Дефіцит державного бюджету

смотреть на реферати схожі на «Дефіцит державного бюджету «.

Дисципліна «Экономика».

Дипломна робота з темі: «Дефіцит державного бюджета».

ЗАПРОВАДЖЕННЯ 3.

ГЛАВА 1 5.

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ 5.

ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ У КРАЇНАХ З РОЗВИНЕНОЮ РЫНОЧНОЙ.

ЕКОНОМІКОЮ І У РОСІЇ 7.

ГЛАВА 2 13.

ПОНЯТТЯ І ФОРМИ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, його основні види 13.

ЦИКЛІЧНИЙ ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 14 СТРУКТУРНИЙ ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 18 ОПЕРАЦІЙНИЙ ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 20 ПЕРВИННИЙ ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 21 КВАЗИФИСКАЛЬНЫЙ ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 23.

ГЛАВА 3 26.

способи фінансування дефіциту державного бюджету 26.

Проблема фінансування дефіциту государственного.

бюджету перехідною економіці 26.

ГЛАВА 4 46.

ДВІ ПОГЛЯДУ НА ДЕРЖАВНИЙ БОРГ 46.

БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ ДЕРЖАВИ 49 СПОЖИВАЧІ І МАЙБУТНІ ПОДАТКИ 50.

внешний БОРГ Росії 53.

ВИСНОВОК 61.

СПИСОК використаної ЛІТЕРАТУРИ 63.

Значне увагу громадськості останніми роками приділялося змін дефіциту державного бюджету. Уряд нашої країни з усіх сил намагалося зменшити його й ліквідувати взагалі. Що таке за поняття і чому так впливає економіку? У своїй курсової роботі я постараюся відповісти на питання. Росія вважається країною із перехідною економікою, т.к. досі остаточно не перейшла до ринкової экономике. 1].

У моєму дипломної роботі шість глав. У першій главі спробував описати бюджетну систему держави, її структуру процес формування державного бюджету як у країнах з розвиненою ринковою економікою, і в нас у Росії. У другій главі я характеризую основні види дефіциту державного бюджету та взагалі причини їх виникненню. У цьому главі аналізуються циклічний дефіцит державного бюджету, структурний дефіцит, операційний, первинний і квазифискальный дефіцит державного бюджету. Поруч із теоретичним аналізом даються статистичні матеріали, і навіть пов’язані з цим допустимі заходи бюджетно-податковій політики. У третій главі «Проблеми та способи фінансування дефіциту державного бюджету у перехідній економіці» розглядаються такі шляху подолання дефіциту державного бюджету як монетизація бюджетного дефіциту, зовнішнє борговий фінансування, внутрішнє борговий фінансування. Оцінюються позитивні й негативні боку кожного їх. Ця глава присвячена проблемам перехідною економіки, що з дефіцитом державного бюджету. У ньому розглядаються довгострокова та короткострокова напруженість у бюджетно-податковій сфері та її причини, проблеми збільшення рівня податкових надходжень і обслуговування державного боргу перед, анулювання квазифискальных операцій, і навіть стверджується необхідність структурної бюджетної реформи. У четвертої главі розглядаються дві погляду на державний борг, і навіть вплив існування як внутрішнього, і зовнішнього боргу на країни загалом. До того ж йдеться про існуючому зовнішній борг же Росії та про який вплив його за країни загалом, перспективи його скорочення твору і погашення. І останнім розділом моєї роботи є висновок, що містить висновки з всієї працювати з заключними выводами.

Глава 1.

Бюджетна система государства.

Бюджетна система країни є собою складний механізм, що характеризує особливості відносин держави й місцевих органів власти.

Структура бюджету залежить від її державного устрою. У країнах, мають унітарна пристрій, бюджетна система має хіба що двох’ярусне побудова — державний і місцевого бюджетів. У країнах із федеративним державним пристроєм (США, ФРН сюди ж належить і Росія) є проміжне ланка — бюджети штатів, земель, регіонів і лобіювання відповідних їм адміністративних утворень. Бюджет рівня є централізований фонд грошових ресурсів, якими володіє і розпоряджається уряд країни чи адміністрація конкретної території. До бюджетам території ставляться: бюджети великих регіонів — штатів, земель, департаментів, бюджети місцевих органів управління — міст, графств, районів тощо. д. 2].

Структурно, будь-який бюджет включає частини: доходи суб'єкта і його расходы.

Витрати показують напрям і цілі бюджетних асигнувань. По структурі видаткові статті, наприклад держави, поділяються на витрати на державному управлінню, на військових витрат, Витрати соціально-економічні мети, Витрати господарську діяльність держави, Витрати здійснення зовнішньоекономічної деятельности.

Розширення функцій держави супроводжується тим, що масштаби державних витрат збільшуються темпами, значно перевищують темпи зростання ВНП. Наприклад, США державні витрати на XX столітті зросли більш ніж в 350 раз. Лише у період із 1980 по 1989 роки витрати федерального бюджету збільшився у два разу (з 433,5 млрд. дол. до 877,2 млрд. дол.). 3].

До найважливіших статей державних витрат ставляться витрати, пов’язані зі створенням найсприятливіших передумов для функціонування виробничих секторів економіки. Все більш значне останнє місце посідають та витрати створення об'єктів соціальної інфраструктури, насамперед — освіту і здравоохранение.

Значну питому вагу продовжують займати військових витрат. Розглядаючи військових витрат, необхідно враховувати як прямі, а й непрямі витрати, до яких ставляться виплати відсотків з військовим боргах, пенсії та допомоги інвалідам війни, ветеранам тощо. д.

Важливою складовою фінансової систем держави є місцевих бюджетів. За рахунок їх витрат фінансуються, під час першого чергу, об'єкти комунальної власності, будівництво шляхів, шкіл, розвиток засобів зв’язку, і навіть до житлового будівництва. Бюджети місцевих органів влади використовуються на соціальнокультурні потреби, зміст об'єктів охорони здоров’я, підтримки екологічного равновесия.

Доходи державного бюджету складаються, насамперед, з податків, зібраних як центральними, і місцеві органи влади, державних позик, і навіть надходжень про позабюджетних і цільових фондів. Створення що така фондів обумовлене потребою мобілізації значних фінансових витрат для конкретних цілей, передусім, соціально-економічного характеру. До їх ставляться соціальне страхування, будівництво шляхів, охорона довкілля, підготовка і перепідготовка робочої сили й багато іншого. Кількість їх постійно зростає, прикладом може бути, на жаль, не наш бюджет, а федеральний бюджет США, у якого налічується понад 800 подібних фондов. 4].

ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ У КРАЇНАХ З РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКОЮ І В.

РОССИИ.

Державні фінанси, куди входять бюджети центрального уряду, місцевих органів влади усіх рівнів, а низці країн і деякі позабюджетні фонди, — найважливіша складова частина господарського механізму розвинутих країн. Це той важіль, з допомогою якого уряд чинить величезний вплив все процес виробництва та розподілу. Бюджетна система виконує у своїй три функции:

1. фіскальну — через вилучення податків забезпечує необхідні ресурси для урядової діяльності, тобто на покриття витрат на військові, економічні та соціальних програм, і навіть існувати апарату управления,.

2. економічного регулювання — податків і витрати використовують як важелі управління господарською банківською діяльністю та здійснення певних цілей економічної політики (стабілізації економіки, стимулювання її зростання, структурних зрушень тощо. п.),.

3. вирівнювання доходів — тобто перерозподілу доходів, завдяки прогресивної системою і системі трансфертних платежів, мало забезпеченим і безробітним громадянам, інвалідам, дітям, відсталим регіонах України та т. п.

Головна особливість із ринковою економікою полягає у тому, що з допомогою бюджету фінансуються переважно ті суспільні потреби чи сфери народного господарства, де приватне підприємництво і ринкові відносини ж не працюють чи працюють погано, або ті сфери, де потрібно захист інтересів окремих шарів суспільства, чи населення целом.

Бюджетні видатки йдуть таких основні статті, як: зміст збройних зусиль і державної машини, фінансування соціальної інфраструктури (соціального забезпечення, охорону здоров’я, просвітництво, наука тощо.), фінансування господарства, виплата відсотків з державному долгу. 5].

Співвідношення між тими глобальними категоріями визначається багатьох чинників: соціальної та його економічної структурою в конкретної країни, часткою державного сектора, історичними і політичними традиціями, загальної стратегією регулювання економіки. Порівняльна характеристика структури бюджетних витрат у США, Японії, ФРН та Англії кінці 80-х — початку 90-х представленій у таблиці (т.к. деяких видів витрат опущені, то наведені суми від показника «все расходы»).

Таблиця 1 (15, с.44).

Державні витрати на функцій в % до ВВП.

| | |Японія | ФРН | Англія | | |США | |1989 р. |1990 р.| | | |1990 р. | | | |1. Громадські |9,3 |4,9 |9,2 |9,7 | |товари, в т. год. | | | | | | оборона |6,0 |0,9 |2,5 |4,3 | |2. Громадські послуги, |6,0 | |10,9 |12,2 | |в т. год. | |10,8 | | | | освіту |4,7 |3,7 |4,2 |5,0 | | охорону здоров’я |0,9 |4,8 |6,0 |5,1 | | до житлового будівництва |0,4 |2,2 |0,7 |2,1 | |3. Трансферти, зокрема. |11,9 |7,8 |18,5 |13,4 | | підтримку доходів |7,8 |7,2 |15,7 |9,9 | | адміністративні расходы|0,6 |0,6 |2,4 |1,6 | | Інші трансферти |3,5 |0,0 |0,4 |1,8 | |4. Економічні послуги, |4,6 |4,4 |4,5 |4,0 | |в т. год. | | | | | | капіталовкладення |1,7 |2,9 |1,4 |1,8 | | субсидії |0,6 |0,5 |1,8 |0,5 | |5. Відсотки по |5,1 |4,0 |2,7 |3,5 | |державному боргу | | | | | |6. Усі витрати |36,9 | |45,8 |43,2 | | | |32,5 | | |.

Таблиця 2 (16,с. 15).

Структура витрат консолідованого бюджета.

РФ в 1995 году.

| |Частка в % |Частка в % до | |Основні видаткові статті |до ВВП |бюджетним | | | |Видатках | |ВИДАТКИ УСЬОГО |29,8 |100 | |У тому числі: | | | |Державне управління |0,7 |2,3 | |Міжнародна діяльність |1,7 | | |Національна оборона |3,0 |10,0 | |Правоохоронна діяльність й |1,6 | | |забезпечення безпеки | | | |Промисловість, енергетика, |2,1 |11,4 | |будівництво | | | |Сільське господарство і рибальство |1,3 | | |Соціально-культурні заходи, |7,9 |24,0 | |в т. год.: | | | | освіту |3,5 |12,0 | | культура і мистецтво |0,5 | | | охорону здоров’я й |2,5 | | |фізкультура | | | | соціальна політика |1,3 | | |Інші |11,5 |40,0 |.

Як бачимо, структура витрат російського бюджету істотно відрізняється. Упродовж років реформ, передусім, сталося різке зниження частки військових витрат — з приблизно 20% ВВП 1990 р. до 3% ВВП 1995 р. (США до 1995 р. вони знизилися до 3,7% ВВП). Та найголовніше різниця полягає лише у цьому, що питома вага соціальних витрат (стаття «Соціально-культурні заходи») в Росії значно нижчі від рівня розвинутих країн. Вкрай низька ми частка фінансування науки, причому вона безупинно знижувалася: з 1,03% 1991 р. до 0,41% в 1995 р. (в розвинених країн цей показник коливається не більше 2−2,7%). 6].

Головним джерелом покриття державних витрат є податки. Переважну частина податкових надходжень дають три джерела: по-перше, індивідуальний прибуткового податку, від якої надходить приблизно третину всього комплексу (окрім Франції, де його частка досить низька — 13,4%), по-друге, податку зарплатню, частка якого вагалася кінці 80-х від 19% в Англії до 46% мови у Франції, по-третє, податки споживання. Якщо навіть Японії ці податки давали по 18% надходжень, то країни їх фіскальна роль була значно вищий. Питома вага податків на споживання, переважно завдяки існуванню тут податку додану вартість, коливався не більше 30%. Спільним всім перелічених країн — є низька частка надходжень податку на прибутку корпорацій. Коли виключити Японію (21,1%), ця частка становило лише 7% США, 4% мови у Франції, 5% до ФРН і майже 11% в Англії. Це засвідчує тому, що податкові системи побудовано в такий спосіб, щоб максимально знизити оподаткування підприємницького сектора, про те, щоб підприємства мали сприятливі змогу інвестування одержуваних прибылей. 7].

