Вооруженные Сили: вчора, сьогодні, завтра

Історія Радянській армії і Військово-морського флоту почалася разом із освітою першої у світі соціалістичного держави. Радянському народу після перемоги Жовтневої революції 1917 довелося як будувати нова спільнота, а й захищати його із зброєю до рук від внутрішньої контрреволюції і кількаразових нападів міжнародного імперіалізму. Постановою другого Всеросійського з'їзду Рад від 26 жовтня (8 листопада) 1917 року за формуванні Радянського уряду Новак-Єзьоранський був створено Комітет із військовою і морським справам у складі В. А. Антонова — Овсеенко, Н. В. Криленка, П. Е. Дибенко; з 27 жовтня (9 листопада) 1917 року призначення Радою Народных Комиссаров по військовою і морським справам, з грудня 1917 колегія військових комісарів, в лютому 1918 — два наркомату: по військовою і морським справам. Головною збройної силою при поваленні панування буржуазії і поміщиків і завоюванні влади трудящих були Червона Гвардія і революційні матроси Балтійського флоту, солдати Петроградського та інших гарнізонів. Маючи робітничий клас селян, вони грали найважливішу роль перемозі Жовтневої революції 1917, у позиційному захисті молодий Радянської республіки до центрі й на місцях, у розгромі наприкінці 1917 — початку 1918 контрреволюційних заколотів Керенського — Краснова під Петроградом, Каледіна на Дону, Дутова на Південному Уралі.

На початку 1918 стала очевидною, що сил Червоної Гвардії, і навіть Загонів революційних солдатів та матросів року достатньо надійний захист Радянського держави. У своєму прагненні задушити революцію імперіалістичні держави, передусім Німеччина, зробили інтервенцію проти молодий Радянської республіки, натовп, злитий з виступом внутрішньої контрреволюції: білогвардійськими заколотами, замовляннями есерів, меншовиків, залишків різних буржуазних партій. Потрібні були регулярні Збройні сили, здатні захистити Радянське держава від численних ворогів.

15(28) січня 1918 Раднарком прийняв декрет з приводу створення Робітничо-селянської Червоною Армією (РСЧА), а 29 січня (11 лютого) — декрет з приводу створення Робітничо-селянського флоту на добровільній основі. Безпосереднє керівництво формуванням Червоною Армією здійснювалася Всеросійської колегії, заснованої РНК 15(28) січня 1918 року за Наркоматі по військових справ. У зв’язку з порушенням Німеччиною перемир’я і переходом її військ у наступ Радянський уряд 22 лютого звернулося народу з декретом — відозвою «Соціалістична батьківщину у небезпеці!». Цим декретом було покладено початок масової записи добровольців до Червоної Армії та формування багато її частин. На ознаменування загальної мобілізації сил право на захист Батьківщини, і навіть мужнього опору загонів Червоною Армією загарбникам 22 лютого щороку відзначають у Росії як всенародний свято — День Захисника Батьківщини. Витоки сучасної армії Росії беруть свій початок із перемог молодий РСЧА під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року, остановивших наступ військ Німеччини на Петроград. Протягом років громадянську війну 1918 — 1920 будівництво РСЧА і РСЧФ велося у власність виключно важких умовах. Економіка країни була підірвана, залізничному транспорті дезорганізований, постачання армії продовольством здійснювалося нерегулярно, озброєння і обмундирування бракувало. Армія не мала необхідною кількістю командних кадрів; значної частини офіцерів старої армії за контрреволюції. Селянство, із якого основному комплектувався рядовий й молодший командний склад, розорене першої світової війною 1914 — 1918, не схильне було йти ніхто у армію. Всі ці труднощі поглиблювалися саботажем старого чиновницького апарату, буржуазної інтелігенції та куркульства.

