Державне вплив на економіку

смотреть на реферати схожі на «Державне вплив на економіку «.

1. Історія еволюції поглядів на роль держави в экономике.

Меркантелисты.

Класична теория.

Кейнсианская теория.

Неокласична теория.

2. Функції держави у экономике.

Антитрестівське регулирование.

3. Методи державного на рынок.

Державні расходы.

Налогообложение.

Державне регулирование.

Державне предпринимательство.

4. Проблеми та обмеження державного вмешательства.

Дерегулювання і приватизация.

Державне регулювання в сельском.

Хозяйстве.

Заключение

.

Список використаної литературы.

Проблема державного втручання у економіку є, по моєї думки, є основним нічого для будь-якого держави, незалежно від того, ринкова це економіка або ж розподільча. У розподільній економіці все простіше: держава перебирає все правничий та обов’язки з виробництва і розподілу товарів та послуг. Те є над регулюванні годі й казати: державі просто нікого регулювати. У разі йдеться про заміщенням усього розмаїття форм власності та способів відповіді питання «Що, як й у кого виробляти? «одним-єдиним формою власності - державної, а у відповідь основний економічне питання суворої централізацією і розподілом. Але така система насправді виявили неефективність. Залишається ринковий шлях розвитку. Однак у ринковому господарстві державі доводиться постійно коригувати глибину впливу. Перед державою не стоять завдання, як безпосереднє виробництво і розподіл ресурсів, товарів та послуг. Але він не має і право вільно розпоряджатися ресурсами, капіталом і зробленими товарами, як це робиться в розподільній економіці. На погляд, держава має постійно балансувати, то збільшуючи, то зменшуючи ступінь втручання. Ринкова система — це передусім гнучкість і динамізм прийняття рішень як з боку як споживачів, і із боку виробників. Державна політика просто більше не повинен відставати змін трапилося в ринковій системі, інакше він перетвориться з ефективного стабілізатора і регулятора в бюрократичну надбудову, гальмуючу розвиток економіки. Втручання держави у економіку переслідує певні цілі. Зазвичай це коригує «недосконалості «ринкового механізму, із якими сам неефективний або може впоратися. Існують сфери, що є поза межами досяжності ринкового конкурентного механізму. Це насамперед стосується про громадських товарів, тобто. товарів та послуг, що використовуються колективно. Вочевидь, що має брати він турботу про їхнє виробництві й організовувати спільну оплату громадянам цієї категорії продукції. До проблем, які вирішує ринковий конкурентний механізм, ставляться зовнішні, чи побічні, ефекти. Коли виробництво будь-якої продукції призводить до забруднення довкілля, те, як правило, потрібні додаткові витрати. У цьому вартості продукту, виробництво якого призвело до у себе подібні побічні ефекти, це може і позначитися. Механізм ринку найчастіше реагує на явища, котрі почали справжнім лихом для людства. Економічна практика виявила у ХІХ в. та підтвердила в XX в., що існують ситуації, звані фіаско ринку, коли ринкова координація не забезпечує ефективне використання ресурсів. Інакше кажучи, запитання: що? як? й у кого? виробляти, що дає саморегулююча ринкова система, не лише відповідає дійсним потреб суспільства. Слід зазначити, ринковий вибір «сліпий «до проблем справедливості і рівності. Нічим необмежене ринкове розподіл, справедливе з погляду законів ринку, призводить до різкій диференціації доходів, соціальної незахищеності. Коли ринкове розподіл не влаштовує більшості населення, це серйозними соціальними конфліктами. Втручання держави потребує уважного й інша ринкова проблема — безробіття. Необхідні прагнення її скорочення чи пом’якшенню її наслідків, якщо вона все-таки неминуча. Негативні наслідки дії перелічених вище й інших чинників привели до усвідомлення, що свої надії лише з ринкову самонастройку можуть поставити під сумнів саме існування системи. Держава зобов’язана прийняти відповідальність за створення рівних умов підприємців, для ефективної конкуренції, за обмеження влади монополій, і навіть піклується про виробництві достатньої кількості громадських товарів та послуг, які відповідають колективні потреби людей. Держава повинна забезпечувати соціально справедливий розподіл доходу, піклуватися інвалідів, малозабезпечених, старих. Їй також належить сфера фундаментальних наукових розробок, бо підприємців це надзвичайно ризиковано, надзвичайно дорого і, зазвичай, не приносить швидких доходів. Держава регулює ринок праці, приймає заходи для скорочення безробіття. У цілому нині держава реалізує політичні та соціально-економічні принципи даного співтовариства громадян, активно беручи участь у формуванні макроекономічних ринкових процесів. Роль держави у ринкової економіки проявляється через такі найважливіші функції: а) створення правової підстави прийняття економічних рішень. Держава розробляє та приймає закони, регулюючі підприємницьку діяльність, визначає правничий та обов’язки громадян, антимонопольне регулювання, б) стабілізація економіки. Уряд використовує бюджетно-податкову і кредитно-грошову політику задля подолання спаду виробництва, для згладжування інфляції, зниження безробіття, підтримки стабільного рівня цін, і національної валюти, в) социально-ориентированное розподіл ресурсів. Держава організує виробництво товарів та послуг, якою займається приватний сектор. Воно створює умови у розвиток сільського господарства, зв’язку, транспорту, визначає Витрати оборону, на науку, формує програми розвитку, здоров’я та т.д., р) забезпечення соціального захисту та соціальної гарантії. Держава гарантує мінімум зарплати, пенсії від старості, інвалідності, посібник безробітним, різні види допомоги малозабезпеченим тощо. У реальної буденної дійсності всі функції переплетені між собою і злочини в комплексі впливають економічну ситуацію. Наприклад, антимонопольна діяльність охоплює наявність відповідної законодавства, та її результати будуть позначатися на розміщення ресурсів немає і на розподілі доходів. Виділимо головні форми й ефективні методи втручання у економіку. Насамперед важливо розрізняти дві основні форми: пряме втручання через розширення державної власності на матеріальні ресурси, законотворчість і управління виробничими підприємствами і непрямий втручання з допомогою різних заходів економічної політики. В усіх життєвих промислово розвинених країн існують більш-менш значний за своїми масштабами державний сектор економіки. Його розміри штрафів можуть служити критерієм економічної роль держави, але він не абсолютний. Держава має капіталами в різноманітних формах, надає кредити, приймає пай, є власником підприємства. Це держава власником частини громадського капіталу. Пряме втручання — те й прийняття законодавчих актів, покликаних впорядкувати й розвивати відносини поміж усіма елементами ринкової системи. Приклади державного регулювання економіки шляхом видання законодавчих актів надзвичайно різноманітно. До них віднести положення про кооперації у Франції та т.п. Залежно від України цілі втручання заходи економічної політики може бути спрямовані чи капіталовкладень та своєчасне відновлення (якщо може бути) рівноваги між заощадженнями і інвестиціями, забезпечення повної зайнятості, стимулювання експорту й імпорту товарів, капіталів робочої сили, вплив спільний рівень цін цілях його стабілізації і на деякі специфічні товари, підтримку стійкого економічного зростання, перерозподіл доходів та інших мети. Для проведення цих різноманітних заходів, держава вдається переважно до фіскальної і кредитно-грошової політиці. Фіскальна політика — це бюджетна політика. Її можна з’ясувати, як політику, проведену шляхом маніпулювання державними доходами (передусім податками) і видатками. Кредитно-грошова політика — це політика, проведена шляхом регулювання грошової маси спілкуванні й вдосконаленні кредитної сфери. Обидва цих напрямів державної політики тісно пов’язані один з іншому. Однак це зв’язок трапилося в ринковій і централізованої економіці істотно различается.