З 1992 року російський бюджет переважно перейшов до над тими видами податків, які притаманні із ринковою економікою, — прибуткового податку, податку з прибутку підприємств, майновий податок, податку додану вартість (ПДВ) і акцизи. Відразу ж велику роль став грати податку додану вартість, хоча її прес поступово знижували: 1992 р. дав 37,5% всіх бюджетних надходжень. На 1995 р. — 22,0%. Що ж до надходжень по іншим видам податків, їх структура майже змінилася. Значна частина бюджетних надходжень дають не прямі податки на прибуток підприємств, хоча їхня частка дещо знизилася — з 29 до 26%. Коли ж врахувати, що підприємств забирають до 80% прибутку, розумієш, що їхня головна роль — фіскальна, ніякого простору для інвестиційної діяльності такі податки не залишають. Мізерно невелику частину дають податки із населення — 8%. Повидимому, необхідна прогресивніша шкала оподаткування фізичних осіб, яка до 80-х в усіх країнах Заходу була дуже диференційованої, з високими граничними ставками.

У цьому главі мною було розглянуто поняття гос. бюджета, його основні складові: видаткову і дохідну статті. До функцій бюджетною системою ставляться: фіскальна політика, економічне регулювання, вирівнювання доходів. З розгляду структури видатків бюджету в розвинених країн по порівнянню з російською можна дійти такого висновку: до вкрай низька частка фінансування науки, соціально-культурних заходів, частка військових витрат значно знижена. Головним джерелом держ. витрат у розвинених країнах є такі податки як: прибуткового податку, податку з/плату, податку споживання. У Росії її основними є: прибуткового податку, податок з підприємств, майновий податок, ПДВ, акцизи, але у Росії податок із населення відповідає 8%, в такий спосіб, потрібна нам прогресивніша шкала оподаткування фізичних лиц. 8].

Глава 2.

Поняття бюджетного дефіциту, його основні виды.

Бюджетний дефіцит — це сума, яку щорічні витрати бюджету перевершують його доходи. Державний борг — це сума заборгованості держав своїм батькам або іноземним фізичним чи юридичних осіб. У залежність від цього розрізняють внутрішній і зовнішній державний долг.

Бюджетний дефіцит і тісно взаємопов'язані. Щорічний дефіцит може покриватися або з допомогою зростання державного боргу, або шляхом емісії грошей. Навіть бездефіцитний до державного бюджету неспроможна можуть свідчити про здоров’я економіки, якщо в держави великий борг. Тому до дефіциту державного бюджету слід підходити дуже внимательно.

У цьому главі розглядаються основні види бюджетних дефіцитів, такі как:

> Циклічний дефіцит держбюджету — результат дії вбудованих стабилизаторов.

> Структурний дефіцит держбюджету — різницю між витратами та доходами бюджету умовах повної занятости.

> Операційний дефіцит держбюджету — загальний дефіцит держбюджету з відрахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування госдолга.

> Первинний дефіцит держбюджету — різницю між величиною загального дефіциту і весь обсяг виплат по долгу.

> Квазифискальный дефіцит держбюджету — прихований дефіцит держбюджету, обумовлений, квазифискальной діяльністю государства.

Циклічний дефіцит державного бюджета.

Циклічний дефіцит (надлишок) державного бюджету є результатом дії вбудованих стабілізаторів економіки. «Вмонтований «(автоматичний) стабілізатор — економічний механізм, дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частим змін економічної політики. Як таких стабілізаторів в індустріальних країнах зазвичай виступають прогресивна система оподаткування, система державних трансфертів (зокрема страхування від безробіття) і системи участі у прибутках. «Вбудовані «стабілізатори економіки щодо пом’якшують проблему тривалих тимчасових лагов дискреционной фіскальної політики тому що ці механізми «включаються «без безпосереднього втручання правительства.

При дискреционной фіскальної політиці із стимулювання сукупного попиту період спаду економічної активності уряд приймає спеціальні рішення, створені задля збільшення рівнів зайнятості і випуску. Під час цих рішень внаслідок збільшень госрасходов (наприклад, фінансування програм зі створення нових робочих мест)[9] чи зниження податків уряд цілеспрямовано створює дефіцит держбюджету. Відповідно, під час підйому з метою стримування інфляційних тенденцій цілеспрямовано створюється бюджетний излишек.

Дискреционная політика уряду пов’язане зі значними внутрішніми тимчасовими лагами, оскільки на зміну структури госрасходов чи ставок оподаткування передбачає тривале обговорення цих заходів у парламенте.

При недискреционной фіскальної політиці бюджетні дефіцити і надлишки виникають автоматично, у дії вбудованих стабілізаторів економіки, тому що ці механізми «включаються «без безпосереднього втручання правительства.

Створення ефективних систем прогресивного оподаткування нафтопереробки і страхування зайнятості є першочерговим завданням для перехідних економік, де об'єктивні труднощі стабілізаційної політики поєднуються з відсутністю адекватних податкових, кредитно-грошових та інших механізмів макроекономічного управления.

Ступінь вбудованої стабільності економіки безпосередньо залежить від величин циклічних бюджетних дефіцитів, які виконують функції автоматичних «амортизаторів «коливань сукупного попиту. Він викликаний автоматичним скороченням (збільшенням) податкових надходжень і збільшенням (скороченням) державних трансфертів і натомість циклічного спаду (підйому) ділову активність (рис. 1).

Пояснення: У фазі циклічного підйому сукупний прибуток збільшується (Y2 > Y0), і тому податки автоматично зростають, а трансфертні платежі автоматично знижуються. Через війну зростає циклічний бюджетний надлишок, і інфляційний бум щодо стримується. У фазі циклічного спаду сукупний прибуток знижується (Y1 < Y0), і тому податки автоматично падають, трансферти ростуть. У результаті збільшується циклічний бюджетний дефіцит і натомість відносного зростання сукупного від попиту й обсягу виробництва, що стосовно обмежує глибину спада.

Величини циклічних дефіцитів (надлишків) визначаються ступенем «крутизни «графіків податкової та бюджетної функцій. Кут нахилу податкової функції T визначається величиною граничною податкової ставки t, а кут нахилу функції державних витрат G — величиною, яка характеризує співвідношення між зміною суми одержуваного трансферту і зміною величини доходу. Що рівень доходу, то вище внесений податок, і нижче трансферт, отримуваний від государства.

Навіть тому разі, коли всі державні витрати G спрощено представлені як незмінна величина, котра від динаміки поточного доходу, ступінь вбудованої стабільності економіки виявляється то вище, ніж вище рівень податкових ставок t і що, відповідно, крутіше лінія T. У становищі T1 величини циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків більше, ніж у становищі T2, і тому вбудовані стабілізатори надають понад сильне вплив до зростання чи зниження сукупного спроса. 10].

За інших рівних умов величини циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків, і навіть ступінь вбудованої стабільності економіки виявляються тим вище, що стоїть рівень граничних податкових ставок, і навіть що стоїть співвідношення між зміною суми державних трансфертів і зміною величини національного дохода.

У той самий час, збільшення ступеня вбудованої стабільності економіки суперечить інший, більш довгострокової мети бюджетно-податковій політики — зміцненню стимулів до розширення пропозиції факторів виробництва та зростання економічного потенціалу. Стимули до інвестування, до підприємницькому ризику і до праці виявляються щодо сильніше за умов поступового зниження граничних ставок оподаткування. Але це зниження супроводжується скороченням величин циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків, отже, і зниженням ступеня вбудованої стабільності экономики.

Вибір пріоритетів між короткостроковими і довгостроковими ефектами бюджетно-податковій політики є складною макроекономічної проблемою і для індустріальних, й у перехідних экономик.

У 80-ті роки у багатьох індустріальних країнах ввели системи індексування ставок особистого прибуткового податку залежно від темпів інфляції у поєднанні зі зниженням граничних ставок оподаткування. Ці зміни у податкової системі є елементом складної податкової реформи, націленої на довгостроковий зростання економічного потенциала.

У цьому ступінь вбудованої стабільності економіки виявляється щодо невисокою — наприклад, США вбудовані стабілізатори сприяють зменшенню коливань національного доходу приблизно на одну треть.

Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВВП навколо його потенційного рівня, лише обмежують амплітуду цих коливань. З даних про циклічних бюджетних дефицитах і надлишках не можна оцінювати ефективність заходів фіскальної політики, оскільки наявність циклічно незбалансованого бюджету не наближає економіку до стану повної зайнятості ресурсів, і може мати місце незалежно від рівні випуску. Тому вбудовані стабілізатори, як правило, поєднуються з заходами дискреционной фіскальної политики.

Структурний дефіцит державного бюджета.

Структурний дефіцит (надлишок) державного бюджету — різницю між витратами та доходами бюджету умовах повної зайнятості. Циклічний дефіцит нерідко оцінюється як різницю між фактичної величиною бюджетного дефіциту і структурним дефицитом.

Оцінки структурного дефіциту використовуються, переважно, в індустріальних країнах, де розміри бюджетних дефіцитів визначаються більшою мірою циклічними коливаннями, а чи не дискреционными заходами уряду. Складнощі визначення рівня повної зайнятості ресурсів, природного безробіття і потенційного обсягу випуску ускладнюють розрахунки структурних надлишків і дефіцитів державного бюджету, хоча на основі динаміки цих макроекономічних індикаторів оцінюється ефективність заходів фіскальної політики у довгостроковому плане.

У перехідних економіках проблема дефіциту державного бюджету ще більш ускладнюється у зв’язку з тим, що, зазвичай, широко практикується маніпулювання його розмірами — штучне збільшення чи, частіше, зменшення величини бюджетного дефіциту цього року. Це маніпулювання може, наприклад, здійснюватися з допомогою наступних инструментов:

> «податкова амністія », що дозволяє платникам податків, раніше уклонявшимся сплати податків, внести воднораз всю суму, рівну певній його частині загального податкового сбора,.

> заходи щодо збору прострочених податкових платежей,.

> запровадження тимчасових чи додаткових налогов,.

> відстрочка розрахунків із поставщиками,.

> відстрочка виплати заробітної плати працівникам державного сектора,.

> відстрочка обов’язкової індексації заробітної плати відповідність до динамікою рівня инфляции,.

> розширена практика приватизації державної власності, включаючи розпродаж прав на дослідницькі та пошукові работы.

У перехідних економіках дефіцит державного бюджету визначається більшою мірою поточними заходами державного регулювання, ніж циклічними коливаннями економіки. Тільки після коригування поточного бюджетного дефіциту з урахуванням впливу цих заходів і сфери впливу загальних економічних коливань можна отримати характерний перехідних економік аналог структурного дефіциту, що перепадав іноді окреслюється корінний дефіцит бюджета.

Вимірювання його нерідко виступає ще більше складним, ніж оцінки структурного дефіциту. Тому, за розробці стратегій стабілізації і структурних реформ в перехідних економіках доводиться спиратися звичні оцінки бюджетного дефіциту, хоча оптимальна довгострокова фіскальна політика маєш бути у більшою мірою зорієнтована скоріш на корінний, аніж фактичний дефицит.

Таблиця 3 (13, с.78).