З січня до травень 1918 РСЧА і РСЧФ комплектувалися добровольцями, командний склад (до командира полку) вибирався; чисельність добровольчих частин була дуже недостатня. До 20 квітня 1918 року, Червона Армія нараховувала лише 196 тисяч жителів. Комплектування армії добровольцями і виборність начальницького складу було неможливо забезпечити створення масової регулярного війська, що була необхідна України в міжнародній обстановці й за умов розширення масштабів громадянську війну. 4 березня 1918 керівництво військовими діями і організацією армії було створено Вищий військовий рада. 8 квітня РНК прийняв декрет про заснування волостных, повітових, губернських і окружних комісаріатів по військових справ, 8 травня замість Всеросійської колегії із формування Червоною Армією створили Всеросійський головний штаб — вищий виконавчий орган, відав мобілізацією, формуванням, пристроєм навчанням військ. Декретом ВЦВК 22 квітня було запроваджено загальне військове навчання трудящих, командний склад стали призначати органи військового відомства. У зв’язку з нестачею кваліфікованих командних кадрів до армії і флот залучалися колишні офіцери і генерали; було створено інститут військових комиссаров.

Певне місце у нашої армії посідає й Тамбовський край. Тут, в Тамбові, на початку березня 1918 було сформовано перший Тамбовський соціалістичний робочо-селянський полк, дві стрілецькі дивізії, два авіазагону. Звідси почали свій бойовий шлях багато інтернаціональні частини Червоною Армією. У тому числі: Варшавський, другий Інтернаціональний й навіть перший Соціалістичний полки, перший Окремий батальйон. 10 липня 1918 року 5-ї Всеросійський з'їзд Рад ухвалила спеціальну постанову «Про організацію Червоною Армією «з урахуванням загальної військового обов’язку трудящих віком від 18 до 40 років. Перехід до обов’язкової військової служби дозволило різко збільшити чисельність Червоною Армією. На початку вересня 1918 року в лавах налічувалося 550 тисяч жителів. 6 вересня 1918 разом з оголошенням країни військового становища замість Вищої Військової ради створили Реввійськрада Республіки (РВСР), у функції якого входило оперативне і організаційне управління військами. У вересні 1918 РВСР було передано функції особовий склад Наркомату по військових справ, а грудні 1918 — Наркомату по морським справам (увійшов до складу РВСР як морського відділу). РВСР керував діючої армією через свого члена — головнокомандувача всіма збройними силами Республіки (головкому: вересня 1918 — І.І. Вацетис, і з липня 1919 — С.С. Каменєв). 6 вересня 1918 було засновано Полєвой штаб Реввійськради Республіки (10 лютого 1921 об'єднаний із Всероглавштабом в Штаб РСЧА), підлеглий головному і займався підготовкою військ та керівництвом військових действий.

У 19-му з урахуванням рішень 8-го з'їзду партії завершився перехід до регулярної масової армії. Будівництво Збройних Сил розвивався гострої боротьби з «військової опозицією», який виступав створенню регулярного війська, захищала пережитки партизанщини під управлінням військами та проведення війни, недооцінювала роль старих військових специалистов.

Наприкінці 1919 чисельність Червоною Армією досягла 3-х мільйонів, до осені 1920 — 5,5 мільйонів. Питома вага робочих становив 15%, селян — 77%, інших — 8%. Усього за 1918 — 1920 було сформовано 88 стрілецьких і 29 кавалерійських дивізій, 67 авиаотрядов (300 — 400 літаків), і навіть ряд артилерійських і бронетанкових частин 17-ї та підрозділів. Було 2 запасні (резервні) армії (Республіки і Південно-східного фронту) й окремі частини Всевобуча, у яких проходили підготовку близько 800 тисяч жителів. Упродовж років громадянську війну 6 військових академій і більше 150 курсів і шкіл (жовтень 1920) підготували із робітників селян 40 тисяч командирів.

Влітку і осінню 1918 діючі війська почали зводитися до армій фронти на чолі з революційними військовими порадами (РВР) з 2 -4 членів. А до осені 1919 налічувалося 7 фронтів, кожен із 2 — 5 армій. Усього у фронтах було 16 — 18 загальновійськових армій, одна Кінна армія (перша) і кілька окремих кінних корпусів. У 1920 склалася друга кінна армия.

