку сегментує потенційних його споживачів на надзвичайно різнорідні й різнопредставницькі групи, що містять, з одного боку — покупців дорогого «елітного» житла вартістю, що перевищує середній душовий дохід населення в сотні-тисячі разів, а з іншого боку — потенційних покупців другосортного житла, яке не відповідає вимогам цивілізованого його споживання, що призводить до парадоксального збільшення попиту й підвищенню вартості низькосортного житла, яке наближається за своїми кондиціями до старого фонду.

Житлова проблема є найбільш значимою із усіх соціально-економічних проблем. Житло належить до первинних життєвих потреб поряд із продуктами харчування, одягом, взуттям. Саме житлове будівництво може бути потужним стимулом розвитку багатьох галузей народного господарства. Крім того, житло — капітальний товар тривалого користування, до того ж дорогою. У нормальній економіці він є одним з найважливіших факторів стимулювання заощаджень населення й формування інвестиційних ресурсів, що дозволяють підтримувати високі темпи економічного росту.

В умовах виходу нашої держави з економічної та демографічної кризи, зниження рівня та погіршення умов життя людей, значну увагу слід приділяти забезпеченню населення житлом. Якість житла безпосередньо впливає і на якісний стан трудових ресурсів — бо чим кращі умови проживання, тим більш комфортно і повноцінно може працівник відпочивати від трудової діяльності. Даний показник має вплив на народжуваність — бо кращі умови проживання сім'ї, створюють кращі умови для розвитку сім'ї. Якість житла має вплив і на тривалість життя, що для України є актуальною проблемою [1, с. 11].

Як відзначається багатьма вченими-економістами [2, c. 68; 3, c. 29; 4, c. 60], в усьому світі стан забезпеченості житлом характеризується не кількістю побудованих квадратних метрів, а рівнем доступності житла.

Щодо сутності поняття «доступне житло», слід зазначити, що у світовій практиці не існує єдиного методологічного підходу до визначення терміна «доступне житло». Здебільшого в міжнародній практиці поняття «доступне житло» (housing affordability) означає те житло, яке може бути придбане споживачем. У різних країнах за критерій доступності приймають «доступність оплати» житла, можливість придбання комерційного житла або доступність оплати на утримання соціального житла [5, с. 40]. При цьому розраховується відповідний індекс доступності житла, який показує частину населення, здатну купити будинок чи квартиру за сформованими середніми цінами. Якщо в країні цей показник нижче 80%, то ситуація вважається тривожною. У найбільш розвинених країнах він рівний 100%, тобто практично кожна родина може придбати житло.

В Україні цей показник є доволі низьким. Це означає, що житлове будівництво стикається із проблемою платоспроможного попиту населення. Виходячи із представлених реалій механізму реалізації ринкових відносин у житловому просторі слід акцентувати увагу на взаємодії ринкових регуляторів і стимулюючих умов підвищення привабливості продукції житлового будівництва за допомогою додаткових інвестиційних інструментів, які продукують підвищення рівня доступності якісного житла.

Інвестиційні інструменти в будівельному комплексі, які володіють соціальною спрямованістю й високою адаптивністю до сучасних програмних дій його розвитку на довгострокову перспективу, дозволяють розширити групу споживачів житла за рахунок населення молодого й середнього віку і повинні мати властивості кредитної допустимості й довгострокової зворотності. Ці аргументи визначають іпотечне кредитування й лізингові схеми найбільш прийнятними інструментами інвестування в розвиток житлової сфери. Проте фінансово-економічна кризу в значній мірі обмежує перспективи використання таких інструментів без розробки і впровадження ефективної державної політики стимулювання і регулювання даної сфери.

Перехід до ринку в будівництві має свої серйозні труднощі, обумовлені загальним кризовим станом як економіки народного господарства нашої країни в цілому, так і окремих її регіонів (інфляційний спад, інфляція, скорочення чисельності кадрів і ін.). Розвиток житлового будівництва в країні в значній мірі визначається функціонуванням будівельного ринку, який являє собою відкриту організаційно-господарську систему, що забезпечує реалізацію взаємних економічних інтересів суб'єктів ринку в умовах дії товарно-грошових відносин.

Ринкова структура є складнішою й більш багатогранною від планової системи. Усі суб'єкти будівельного ринку й елементи його інфраструктури перебувають у взаємному зв’язку й відносинах. Державний контроль у сфері будівельного ринку припускає виділення інвестиційного (будівельного) бізнесу в спеціальну область господарського законодавства й адміністративного нагляду. Саморегулювання процесів ринкових відносин здійснюється за допомогою роботи бірж, тендерних торгів, що представляють собою аукціони по купівлі-продажу інвестиційних ресурсів, будівельної продукції, цінних паперів, де ціни формуються за законом попиту та пропозиції.

Поточні заходи держави по нормалізації будівельної діяльності в регіонах повинні включати селективну санацію й підтримку тих будівельних організацій, підприємств промисловості будівельних матеріалів, а також проектно-дослідницьких організацій, які можуть становити основу якісно нового вигляду будівельного комплексу в перспективі, зберігати досить високий потенціал великих державних проектно-дослідницьких і будівельно-монтажних організацій.