Частка загального дефіциту державного бюджету ВВП деяких країнах із перехідною економікою (в %).

|Страны | | |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 | |Естонія | | |-0,3 |-0,7 |-1,3 |-0,8 |-1,4 | |Угорщина | | |-6,8 |-6,7 |-8,6 |-6,7 |*** | |Латвія | | |-0,8 |0,6 |-4,0 |-3,4 |-1,3 | |Литва | | |*** |-4,9 |-4,7 |-3,0 |-3,4 | |Монголія | |-12,7 |-14,6 |-24,6 |-11,1 |-10,9 | |Польща | | |-8,0 |-4,0 |-2,0 |-2,7 |-2,7 | |Словаччина | | |-11,9 |-7,1 |-1,3 |-0,4 |-1,5 | |Вірменія | | |-31 |-56,1 |-16,4 |-9,9 |-9,3 | |Азербайджан | |2,8 |-15,3 |-10,5 |-5,4 |*** | |Білорусь | | |0,1 |-4,2 |-2,8 |-2,6 |-2,6 | |Болгарія | | |-15,0 |-15,7 |-7,0 |-6,0 |-4,7 | |Грузія | | |-25,7 |-26,2 |-16,3 |-5,7 |*** | |Казахстан | |-7,3 |-1,2 |-6,8 |-3,3 |-2,8 | |Киргизія | | |-17,4 |-13,5 |-8,4 |-10,4 |*** | |Румунія | | |-4,6 |-0,1 |-1,0 |-2,5 |-2,2 | |Росія | | |-18,9 |-7,6 |-10,1 |-5,0 |-5,6 | |Таджикистан | |-30,5 |-23,6 |-2,7 |-12,0 |*** | |Україна | | |-29,3 |-10,3 |-8,8 |-3,5 |*** |.

Операційний дефіцит державного бюджета.

Операційний дефіцит — загальний дефіцит державного бюджету за вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного долга.

Обслуговування заборгованості (тобто. виплата відсотків з з нею й поступове погашення основний суми боргу — його амортизація) є важливою статтею державних расходов.

Нерідко оголошений у звітах бюджетний дефіцит завищують з урахуванням перебільшення обсягу державних витрат з допомогою інфляційних відсоткових виплат за обов’язком. При високі темпи інфляції, коли розбіжність у динаміці номінальних і дійсних відсоткові ставки дуже важливо, це завищення державних витрат може досить существенным.

Можливі ситуації, коли номінальний офіційний дефіцит державного бюджету та взагалі номінальний борг ростуть, а реальний дефіцит і борг знижуються, що перешкоджає оцінку ефективності фіскальної політики правительства.

Тому, за вимірі бюджетного дефіциту необхідна поправка на інфляцію: реальний бюджетний дефіцит є різницю між номінальним дефіцитом і обсягом державного боргу перед початку року, помноженою на темп инфляции.

Первинний дефіцит державного бюджета.

Первинний дефіцит (надлишок) державного бюджету — різницю між величиною загального дефіциту і весь обсяг виплат за обов’язком. Наявність первинного дефіциту є чинником збільшення боргового бремени.

У різних із перехідною економікою вона дуже обмежена пріоритетних способів фінансування бюджетного дефіциту різні, хоча і обмежені. Можливості для переважно безинфляционной стабілізації бюджету, зазвичай, незначні та «фінансування здійснюється за активної участі Центрального Банка.

У той самий час у таких країнах, як, приміром, Чехія, Словаччина тощо., де до початку затяжного перехідного періоду немає значного порушення ринкового рівноваги, а уряд має рішучий намір здійснювати ринкові реформи й послуговується довірою, фінансування бюджетного дефіциту з джерела пов’язане з меншими витратами, ніж, наприклад, в Білорусі, Росії та інших державах колишнього СРСР, де відчувається різкий нестачу коштів, вступників що з зовнішніх, що з внутрішніх источников.

Проте задля точнішою оцінки можливостей боргового фінансування бюджетного дефіциту доцільно порівнювати загальні розміри державного боргу лише з ВВП, але й обсягом грошової маси (агрегатом М2).

Таблиця 4 (13, с.37).

Показники боргового тягаря у деяких странах.

|Країни | | | Ставлення боргу |Ставлення боргу | | | | |до ВВП (%%) |До грошовій масі | | | | | |(М2) в % | |Великобританія | |49 | |47 | |Іспанія | | |65 | |59 | |Люксембург | |1,6 | |1,5 | |Швейцарія | |23 | |18 | |Японія | | |87 | |75 | |Ісландія | | |55 | |144,4 | |Росія | | |47 | |378 |.

Справжнє тягар державного боргу перед до тієї чи іншого країни визначається передусім здатністю (чи нездатністю) держави його обслуговувати. а ця здатність уряду мобілізувати готівкові грошові ресурси значною мірою залежить від величини грошової маси, ніж від розмірів ВВП.

У разі, коли показник монетизації економіки, рівний співвідношенню між обсягом грошової маси М2 і ВВП, досить близький до одиниці, відносини обсягів державного боргу до ВВП і до М2 якщо і збігаються, досить близькі за значенням. Картина істотно змінюється тоді, коли за низьку довіру до до національної валюти (внаслідок, наприклад, раніше пережитої високої інфляції) рівень монетизації економіки низок.

І тут показник долг/М2 перебувають у кілька разів вищим, ніж показник долг/ВВП економіки, величина котрого зазвичай характеризується співвідношенням «долг/ВВП ». Наявність первинного бюджетного дефіциту є чинником збільшення і основний суми боргу, і коефіцієнтів його обслуговування, що зумовлює самовозрастанию заборгованості. Збільшення частки первинного бюджетного надлишку в ВВП дозволяє уникнути такого самовідтворення боргу та її некерованого роста.

Квазифискальный дефіцит державного бюджета.

Квазифискальный (квазибюджетный) дефіцит — існуючий поруч із що вимірюється (офіційним) прихований дефіцит державного бюджету, обумовлений квазифискальной (квазибюджетной) діяльністю государства.

Квазифискальные операції включають, наприклад, следующие:

> фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості чи державній секторі та виплата ними зарплати за ставками вище ринкових з допомогою банківських позичок чи шляхом накопичення взаємної задолженности,.

> накопичення у комерційних банках банках, отделившихся на початкових стадіях економічних реформ від Центрального Банку, великого портфеля недіючих позичок — т.зв. «поганих боргів «(прострочених боргових зобов’язань держпідприємств, пільгових кредитів домашнім господарствам, фірмам тощо.). Ці кредити, зрештою, виплачуються переважно з допомогою пільгових кредитів Центрального.

Банка,.

> окремі операції, пов’язані державним боргом, і навіть фінансування Центральним Банком збитків від заходів із стабілізації обмінного курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів уряду (наприклад, придбання пшениці, рису, каву й т.д.), кредити рефінансування комерційних банків обслуговування «поганих боргів », і навіть рефинансирование.

Центральним Банком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду щодо пільговим ставками тощо.) деятельностью.

Центрального Банку, державних підприємств і численних комерційних банків, як і індустріальних, і у перехідних экономиках.

Таблиця 5 (14, з. 22−23).

Частка бюджетного дефіциту у відсотках від ВВП.

|Параметри | | | |Роки | | | | | | |Фактичний дефіцит |-3,0 |-2,1|-2,7|-3,8 |-4,|-3,5|-3,3|-2,9|-2,3| | | | | | |5 | | | | | |Відносне |-0,4 |2,7 |0,5 |-0,4 |-1,|-1,2|-1,4|-1,4|-1,1| | | | | | |8 | | | | | |відхилення до ВВП | | | | | | | | | | |Структурний дефіцит |-2,8 |-3,3|-3,0|-3,5 |-3,|-2,7|-2,5|-2,1|-1,6| | | | | | |3 | | | | | |Інші індустріальні країни | | | | | | | |Фактичний дефіцит |-4,1 |-2,5|-3,2|-4,7 |-6,|-5,4|-4,4|-2,9|-2,0| | | | | | |0 | | | | | |Відносне |-0,6 |2,5 |1,1 |-0,1 |-2,|-1,6|-1,2|-1,2|-1,1| |відхилення до ВВП | | | | |3 | | | | | |Структурний дефіцит |-3,8 |-4,3|-4,8|-4,7 |-4,|-3,8|-3,5|-2,1|-1,4| | | | | | |3 | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |Примітки до таблиці: | | 1. Група індустріально розвинутих країн об'єднує країни «великий | | сімки ». | | | | | | | | | | | 2. Показник «відносне відхилення ВВП «є | | |величину відносного відхилення фактичного обсягу ВНП від | | |його потенційного рівня. | | | | | | | | | | 3. Група індустріальних країн 1980;89 рр. включала Австралію, | | |Австрію, Бельгію, Данію, Ірландію, Іспанію, Нідерланди, Нову | |Зеландію і Швецію. У період у ній також було включено | |Греція, Норвегія, Португалія і Фінляндія. | | | | | |.

Бюджетний дефіцит — яку щорічні витрати бюджету перевершують його ж витрати. У цьому главі було розглянуто 5 видів бюджетних дефіцитів: циклічний — результат дії вбудованих стабілізаторів — регулювання рівня зайнятості і випуску без зміни економічної політики (прогресивна систему оподаткування, система держ. трансфертів тощо.). Їх дію тим більше, що стоїть рівень граничних податкових ставок і співвідношення між змінами суми держ. трансфертів і величини національного доходу. Структурний — різницю між витратами та доходами бюджету умовах повної зайнятості. Його оцінка використовується там, де розмір бюджетних дефіцитів визначається циклічними коливань, а чи не дискреционными заходами уряду. Він покривається з допомогою «податкової амністії», збору прострочених податків, запровадження додаткових тимчасових податків, відстрочки виплати постачальникам і робочим, приватизації держ. власності тощо. Операційний — загальний дефіцит бюджету з відрахуванням інфляційної частини відсотка платежів з обслуговування держ. боргу. Первинний — різницю між величиною загального дефіциту і сумою виплат за обов’язком. Квазифискальный — прихований дефіцит держ. бюджету результаті квазифискальной діяльності держави (виплата підвищеної з/платы, накопичення в комерційних банках «поганих долгов», операции, пов’язані з гос. долгом, а і з регулюванням курсу рубля). Вибір заходів для їх погашення — пріоритетне завдання кожної країни. [11].

Глава 3.

способи фінансування Дефіциту державного бюджета.

Фінансування дефіциту державного бюджету дореформений период.

У дореформений період країнах Східної Європи, у Росії в інших країнах колишнього СРСР бюджетні дефіцити були дуже незначні стосовно ВВП, уряду випускали невеличке кількість облігацій і мали зовнішню заборгованість, що практично повністю пов’язана з зобов’язаннями виробничого сектора.

Історично загальний державний борг був невеликий, попри зосередження всієї ділову активність чи державній реальному секторі економіки. Фінансування бюджетних дефіцитів здійснювалося практично повністю з внутрішніх джерел, крім Болгарії та Польщі, де у 1985;87 рр. був чистий приплив коштів із зовнішнього мира.

Навпаки, у СРСР у 1985;90 рр. чисте негативний фінансування результаті надання зовнішніх позик інших країнах. Найбільша частка внутрішнього фінансування припадала саме на банківську систему і здійснювалася Центральними Банками відповідних країн. У Болгарії, Польщі й Румунії небанківського фінансування взагалі існувало, а Чехословаччини він був негативним, оскільки уряд ухвалив рішення погасити облігації, випущені до 1956 г. 12].

У дореформений період у багатьох бюджетах кордони між статками і фінансуванням були дуже розпливчастими. Приміром, загальний обсяг зовнішніх надходжень розглядався як доходи бюджету, незалежно від цього, були це зовнішні позики, виплати відсотків з непогашеним позикам, повернення позик, наданих минулому власним урядам, чи безоплатні ссуды.

Аналогічно, всякий відтік капіталу зарубіжних країн классифицировался як витрати державного бюджету. Тому зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту нерідко взагалі фігурувало в опублікованій бюджетної статистиці, а обмежене фінансування з допомогою розміщення облігацій часто классифицировалось як бюджетний поступления.

Монетизація бюджетного дефицита.

Що стосується монетизації дефіциту (тобто внутрішнього банківського фінансування) нерідко виникає сеньйораж — дохід держави від друкування грошей. Сеньйораж є наслідком перевищення темпу зростання грошової маси над темпом зростання реального ВВП, що зумовлює підвищенню середній рівень цін. Відтак усі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок, і частина їхньої доходів перерозподіляється користь держави через зрослі цены.

За умов зростання рівня інфляції виникає так званий «ефект Танзи «- свідоме затягування платниками податків термінів внесення податкових відрахувань до до державного бюджету, що вирізняло багатьох перехідних економік. Наростання інфляційного напруги створює економічні стимули для «відкладання «сплати податків, оскільки під час «затяжки «відбувається знецінення грошей, у результаті якого виграє платник податків. У результаті дефіцит державного бюджету та взагалі загальна нестійкість фінансової систем можуть возрасти.