1. Історія еволюції поглядів на роль держави в экономике Меркантелисты.

Історія державного регулювання перегукується з кінцю середньовіччя. Тоді основний економічної школою була школа меркантелистов. Вона проголошувала активне втручання у економіку. Меркантелисты стверджували, що показник багатства страны-количество золота. У зв’язку з цим вони закликали заохочувати експорт нафти й стримувати импорт.

Класична теория.

Наступною щаблем розвитку поглядів на роль держави стала робота А. Смита «Дослідження про природу і причини багатства народів », де він стверджував, що «вільна гра ринкових сил «(принцип «laissez faire ») створює гармонійне пристрій «(Варга У. Роль держави у ринковому господарстві. МЭиМО N11, 1992 г., стр.131).

Відповідно до класичним підходом держава має забезпечувати безпеку життя людини і його власність, вирішувати суперечки, інакше кажучи, робити те, що індивідуум або може виконати самостійно, або робить це не ефективно. У його описі системи ринкової економіки ж Адам Сміт доводив, що став саме прагнення підприємця до досягнення своїх приватних інтересів є головним двигуном економічного розвитку, збільшуючи зрештою добробут як він самого, і суспільства загалом. Головне полягала у цьому, що з усіх суб'єктів господарську діяльність мали бути зацікавленими гарантовані основні економічних свобод, саме свободу вибору сфери діяльності, свобода конкуренції, та свобода торговли.

Кейнсианская теория.

У 30-ті роки нашої століття, після найглибшого спаду економіки США, Дж. Кейнс висунув свою теорію, де він спростував погляди класиків в ролі держави. Теорію Кейнса може бути «кризової «оскільки він розглядає економіку на стані депресії. За його теорії, держава має активно втручатися у економіку через відсутності в вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава має впливати ринку із збільшення попиту, оскільки причина капіталістичних криз — надвиробництво товарів. Він пропонував кілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, нова бюджетно-фінансова політика та ін. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через одне із найсерйозніших бар'єрів — неэластичность зарплати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни грошей у спілкуванні. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що стимулюватиме інвестиційний попит зростання зайнятості. З допомогою бюджетно-фінансової політик і Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і завдяки цих коштів фінансувати нерентабельні підприємства. Не лише зменшить безробіття, а й зніме соціальну напруженість. Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання являются:

— висока частка національного доходу, що перерозподіляється через госбюджет,.