У результаті боротьби з інтервентами і білогвардійцями використовувалося переважно озброєння старої армії. Разом про те прийняті урядом Радянської республіки надзвичайні заходи для налагодженню військової в промисловості й героїзм робітничого класу дозволили можливість перейти до організованому постачання Червоною Армією зброєю, боєприпасами і обмундируванням радянського виробництва. Середньомісячний випуск гвинтівок в 1920 становить понад 56 тисяч штук, патронів — 58 мільйонів штук. У 19-му авіаційні підприємства побудували 258 і відремонтували 50 літаків. Разом зі створенням Червоною Армією зародилася і розвивалася радянська наука. Було створено перші статути Червоною Армією: в 1918 року Статут внутрішньої служби, Статут гарнізонної служби, Полєвой статут, в 1919 — Дисциплінарний статут. Вже той час чітко проявилися характерні риси радянської військової мистецтва: вміння визначати напрям головного удару, вміння поєднувати наступальні і оборонні дії, переслідування противника до знищення і другое.

Після закінчення громадянської війни й нанесення рішучого поразки об'єднаним силам інтервентів і білогвардійців Червона Армія було переведено мирне становище і кінцю 1924 її чисельність скоротилася удесятеро. Поруч із демобілізацією проводилося зміцнення Збройних Сил. 1923;го було відтворено об'єднаний Наркомат по військовою і морським справам внаслідок воєнної реформи 1924 було скорочено і оновлено центральний апарат, введено ці нові штати частин і з'єднань, поліпшився соціальний статус командних кадрів, розроблені і впроваджені нові статути, настанови і підприємливості керівництва. Найважливішим питанням військової реформи у був перехід до змішану систему комплектування військ, що дозволяла мати у мирний час невелику кадрову армію з мінімальним витратою коштів на вміст у поєднані із територіально — милиционными формуваннями округів. Кадровими залишалися більшість сполук і частин прикордонних округів, технічні і спеціальні війська ВМФ.

Перший загальносоюзний закон «Про обов’язкової військової служби», ухвалений 11 вересня 1925 року і РНК СРСР, закріпив заходи, проведені у ході військової реформи у. Цим законом визначалася організаційну структуру Збройних Сил, у яких входили сухопутні війська (піхота, кавалерія, артилерія, броньові сили, інженерні війська, війська зв’язку), повітряні і морські сили, війська Об'єднаного державного політичного управління (ОГПУ) і конвойная стража СРСР. Їх чисельність у 1927 становила 586 тисяч человек.

У 1930;ті роки з урахуванням досягнутих успіхів відбувалося подальше вдосконалення Збройних сил; їх територіальне кадрове пристрій перестало задовольняти потреби оборони держави. В1935 — 1938 року було здійснено перехід від територіально — кадрової системи до єдиного кадровому влаштуванню Збройних сил. У 1937 серед армії й флоту налічувалося 1,5 мільйона чоловік, у червні 1941 — майже п’ять мільйонів. 20-го червня 1934 ЦВК СРСР скасував РВР СРСР і перейменував Наркомат по військовою і морським справам до Наркомату оборони СРСР. У листопаді 1934 створили Військовий рада Наркомату оборони, в 1937 військові поради у округах, в 1935 штаб РСЧА був у Генеральний штаб. У 1937 створено загальносоюзний Наркомат військово-морського флоту; Політуправління Червоною Армією перейменований Головне управління політичної пропаганди, а політичні управління округів і політичні відділи сполук — в управління і відділи політичної пропаганди. 10-го травня 1937 постановою ЦВК, і РНК СРСР запроваджено інститут військових комісарів, відповідальних разом із командирами за политическо-моральное стан військ, оперативну та мобілізаційну готовність, стан зброї та боєприпасів військову техніку. В1938 засновані головні військові поради Червоній Армії та військово-морського флоту.

1-го вересня 1939 було ухвалено Закон «Про загальної військового обов’язку», скасував існування доти обмеження в заклику до армії й у флот декому тих категорій населення і проголосивши військову службу почесною обов’язком усіх громадян СРСР, незалежно від своїх класовою належністю. 1939;го налічувалося 14 військових академій, 63 військових училища Сухопутних військ та 14 — військово-морського флоту, 32 льотних і летно-технических школи. 22-го вересня 1935 ввели персональні військові звання, а 7-го травня 1940 — генеральські і адміральські звання.