Монетизація дефіциту державного бюджету може супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а ввозяться інших форм — наприклад, як розширення кредитів Центрального Банку державним підприємствам за ставками чи формі відстрочених платежей.

Відстрочені платежі - спосіб фінансування бюджетного дефіциту, при якому уряд купує товари і житлово-комунальні послуги, не оплачуючи в термін. Якщо закупівлі здійснюються у приватний сектор, то виробники заздалегідь збільшують ціни, щоб застрахуватися від його можливих неплатежів. Це дає поштовх до підвищення рівня цін, і рівня инфляции.

Якщо відстрочені платежі накопичуються стосовно підприємств державного сектора, то ці дефіцити нерідко безпосередньо фінансуються Центральним Банком або ж накопичуються, на відміну монетизації, офіційно вважаються не інфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, практиці цю поділ видається дуже условным.

У перехідних економіках монетизація дефіциту державного бюджету зазвичай використовують у тому випадку, коли є значний зовнішній борг, і це виключає пільгове фінансування з іноземних джерел, а можливості внутрішнього боргового фінансування також вичерпані, що часто є причиною високих внутрішніх відсоткові ставки. Такий спосіб фінансування доцільний, якщо офіційні валютні резерви ЦБ виснажені, через що врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу инфляцию. 13].

Якщо уряд обирає емісійний спосіб бюджетного фінансування, то ЦБ зазвичай супроводжує свої кредитні обмеження приватного сектора запровадженням відповідних лімітів кредитування державних підприємств і закупівельних організацій. Без таких лімітів виникає ризик повного витіснення приватного сектору з кредитного ринку нафтопродуктів та різкого падіння інвестиційної активності. Найбільш сильне негативний вплив на платіжний баланс в аспекті зміни рівня резервів іноземної валюти надає дефіцит держбюджету, що безпосередньо фінансується Центральним Банком.

У результаті відбувається зростання пропонування грошей, і руках населення накопичується надлишок готівкових коштів. Він неминуче породжує збільшення попиту вітчизняні і імпортні товари, і навіть різні фінансові активи, включаючи зарубіжні, що у своє чергу, спричиняє зростання цін, і створює тиск на платіжний баланс.

Механізм відновлення рівноваги платіжного балансу цих умовах грунтується на «зв'язуванні «надлишкової грошової пропозиції з допомогою «вливання «іноземних валютних резервів, що дозволяє стабілізувати грошовий ринок. Монетизація дефіциту державного бюджету викликає тим менше підвищення рівня внутрішньої інфляції, що більш відкритої є економіка і більше валютних резервів Центральний Банк може витратити ось на підтримку щодо фіксованого обмінного курсу національної валюти, і відновлення рівноваги платіжного баланса.

Зростання інфляції внаслідок монетизації бюджетного дефіциту виявляється серйознішим як гнучкого валютного курсу, хоча витрати офіційних валютних резервів у своїй щодо уменьшаются.

Найбільший зростання інфляції виникає у умовах абсолютно вільних коливань валютного курсу, з допомогою яких відновлюється рівновагу грошового ринку. У разі рівень офіційних валютних резервів ЦБ залишається практично неизменным[14].

Зовнішнє борговий финансирование.

Альтернативні можливості зовнішнього пільгового фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання безоплатних субсидій через рубежу чи пільгових позик за низькими ставками з тривалими термінами погашення) є найпривабливішими, позаяк у цьому випадку дефіцит як не надає негативної дії на економіку, а й може дуже корисним, коли таке фінансування пов’язані з продуктивною використанням ресурсов.

Нерідко, проте, можливості пільгового фінансування перехідних економіках або обмежені через значної зовнішньої заборгованості, або використовуються урядами переважно у непродуктивних цілях — на споживчі дотації, виплати пенсій, збільшення державного апарату тощо. Такі додаткові бюджетні витрати неможливо знайти швидко скорочені у разі припинення їх зовнішнього субсидування і натомість відсутності гарантованих внутрішніх джерел покриття, що посилює загальне напруження як у бюджетно-податковій сфере.

Використання зовнішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту виявляється відносно ефективною, якщо рівень внутрішніх відсоткових ставок перевищує середньосвітової і є можливість щодо стабілізувати валютний курс.

Внутрішні ставки відсотка піднімаються особливо значна тому разі, коли котра стимулює фіскальна політика уряду супроводжується обмеженням пропозиції грошей Центральним Банком з метою зниження рівня інфляції. У умовах зарубіжний попит на цінних паперів цієї країни збільшується, що викликає приплив капитала. 15].

Зрослий зарубіжний попит на вітчизняні цінних паперів супроводжується підвищенням загальносвітового попиту національну валюту, необхідну їх придбання. Через війну обмінний курс національної валюти виявляє тенденцію до підвищення, що сприяє зниження експорту і збільшення импорта.

Якщо вдасться підтримати валютний курс щодо стабільним, то скорочення чистого експорту надає стримуюче вплив на національну економіку: в експортних і імпортозамісних галузях знижуються зайнятості й суспільстві випуск, зростає рівень безработицы.

Тому початкове стимулюючий вплив бюджетного дефіциту то, можливо ослаблене як з допомогою «ефекту витіснення », але й рахунок негативного «ефекту чистого експорту », дедалі гіршого стан платіжного балансу країни з рахунку поточних операцій. Але водночас з цим приплив капіталу збільшує ресурси і сприяє відносного зниження внутрішніх відсоткових ставок.

У результаті масштаби «ефекту витіснення «щодо скорочуються, але зовнішня заборгованість збільшується. Обслуговування зовнішнього боргу передбачає частини реального випуску продукції розпорядження інших країнах, що може викликати скорочення національного виробництва, у будущем.

Зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту виявляється менш інфляційним, ніж його монетизація, оскільки пропозицію товарів на ринку збільшується тією мірою, як і зовнішні позики сприяють розширенню импорта. 16].

У цьому, що більш відкритої є перехідна економіка і що більш жорстким — її валютний курс, тим, у меншою мірою зовнішнє борговий фінансування виявиться інфляційним, але з тих сильніше з нього вплив на платіжний баланс.

Залучення коштів з іноземних джерел на фінансування бюджетного дефіциту може бути щодо привабливим варіантом для перехідних економік у тому випадку, когда:

> вдається організувати концесійне финансирование,.

> на ринку відчувається дефіцит капіталу за високої внутрішньої нормі прибыли,.

> торговий баланс щодо благополучний за наявності сприятливих перспектив розширення рынка,.

> початкові розміри зовнішнього боргу незначительны,.

> завданням першочергової ваги макроекономічної політики стало зниження імовірною инфляции.

Внутрішньо борговий финансирование.

Якщо уряд випускає з фінансування облігації державних позик, то попит на кредитні ресурси зростає, що, при стабільної грошовій масі, призводить до збільшення середніх ринкових ставок відсотка. Якщо внутрішні відсоткові ставки змінюються вільно, їх зростання може бути досить великим у тому, аби відволікти банківські кредити з приватного сектора.

Через війну приватні внутрішні інвестиції, чистий експорт нафти й частково споживчі витрати — знижуються, викликаючи «ефект витіснення », який значно послаблює стимулюючий потенціал фіскальної политики.

Якщо внутрішній ринок капіталів слабко розвинений, відсоткові ставки щодо фіксовані й можливості розміщення облігацій серед населення обмежені, що типово багатьом перехідних економік, то зростаючий приватний сектор у країні зазвичай пред’являє підвищений попит на іноземні активи, неминучими порушує рівновагу платіжного балансу по капітального счету. 17].

Понад те, якщо уряд має намір фінансувати значну частину свого бюджетного дефіциту через продаж облігацій, воно неспроможна одночасно проводити жорстку фінансову політику, утримуючи ставку відсотки нижча очікуваного рівня інфляції. Облігації користуватимуться попитом лише за досить привабливому рівні дохідності. Якщо ж цей показник буде низьким (або негативним), то можливості внутрішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту сильно зменшуватися навіть незалежно від рівня розвитку внутрішнього ринку капитала.

І тут економічні агенти прагнутимуть придбати товари чи вкласти свої фінансові ресурси там, обмежуючи цим можливості уряду фінансувати бюджетний дефіцит з внутрішніх небанківських джерел постачання та погіршуючи стан платіжного баланса.

Ця диспропорція може посилитися і натомість очікувань девальвації національної валюти (особливо у обстановці недовіри політиці уряду та ЦБ), що спричиняє порушення рівноваги рахунки поточних операцій та створює загрозу кризи платіжного балансу. З цього погляду внутрішнє борговий фінансування дефіциту держбюджету надає більш сильне негативний вплив на платіжний баланс за відносної стабільності внутрішніх ставок відсотка, аніж за їх підвищенні, хоча в цьому разі «ефект витіснення «виявляється більш значительным.

Що стосується оптимістичних очікувань зростання доходів від приватного бізнесу цей «ефект витіснення «то, можливо частково чи цілком элиминирован збільшенням інвестиційного попиту. Отже, за умов довіри до політиці уряду та ЦБ і той ж механізм — внутрішнє борговий фінансування дефіциту державного бюджету — може водночас як викликати ефект витіснення, і частково елімінувати його. Чим менш еластично внутрішнє пропозицію до перехідною економіці, то більша, за інших рівних умов, може бути «ефект витіснення » .

Внутрішнє борговий фінансування бюджетного дефіциту нерідко сприймається як антиінфляційна альтернатива монетизації. Однак це спосіб фінансування не усуває загрози зростання, лише відкладає цей рост.

Якщо облігації державної розміщуються серед населення Криму і комерційних банків, то інфляційний напруга виявиться слабше, аніж за їх розміщенні у ЦБ. Проте останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і тим самим розширити свої квазифискальные операції, вони сприяли підвищенню інфляційного давления.

Що стосується обов’язкового (примусового) розміщення державних облігацій у позабюджетних фондах (пенсійних, страхових тощо.) під низькі (і навіть негативні) відсоткові ставки, внутрішнє борговий фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, сутнісно, в механізм додаткового оподаткування. Понад те, високого рівня відсоткових ставок і великих розмірах дефіциту державного бюджету з часом неминуче відбувається різке збільшення частки державного внутрішнього боргу ВВП, особливо в низьких темпах економічного роста.

Зростання тягаря внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат з його обслуговування, що зумовлює самовозрастанию і бюджетного дефіциту, і досягнення державної заборгованості. Це серйозно обмежує зниження напруженості в бюджетно-податковій сфері, і стабілізації рівня инфляции. 18] У цілому перехідних економіках внутрішнє борговий фінансування бюджетного дефіциту пов’язані з щодо поміркованими втратами тільки у випадках, когда:

> складно контролювати надання кредитів приватному сектору,.

> внутрішнє пропозицію щодо эластично,.

> зовнішнє борговий фінансування щодо дорого чи обмежена через значного тягаря зовнішньої заборгованості, тоді як існуюча внутрішня заборгованість незначительна,.

> що супроводжує перехідний час інфляція досягла високих темпів чи бачиться й геть неизбежной.

Проблема фінансування дефіциту державного бюджету перехідною экономике.

Довгострокова напруженість у бюджетно-податковій сфері та її причины.

Під напруженістю в бюджетно-податковій сфері, зазвичай, розуміється можливість вибору макроекономічних рішень на умовах, коли розрив між державними витратами та доходами бюджету зростає. Довгострокова напруженість пов’язані з збільшенням зазначеного розриву на протязі протягом ряду років. Вона виникає внаслідок сталу тенденцію до випередженню темпу зростання частки державних витрат у ВВП над темпом зростання частки податкових поступлений.

У індустріальних економіках із стимулювання довгострокового економічного зростання проводяться реформи податкових систем, націлені на зниження ставок і розширення бази оподаткування. Якщо зниження ставок оподаткування не супроводжується адекватним розширенням податкової бази, (тобто сукупності оподатковуваних доходів) то ході такої реформи податкових надходжень до державного бюджету неминуче знижуються, а бюджетна напруженість возрастает.

