Периферійні пристрої

План.

1. Периферійні пристрої.

2. Призначення й класифікація ПП.

3. Пристрої запровадження.

4. Пристрої виводу інформації.

5. Пристрої, що запам «ятовують.

6. Друкувальні пристрої, графобудівники.

Периферійні пристрої.

Основне призначення ПП — забезпечити надходження в ЕОМ з навколишнього середовища програм й даних для опрацювання, а також видачу результатів роботи ЕОМ у виді, придатному для сприйняття людини чи для передачі на іншу ЕОМ, чи в іншій, необхідній формі. ПП в чималому ступені визначають можливості застосування ЕОМ.

Призначення й класифікація ПП.

ПП ЕОМ містять у собі зовнішні пристрої, що запам «ятовують, призначені для зберігання й подальшого використання інформації, пристрої запровадження-висновка, призначені для обміну інформацією між оперативною пам «яттю машини й носіями інформації, чи іншими ЕОМ, чи оператором. Вхідними пристроями можуть бути: клавіатура, дискова система, миша, модеми, мікрофон; вихідними — дисплей, принтер, дискова система, модеми, звукові системи, інші пристрої. З більшістю цих пристроїв обмін даними відбувається в цифровому форматі. Для роботи із різноманітними датчиками й виконавчими пристроями використовуються аналого-цифрові й цифроаналогові перетворювачі для перетворення цифрових даних в аналогові й навпаки.

Цифровий інтерфейс простіше в порівнянні із цифроаналоговим, але й й для нього потребуються спеціальні схеми. Розрізняють послідовну й рівнобіжну передачу даних, необхідна синхронізація взаємодіючих пристроїв. Один з найбільше поширених стандартів RS-232C (Reference Standart № 232 Revision З). Послідовні інтерфейси застосовуються для передачі даних на будь-які відстані. Проте на короткі відстані краще передавати дані байтами, а чи не бітами, для цого використовують рівнобіжні інтерфейси запровадженнявисновка.

Пристрої вводу.

Пристроями введення є тих пристрої, за допомогою яких, можна запровадити інформацію в комп «ютер. Головне їхнє призначення — реалізовувати вплив на машину. Розмаїтість що виППскаються пристроїв введення породили цілі технології: від відчутних до голосових. Хоча смердоті працюють по різноманітних принципах, але й призначаються для реалізації однієї задачі - Дозволити користувачу зв «язатися зі своїм комп «ютером.

Декілька десятиліть тому для запровадження-висновка використовувався телетайп, що при друку робив багато галасу. Зараз використовується клавіатура для введення даних й монітор для спостереження виведених даних. Для одержання документальної копії використовується принтер.

Головним пристроєм введення більшості комп «ютерних систем є клавіатура. Доти, поки система розпізнавання голосу не зможуть надійно сприймати людську мову, головуюче положення клавіатури навряд чи зміниться, хоча в новій операційній системі OS/2 MERLIN 4.0 умонтована система розпізнавання мови. IBM спочатку розробила, принаймні, вісім різновидів клавіатур для своїх персональних комп «ютерів. У основному використовувалася клавіатура тиПП XT, що складає із 83 клавіш. Після декількох років критики IBM розробила і представила нову клавіатуру разом з новою моделлю. Це був АТ. разом з виробництвом модернізованих АТ, IBM почала виППскати новий тип клавіатури, що використовують й понині. Алі усі інші називають її розширеною клавіатурою. Удосконалення вилилося в збільшення числа клавіш. Їхня загальна кількість 101, що відповідає стандарту США.