По технічної оснащеності Збройні сили період із 1929 по 1940 піднялися до рівня армій передових капіталістичних держав. У Сухопутних військах в 1939 проти 1930 кількість артилерії збільшилася 7, зокрема в протитанковій і танкової - в 70 раз. Кількість танків з 1934 по 1939 виросло в 2,5 разу. Поруч із кількісним зростанням зброї та боєприпасів бойової техніки поліпшилося їхня якість. Помітний крок було зроблено збільшенні скорострільності стрілецької зброї. Зросла механізація і моторизация всіх родів військ. Війська ППО, інженерні, зв’язку, хімічного захисту озброювалися новими технічними засобами. За підсумками успіхів літакоі моторобудування набули подальшого розвитку ВПС. 1939;го проти 1930 загальна кількість літаків збільшилася 6,5 раз. ВМФ розгорнулося будівництво надводних кораблів різних класів, підводних човнів, торпедних катерів, і навіть літаків морської авіації. Зусиллями колективів конструкторських бюро А.І. Мікояна, М. И. Гуревича, О.С. Яковлєва, С.А. Лавочкіна, С.В. Іллюшина, В. М. Петлякова та інших і працівників авіаційної промисловості було створено різні типи літаків-винищувачів: ЯК-1, МиГ-3, ЛаГГ-3, пікіруючий бомбардувальник Пе-2, штурмовик Іл-2. Великих успіхів досягнуто у будівництві важких бомбардувальників, створенням яких займалося конструкторське бюро під керівництвом О.Н. Туполєва. За своїми летно-тактическим даним і озброєння бомбардувальник ТБ-3 перевершував всі відомі тоді у світі літаки подібного типа.

У 1935 група А. А. Архангельського сконструювала швидкісної двомоторний бомбардувальник РБ. У 1938 С.В. Ільюшин створив бомбардувальник ДБ-3ф (Ил-4). Дальність його досягала 4000 кілометрів, а бомбове навантаження — 4000 килограмм.

Конструктори наполегливо трудилися над підвищенням швидкості, маневреності і вогневої мощі літаків-винищувачів. У 1934 М.М. Полікарпов створив винищувач И-16, що мав кулеметне озброєння розвивати швидкість до 500 кілометрів на час.

У цілому нині Радянська авіаційна техніка у роки зробила великий крок у її розвитку: значно зросли швидкість, дальність польоту і бомбове навантаження літаків.

Високі бойові якості радянських літаків демонструвалися на щорічних військових парадах у Москві. Усьому світу відомими міжконтинентальних перельотів В. П. Чкалова, Г. Ф. Байдукова, А. В. Белякова, М. М. Громова, Г. Б. Юмашева, С. А. Данилина та інших. Радянські льотчики на вітчизняних машинах лише у 1937 встановили близько 30-ти світових рекордів. Конструкторські колективи Ж.Я. Котіна, М.И. Кошкіна, А. А. Морозова, І.І. Іванова, І.А. Кучеренко поставили б на серійне виробництво найкращі зарубіжні лихоліття і середні танки КВ-1 і Т-34. Конструкторські бюро В. Г. Грабина, Ф. И. Петрову й інші - створили нові оригінальні типи артилерійських знарядь злочину і мінометів, чимало з яких надійшли масову серійне виробництво. З травня 1940 на початок Великої Великої Вітчизняної війни 1941;1945 гарматний парк зріс більш ніж 1,2 разу. Конструктори Ю. О. Побєдоносцев, І.І. Гвай, В.А. Артем'єв, Ф. И. Пойда та інші створили реактивне зброю для залпової стрільби за площами. Велика група конструкторів та закордонних вчених — О. Н. Крилов, П. Н. Панкович, В. Л. Поздюнин, В.І. Костенко, О. Н. Маслов, Б.М. Малініна, В. Ф. Попов та інші, розробила кілька нових зразків бойових кораблів, поставлені на серійне виробництво. Великих успіхів сягнули 1940;1941 заводи з виробництва стрілецької зброї, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів й багато іншого.