Як свідчить досвід індустріальних країн, цю проблему може бути дозволена без скорочення або скасування знижок й відповідних пільг в оподаткуванні, а також без усунення різних «лазівок «у законодавстві, дозволяють уникати сплати податків. Спроби здійснення стимулюючої податкової реформи без відповідного обмеження державних витрат і зміни їх структури також сприяють довгостроковому зростанню бюджетної напруженості. Тому, як і раніше, що у в довгостроковій перспективі в індустріальних країнах відбувається зростання податкових надходжень у до державного бюджету, посилюється і дію чинників, обмежують цей рост.

У перехідних економіках проблема зниження податкових надходжень у бюджет і збільшення через це бюджетної напруженості носить ще більше гострого характеру, ніж у індустріальних країнах, через декілька специфічних обстоятельств:

> Однією з головних причин скорочення податкових надходжень у до державного бюджету в перехідний пе-ріод є спад виробництва, у державному секторі економіки та обсягів державної роздрібної торгівлі. Через війну знижуються надходжень від основних видів податків: з податків з прибутку й доходи підприємств, податків на зарплатню, податків на додану вартість будівництва і інших непрямих налогов.

> У той самий час у загальній сумі податкових надходжень у до державного бюджету вкрай незначною виявилася частка недержавного сектора, який залишається практично неохопленою податкової мережею, переважно з причин слабкості податкової політики уряду та організації стягування налогов.

Пільги фірмам приватного сектору який завжди економічно оправданы.

> Тенденція до доходів державного бюджету обумовлена ще й вадами у будівництві податкових систем в перехідних економіках. Наприклад, різкий перехід податку з обороту до податку додану вартість (ПДВ) і акцизним зборів призвів до незапланованим чистим втрат в бюджетних надходженнях. Через лібералізації зовнішньої торгівлі, і неефективності митного контролю на нових межах знизилися податкових надходжень від торговли.

> Особливо важливий чинник збільшення бюджетної напруженості зза зниження податкових надходжень у перехідних економіках є численні випадки звільнення з сплати всіх основних податків. Кількість цих невиправданих звільнення збільшується в усіх країнах колишнього СРСР — наприклад, 1996 р. податкові платежі найбільшого у Росії, а й у світовій економіці концерну «Газпром «становили близько 4 млрд. дол., тоді як у звільнення його від податкових привілеїв ця суму більш ніж удвічі більше і, відповідаючи 2−3% ВВП, міг би суттєво скоротити бюджетний дефицит.

> У разі початку ринкової економіки життєво важливого значення набуло впровадження сучасної організації стягування податків. Більшість перехідних економік зіштовхнулося із труднощами у вирішенні основних цілей податкова адміністрація — в ідентифікації платників податків, з розробки правил подачі податкових декларацій та сплати податків, у створенні стягування податків і навчання налогоплательщиков.

Численні проблеми з повним дотриманням податкових зобов’язань разом із низькою заробітною платою податкових інспекторів створили атмосферу корупції та масових відхилень сплати податків. Ухилення з податків сприяв також підвищення числа бартерних операцій та існування режимів багатьох обмінних курсів валюти. Така ситуація особливо й у нашої страны.

> У деяких перехідних економіках породжені тенденцією до децентралізації складності у відносинах адміністративними регіонами сприяли тривалим суперечкам щодо розподілу податкових надходжень. Через війну місцевих органів управління затримують перерахування засобів у до державного бюджету чи перераховують їх у недостатній объеме. 19].

У основі динаміки державних витрат у довгостроковій перспективі лежать зміни демографічного складу населення. У країнах, де у чисельності населення стійко зростає частка людей (а до цієї групи входять багато індустріальні і перехідні економіки, зокрема і російська), державні витрати неминуче зростають лінією пенсій, заходів соціального захисту, виплат посібників з соціальному забезпечення, а також збільшення асигнувань до охорони здоров’я і образование.

У країнах із щодо молодим населенням збільшуються державні витрати, насамперед освіту й створення зростаючого числа нових робочих місць. Цю витрату виявляються особливо суттєвими, якщо значної частини основних фондів фізично зношена чи морально застаріла, що вирізняло багатьох перехідних экономик.

Теоретично такі капіталовкладення можуть частково фінансуватися за рахунок, наприклад, скорочення витрат на оборону й отримання про «мирних дивідендів «або доходів від приватизації частини підприємств державного сектора. Проте ліквідація існуючих арсеналів зброї (особливо ядерного та хімічного) і зменшення чисельності Збройних Сил також вимагає додаткових витрат, зокрема і міністерства соціального назначения.

Доходи від приватизації нерідко виявляються доволі обмеженими, хисткими і недостатніми покриття соціальних витрат приватизації, пов’язаних, зокрема, зі зростанням безробіття, який є особливо болючим за відсутності у багатьох перехідних економіках розвиненою інфраструктури ринку труда.

І на індустріальних, й у перехідних економіках частка державних витрат різні соціальні трансферти та субсидії (включаючи державні пенсії) особливо значна. У індустріальних країнах у 1960 р. вона у середньому не перевищувала 8% ВВП, а до 1992 р. досягла 22% ВВП, причому у Франції, Італії, Норвегії та Швеції 1992 р. ця частка становила близько однієї третини ВВП.

Хоча військові бюджети багатьох індустріальних країн (і особливо США) по закінченні «холодної громадянської війни «були помітно скорочені, «мирні дивіденди «виявилися дуже повністю «поглиненими «зростанням державних трансфертів. Різке збільшення пенсійних виплат служить головна причина високого рівня державних витрат у країнах Вишеградської групи. У поєднані із щодо низьким пенсійним віком і високим рівнем населення похилого віку це є чинником стійкою бюджетної напряженности. 20].

Серед східноєвропейських із перехідною економікою Росія одна із лідерів за темпами розвитку частки соціальних витрат у ВВП. У цьому ефективність використання соціальних асигнувань з нашого країні, особливо у системах забезпечення малозабезпечених і міністерства соціального забезпечення, дуже низка.

Короткострокова бюджетна напруженість і його причины.

Короткострокова бюджетна напруженість виникає й унаслідок будь-якого різкого зниження надходжень проти початковими бюджетними позначками і запланованими видатками. Це відбувається, переважно, зза недостатнього обліку можливої зміни обставин, тим більше перехідних економіках, де нерідко відсутня необхідного досвіду макроекономічного прогнозирования.

У періоди військових та інших соціальних конфліктів, за умов посухи, неврожаїв та інших стихійних лих державні витрати значно збільшуються — зокрема, наприклад, фінансування виплат різних соціальної допомоги (в перехідних економіках — посібників біженцям з соціально нестабільних регіонів). Коли таку зростання витрат не супроводжується відповідним збільшенням доходів бюджету, уряд змушений або випускати державні позики з метою мобілізації додаткових ресурсів (що супроводжується зростанням державної заборгованості), або отримувати кредити — у Центральному Банку за ставками, що, за інших рівних умовах, може призвести до збільшення темпи зростання грошової є і рівня инфляции.

Аналогічного збільшення бюджетного дефіциту може спричинити і функціонування системи «вбудованих «стабілізаторів економіки — особливо у тому випадку, коли циклічного бюджетного надлишку виявляється замало фінансування циклічного дефіциту й відбувається накопичення державного боргу перед. Збільшення дефіциту державного бюджету може статися викликано несподівано різким зростанням державних витрат у зв’язку зі збільшенням рівня інфляції понад передбаченої величини, реалізацією нових політичних ініціатив і підвищення трансфертних платежів до поєднані із запровадженням відомих податкових пільг, що дуже «популярної «макроекономічної політикою перед черговими выборами.

Вплив політичного бізнес циклу на динаміку показників бюджетного дефіциту і державної боргу помітно посилилося останні роки, як і індустріальних, і у перехідних економіках. Однією з інструментів пом’якшення короткостроковій бюджетної напруженості є відповідна коригування вже затвердженого державного бюджету у тому, щоб компенсувати зростання витрат у певному секторі экономики.

За рахунок самих лише статей бюджету вишукуються кошти на фінансування інших. Якщо така коригування виявляється безуспішною, то в законопроектний іде запит виділення додаткових асигнувань на покриття збільшених витрат. І тут, якщо нові надходження до бюджету відсутні, відбувається зростання бюджетного дефіциту, багате збільшенням довгострокової напруженості, якщо збільшення цього розриву обмежується рамками одного фінансового року, відбиваючи зміна макроекономічної ситуації проти тієї, у якій складався бюджет.

У багатьох країн ступінь напруженості в бюджетно-податковій сфері залежить від гостроти проблеми дефіциту державного бюджету. Дефіцит зазвичай більш значний тих країн, де всі велика частка державних витрат посідає фінансування окремих підприємств і по обслуговування державного долга. 21].

Витрати оборону характеризують політичну обстановку, а виплати за обслуговування державного боргу перед є прямим результатом попереднього запозичення ресурсів. Проблема особливо гостра перед країнами, мають значну заборгованість, обслуговування якої майже всіх бюджетних коштів, до таких країн належить, на жаль, і Россия.

У довгостроковій перспективі в індустріальних економіках поступово збільшуються як державні витрати, і доходи бюджетів. Проте тоді як минулому державні доходи «не відставали «від витрат (їх щодо «паралельна «динаміка зберігалася протягом усього періоду від завершення Другої світової війни незалежності до середини 70-х рр.), то, на протязі останніх десятиліть державні витрати стали стійко перевищувати доходи, що сприяло збільшенню розмірів державного долга.

Значна напруженість у бюджетно-податковій сфері і натомість невідповідності динаміки госрасходов і доходів характерна як індустріальних, так перехідних економік, і навіть для та розвитку держав. Хоча у деяких країнах із перехідною економікою (Чеська Республіка, Естонія) останніми роками намітилася тенденція відносного зростанню доходів бюджету поєднані із повсюдним зниженням частки державних витрат, тим щонайменше, скрізь (крім Польщі) поменшало частки дохідних надходжень проти їх рівнем, у дореформеному 1989 г. 22].

Збільшення рівня податкових надходжень і обслуговування державного долга.

Проблема збільшення рівня податкових надходжень у державний бюджет за межі власне фінансування бюджетного дефіциту, так як дозволяється в в довгостроковій перспективі з урахуванням комплексної податкової реформи, націленої на зниження ставок і розширення бази налогообложения.

У короткостроковому періоді зниження податкових ставок супроводжується, уперших, зниженням ступеня вбудованої стабільності економіки, по-друге, зростанням «ефекту витіснення «недержавного сектора, що може бути щодо элиминирован з допомогою зростання зовнішньої заборгованості, по-третє, можливим збільшенням бюджетного дефіциту і інфляції попиту через одночасного зниження ставок оподаткування нафтопереробки і обсягу податкових надходжень у бюджет.

Збільшення податкових надходжень для уряду однією з способів отримання необхідних доходів з виплати відсотків з обслуговування боргу погашення його основний суми. Щоб дотримуватися графік обслуговування боргу, уряд повинен зібрати податків суму не меншу, ніж обсяг виплат з обслуговування. Це означає, що коефіцієнт обслуговування боргу щодо ВВП є, за інших рівних умовах, нижньою межею ставки прибуткового налога.

Оскільки, крім обслуговування боргу, уряд у перехідних економіках фінансує і соціальні трансферти, та витрати на структурні зміни, то рівень оподаткування може бути досить високою і блокувати стимули до праці, для інновацій і до інвестуванню. Тому активне борговий фінансування бюджетного дефіциту обмежує перед урядом свободу маневрування стимулюючої податкової политикой. 23].

Витрати з обслуговування державного боргу перед є найменш еластичною статтею витрат державного бюджету. Оскільки еластичність статей соціальних трансфертних виплатами дуже невелика, то обмеження темпи зростання інших статей державних витрат і підвищення його ефективності є головним чинником довгострокового зниження напруженості в бюджетно-податковій сфере.

Анулювання квазифискальных операцій та включення відповідних рахунків до системи державного бюджету відновлює довіру до економічну політику уряду та ЦБ, особливо у тому випадку, якщо це супроводжується створенням адекватних ринкової економіки інституціональних структур із управління державними видатками — бюджетного управління і казначейства, у функції якого і обслуговування державної задолженности.

Анулювання квазифискальных операций.