— створення великої зони державного підприємництва на основі освіти державних підприємств і змішаних підприємств, широке використання бюджетно-финансовых і кредитно-фінансових регуляторів для стабілізації економічної кон’юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпи зростання і високого рівня занятости.

Модель державного регулювання, запропонована Кейнсом, дозволила послабити циклічні коливання протягом як двох повоєнних десятиріч. Проте початку 70-х рр. стало виявлятися невідповідність між можливостями державного регулювання і об'єктивними економічними умовами. Кейнсианская модель можна було стійкою лише за умов високих темпи зростання. Високі темпи зростання національного доходу створювали можливість перерозподілу без шкоди нагромадженню капіталу. Однак у 70-ті року умови відтворення різко ухудшились.

Рис. 1. Схематичне зображення концепції Кейнса.

Був спростують закон Філліпса, за яким безробіття і інфляція що неспроможні зростати одночасно. Кейнсіанські шляху виходу з кризи лише розкручували інфляційну спіраль. Під впливом цієї кризи відбулася кардинальна перебудова державного регулювання і склалася нова, неоконсервативная модель регулювання. По Кейнсу, дохід є головним чинником, визначальним споживання. Він вважає, що розміри заощаджень — це залишок, утворюваний як різниці між розміром прибутку і рівнем споживання. Розміри заощаджень регулює не відсоткову ставку, яка, як вважали класики, заохочує заощадження. «Що стосується короткому періоду вплив норми відсотка ставок на індивідуальне споживання при даному рівні доходу можна припустити другорядним та порівняно невеликим». Грошова маса, всупереч уявленням класиків, впливає як на рівень цін, а й у ділову активність, із нею пов’язані розміри прибутку і динаміка попиту. Кейнс ввів категорію «перевагу ліквідності», яке означає прагнення мати запас грошей до вигляді готівки, попит за власний кошт. Він обумовлюється різними причинами, необов’язково пов’язані з відсотковою ставкою в. Кошти, використовувані для особистого споживання, зростають одночасно зі зростанням доходу. Але вони, як було зазначено, зростають над тій пропорції, у якій збільшується дохід. Як причини, за висловом Кейнса, виступає «основний психологічний закон», зміст якого у цьому, що в міру зростання доходу, збільшення багатства схильність до споживання знижується. З’являються мотиви поведінки людей, підштовхувальні їх до певного стримування витрат, спрямованих на купівлі, розширення споживання (скнарість, завбачливість, розважливість та інших., лише вісім мотивів). Ставлення рівня споживання З до розміру доходу Y кейнсианцы називають схильністю до споживання C/Y. Ситуація щодо ставлення приростных величин — приросту споживання [pic] до приросту доходу [pic] - називають граничною схильністю до споживання [pic]. Чому «гранична» схильність? Оскільки йдеться про додатковому, граничному доході та її розподілі на споживану і сберегаемую частини. «Схильність» оскільки той процес кілька стримуваного зростання споживання складається з суб'єктивних (психологічних) рішень індивідуумів. Породжувана мотивами суб'єктивного характеру схильність до споживання формує разом щодо стійке ставлення. Психологія суспільства така, що «люди схильні, зазвичай, збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але не тієї ж мері, як і зростає дохід». «Спонукання до задоволенню невідкладних першорядних потреб людини її сім'ї зазвичай є сильніший мотив, ніж спонукання до нагромадженню, і останнє тільки тоді ми починає виявлятися сповна, коли досягнуть відомий добробут. Це призводить до того що, що з зростанням реального доходу, зазвичай, вищим виявляється питомий вагу тієї частини доходу, що спрямована в заощадження». Потребление Доходы Рис. 2. Залежність споживання від дохода.

Як очевидно з найпростішого графіка (рис. 2), ставлення споживання до прибутку (гранична схильність до споживання) зі зростанням доходу зменшується: [pic]. У цьому ставлення [pic] більше 0, але вже менше 1. Частка споживання кожному додатковому доларі доходу падает.

Неокласична теория.

Теоретичною основою неоконсервативної моделі послужили концепції неокласичного напрями економічної думки. Трансформація моделі державного регулювання полягала у відмову від на відтворення через попит, а натомість — використання непрямих заходів на пропозицію. Прибічники економіки пропозиції вважають за необхідне відтворити класичний механізм накопичення та відродити свободу приватного підприємництва. Економічний посаду сприймається як функція від терміну накопичення капіталу, яку здійснювався з цих двох джерел: рахунок власних коштів, тобто. капіталізації частини прибутків і з допомогою позикових коштів (кредитів). Тож у відповідність до цієї теорією держава має забезпечити умови для процесу нагромадження капіталу й підвищення продуктивності виробництва. Головні перепони цьому шляху — високі податків і інфляція. Високі податки обмежують зростання капіталовкладень, а інфляція робить дорожчою кредит і тим самим утрудняє використання позикових коштів на накопичення. Тому неоконсерватори запропонували здійснення антиінфляційних заходів з урахуванням рекомендацій монетаристів і надання податкових пільг предпринимателям.