Аналізуючи специфічні особливості житлового будівництва, слід підкреслити, що вони зумовлені значною різноманітністю об'єктів, що споруджуються будівельною галуззю, у зв’язку із чим за видами цих об'єктів можна виділити наступні підгалузі у будівництві:

• — будівництво промислових об'єктів;
• — будівництво житлових і соціально-побутових об'єктів;
• — будівництво транспортних об'єктів;
• — будівництво сільськогосподарських об'єктів;
• — будівництво об'єктів меліорації й водного господарства;
• — будівництво об'єктів виробничої інфраструктури.

Будівництво житлових і соціально-побутових об'єктів характеризується комплексністю й частими перебазуваннями будівельної техніки, устаткування, бригад і учасників будівельних підприємств, що приводить до додаткових витрат часу, фінансів, матеріалів, а, отже, до зменшення ефективності діяльності. У зв’язку із цим житлове будівництво є сферою, що вимагає додаткового державного регулювання, яке набуває особливо важливого значення в умовах ринкової трансформації економіки.

Будівництво як галузь економіки бере участь у створенні основних фондів для всіх галузей національного господарства. Будівництво тісно позв’язане з усіма галузями економіки, однак, на наш погляд, в умовах перехідної економіки, не можна обмежуватися розглядом будівництва лише як галузі, що створює матеріальні умови, які забезпечують можливість функціонування засобів виробництва.

Реалізація ринкових відносин у будівельному комплексі має особливості, загальні для всіх галузей капітального будівництва: з одного боку, прив’язка до землі, порівняно тривалі строки створення, більші одноразові витрати капітальних вкладень, з іншого боку — особливості, пов’язані зі специфікою самої будівельної галузі. Будівельно-монтажні організації, зайняті в житловому будівництві, функціонують в основному на регіональних (місцевих) ринках, у той час як зайняті у виробничому будівництві (особливо у транспорті, енергетиці й т. п.) працюють як на території конкретного регіону, так і на території інших регіонів. Такий режим характерний для вузькоспеціалізованих будівельно-монтажних організацій.

Щодо промисловості будівельних матеріалів (не місцевих), виробництва будівельних машин і механізмів, технологічного устаткування, то тут ринок має міжрегіональний ареал своєї діяльності. У даному контексті, говорячи про основні фактори розвитку регіонального будівельного комплексу в ринковій економіці, слід виділити наступні питання, що вимагають додаткової уваги з боку регіональних органів влади:

• — недостатнє використання власної сировинної бази;
• — недостатність потужностей бази будівельної індустрії для задоволення потреби житлового будівництва;
• — вузька спеціалізація в промисловості будматеріалів;
• — відсутність потужностей по виробництві сучасних будівельних матеріалів;
• — висока вартість будівництва житла.

Проблема забезпечення якісного середовища проживання в силу своєї багатогранності в різних своїх частинах може розв`язуватись на різних рівнях управління.

Так, оскільки будівництво, експлуатація і розвиток об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури, а також регулювання ринків нерухомості є об'єктами регіональної економічної політики, то дані проблеми доцільно розглядати на регіональному рівні. Проте, функціонування локальних ринків нерухомості підпорядковуються власним законам на рівні великих територіальних муніципальних утворень, причому у великих містах на розвиток будівельної галузі істотний вплив справляє механізм землекористування, тому даний аспект доцільно розглянути на рівні міст.

Також необхідним при розв`язанні проблеми забезпечення якісного середовища проживання є і макрорівень, оскільки частина розглянутих проблем мають загальнонаціональне значення, наприклад, як у випадку з житлово-комунальним господарством, яке в нинішньому стані не здатне надавати населенню якісні й доступні послуги, що в значній мірі обумовлене відсутністю в підприємств ЖКГ стимулів знижувати витрати й підвищувати якість послуг. Створення економічних умов для залучення в сектор ЖКГ приватних підприємств є проблемою національного рівня, що актуалізувало розробку й реалізацію національних цільових програм у даній сфері.

Таким чином, необхідність підвищення рівня і якості життя населення вимагає аналізу основних тенденцій розвитку галузі житлового будівництва як матеріальної його основи і вироблення основних напрямків його стимулювання з використанням інструментарію житлової, земельної й інвестиційно-будівельної політик.

Література

житловий ринок будівництво.

• 1. Коваленко О. М. Організаційно — економічні механізми регулювання процесу відтворення житла в умовах ринкових трансформацій: Автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.02.03 «Організація управління, планування і регулювання економікою» / О. М. Коваленко. — К., 2001. — 20 с.
• 2. Коломiєць А. Житлове питання представникiв середнього класу в Українi / А. Коломiєць // Маркетинг в Українi. — 2008. — № 4. — С. 67−70.
• 3. Коркуна, І.І. Фонд фінансування будівництва виду «А» [монографія]: методичний посібник / І.І. Коркуна. — Львів: ТРАНСБАНК, 2007. — 128 с.
• 4. Кошева А. М. Організаційно-економічні аспекти формування системи житлових будівельних заощаджень в Україні / А. М. Кошева // Інвестиції: практика та досвід. — 2010. — № 4. — С. 58−62.
• 5. Соковець Т. В. Оцінка забезпеченості населення доступним житлом в Україні / Т. В. Соковець // Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії: Економічні науки (Вісник ДДФА: Економічні науки) — 2010. — № 1 (23). — С. 40−47.