Для багатьох людей клавіатура є самим важким й незрозумілим атрибутом. Завдяки цьому й бо інтерфейси DOS й OS/2 не прощають помилок, губиться велика кількість користувачів РС. Для подолання цих хиб було б розроблено графічне керування меню користувального інтерфейсу. Ця розробка породила спеціальний пристрій, що вказує, процес становлення якого тривав з 1957 по 1977 рік. Пристрій дозволяв користувачу вибирати функції меню, зв «язуючи його переміщення із перебором функцій на екрані. Одна чи декілька кнопок, розташованих поверх цого прилаштую, дозволяли користувачу зазначити комп «ютеру свій вибір. Пристрій був досить мініатюрним й легко міг поміститися под долонею із розташуванням кнопок под пальцями. Підключення проводитися спеціальним кабелем, що надає прилаштую подібність з мишею із довгим хвостом. А процес переміщення миші й відповідного перебору функцій меню заробив термін «проводка миші «. Миші різняться трьома характеристиками — числу кнопок, використованої технології й тиПП із «єднання прилаштую із центральним блоком. У початковій формі в пристрої був одна кнопка. Перебір функцій визначається переміщенням миші, але й вибір функції відбувається лише за допомогою кнопки, що дозволяє уникнути випадкового заППску задачі при переборі функцій меню. За допомогою однієї кнопки можна реалізувати лише мінімальні можливості прилаштую. Уся робота комп «ютера в цьому випадку полягає у визначенні положення кнопки — натиснута вона чи ані. Проте, добро складене меню цілком дозволяє реалізувати керування комп «ютером. Проте дві кнопки збільшують гнучкість системи. Наприклад, одна кнопка може використовуватися для заППску функції, а друга для її скасування. Поза усякими сумнівами, три кнопки ще более збільшать гнучкість програмування. Алі, із іншого боці, збільшення кнопок збільшує подібність прилаштую із клавіатурою, повертаючи йому хиби останньої. Практично три кнопки є розумною межею, бо смердоті дозволяють лежати вказівним, середнім, безіменному пальцям на кнопках в тієї годину як великий й мізинець використовуються для переміщення миші і утриманні її в долоні. Більшість моделей постачаються двома чи навіть однією кнопкою. Самі поППлярні - двокнопочні миші. Функціонально до пристроїв тиПП «миша «можна віднести джойстик, графічний планшет, трекпойнт.

Пристрої виводу інформації.

З години використання монітора для наочного виводу даних відбулося велике конструктивне удосконалення його функцій. Якщо спочатку в якості монітора використовувалася електронно-променева трубка звичайного телевізійного приймача, то надалі вимоги до нього збільшилися. В частности, у монохромному стандарті MDA спроможність, що дозволяє, складала 720×350 пикселей. У наступному, кольоровому стандарті CGA, створеному в 1982 році - 640×200 пикселей, EGA 1984 року — 640×350, VGA 1987 року — 640×480, SVGA — 800×600. Зараз стандартні можливості монітора — 1024×768 при 32-бітному уявленні кольору, можливе подалі поширення дозволу 1280×1024 пикселей. Це дозволяє використовувати при зображенні документів режим WYSIWYG — режим повної відповідності, тобто зображення на екрані представляється ідентично бо в залишковому підсумку із «з'явитися на принтері.

Система дисплея складається із двох частин: адаптеру дисплея й самого монітора. Адаптери монітора розділяють по підтримуваному стандарті (EGA, VGA, SVGA), ширині шини (8-бітна, 16-ти чи более), частоті кадрів, частоті рядків можуть використовуватися із графічними сопроцессорами, обсягу використовуваних мікросхем пам «яті (до запланованих 4 Мбайт й более). Дисплеї різняться по спроможності, що дозволяє, кроку точок у лінії, частоти розгортки, тиПП розгортки (повна чи черезстрокова), розміру екрана. Адаптер безупинно сканує видеопам «ять, формує ТВ-сигнал, що подається в монітор. Після одержання копії вмісту видеопам «яті ці дані вбудовуються в ТВ-сигнал. ТБсигнал, у якому закодовано вміст видеопам «яті, виводиться кабелем в монітор. Монітор опрацьовує ТВ-сигнал з даними із видеопам «яті й показує їхнього на екрані.

У персональних комп «ютерах застосовуються найрізноманітніші схеми формування звукових сигналів — від простих до складних. Стандартно із ПЕОМ поставляється проста схема, що складається із чотирьох мікросхем й динаміка. Динаміком управляє драйвер реле, він посилює вхідні цифрові сигнали й подає в динамік. Дифузор динаміка починає рухатися й видає різкі щиголі. Керуючи частотою прямування, можна сформувати широкий діапазон звуків (до 3000 гц). Використовуючи более складні мікросхеми чи звукові плати, можна витягати сам різноманітні звуки, створювати стереозвучання.

Для вводу-виводу даних використовуються різноманітні типи ПП: накопичувачі на гнучких дисках (дискети), накопичувачі на жорстких дисках (вінчестер), стрічкові, магнитооптичні, CD-ROM, WORM. Зараз найбільше поППлярні накопичувачі на гнучких й жорстких дисках; спочатку ж використовувалися перфострічки й перфокарти, пізніше — магнітна стрічка.

Пристрої, що запам «ятовують.