Вища технічна оснащеність дозволила напередодні війни істотно поліпшити організаційну структуру військ. У стрілецькі дивізії було включено танки, потужна дивизионная артилерія, протитанкова і зенітна артилерія, значно підвищило їх вогневу міць. Подальший розвиток отримала організація артилерії резерву головного командування (РГК). Замість окремих танкових і бронетанкових бригад, що з 1939 були основними сполуками бронетанкових військ, почалося формування більших сполук — танкових і механізованих дивізій. У воздушнодесантных військах стали формувати воздушнодесантные корпусу, а ВПС — переходити з 1940 на дивізіонну організацію. У ВМФ було організовано з'єднання та об'єднання, призначені спільних дій із сухопутними військами та щодо самостійних операцій.

Подальший розвиток отримали воєнної стратегії, оперативне мистецтво тактика. У 1930;х розробляється теорія глибокого бою та сидіти глибокої операції, отражавшая якісних змін в технічному оснащенні військ, — принципово нова теорія ведення операцій масовими высокоподвижными добре технічно оснащеними арміями. Теоретичні становища перевірялися на маневрах і навчаннях, соціальній та ході бойових дій в Червоної Армії районі озера Хасан, річки Халхін-Гол, в советско-финляндской війні 1939;1940. Наново розроблялися нові статути й красномовні настанови. У 1940 до військ надійшли Бойовий статут піхоти, Проекти Польового статуту і Бойового статуту піхоти (частина 2), Бойовий статут танкових військ, Стройової статут, Статут караульної служби й інші. 7 травня 1940 Наркомом оборони було призначений С. К. Тимошенко.

Попри ухвалені заходи, підготовка Збройних сил до відсічі підготовки німецьким фашизмом агресії була завершено. Більшість сполук, перекладені налаштувалася на нові штати, були повністю укомплектовані зброєю і близький бойовий технікою, і навіть транспортними засобами. Багатьом командирам середнього і старшого ланок бракувало досвіду ведення сучасних військових действий.

Велика Вітчизняна війна 1941;1945 стала найважчим випробуванням для народу та Збройних Сил. Немецко-фашисткие війська, внаслідок раптовості нападу, тривалої підготовки до війни, дворічного досвіду військових дій Європі, перевазі кількості озброєння, чисельності військ та інших тимчасових переваг, що у перші місяці війни, не рахуючись із втратами просунутися на сотні кілометрів на глиб території. Радянський уряд зробило усе необхідне ліквідації смертельної загрози, навислої з країни. З початку іракської війни організовано й у стислі терміни проводилося розгортання Збройних сил. До 1-му липня 1941 з запасу було б 5,3 мільйона чоловік. Усе життя країни перебудовувалася на військовий лад. Основні галузі перейшли виробництва військової продукції. У июле-ноябре 1941 з прифронтових районів було евакуйовано 1360 великих підприємств, переважно оборонного значення. 30-го червня 1941 було створено надзвичайний орган — Державного комітету оборони (ДКО) під керівництвом І.В. Сталіна. 19-го липня 1941 народним комісаром оборони було призначений І.В. Сталін, який 8-го серпня став і Верховним головнокомандувачем Збройних сил. ДКО керує всієї життям країни, об'єднавши зусилля тилу і фронту, діяльність всіх цих державних органів. Стратегічне керівництво Збройними силами Ставка здійснювала з допомогою свого робочого органу — Генштабу.

З початку іракської війни розширили підготовка офіцерів рахунок збільшення слухачів академій, курсантів та скорочення терміну навчання, створення великої кількості курсів для прискореної підготовки офіцерів молодшого ланки, особливо у складі солдатів та сержантів. З вересня 1941 схильним до сполукам почали присвоювати найменування гвардейских.

Завдяки надзвичайним заходам, прийнятим урядом, масовому героїзму й небаченого самопожертви радянський народ, воїнів армії й флоту до кінця 1941 року не пощастило зупинити ворога на підступах до Москви, Ленінграда і решти життєво важливих центрам країни. У результаті Московської битви листопад 1941 — січень 1942 було завдано перше велике поразка ворогу за Другу світову війну. Ця битва розвіяла міф про непереможності німецько-фашистської армії, зірвала план «бліцкригу», стала початком рішучого повороту у війні користь СРСР.