Скорочення податкових ставок скоротить й доходи держбюджету і збільшить його дефіцит, що ускладнить боротьбу з інфляцією. Отже, наступним кроком стане скорочення державних витрат, відмови від використання бюджету підтримки від попиту й здійснення широкомасштабних соціальних програм. Сюди можна вважати і політику приватизації державної собственности.

Наступний комплекс заходів — реалізація політики дерегулювання. Це означає ліквідацію регламентацій за цінами і реальної заробітної платі, лібералізацію (пом'якшення) антитрестівського законодавства, дерегулювання ринку робочої сили й ін. Отже, в неоконсервативної моделі держава має лише опосередковані можливості впливу на економіку. Головне ж роль реалізації економічного розвитку відводиться ринковим силам.

2.Функции держави у экономике.

Втручання держави у економіку переслідує певні функції. Зазвичай, воно коригує ті «недосконалості «, які притаманні ринковому механізму і із якими сам або впоратися над стані, чи це рішення неефективно. Держава перебирає відповідальність за створення рівних умов суперництва підприємців, для ефективної конкуренції, за обмеження влади монополій. Вона також піклується про виробництві достатньої кількості громадських товарів та послуг, оскільки ринковий механізм неспроможна належним чином задовольняти колективні потреби людей. Участь держави у економічного життя диктується і те, що не забезпечує соціально справедливий розподіл доходу. Державі слід піклуватися інвалідів, малозабезпечених, старих. Їй також належить сфера фундаментальних наукових розробок. Це необхідно тому що з підприємців це надзвичайно ризиковано, надзвичайно дорого як і правило, не приносить швидких доходів. Оскільки ринок не гарантує декларація про працю, державі доводиться регулювати ринок трутак, вживати заходів скорочення безробіття. У цілому нині держава реалізує політичні та соціально-економічні принципи даного співтовариства громадян. Воно бере активну участь у формуванні макроекономічних ринкових процесів. Роль держави у ринкової економіці проявляється через такі найважливіші функції: а) створення правової підстави прийняття економічних рішень. Держава розробляє та приймає закони, регулюючі підприємницьку діяльність, визначає правничий та обов’язки громадян, б) стабілізація економіки. Уряд використовує бюджетноподаткову і кредитно-грошову політику задля подолання спаду виробництва, для згладжування інфляції, зниження безробіття, підтримки стабільного рівня цін, і національної валюти, в) социально-ориентированное розподіл ресурсов.

Держава організує виробництво товарів та послуг, якою займається приватний сектор. Воно створює умови у розвиток сільського господарства, зв’язку, транспорту, визначає Витрати оборону, на науку, формує програми розвитку, здоров’я та т.д., р) забезпечення соціального захисту та соціальної гарантии.

Держава гарантує мінімум зарплати, пенсії по старості, інвалідності, посібник безробітним, різні види допомоги малозабезпеченим і т.д.

Антитрестівське регулирование.

Антимонопольна діяльність держави є одним із найважливіших областей докладання державного втручання. Регулювання розвивається у двох напрямах. На тих нечисленних ринках, де умови перешкоджають ефективному функціонуванню галузі за конкуренції, то є у про природні монополії, державою створюються громадські регулюючі органи контролю право їх економічним поведінкою. На більшості інших ринків, де монополія стала необхідністю, громадського контролю набув форми антимонопольного законодавства. Далі розглядатимуться особливості регулювання діяльності природних монополій. Природна монополія існує у тому випадку, коли одну фірму може забезпечувати весь ринок, маючи нижчі витрати на одиницю продукції, що досягаються з допомогою масштабу. Це притаманно підприємств громадського користування, де для досягнення низьку ціну необхідна великомасштабна деятельность.

Задля більшої прийнятного поведінки таких монополій можуть використовуватися два варіанта: державна власність і регулювання. Для природних монополій зазвичай встановлюється «справедливий «дохід, тобто, рівна середнім валовим недоліків. Але це тягне у себе відсутність стимулу підприємства до зниження витрат. Отже, мета галузевого регулювання полягає у цьому, щоб захистити суспільство від ринкової влади природних монополій за допомогою регулювання цін, і якості обслуговування. Але треба використовувати пряме регулювання лише там, де це призводить до зниження ефективності виробництва. Регулювання на повинен застосовуватися у випадках, коли конкуренція може забезпечити краще забезпечення суспільства продукцією. Ще один вид контролю є антитрестовские закони. Ця форма контролю має багату історію. У 1890 г. було прийнято знаменитий закон Шермана, який забороняє будь-які види змови й зняти будь-які спроби монополізації будь-якої галузі. Однак це формулювання було досить розмита, що ні дозволяло чітко визначити злочин. Таким кроком був закон Клейтона від 1914 г. У принципі так він був продовженням закону Шермана і тільки уточнював його пункты.