У годину використовуються накопичувачі на гнучких дисках (5. 25 «» чи 3. 5 «»). У залежності від щільності запису ємність 5. 25 «» дисків може бути 360 Кбайт, 1.2 Мбайт, 3. 5 «» — 720 Кбайт й 1.2 Мбайт. Ємність накопичувачів на жорстких дисках складає від 20 Мбайт до декількох Гбайт. Поверхня диска покрита окисом заліза, будь-яка точка якої може бути намагнічена. Намагнічені плями при обертанні утворять окружності, називані доріжками. На дискетах доріжки нумерують від 0 до 39 (79). Доріжка розбивається на сектори (від 9), у кожному секторі можна берегти 512 байт даних. Швидкість обертання дисків у накопичувачі складає 300 об/хв й понад. Магнітну голівку, закріплену на важелі, можна швидко позициювати на будь-яку доріжку. Принципово накопичувачі на жорстких дисках відрізняються матеріалом дисків й тім, що в герметичному корППсі утримується декілька дисків, й щільність запису более щільна.

Диски бережуть дані в послідовній формі, а процесор зчитує й записує дані по рівнобіжній шині даних. Функції перетворення даних виконує інтерфейсна система. У сімействі IBM PC накопичувачами управляє контролер диска, залучений пласким кабелем до накопичувача. Перед передачею даних накопичувач подає сигнал однією із чотирьох ліній запиту контролера. Контролер відповідає вихідним сигналом на відповідній лінії підтвердження. Після цого контролер передає сигнал в інші пристрої запровадженнявисновка. Потім у контролер завантажуються початкова адреси й число переданих байтів. Дані починають передаватися із диска через плату контролера на шину даних й в пристрій, що запам «ятовує. Після передачі даних керування шиною даних повертається процесору. У інтерфейсі диска необхідна мікросхема, що перетворить дані із послідовної форми в рівнобіжну й навпаки. З однієї сторони плати є вхід з шини даних комп «ютера, а із іншого боці - вхід від дискового накопичувача. Між ними знаходиться мікросхема зсуву, що перетворить дані. (Можна доповнити).

Стрічкова система застосовується, в основному, при створенні резервних копій, при передачі великих масивів інформації. На сьогоднішній день є безліч систем, використовуваних у ПК: дів «ятидорожкова бобінна система, картриджі на півдюйма, на чверть дюйма; системи на восьмимілиметрівій стрічці, на касетах, на відеокасетах й цифрових аудіострічкових (DAT) картриджах. Дешевина стрічкових систем дозволяє ще довго використовувати ці накопичувачі, спокутуючи їхню низьку швидкість пошуку даних на стрічці.

На сьогодні існують три технології оптичної пам «яті. перший тип — це дисковод ПЗУ (постійного улаштую, що запам «ятовує,) на компакт-диску (CDROM), назв так бо він використовує оптичні диски за зразком оптичних дисків у стереосистеми, й функціонально відповідає постійній пам «яті. Інший — дисковод WORM — Записують Одного разу, Читають Багато разів (Write Once, Read Many times). Останній, й найбільше багатогранний, відомий под багатьма іменами — оптичний, що перезаписується, оптичний, що стирається, магнітооптичний.

CD-ROM є, в основному, адаптацією компакт-дисків цифрових систем, що аудиозаписують. Цифрові дані записуються на диск, використовуючи спеціальний пристрій, що записує, що наносити мікроскопічні ямки на поверхні диска. Інформація, закодована за допомогою цих ямок, може бути прочитане просто шляхом реєстрації зміни відображення (ямки будуть темніші, чим фон блискучого сріблястого диска). як лише CD-ROM якщо відштампований за допомогою пресів, дані уже не можуть бути змінені, поглиблення будуть вічні.

Хоча дисковводи WORM схожі на CD ROM, смердоті спроможні записувати «усередину «диска. як й в CD ROM, WORM-пристрої запам «ятовують дані за допомогою фізичних змін поверхні диска, але й роблять смердоті це інакше. Завдати ямки в WORM-середовищі важко, бо поверхня захищена прозорим пластиком. Замість утворення ямок у WORM-дисках застосовується затемнення. Тобто WORM-система просто затемнює поверхню чи, точніше, випаровує частину її. Якось записавши на диск інформацію, надалі можна якщо лише зчитувати інформацію із WORM-диска. Довговічність WORM-дисків оцінюється, як мінімум, у 10 років. Обсяг даних, збережених на одному диску WORM й CD ROM, складає 650 Мбайт.