Влітку 1942 центр бойових дій перемістився на південне крило радянсько-німецького фронту. Ворог рвався до Волзі, нафти Кавказу, хлібним районам Дону і Кубані. Радянський уряд прилагало всіх зусиль, щоб зупинити противника, продовжували нарощувати міць Збройних сил. Навесні 1942 у складі Збройних сил перебувало діюча армія 5,5 мільйона чоловік. У 1942 промисловість початку збільшувати обсяги своєї продукції, повніше забезпечувати потреби фронту. Якщо 1941 випустили 15 735 літаків, то 1942 вже 25 436, танків відповідно 6590 і 24 446, випуск боєприпасів збільшився майже вдвічі більше. В1942 до армії було спрямовано 575 тисяч офіцерів. У Сталінградській битві 1942;1943 радянські війська завдали ворогові поразки і захопили стратегічну ініціативу. Ця перемога стала початком корінного перелому у Великої Вітчизняної війні, а й в усій Другої світової войне.

У 1943 все швидше розвивалося виробництво: випуск бойових літаків проти 1942 зріс на 137,1%, бойових кораблів на 123%, пістолетів-кулеметів на 134,3%, снарядів на 116,9%, авіабомб на 173,3%. У цілому нині виробництво військової промисловості збільшилося на 17%, а Німеччини на 12%. Радянська оборонна промисловість зуміла перевершити ворога як за кількістю озброєння, а й у його якості. Масовий випуск артилерійських знарядь дозволив посилити дивізіонну артилерію, створити корпусну, армійську артилерію і потужну артилерію резерву Верховного Головнокомандування (РВГК), нові частини й підрозділи реактивної, протитанковій і зенітної артилерії. Було сформована значну кількість танкових і механізованих корпусів, більшість яких було зведена в танкові армії. Бронетанкові і механізовані війська стали основної ударної силою Сухопутних військ (до кінця 1943 у складі було п’ять танкових армій, 24 танкових і механізованих корпусів). Збільшився склад авіаційних дивізій, корпусів і повітряних армий.

Значне посилення мощі радянських Збройних сил і зросле полководницьке мистецтво її начальників дали змоги Курській битві 1943 завдати фашистським військам велике поразка, який поставив фашистську Німеччину перед військової катастрофой.

Вирішальні перемоги були здобуто Збройними силами в 1944;1945. На той час вони мали величезний бойового досвіду, мали колосальної міццю і до початку 1945 налічували 11 365 тисяч жителів. У 1943;1945 щорічно випускалося загалом 220 тисяч артилерійських знарядь злочину і мінометів, 450 тисяч кулеметів, 40 тисяч літаків, 30 тисяч танків, САУ і бронеавтомобілі. У масовій кількості випускалися нові типи літаків — Ла-7, Як-9, ІЛ-10, ТУ-2, важкі танки ІС-2, САУ ИСУ-122, ИСУ-152 і СУ-100, реактивні установки БМ-31−12, 160-ти міліметрові міномети й інша бойову техніку. Через війну стратегічних наступальних операцій, зокрема під Ленінградом і Новгородом, у Криму, на Правобережній Україні, у Білорусі, Молдавії, Прибалтиці й у Заполяр’я, Збройні сили очистили від загарбників російську землю. Развивая стрімке наступ радянські військ у 1945 провели Восточно-Прусскую, Висло-Одерскую та інші операції. У Берлінської операції вони домоглися остаточного розгрому фашистської Німеччини.

Виконуючи свої союзницькі зобов’язання, СРСР серпні 1945 вступив у війну з Японією. Сили СРСР разом із збройними силами МНР розгромили японську Квантунську армію і тим самим зіграли на вирішальній ролі в завершенні Другої світової войны.

Радянський уряд гідно оцінили подвиги воїнів на фронтах війни. Понад 7 мільйонів воїнів нагороджувалися орденами і медалями; понад 11 600 — удостоєні звання Героя Радянського Союза.