У перехідних економіках ліквідація прихованого бюджетного дефіциту є чи трохи більше важливою завданням, ніж мінімізація офіційного дефіциту. Квазифискальные операції у вигляді необгрунтованих підвищень державними підприємствами заробітної плати розширення банківських кредитів на Польщі, Чехії, Словаччині і країнах Балтії були успішно обмежені з допомогою жорсткої політики доходів — з одного боку, і встановлення кредитних лімітів — з другой.

Наприклад, у братній Чехословаччині тристоронньої комісією, сформованої 1990 р. із тих представників уряду, профспілок та керівників підприємств, було встановлено жорсткий «стелю «заробітної платы. 24].

На 1991 р. було заплановано збільшення номінальною зарплати п’ять %. Якби темп інфляції перевищив у І кварталі 25%, то номінальна вести міг би зрости значиміша, однак у будь-якому разі вважалося виправданим скорочення реальної зарплати на 12%. Індексацію зарплати був у в односторонньому порядку скасовано урядом у червні 1991 р., отже фактичний темп її зниження майже вдвічі перевищив намічений показатель.

Одночасно було запроваджено різко прогресивне оподаткування випереджаючого зростання фонду зарплати на держпідприємствах — наднормативний приріст оподатковувався податком за ставкою 500%. У Білорусі, й в інших країнах колишнього СРСР (виключаючи країн Балтії) політика прогресивного оподаткування випереджаючого зростання зарплати засвідчила свою неефективність через повсюдного надання податкових пільг окремих галузей, і крізь двох років після введення цей захід була зовсім скасована державах цього регіону, що частково мотивувалося прагненням продемонструвати свою независимость. 25].

У той самий час включення квазифискальных операцій на бюджет сприяє збільшення офіційного бюджетного дефіциту у низці країн, зокрема, в Угорщини. Проте якщо ця «легалізація «квазифискальных операцій фінансується з допомогою доходів від приватизації державних підприємств, як це було зроблено, наприклад, у Чехословаччині 1991 р, то цьому випадку вдасться уникнути наростання бюджетного дефіциту і державної боргу. Використання тимчасових доходів від приватизації фінансування довгострокових програм, як-от страхування від безробіття тощо., є недоцільним, оскільки значних надходжень від приватизації можна лише по тому, як бюджет виявиться успішно фінансованими з джерел і забезпечать певна економічна стабильность.

У дореформений період Україна покривала бюджетний дефіцит з допомогою випуску невеликої кількості облігацій (у СРСР 1985;90гг. зазначалося негативний финансирование)[26], а країнах У. Європи він погашався переважно з допомогою зовнішніх запозичень, у своїй ріс держ. борг. Отже, є кілька способів фінансування дефіциту держ. бюджету: монетизація, у своїй нерідко з’являється сеньйораж — прибуток від друкування грошей, але він який завжди супроводжується емісією грошей, а й розширенням кредитів ЦБ держ. підприємствам за ставками, використовуються відстрочені платежі, але у своїй існує значний зовнішній борг, це спричиняє зростання цін, і тиску на платіжний баланс. Зовнішнє борговий фінансування — отримання безоплатних субсидій і пільгових позик через рубежу за низькими ставками з тривалим терміном погашення. Внутрішнє борговий фінансування — випуск облігацій держ. позик, що може спричинити до зростання середніх ринкових ставок відсотка, цьому в облігацій може бути досить високий рівень дохідності. Також зменшення дефіциту можливо у разі підвищення надходження податків, чого можна домогтися з допомогою регулювання податкових ставок, і навіть при анулювання квазифискальных операцій (підвищення з/платы, розширення банківських кредитов).

Глава 4.

ДВІ ПОГЛЯДУ НА ДЕРЖАВНИЙ ДОЛГ.

Державний борг — це заборгованість, що нагромадилася в уряду, внаслідок запозичення грошей на фінансування минулих бюджетних дефицитов.

Відповідно до традиційної думками державні позики — чинник зменшення національних заощаджень стримування нагромадження капіталу. Цією погляд має більшість економістів. Проте є інша думка, звана рівністю Рікардо, якої дотримується невеличка, але нам дуже впливова група економістів. Відповідно до рикардианской думками, державний борг впливає на заощадження і накопичення капитала. 27].

Як зниження податків і бюджетний дефіцит вплинуть на стан економіки з традиційною точки зрения?

Зниження податків, фінансоване урядом рахунок позик, триватиме вплив на економіку на багатьох напрямах. Зниження податків відразу ж потрапити спричинить зростання споживчих витрат. Зростання споживчих витрат впливає стан економіки, як і короткостроковому, і довгостроковому періоді. Протягом короткострокового періоду збільшення споживчих витрат спричиняє зростання попиту товари та отже, до зростання обсягу виробництва та зайнятості. Проте ставка відсотка буде також зростати через загострення конкуренції між інвесторами у зв’язку з зниженням обсягу заощаджень. Підвищення ставки відсотка стримуватиме на інвестиції та стимулювати приплив іноземного капіталу. Курс національної валюти стосовно іноземних валют зростатиме, що призведе до зниження конкурентоспроможності національних фірм на світовому рынке.

У довгостроковій перспективі скорочення національних заощаджень, викликане зниженням податків, призведе до зменшенню розмірів накопиченого капіталу та зростання зовнішньої заборгованості. Тому обсяг національний продукт знизиться, а частка у ньому зовнішнього боргу возрастёт.

Важко оцінити кінцеві результати впливу зниження податків економічний добробут країни. Життя сучасного покоління поліпшиться завдяки зростанню прибутку і зайнятості, хоча й дуже мабуть. Що одночасно підвищиться і темп інфляції. Важке тягар наслідків такого бюджетного дефіциту ляже здебільшого плечі майбутніх поколінь: вони народжені у країні з меншими розмірами накопиченого капіталу та очі великою зовнішнім долгом.

Рикардианский аналіз впливу бюджетної політики на державний борг полягає в логіці поведінки споживача, враховує інтереси будущего.

Отже, яку реакцію може викликати зниження податків у думаючих про майбутньому потребителей?

Заботящийся про майбутнє споживач розуміє, що його присутність серед час державного боргу перед означає підвищення в майбутньому. При зниженні податків, фінансованому рахунок зростання державного боргу перед, самі податки зменшаться: просто перерозподіляються у часі. Не зростає й постійний дохід споживача, отже, і потребление.

Загальний принцип у тому, сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків, і якщо споживач в достатній мірі враховує майбутні події, то майбутні податки для нього еквівалентні поточним. Отже, фінансування державних витрат рахунок боргу рівносильне їх фінансуванню рахунок податків. Ця думка, відома як рикардианское рівність, названа це у честь видатного економіста ХІХ століття Давида Рікардо, оскільки вона першим звернув увагу до цей теоретичний аргумент. 28].

А висновок із рівності Рікардо у тому, що фінансоване рахунок боргу зниження податків не змінює споживання. Домашні господарства зберігають приріст наявного доходу на оплату майбутнього у майбутньому підвищення податкових зобов’язань, обумовленого зниженням поточних податків. Цей приріст особистих заощаджень дорівнює за величиною зниження державних заощаджень. Національні заощадження — сума особистих і запровадження державних заощаджень — залишаються незмінними. Тому зниження податків не призводить до тим наслідків, куди вказує традиційний анализ.

Проте з логіки аналізу рівності Рікардо годі було, що будь-які зміни у бюджетно-податковій політиці безкорисними. Вони можуть суттєво вплинути на витрати споживача, якщо призводять до зміни поточного чи майбутнього обсягу державних витрат. Припустимо, наприклад, що уряд знижує податки сьогодні оскільки вона планує зменшити державні закупівлі в майбутньому. Якщо споживач вважає, що це зниження податків не викликає зростання податків у майбутньому, він почуватися більш забезпеченим підвищить Витрати споживання. Але саме зниження державних витрат, а чи не зменшення податків стимулює споживання: оголошення про майбутнє зниженні державних витрат призвело б до зростанню поточного споживання навіть за незмінному рівні існуючих податків, оскільки це передбачає, що за кілька днів податки уменьшатся.

БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ ГОСУДАРСТВА.

Щоб краще зрозуміти взаємозв'язок між державним боргом і майбутніми податками, можна припустити, що економіка функціонує лише протягом другий — майбутнє. У першому періоді держава зібрало податки Т1, а обсяг закупівель становив G1, у другому періоді воно зібрало податків Т2 і здійснила закупівлі у сумі G2. У зв’язку з, що уряд може дозволити або бюджетний дефіцит. Або перевищення доходів витратами, податків і витрати у кожний окремий період необов’язково би мало бути тісно взаимосвязанными.

Необхідно проаналізувати, як податкових надходжень протягом обох періодів співвідносні з державними закупівлями у ці ж періоди. Зауважимо. Що у період бюджетний дефіцит дорівнює державних витрат з відрахуванням податків. Таким образом:

D=G1-T1,.

Де D — дефіцит. Уряд фінансує цей дефіцит шляхом продажу відповідного кількості державних облігацій. У другий період держава має зібрати необхідну виплати заборгованості (включаючи накопичені відсотки) й у оплати державної закупівлі за другий період суму налогов.

З этого:

T2=(1+r)*D+G2,.

Де r — ставка процента.

Щоб показати алгебраїчно залежність між податками, і обсягом закупівель, об'єднаємо два вышеприведённых рівняння. Підставивши на друге рівняння величину D з першого рівняння, получим:

T2=(1+r)*(G1-T1)+G2.

Це рівняння показує залежність між обсягом закупівель і податковими надходженнями у кожний із періодів. Після низки алгебраїчних перетворень получим:

T1+T2/(1+r)=G1+G2/(1+r).

Це рівняння і державне бюджетним обмеженням. Воно показує, що приведённая вартість державної закупівлі дорівнює поточної приведённой вартості податкових поступлений.

Державне бюджетне обмеження показує, як нинішні зміни у бюджетно-податковій політиці пов’язані зі змінами політики у майбутньому. Якщо уряд скорочує податки першого періоду без скорочення закупівель, воно входить на другий період із боргом за облігаціями. Наявність цього боргу змушує уряд вибирати між скороченням закупівель і підвищення налогов. 29].

Споживачі і залежать майбутні налоги.

Сутність рикардианской погляду у тому, що з виборі рівня витрат за споживання люди оцінюють розміри майбутніх податків з величини державного боргу перед. Але ось наскільки завбачливі споживачі? Прибічники традиційної погляду на державний борг вважають, що розмір майбутніх податків не надає великого впливу поточне споживання, як і передбачається рикардианским підходом. Водночас наводять такі аргументи: «Близорукость».

Економісти, які дотримуються рикардианской погляду на бюджетно-податкову політику, вважають, що серед безлічі можливих рішень, наприклад, про співвідношенні між споживанням і заощадженням у розподілі доходу, здатні вибрати оптимальне. Такі споживачі визначають розміри майбутніх податків виходячи з інформації про борги, яку уряд робить у час. Отже, рикардианская думка грунтується, що мають достатніми знаннями й здатні зазирати в будущее. 30].

Одна з імовірних аргументів на користь традиційної погляду на зниження податків у тому, що оцінюють лише найближчу перспективу, оскільки де вони повністю усвідомлюють, до яких наслідків можуть призвести дефіцит державного бюджета.

Нехай якийсь споживач полягає в припущенні, що майбутні податки будуть так само, як й існуючі. Цей чоловік так само до уваги майбутні зміни податків, пов’язані з поточної державної політики. При фінансованому рахунок позик зниженні податків ця людина вважатиме, що його постійний дохід зростає, навіть якщо це насправді негаразд. Зниження податків, тому, зумовлює зростання споживання і зменшення національних заощаджень. Обмеження по заимствованию.

Рикардианская думка в ролі державного боргу перед полягає в гіпотезі постійний прибуток. Відповідно до ній, споживання залежить тільки від розмірів поточного доходу, а й від рівня постійний прибуток, що включає обидва виду доходу: поточний і очікуваний у майбутньому. Відповідно до рикардианским поглядам, при фінансованому рахунок позик зниженні податків поточний дохід збільшується, але постійний прибуток і рівень споживання залишаються неизменными.