У тому ж року була створена Федеральна торгова комісія. У його компетенцію входив контролю над виконанням вищезгаданих законів, і навіть розслідувати нечесні дії з своєї ініціативи. Закон про Федеральної торгової комісії розширив діапазон незаконного поведінки й надав незалежному антитрестовскому органу повноваження з проведення розслідувань. Багато антимонопольних законів і різних уточнень до них доводять надзвичайну важливість цих законів суспільству. Справді, безконтрольна монопольна влада може принести суттєві заподіюють суспільству збитків застосуванням не чесну конкуренцію, що викликає банкрутства дрібних виробників, невдоволення споживачів високими цінами, а то й поганим якістю товарів, відставання в науково-технічному прогресі й багато інших негативним наслідкам. Але, з з іншого боку, антимонопольні закони нічого не винні карати великих виробників, не використовують незаконних методів конкурентної боротьби. Якщо ця умова нічого очікувати виконано, те в підприємців значно скоротяться стимули виконувати свою підприємство сильнішим і почати випускати більше продукції. Отже, держава виступає у ролі арбітра, що обирає оптимальне (і найбільш ефективне) співвідношення між монополіями і конкурентними галузями. У різні періоди історії щодо різноманітних країн це співвідношення було разным, корректируемым під особливості розвитку, і держави має вміло й змогли ефективно використати цей механизм.

3.Методы державного на рынок.

Держава впливає на ринковий механізм через 1свои витрати, оподаткування, регулювання і державне підприємництво. Державні витрати вважаються однією з важливих елементів макроекономічної політики. Вони щодо розподілу як доходу, і ресурсів. Державні витрати складаються з державної закупівлі і трансфертних платежів. Державні закупівлі є, як правило, придбання громадських товарів (видатки оборону, будівництво і змістом шкіл, автодоріг, наукових центрів і т.п.). Трансфертні платежі - це виплати, що перерозподіляють податкові доходи, одержані від усіх платників податків, певним верствам населення у вигляді допомоги безробітним, виплат у зв’язку з інвалідністю і т.д. Слід зазначити, державні закупівлі вносять внесок у національний прибуток і безпосередньо використовують ресурси, тоді як трансферти не використовують ресурси, і пов’язані з виробництвом. Державні закупівлі призводять до перерозподілу ресурсів від приватного до громадському споживання товарів. Вони дають можливість громадянам користуватися громадськими товарами. Трансфертні платежі мають інше значення: вони змінюють структуру виробництва товарів індивідуального споживання. Суми, взяті податків тільки в верств населення, виплачуються іншим. Проте ті, кому призначаються трансферти, витрачають ці грошей інші товари, що навіть досягається на зміну структури споживання. Іншою важливою інструментом державної політики є оподаткування .

Податки — основне джерело бюджетних коштів. У державах із ринковою економікою стягуються різні види податків. Окремі носять видимий характер, наприклад прибуткового податку, інші менш очевидні, оскільки накладаються виробників сировинних ресурсів немає і впливають на домогосподарства непрямим шляхом з більш високі ціни на товари. Податки охоплюють як домогосподарства, і фірми. У нинішньому вигляді податків до бюджету потрапляють значні суми (наприклад, у США близько тридцяти відсотків всієї вартості вироблених товарів хороших і услуг).

Одне з основних проблем — справедливість розподілу податкового навантаження. Існує три основні системи, засновані на понятті 2прогрессивности 0налогообложения — відносини суми, стягнутої як податок на прибуток конкретного працівника до величині цього дохода.

— пропорційний податок (сума податку пропорційна прибутку работника),.

— регресивний податок (у процентному відношенні податок стягується тим нижче, що стоїть дохід работника),.

— прогресивний податок (у процентному відношенні що стоїть дохід, тим більша налог).

Як мені здається, найбільш справедливим є прогресивний податок, проте відсоткове підвищення повинно бути значним, ніж послабляти стимули до праці, отже — до великим заробіткам. Зазвичай, прибуткового податку побудований саме з цього принципу. Проте податки з продажу і акцизні податки є фактично регресивними, оскільки вони пропонують здебільшого випадків перекладаються на споживачів, в доході яких сама й той самий сума займає різну частку. Завдання держави — зібрати податки в такий спосіб, щоб забезпечити потреби бюджету й не викликати невдоволення платників податків. При зависоких податкових ставках починається масове ухиляння від сплати податків. На етапі у Росії відбувається саме що ситуація. Державі замало коштів, воно підвищує податки, підприємці дедалі більше ухиляються від своїх сплати, отже, до бюджету йде дедалі менше коштів. Держава знову підвищує податки. Утворюється замкнене коло. Вважаю, що за даної ситуації резонно понизити податки. Це зменшить стимули до несплати, зробить 3честное 0предпринимательство прибутковішим, призведе до великим доходах держави й знизить рівень криміналізації бизнеса.

Державне регулювання покликане координувати економічні процеси та пов’язувати приватні й інтереси суспільства. Воно ввозяться законодавчої, податкової, кредитної і субвенционной формах. Законодавча форма регулювання регламентує діяльність підприємців. Прикладом можуть бути антимонопольні закони. Податкова і кредитна форми регулювання передбачають використання податків і кредитів для на національний обсяг виробництва. Змінюючи податкові ставки і пільги, уряд впливає на звуження розширення виробництва. При зміну умов кредитування держава впливає зменшення чи збільшення обсягу производства.