Чималий внесок у Перемогу зробили і Тамбовчане. На території сформувалися: друга Гвардійська і 323 стрілецька Тамбовська дивізія, яка визволяла Брянськ, Ярославль, Люблін, штурмувала Берлін. Тамбовцы героїчно воювали з ворогом. Бойові заслуги нагороджені десятки тисяч жителів. 250 їх стали Героями Радянського Союзу, 44 — повними кавалерами ордена «Слава» 3-х степеней.

Нев’янучою славою покрив себе батальйон курсантів, захищали місто морської слави — Севастополь. Командири, сотні викладачів, тисячі випускників училища у роки нагороджені високими урядовими нагородами, стали Героями Радянського Союзу, помітними авіаційними военноначальниками. У тому числі: двічі Герой Радянського Союзу В.І. Рязанов, Герої Радянського Союзу В. Г. Грачов, Н. Я. Рудаков, И.Ж. Боїв, генерали Н. А. Сбытов, В. П. Балашов, О.Г. Гусєв і з другие.

Бойові заслуги боротьби з ворогами Батьківщини і поза підготовку висококваліфікованих кадрів ВПС Червоної Армії 1944 Училище нагороджено Орденом Ленина.

Під час війни Збройні сили СРСР придбали величезний бойового досвіду. Подальший розвиток отримала радянська військова наука, особливо військове мистецтво усі його складові - стратегія, оперативне мистецтво тактика. Були всебічно розроблено питання фронтовий і стратегічної наступальної операцій групи фронтів, успішно було вирішено проблеми прориву ворожої оборони, безперервність розвитку наступу шляхом входження у прорив рухливих — танкових і механізованих сполук і об'єднань, досягнення чіткої взаємодії зусиль і коштів, раптового ударів, всебічного забезпечення операцій, питання стратегічної оборони та наступления.

Розгромивши армію фашистської Німеччини та Японії, Збройні сили вийшли з війни організовано зміцнілими, оснащеними за останнім словом техніки. Почався масовий звільнення до армій. 4 вересня 1945 було скасовано ДКО, припинила своєї діяльності Ставка ВГК. 25 лютого 1946 замість наркоматів оборони та ВМФ створено єдиний Наркомат Збройних сил, у березні 1946 перейменований Міністерству Збройних сил СРСР. Вже у лютому 1950 він був розділене на Військове Міністерство і Военно-Морское міністерство СРСР, які у березні 1953 об'єднувалися Міністерству оборони СРСР. По закінченні війни імперіалістичні кола розв’язали «холодну» війну, і створили агресивний блок НАТО (1949). За цих умов СРСР змушений був вжити заходів із посиленню оборонної мощі, зміцненню Збройних сил, підвищенню бойової готовності. У у відповідь створення НАТО уклали Варшавський договір.

Зрослі можливості економіки, досягнення науку й техніки розширили науково-технічні основи бойову могутність Збройних сил. Протягом 7−8 повоєнних років вони були оснащені новим, досконалішим автоматичним зброєю, танками, артилерією, радіолокаційної і той військової технікою, було здійснено повна моторизация і механізація, авіація отримала реактивні типи літаків. У щодо стислі терміни СРСР розробив ядерне і термоядерное зброю. Відбувається подальше зниження Збройних сил: в 1955 — на 640 тисяч жителів, до червня 1956 — на 1200 тисяч жителів.

У 1950;х років Збройні сили вступив у новий етап розвитку — етап корінних якісних перетворень, викликаних масовим впровадженням ракет, ядерної зброї та новітньої бойової техніки. Важливим явищем у будівництві Збройних сил було визнано створення нового виду Збройних сил СРСР — Ракетних військ стратегічного призначення (1960).

Великі зміни відбулися у кожному вигляді Збройних сил, іншим стало співвідношення з-поміж них.

Вступ до Збройні сили ядерної зброї та нових звичайних, а більш ефективних коштів призвело до зміни співвідношення видів і родів військ. Головне місце стало належати Ракетным військам стратегічного призначення, який став вирішальним засобом ведення великої війни, здатним знищити будь-які мети, де вони не перебували. Значно підвищилися бойові можливості інших напрямів Збройних Сил.