Прибічники традиційного погляду державний борг вважають, що гіпотеза постійний прибуток недостатньо правильна, оскільки існують обмеження з запозичення споживачам. За наявності таких обмежень то вона може споживати лише межах його поточного доходу. Розмір споживання йому в більшою мірою визначається поточним, а чи не постійним доходом, фінансоване рахунок позик зниження податків призводить до збільшення поточного прибутку і споживання, як і раніше, що наступний дохід знижується. Фактично, коли знижує поточні і підвищує майбутні податки, вона тим самим хіба що надає платнику податків позику. Тим, які б отримати позику, але з зміг цього, зниження податків дає вартість споживання. Майбутні поколения.

Третій на користь традиційної погляду полягає у цьому, що споживачі очікують, що гадані майбутні податки доведеться не їм, а наступним поколінням. Припустимо, наприклад, що сьогодні знижує податки. Випускає розраховані 30 років облігації на фінансування бюджетного дефіциту, та був через 30 років піднімає податки з виплати позики. І тут державний борг є засіб перерозподілу багатства нового покоління ще платників податків (якому доведеться платити підвищені податки). У результаті такої перерозподілу ресурси нинішнього покоління зростають, і це збільшує споживання. Фактично, фінансоване рахунок позик зниження податків стимулює споживання. оскільки він дає нинішньому поколінню можливість збільшити споживання рахунок наступного поколения.

Економіст Роберт Барро наводить дотепний контраргумент в підтримку рикардианской позиції. Він, що позаяк майбутні покоління є дітьми й онуками нинішнього покоління, то ми не слід вважати їх незалежними економічними агентами. Навпаки, нинішнє покоління піклується про майбутніх поколениях.

Відповідно до позиції Барро, насправді рішення приймає не окремим обличчям, яке живе обмежену кількість років, а сім'єю, що є приблизно довго. Інакше кажучи, людина вирішує, скільки йому споживати. Виходячи тільки з свою власну доходу, а й приймаючи до уваги майбутні доходи членів своєї сім'ї. Фінансоване рахунок позик зниження податків можуть призвести до підвищення доходів окремої особи, який вона отримує протягом життя, не збільшуючи, проте, постійний дохід його сім'ї. Навпаки, отримані рахунок зниження податків додаткові кошти на людина спрямовує не так на споживання, але в заощадження. Щоб пошити їх у спадщину своїх дітей, які платитимуть підвищені налоги.

Загалом, дебати між прихильниками двох точок зору усе ще продолжаются.

зовнішній борг России.

Однією з причин існування дефіциту державного бюджету Росії є зовнішня заборгованість. На відміну від внутрішньої заборгованості цю проблему ще проявилася у повною мірою, проте, вже у кінці 1998 р, а тим більше 1999 р на неї припадає чільне положение.

У вересні 1998 р зовнішній борг Росії, за оцінкою експертів Chase Manhattan Bank, досяг 151,5 млрд долл.

Таблиця 6(10, з. 22).

Зовнішній борг щодо кредиторів, млрд. долл.

| | | |серпень | | |1996 |1997 |1998 | |Весь зовнішній борг, зокрема. |134,6 |133,1 |151,5 | |Борг Уряди Росії, включаючи |24,2 |32,1 |53,4 | |Борг міжнародних організацій |15,3 |18,7 |26,7 | |Бонди |1 |4,5 |15,8 | |Кредити в урядовій лінії |7,9 |7,6 |9,6 | |Комерційні кредити |0 |1,3 |1,3 | |Борг колишнього СРСР, в т. год. |100,8 |91,4 |88,5 | |Борг міжнародних організацій |0 |0 |0 | |Бонди |0,1 |0,1 |0,1 | |Кредити в урядовій лінії |61,9 |56,9 |56,9 | |Комерційні кредити |38,8 |34,4 |31,5 | |Бонди Мінфіну Росії |9,6 |9,6 |9,6 |.

Эта цифра враховує зобов’язання в бондам Мінфіну Росії, які формально вони не є офіційним державним боргом і навіть класифікуються західними фінансистами як внутрішній борг. Проте фактично цей борг має статус государственного.

Важливим чинником обслуговування зовнішнього боргу Росії стало налагодження контактів із відомими міжнародними організаціями кредиторів — Паризьким клубом, які займаються міжурядовими кредитами, і Лондонським клубом, координуючим питання заборгованості приватним банкам по неурядовим і негарантованим урядами кредитах. У вересні 1997 года Росія вступив у Паризький клуб. Це зажадав від неї визнати свої зобов’язання в боргу СРСР, відмовитися від створення низки боргових активів (по військовим поставках і частини боргу країн, що у тяжкому економічному становищі). Проте завдяки членства в Паризькому і Лондонських клубах Росія придбала додаткових можливостей щодо повернення своїх дебиторских боргів, і на більш зручною формі, в конвертованій валюті, а найголовніше — реструктурувати значну частину зовнішнього боргу. Так було в грудні 1997 года було завершено угоду з реструктуризації боргу: зобов’язання у сумі 31 млрд. доларів, виплата з яких було відстрочено в 1992 году, було заборонено на 3 млрд. доларів на грошової форми і 28 млрд. доларів нових зобов’язань. Ця реструктуризація поклала край невизначеності, коли треба було щорічно обумовити про відстрочку платежей. 31].

Ведучи мову про величині зовнішнього боргу нині не можна обійти низку інших обстоятельств.

По-перше, глобалізація фінансових потоків загалом, і навіть політика необмеженої відкритості до закордонним інвестиціям, насамперед до так званим короткотерміновим портфельним інвестиціям веде до стирання кордонів між внутрішнім і зовнішніх боргом. Ідеться виплат по ДКО нерезидентам. Там в докризовий період доводилося до 30% всього обсягу ДКО, чи з тодішньому курсу долара — майже 30 млрд. доларів. У липні-серпні частина цих державою коштів була виведено з ринку нафтопродуктів та вивезено з страны.

Проте, мабуть, залишилося зобов’язань у сумі порядку 60−120 млрд. рублів. У цьому треба сказати консолідацію західних кредиторів, створили для ведення переговорів спеціальний Комітет банков-держателей ДКО, та його жорстку позицію стосовно до виплати боргу по ДКО. Росії запропоновано 2 варіанта реструктуризації ГКО:

> в валютні зобов’язання держави (типу еврооблигаций).

> нові карбованцеві облігації зі значною відстрочкою выплат.

У кінцевому підсумку, було прийнято карбованцевий варіант реструктуризації, за яким, західні кредитори 10% боргу отримують «живими» грошима, 20% - як бескупонных бездоходных паперів й інші 70% - купонні облігації з погашенням через 4−5лет. У цьому нові бескупонные папери можна використовувати у Росії на придбання акцій реформируемых російських банків та низки інших компаній, сплати податків тощо. Але борги рубльової формі нові зобов’язання будуть мати характер зовнішнього боргу, т.к. їхнє невиконання потягне у себе таку ж юридичні (та й політичні) наслідки державі, як і від погашення зовнішнього боргу. До того ж досягнуто домовленості про порядок переказування кредиторами одержуваних ними на результаті реструктуризації коштів за границу.

По-друге, посилюється зв’язок державних зобов’язань та зобов’язань самостійних господарських структур, мають системообразующее значення для економіки. Насамперед, це теж стосується найбільших російських банків, відмовившись у зв’язку з різкій девальвацією карбованці і зависанням своїх активів в ДКО неспроможна виконати свої угоди із західними партнерами.

Звісно, держава повинна відповідати за зобов’язаннями приватних фінансових структур. Проте банкрутство найбільших струтрурообразующих банківську систему кредитних установ може викликати катастрофічні наслідки для платіжної системи країни. З іншого боку, уряд завжди може мати простий компенсацію таких витрат у реформі банківської системи шляхом заліку відповідних ліквідних банківських активів або за реструктуризації ДКО внутрішнім інвесторам. Об'єднання всіх форвардних контрактів як речі переговорів також дозволяло домогтися кращих умов із погашення чи реструктуризації боргу проти тим, якби банк-должник намагався домовитися самостійно. Натомість, ув’язка цих боргів з реструктуризацією ДКО логічна, т.к. одержувачами боргу є, передусім, нерезиденты-держатели ДКО, страховавшиеся з допомогою форвардних контрактів від коливань курсу рубля.

По-третє, ще однією новим моментом щодо оцінки величини зовнішнього боргу є борги регіонів, що з 1997 года отримали право самостійного розміщення зовнішніх позик. Доти зовнішні позики могли здійснюватися у випадку прийняття спеціального указу президента по кожної конкретної області й місту. До 1998 году лише 4 великими регіонами — Москвою, Санкт-Петербургом, Свердловській і Нижегородської областю — було розміщено єврооблігацій на 1,2 млрд. доларів. Формально, уряд не відповідає за обов’язком місцевих податків та муніципальних органів влади, проте ці запозичення несуть потенційною загрозою бюджетові у разі застосування до боржникам які у такі випадки санкций.

І, по-четверте, існує прострочена заборгованість підприємств із кредитах, готових підприємствами у трилітрові банки, зокрема і зарубіжних, під гарантії держави. Навесні 1998 года прийнято рішення відмовитися від такої практики. По раніше гарантованим кредитах ця заборгованість становить близько 800млн. доларів, вона безпосередньо впливає на величину державного боргу перед, але у контексті загальної ситуації зі своїми виплатою неспроможна не впливати для переговорів стосовно можливої реструктуризації зобов’язань та отриманні нових кредитів. Головне питання — це: навіщо беруться кредити, як їх використовують, як і хто без них буде розплачуватися. На жаль, останніми роками Росія вдалася до зовнішніх запозиченням переважно для латання бюджетних дір, а останній рік і підтримки завищеного курсу рубля. Навіть цільові кредити, такі, як 2 траншу кредиту від Світового банку реконструкцію вугільної промисловості, зважаючи на все за публікаціями, було використано за назначению.

Що ж до міжнародного кредитного рейтингу сучасної Росії, то зараз, після знаменитого внутрішнього дефолту, один із найнижчих світі. Це позначається на перспективи нових позик, і котируванні наших боргів. Восени 1998 года наші євробонди впали рівня 20% їх номінальною вартості, а котирування деяких видів російських боргів — до 6 центів за 1 долар боргу. Це з найнижчих рівнів міжнародного боргового ринку. Тут позначилася серйозна занепокоєність кредиторів можливостями обслуговування Росією зовнішнього боргу, чимало аналітиків наголошували на високу ймовірність суверенної дефолту. Річ у тім, що після стількох протягом ряду років перепочинку, яку дала проведена 1992;1997гг його реструктуризація, найближчим часом мають бути великі виплати за кредитами. На це ще, за оцінками експертів Chase Manhattan Bank, остаточно 1998 года і в 1999 году потрібно буде витратити більш 21,2 млрд. доларів. З іншого боку, 1.2 млрд. доларів боргу треба повернути регіонам. Не варто 1999 года треба виплатити понад 3 млрд. доларів, у тому числі 500млн. доларів до 1 листопада 1998 года вже було погашено. І. Якщо, за заявами нашого Уряди, грошей виплати за зовнішнім боргом на чотири кварталі знайдуть, то перспективи наступного дуже тривожні. Ускладнює ситуацію структура выплат.

Таблиця 7(10, з. 23).

Обслуговування зовнішнього боргу остаточно 1998 р й у 1999 р, млрд. долл.

|Кредиторы |Основний |Відсотки |Усього | | |борг | | | |Міжнародні організації |4,5 |2,0 |6,5 | |Уряди (Паризький клуб) |2,0 |6,0 |8,0 | |Приватний сектор, зокрема | | | | |Банки |0,6 |0,1 |0,7 | |Євробонди |0,0 |2,4 |2,4 | |Реструктурированные борги, в т. ч.|1,3 |2,2 |3,5 | |Мінфіну Росії |1,3 |0,3 |1,6 | |Разом |8,4 |15,7 |21,1 |.

Так, майже 2/3 всіх виплат посідає відсотки за кредитах. При цьому за не й писаний міжнародному кредитному кодексу відмова позичальника від виплати основного боргу оцінюється негаразд жорстко, як від відсотків. З іншого боку, 14,5 млрд. доларів посідає організації та урядові борги. Невиплати цих боргів також вважаються катастрофичными для кредитного майбутнього заемщика. 32].