На противагу цим двом незмінним типам дисків, оптичні устрої, що перезаписують виконують саме ті, що випливає із їхньої назви. Дані можуть бути записані на такі диски у формі, що дозволяє їхнє оптичне зчитування. Ідея оптичних носіїв, що перезаписуються змирилася різноманітних виробників почати розвиток, принаймні, трьох технологій — барвних полімерів, фазових змін й магнітооптики, дві із які дозволили забезпечити високу щільність збереження, можливу лише на оптичних носіях, а третя дала потенційну можливість розвивати ці носії в напрямі забезпечення перезапису збережених даних. У системах з барвним полімером підфарбований внутрішній прошарок знебарвлюється від нагрівання лазером. У системах з зміною фази, матеріал, використований для запису, може бути у виді правильної кристалічної ришітки чи у виді хаотично розташованих молекул, при цьому його відбивна система змінюється. У системах з магнітооптичним носієм використовується ефект Карра — поворот вектора поляризації лазерного променя магнітним полем матеріалу диска, що можна добро визначити. Хиба дисків, що перезаписуються, заснованих за принципами — старіння робочого матеріалу, третього — невисока швидкість запису.

Друкувальні пристрої, графобудівники.

Для виводу результатів роботи використовують принтери. У годину використовується чотири принципових схеми нанесення зображення на папір: матричний, струйний, лазерний, термопереноса.

Матричні друкувальні пристрої.

Колі говорять про матричні принтери, звичайно мають на увазі пристрої ударної дії, наприклад всім відомі моделі Epson, Star й Microlin.

У послідовних матричних друкувальних пристроїв вертикальний ряд голок (чи 2 виряджай), чи молоточків, забиває барвник з стрічки просто у папір, формуючи послідовно символ за символом. Голчасті мають прийнятну якість друку, невисоку ціну видаткових матеріалів й паперу, та і самих пристроїв. Для цих принтерів звичайно можливе використання як форматного, то й рулонного паперу. Голівка принтера може бути оснащена 9, 18 чи 24 голками.

Існують моделі принтерів як з широкою (А3), то й із вузькою (А4) кареткой. Висока якість друку досягається в режимах NLQ для 9-голчастих (майже машинописне) й LQ — для 24-голчастих принтерів. Швидкість друку для високопродуктивних моделей може складати до 380 знаків у секунду. Більш високу продуктивність забезпечують построкові (посторінкові) матричні принтери. Замість маленьких точечно-матричних голівок смердоті використовують довгі масиви із великою кількістю голок при цьому досягається швидкість порядку 1500 рядків у хвилину. Матричні ударні друкувальні пристрої створюють багато галасу, а це, погодьтеся, немаловажний чинник при виборі принтера.

Струйні принтери.

Відносяться до безударних друкувальних пристроїв. Дані пристрої працюють практично безшумно. Струйні чорнильні принтери відносяться до класу послідовних матричних безударних друкувальних пристроїв. Вони ж у свою чергу підрозділяються на пристрої безупинної й дискретної дії. Останні ж можуть використовувати чи бульбашкову технологію, чи п «єзоефект. Майже усі сучасні пристрої цого класу використовують дві останніх технології. При друкові високої якості швидкість виводу не перевершує звичайно 2−3 (біля 200 знаків у секунду), хоча максимальні значення можуть досягати навіть 7 сторінок у хвилину. як правило струйні принтери дозволяють эмулювати роботу найбільше поППлярних моделей ударних пристроїв й підгримувати відповідне програмне забезпечення.

Лазерні й LED — принтери.

У лазерних принтерах використовується электрографічний засіб створення зображення — приблизно такий ж, як й в ксероксах.

Крім лазерних існують LED — принтери, що здобули свою назву через ті, що напівпровідниковий лазер вони був замінено «гребінкою «дрібних світлодіодів.

Плоттеры.

Пристрій, що дозволяє подавати виведені із комп «ютера дані у виді малюнка чи графіка на папері, називають звичайно графобудівником, чи плоттером.

Література:

1. А.Марголис. Пошук й усунення несправностей у персональних комп «ютерах. — До.: фірма «Дианетика », 1994 р.

2. Уинн Л. Рош. Біблія по модернізації персонального комп «ютера. — Мн.:

ІПП «Тивали-Стиль », 1995 р.

3. Часописи «HARD «n «SOFT «1995;96 р.