Субвенционная форма регулювання передбачає надання державних субсидій чи податкових пільг окремих галузей або підприємствам. До до їх числа зазвичай відносять галузі, формують умови на формування громадського капіталу (інфраструктури). За підсумками субсидій може опинятися підтримка й у сфері науки, освіти, підготовки кадрів, та рішенні соціальних програм. Існують і спеціальні, чи цільові субсидії, які передбачають витрачання коштів бюджету за суворо певним програмам. Частка субвенцій в ВНП розвинутих країн становить 5−10 відсотків. Виокремлюючи субсидії, знижуючи податкові ставки, держава цим змінює розподіл ресурсів, і субсидируемые галузі отримують унікальну можливість відшкодовувати витрати, які неможливо покрити по ринкових ценах.

Державне підприємництво ввозяться тих галузях, де хазяйновитість суперечить природі приватних фірм або ж потрібні величезні вкладення засобів і ризик. Основне на відміну від приватного підприємництва у тому, що першочергова мета державного підприємництва не отриманні доходу, а рішенні соціально-економічних завдань, як-от забезпечення необхідних темпи зростання, згладжування циклічних коливань, підтримку зайнятості, стимулювання науково-технічного прогресу тощо. Ця форма регулювання забезпечує підтримку малорентабельних підприємств і галузей господарства, які життєво важливі для відтворення. Це передусім галузі економічної інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок). До цих негараздів, що розв’язуються державним підприємництвом, ставляться також надання населенню пільг у різноманітних галузях соціальної інфраструктури, допомогу життєво важливих наукоі капіталомістким галузям економіки цілях прискорення науково-технічного прогресу і зміцнення цій основі позицій країни у світовому господарстві, проведення регіональної політики — побудову економічно відсталих районах промислових підприємств, створення робочих місць, охорона довкілля шляхом упровадження безвідхідних технологій, будівництва очисних споруд, розвиток фундаментальних наукових досліджень про, виробництво товарів, що є згідно із законом державної монополією. Річ у тім, що, порівняно із приватними державні підприємства є менш ефективними. державне підприємство, навіть наділене найширшими правами і відповідальністю, завжди відстає від приватного певною мірою господарської самостійності. Діяльність Калнишевського як держпідприємства напевно водночас були ринкові, і неринкові, які від держави мотиви. Політичні мотиви мінливі, вони залежить від уряду, розпоряджень міністерств тощо. Тому держпідприємства часто опиняються у складною і неясною обстановці, передбачити яку набагато складніше, ніж ринкової кон’юнктури. Спрогнозувати ймовірні коливання попиту й цін набагато легше, ніж вгадати поведінка нового міністра або ж чиновника, рішення якого найчастіше визначають долю підприємства. Їх можуть стояти політичну мету, які має жодного стосунку до ринковому поведінці (прагнення збільшити щорічні надходження до бюджету, бажання зберегти штати й тимчасово підвищити зарплатню тощо.). Зазвичай, державні підприємства неготовими до ринковому суперництву, оскільки розраховують не лише з себе, а й у особливе ставлення з боку влади (дотації, налоговые пільги, гарантії збуту у межах держзамовлень). У державних підприємств — немає зобов’язань перед акціонерами, банкрутство їм звичайно загрожує. Усе це негативно б'є по динаміці витрат й цін, швидкості освоєння нових технологій, ролі організації виробництва та т.д.

Конкуренція у сфері комерційної діяльності неприпустима що й оскільки приватний сектор втягується в корупцію: через хабар чиновнику можна би досягти значних результатів, як по рахунок зниження витрат. Якщо економіка обтяжена надлишковим кількістю державних підприємств, у складний становище потрапляють робітники. Саме вони стають першої жертвою урядової політики, спрямованої на подолання надзвичайних ситуацій. Зазвичай люди, працюють у держсекторі, першими відчувають заморожування зарплати. Вочевидь тому хвиля приватизації, що прокотилася у роки по економікам країн не викликала широких протестів із боку основної маси зайнятих чи державній секторі. Люди розраховували, що, звільнившись від державної тиску, вони зуміють повною мірою використовувати переваги ринкового господарства, стати співвласниками приватних предприятий.

4.Проблемы та обмеження державного вмешательства.