Я докладно розглядати кожен варіант вирішення даної проблем виплати зовнішнього боргу, окремі елементи яких, мабуть, і буде використовуватися, а обмежуся їх перерахуванням. Отже, існує кілька варіантів розв’язання проблем виплати зовнішнього боргу России:

> емісійний, проте, розміри емісії в 200−300млрд. крб. по сьогоднішньому курсу здатні знищувати рубль,.

> кредити МВФ, які погодяться витримувати погашення боргу самому МВФ,.

> допомогу Євросоюзу, кредити великих приватних банків, фондів, компанійинвесторов,.

> переговори з реструктуризації частини зовнішнього долга.

> підвищення ефективності управління зарубіжної собственностью.

(2,5тыс. об'єктів площею 2млн. м2) і її за заниженими оцінками становить 2,5 млрд. дол.

> використання державних «ласих шматків» Газпрома,.

Связьинвеста, Транснафти тощо. щодо залучення грошей населения.

(близько 30−100млрд. дол.).

> продаж боргових зобов’язань інших країнах Росії і близько т.д.

Проте завдання залежить від мобілізації власних зусиль з підйому російської економіки, тобто. про реалізацію політики, спрямованої на збільшення державних доходів, розширення експортного потенціалу, раціоналізацію імпорту, підвищення ефективність використання зовнішніх кредитів тощо. Здійснення цих та перелічених вище завдань дозволить зменшити державний борг, поліпшити ситуація з дефіцитом державного бюджету, і навіть домогтися поліпшення соціальноекономічного становища всередині страны.

Із цього можна дійти невтішного висновку, існують різні погляди на держ. борг, але вони зводяться до того що, що його потрібно зменшувати здоров’ю економіки. Відповідно до традиційної думками, державний борг — чинник зменшення національних заощаджень стримування накопичення капіталу, до цього призводить зниження податків, а, по Рікардо, сума держ. боргу дорівнює сумі майбутніх податків. Фінансування держ. витрат з допомогою боргу рівносильне фінансуванню з допомогою податків. Держ. бюджетне обмеження показує, як в бюджетно-податковій політиці пов’язані зі змінами політики у майбутньому. Якщо це враховувати, можна потрапити до «до боргової ями», тобто. мати великий зовнішній борг. Так при розгляді даної глави, бачимо стан економіки Росії. Вона через постійного бюджетного дефіциту потрапила до сильну фінансову залежність від зовнішніх позик і нещодавно це загрожувало нам реальним дефолтом зі усіма від сюди наслідками через нездатність держави платити за відсоткам. Після переговорів частина боргів було списано, а частина переоформлена більш термін на більш більш-менш влаштовує нас формі, але загроза залишається. Це означає, що уряду РФ слід шукати альтернативних шляхів скорочення дефіциту держ. бюджету та взагалі джерела погашення зовнішньої заборгованості країни. [33].

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

На основі наведеної вище інформації можна дійти такого висновку: бюджетний дефіцит і тісно взаємопов'язані. Щорічний дефіцит може покриватися або з допомогою зростання державного боргу перед, або шляхом емісії грошей. Навіть бездефіцитний бюджет і не може можуть свідчити про здоров’я економіки, якщо в держави великий борг. Тому до аналізу дефіциту державного бюджету слід підходити дуже внимательно.

Щороку збалансований бюджет мета і поетів нашої фінансової політики. Але, теоретично, щорічне балансування знижує чи взагалі виключає ефективність фіскальної політики держави. Так було в періоди спаду і тривалої безробіття доходи населення падають, отже, зменшуються і податкових надходжень до бюджету. Держава у разі для балансування бюджету має або збільшити податки, або знизити держвидатки, що сприятиме зниження сукупного спроса.

Іншим разом, за умов інфляції у разі підвищення грошових доходів автоматично збільшуються і податкових надходжень. Для зменшення надходжень держава має або знизити податкові ставки, або збільшити держвидатки. Але обидві цього заходу чи його поєднання приведуть до зростання ділову активність, зайнятості й у кінцевому підсумку, не зменшать инфляцию.

У цілому нині ситуація державним бюджетом і зовнішніх боргом важка, але з катастрофічна. Першочергове завдання є збільшення валютних надходжень у бюджет.

Дуже важливо справити й необхідність здійснення податкової і структурної бюджетної реформи. Головна мета вдосконалення бюджетноподаткової політики держави має бути посилення її стимулюючої функції до переходу економіки нашої країни в постіндустріальну стадію розвитку на початку третього тысячелетия.

У сфері податкової політики доведеться реформа всієї системи податків і зборів, законодавчих основ оподаткування. Необхідно домогтися необхідних і достатніх стабільних надходжень до бюджету й за можливості - знизити податковий тиск на економіку й обмежити його негативний вплив на темпи зростання виробництва, інвестицій і экспорта.

Витрати бюджету Росії мають визначатися завданнями соціальноекономічного розвитку. Потрібно реалізувати заходи для посиленню контролю над використанням державних коштів, впорядкувати механізм надання різним суб'єктам і реалізацію державних программ.

Державний борг необхідно використовувати наскільки можна як інструмент пожвавлення економіки. У цьому доведеться забезпечувати оптимальне співвідношення довгострокових та проведення короткострокових державних зобов’язань та муніципальних позик, а як і використовувати прогнозні джерела обслуговування погашення державного боргу перед, у своїй необхідно врахувати гіркий досвід ГКО.

Отже, подолання важкої існуючої ситуації вимагає розуміння проблем, шляхів їхні рішення й важкого копіткого труда.

список використаної литературы.

1. Буткевич У. Лізинг не панацея, але бюджету підмога. «Економіка життя й» № 15, квітень 1997, з. 3. 2. Долан Еге. Дж. Макроекономіка. Під ред. Б. Лисовка та інших. 1994. 3. Дорнбуш Р., ФишерС. Макроекономіка. — М. 1997 4. Гайгер, Линвуд Т. Макроекономічна теорія і перехідна економіка. — М. 1996. 5. Замків Про. Про. Бюджетний дефіцит, державний обов’язок і пильнували економічного зростання// Вісник Московського Університету. Сер.6. Економіка. 1997. № 2. 6. Справників У. Про., Куликов В. В. Як продовжувати реформи, у Росії? М.: Фонд «За економічну грамотність», «Російський економічний журнал», 1996. 7. Ілларіонов А. Тягар держави. — Питання економіки. 1996. № 9 8. Куликов У. До дискусії щодо варіантах економічної стратегії. «Російський економічний журнал». № 4, 1995. 9. Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс. Том 1. — Москва 1995.

10. Лужков Ю. Ще цілком можливо оздоровити підприємств. «Економіка життя й» № 6, лютий 1997, із першого. 11. Макроекономіка: Підручник. Під загальною ред. Тарасевіча Л. З. — Видавництво СПбГАЭФ. 1997. 12. Осадчая І. М. Бюджет держави: досвід промислово розвинутих країн і їхні російські реалії// Бізнес і жорсткого політика. 1997. № 2. 13. Від плану до ринків. Звіт про світовому розвитку 1996 р. — Світовий банк. — 1996. 14. Про федеральному бюджеті на 1997 рік. Федеральний закон. «Російська газета», 4 березня 1997. 15. Подымов А. Доходів можеш не мати, але сплатити податок зобов’язаний. «Російська газета» 11 березня 1997. 16. Премчанд А. Управління державними видатками. МВФ. Вашингтон. 1994. 17. Рибников А. Як взяти в борг з «світового гаманця»? «Економіка життя й» № 6, лютий 1997, із сьомої. 18. Самуэльсон П. Економіка. т. 1, М., МГП «Алгон», ВНИИСИ, 1992. 19. Сидоров М. Бюджетний криза — «перший дзвоник» боргової економіки. «Економіка життя й» № 17, квітень 1997, із першого. 20. Ткаченко М. Що новий нам бюджет готує. «Економіка життя й», № 10, березень 1997, з. 3. 21. Третьяков Ю. Знайти управу на отруту. «Економіка життя й» № 6, лютий, 1997, з. 48. 22. Підручник із основам економічної теорії (економіка). Під. ред. Камаева В. Д. і колективу авторів. М., МДТУ їм. М. Еге. Баумана, 1995. 23. Шохін А. Як немає потрапити до боргову «петлю «// Питання економіки. 1997. № 5 24. Черніков Д. Крах радикалізму і эволюционистская альтернатива. «Російський економічний журнал» № 3, 1995. 25. Хейфєць Б.А. Зовнішній борг Росії// Фінанси. 1999. № 2 26. Економіка й бізнес. Під ред. В. Д. Камаева. М., МДТУ їм. Н. Е. Бау, 1998. 27. World Economic Outlook, May 1996 28. World Economic Outlook, October 1997 29. OECD Economic Outlook, Dec. 1993 ———————————- [1] Ілларіонов А. Тягар держави. — Питання економіки. 1996.№ 9.

[2] Гайгер, Линвуд Т. Макроекономічна теорія і перехідна економіка. — М., 1996, із 23-ї. [3] Кемпбелл Р., Макконелл, Стенлі Л Брю. Економікс. — М., Т.1, М., 1995, з. 38. [4] Кемпбелл Р., Макконелл, Стенлі Л Брю. Економікс. — М., Т.1, М., 1995, з. 29. [5] Долан Еге. Дж. Макроекономіка. М., 1994, з. 19. [6] Долан Еге. Дж. Макроекономіка. М., 1994, з. 59. [7] Сэмуэльсон П. Економіка, Т.1., 1992, з. 54. [8] Ілларіонов А. Тягар держави. — Питання економіки. 1996. № 9. [9] Камаев Б. Д. Економіка й бізнес. М., 1998, з. 38. [10] Камаев Б. Д. Економіка й бізнес. М., 1998, з. 48. [11] Гайгер, Линвуд Т. Макроекономічна теорія і перехідна економіка. — М., 1996, з. 68. [12] Камаев Б. Д. Економіка й бізнес. М., 1998, з. 57. [13] Камаев Б. Д. Економіка й бізнес. М., 1998, з. 69. [14] Камаев Б. Д. Економіка й бізнес. М., 1998, з. 64. [15] Буткевич У. Економіка життя й. 1997, № 15, с. 3. [16] Справників У. Про., Куликов В. В. Як продовжувати реформи, у Росії? М.: Фонд «За економічну грамотність», «Російський економічний журнал», 1996, з. 15.

[17] Долан Еге. Дж. Макроекономіка. 1994, з. 96. [18] Рибников А. Як взяти в борг з «світового гаманця»? «Економіка і життя» № 6, лютий 1997, з. 7.

[19] Самуэльсон П. Економіка. т. 1, М., МГП «Алгон», ВНИИСИ, 1992, з. 102.

[20] Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс. Том 1. — Москва.

1995., з. 131.

[21] Гайгер, Линвуд Т. Макроекономічна теорія і перехідна економіка. — М. 1996. з. 69.

[22] Р. Дорнбуш, З. Фішер Макроекономіка. — М. 1997. з. 59.

[23] Премчанд А. Управління державними видатками. МВФ.

Вашингтон. 1994. з. 68.

[24] Шохін А. Як немає потрапити до боргову «петлю «// Питання экономики.

1997. № 5, з. 38.

[25] Шохін А. Як немає потрапити до боргову «петлю «// Питання економіки. 1997. № 5.

[26] Там же.

[27] Премчанд А. Управління державними видатками. МВФ.

Вашингтон. 1994., з. 98.

[28] Гайгер, Линвуд Т. Макроекономічна теорія і перехідна економіка. — М. 1996. з. 127.

[29] Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс. Том 1. — Москва.

1995. з. 139.

[30] Самуэльсон П. Економіка. т. 1, М., 1992., з. 168. [31] Сидоров М. Бюджетний криза — «перший дзвоник» боргової економіки. «Економіка життя й» № 17, квітень 1997, з. 1.

[32] Рибников А. Як взяти в борг з «світового гаманця»? «Економіка і життя» № 6, лютий 1997, з. 7.

30. [33] Ткаченко М. Що новий нам бюджет готує. «Економіка життя й», № 10, березень 1997, з. 3.

———————————- [pic].

[pic].

[pic].