Вочевидь, сучасна ринкова система немислима без втручання. Проте є грань, яку відбуваються деформації ринкових процесів, падає ефективність виробництва. Тоді рано чи пізно йдеться про роздержавлення економіки, порятунок його від надмірної державної активності. Існують важливі обмеження регулювання. Наприклад, неприпустимі будь-які дії держави, руйнують ринковий механізм (тотальне директивне планування, усеохватний адміністративний контролю над цінами та ін.). Не означає, держава знімає вини з себе відповідальність за неконтрольований зростання цін, і має відмовитися від планування. Ринкова система має не виключає планування лише на рівні підприємств, регіонів і навіть народного господарства, щоправда, щодо останнього звичайно є «м'яким », обмеженим за термінами, масштабам та інших параметрами, і виступаючим як національних цільових програм. Також треба сказати, що багато чому є самонастраивающейся системою, і тому впливати нею слід лише непрямими, економічними методами. Однак у ряді випадків, застосування адміністративних методів як припустимо, а й необхідно. Не можна сподіватися лише з економічні або тільки на адміністративні заходи. З одного боку, елементи адміністрування несе у собі будь-який економічний регулятор. Наприклад, грошове звернення відчує вплив такого відомого економічного методу, як ставка по кредитах центрального банку до, чому прийнято адміністративне рішення. З іншого боку, у кожному адміністративному регуляторі є щось економічне тому, що він побічно б'є по поведінці учасників економічного процесу. Вдаючись, скажімо, до прямий контроль цін, держава ставить виробників особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничих програм, шукати нові джерела фінансування інвестицій тощо. Серед методів державного регулювання не існує цілком непридатних й цілком неефективних. Потрібні усе й питання лише тому, щоб визначити кожному за ті ситуації, де його застосування найдоцільніше. Господарські втрати починаються тоді, коли влади за кордону розумного, віддаючи надмірне перевагу або економічним, або адміністративним методам.

Не можна забувати про те, що самими економічними регуляторами слід користуватися дуже обережно, не ослаблюючи і замінюючи ринкові стимули. Якщо сьогодні держава ігнорує ця потреба, запускає регулятори, не думаючи, як його дію позначиться на механізмі ринку, останній починає давати збої. Адже грошова чи податкова політика за силою свого на економіку порівняти з централізованим плануванням. Треба пам’ятати, що з економічних регуляторів немає жодної ідеального. Кожен із них, приносячи позитивний ефект в однієї економічній галузі, неодмінно дає негативні наслідки втручання у інших. Тут нічого не можна змінити. Держава, що використовує економічні інструменти регулювання, зобов’язане їх контролювати і своєчасно зупиняти. Наприклад, держава прагне приборкати інфляцію, обмежуючи приріст грошової маси. З погляду боротьби з інфляцією цей захід ефективна, проте вона призводить до подорожчання центрального та банківського кредиту. Якщо ж відсоткові ставки ростуть, стає дедалі тяжче фінансувати інвестиції, починається гальмування економічного розвитку. Саме такими ситуація розвивається у России.

Дерегулювання і приватизация.

Втручання держави у економіку вимагає досить великі витрат. Вони містять у собі як прямі витрати (підготовка законодавчих актів контроль над виконанням), і непрямі (із боку фірм, які мають виконувати державні інструкцією, і звітності). З іншого боку, вважається, державні регламентації знижують стимул до нововведень, до вступу нових конкурентів у галузь, оскільки цього потрібно дозвіл відповідної комісії. За оцінками американських фахівців, державне вплив на економічне життя спричиняє падіння темпи зростання приблизно на 0,4% на рік (Lipsey R., Steiner P., Purvis D. Economics, N.Y. 1997, P.422). З огляду на певних недосконалостей державне втручання іноді тягне у себе втрати. У зв’язку з цим у останні роки загострився питання дерегулировании економіки та про приватизацію. Дерегулювання передбачає зняття законодавчих актів, що стримують входження потенційних конкурентів ринку, встановлюють ціни на всі певні товари та. Наприклад, в 80-ті роки дерегулювання торкнулося вантажний автотранспорт, залізничний і повітряний види транспорту. Через війну снизилися ціни, і поліпшилося обслуговування пасажирів. Американському суспільству дерегулювання вантажних перевезень, повітряного і залізничного транспорту принесло вигоду, оцінювану відповідно 39−63 млрд. дол., 15 млрд. дол. і 9−15 млрд. дол. на рік (Economic Report of the President, Wash., 1998. P. 188). Приватизація — продаж державних підприємств приватних осіб чи організаціям — спрямовано підвищення господарської раціональності. Вона викликана тим, державні підприємства виявляються збитковими і неефективними. Західні економісти підкреслюють, що державний сектор це не дає такої потужної стимулу до їх зниження витрат й отримання потужної прибутку, як це робить приватне підприємництво. Для підприємця — з двох: прибуток або збитки. Якщо приватне юридичне підприємство зазнає збитків довгий час, воно закривається. Державному ж підприємству надають допомогу, тому він може не йти до підвищенню свою рентабельність. Це вкотре доводить, що це державне втручання потрібно лише там, де вона життєво необхідно. У інших випадках ринок ефективніше вирішить поставлені економічні задачи.

Державне регулювання у сільському хозяйстве.

У сучасному західної економіці сільському господарстві - одне з найважливіших сфер активного втручання. У цій сфері виробництва головний принцип вільного рынка, а саме гра попиту й пропозиції, виявляється практично незастосовуваний. Проте й державне втручання — далеко ще не панацея. Наприклад, у Європі уряду традиційно приділяють багато уваги проблемам аграрного ринку, проте виробники, ні споживачі невдоволені станом справ у аграрному секторе.

Джерело негараздів у тому, що у розвинених країн завдяки високої продуктивність праці виробництво аграрної продукції значно перевищує потреби. Цілі державного регулювання в сфері сільського господарства включають: а) підвищення продуктивності шляхом упровадження технічного прогресу і раціоналізації виробництва, максимально ефективному використанню всіх виробничих чинників, особливо робочої сили в, б) забезпечення зайнятості в аграрному секторі та відповідного рівень життя сільського населення, в) стабілізація ринків сільськогосподарської продукції, р) гарантоване постачання внутрішнього ринку, буд) турбота про поставки аграрної продукції споживачам по «розумним цінами ». (В.Варга «Роль держави у ринковому господарстві «-МЭиМО, 1996 г., N 11, стр. 139.) Державою встановлюють і щорічно переглядаються мінімальні ціни на всі найважливіші сільськогосподарські продукти. Тим самим було виробники захищаються від різкого падіння цін. У той самий час внутрішній ринок захищається від дешевого імпорту і надмірних коливання цін з допомогою системи додаткових ввізного мита. Тож у країнах ЄС ціни на продуктів харчування помітно вище цін світового фінансового ринку. Витрати у зв’язку з проведенням аграрної політики несе до державного бюджету. Функціонування цього механізму можна проілюструвати з прикладу ринку зерна. Вихідним пунктом є орієнтовна ціна, рекомендована державою. Вона кілька перевищує ринкову ціну, ніж гарантуються як доходи сільських господарів, а й створюються стимули до розширення виробництва. Через війну пропозицію перевищує попит. Коли ринкова ціна знижується до певного рівня, запропоноване сільськими господарями зерно скуповує держава по так званої «інтервенційною ціні «в необмежених количествах.

Отже, хоча кожен виробник повинна сама нести ризик збуту, насправді цього правила не чи діє у відношенні виробників багатьох аграрних продуктів. Є й механізми захисту від дешевого імпорту і заохочення експорту. Це означає, що з ввезенні встановлюється ввізне мито, приравнивающая ціну продукту до внутрішньої ціні. При вивезенні ж держава виплачує експортерам відмінність між внутрішньої ціною і ціною світового фінансового ринку. Слід зазначити, що це політика спровокувала багато проблем. З одного боку, нагромаджено величезні запаси продовольства, з іншого — невдоволення селян, вважають, що ні забезпечений їх прожиткового мінімуму. У такій ситуації великі агропромислові підприємства отримують пристойні доходи, тоді як малі виробники ледь зводять кінці з концами.

Отже, сільському господарстві залишається слабким місцем осударственного регулювання. Проте, очевидно, стан справ у сільське господарство залишиться неизменным.

Заключение

.

Вивчення цієї теми дає багату поживу для роздумів. Дуже часто держава є першопричиною змін економічного поведінки підприємців. Від рішень, прийнятих урядом, залежать рішення, прийняті (або прийняті) на мікрорівні. Урядова політика досягає мети тільки тоді ми, коли він заохочує, а чи не вказує в директивному порядку. Під час створення сприятливих умов підприємцям їх приватний інтерес співпаде з інтересом держави, тобто суспільства. Отже, держава має просто зробити доступнішим для підприємців ту сферу економіки, що є йому найпріоритетнішим. Слід зазначити, держава на повинен втручатися у сфери економіки, де його перестав бути необхідним. Не лише непотрібно, а й шкідливе для экономики.

У цілому нині важко переоцінити роль держави у економіці. Воно створює умови для економічної діяльності, захищає підприємців від погрози з боку монополій, забезпечує потреби товариства в громадських товарах, забезпечує соціальний захист малозабезпечених верств населення, вирішує питання національної оборони. З іншого боку, державне втручання може у окремих випадках помітно послабити ринковий механізм та принести помітний шкода економіці країни, як це було у Франції кінці 70-х — початку 80-х. Через надто активної державного втручання із країни почався відтік капіталів, темпи економічного зростання помітно впали. У разі необхідна приватизація й дерегуляція, що й зроблено на 1986 року. Як як на мене, основне завдання держави полягає у тому, щоб утримувати «золоту середину «у сфері впливу ринкову экономику.

Список використаної литературы.

1. Варга У. «Роль держави у ринковому господарстві «, МЭиМО, N 10−11,.

1996.

2. Заставенко, Райзберг «Державні програми розвитку й ринок » ,.

Економіст, 1993.

3. Лівшиць «Держава трапилося в ринковій економіці «, Російський економічний журнал, N 11−12, 1994, N1, 1996.

4. Мерзляков І.П. «Про становлення ринкової економіки », Финансы,.

N 1, 1994.

5. Макконнелл До., Брю З. «Економікс », Таллінн, 1993.

6. Максимова У., Шишов А. «Ринкова економіка. Підручник » ,.

Москва, СОМИНТЕК, 1992. економічної системі «.

7. Голланд З. «Планування та змішана економіка », Питання економіки, N 1, 1993.

8. Чувилин Є., Дмитрієва У. «Державне регулювання контроль цін капіталістичних країнах », Москва, «Фінанси і статистика » ,.

1991.

———————————- Сбережения Инвестиции Доходы Расходы Потребительский спрос Производство.