Революція у справі викликала нові закономірності збройної боротьби. Змінилися цілі й розмах бойових дій. Небувало зросли роль раптовості нападу та значення боротьби за стратегічну инициативу.

Збагатилися взаємозв'язку між складовими частинами військового мистецтва — стратегією, оперативним мистецтвом і тактикою.

Військова реформа: який їй быть?

Відповідно до Указом Президента РФ, іншими правовими актами сьогодні здійснюються ключові заходи щодо військову реформу і реформування армії й флоту.

Вибір, якого виявилися Держави і Армія, у відповідність до сучасними військово-політичними реаліями й потенційними можливостями країни й народу. Визначено кінцева мета реформування: підвищення боєздатності і боєздатності Збройних сил з допомогою оптимізації структури, складу й чисельності, підйому якісного рівня технічної оснащеності, підготовки й забезпечення соціального статусу військовослужбовців.

Тільки сконцентрувавши кошти, ресурси, і сили зберігається, перетворення, вдосконаленні ядра нашої армії, позбувшись баластових елементів військового механізму, Росія зможе до початку наступного тисячоліття розраховувати на справді сильні Збройні сили.

Нині робота розпочалася. І започаткована Міністерством оборони Росії у вигляді системи заходів для перетворенню армії. Мер радикальних і небезболезненных. Але продиктованих загальними настроями основної маси військовослужбовців, самої життям. Задум реформування збройних Сил, що у армійської середовищі, було ухвалено державному рівні, закріплений указах президента Російської Федерації і конкретизований в концепції будівництва Збройних сил до 2005 года.

Нам разом доведеться вирішувати основні завдання реформування, які у оптимізації складових армійського організму, досягненні якісного поліпшення складу, підготовки й забезпечення офіцерського корпусу; ефективності і забезпечення якості оперативної та бойової підготовки, виховання військ, зміцненні правопорядку і дисципліни; у створенні ощадливих, раціональних систем комплектування, підготовки кадрів, військової освіти та науки, всієї військової інфраструктури.

«Стрижневе напрям реформи — орієнтація на качество…"(из відповідей міністра оборони РФ стосовно питань «Червоного Прапора»).

Головні пріоритети реформи Збройних сил РФ:

Перше — оптимізація структури, бойового складу й чисельності Збройних Сил.

Друге — якісне поліпшення складу, підготовки й забезпечення офіцерського корпуса.

Третє - підйом ефективності і забезпечення якості оперативної та бойової підготовки, виховання військ, зміцнення правопорядку трудах і військовій дисциплины.

Четверте — підвищення якісного рівня технічної оснащеності войск.

П’яте — створення ощадливих, раціональних систем комплектування, підготовки військових кадрів, військової освіти ще, військової науку й військової инфраструктуры.

І шосте, і аж ніяк останнє за значимістю, — забезпечення правовою та соціальною захисту військовослужбовців, зокрема звільнених із військової служби, їх семей.

Відпрацьовано алгоритми і Порядок реформування. У 1998 року передбачається скоротити кількість Збройних сил до 1,2 мільйона чоловік. Цього року доведеться об'єднати Ракетні війська стратегічного призначення, Военно-космические сили та структури протиракетної оборони, і навіть реорганізувати систему управління Сухопутними військами. Планується істотно скоротити кількість центрального апарату управління Збройних сил, а 1998 року об'єднати ВПС і Військ ППО, оформивши в такий спосіб перехід до четырехвидовому складу Збройних сил Росії.

У 1999;2000 роках доведеться скоротити кількість військових округів до шести, а до 2005 року забезпечити підвищення якісних параметрів військ, зокрема з допомогою постачання у армію сучасних видів озброєнь, і підвищення його боєготовності загалом. Планується, зокрема підвищити ресурсообеспеченность нашого військовослужбовця, що зараз неприпустимо знизилася. До 2001 року — вдвічі, а до 2005 — в 3. Удільні Витрати бойову підготовку збільшився у 10−12 разів замірялися вбити поточне і перспективне оснащення військової технікою до 2001 року — в 3, до 2005 — в 4,5.

итература:

1. Збройні сили СРСР. Москва, «Воениздат», 1978.

2. Військова історія. Москва, «Воениздат», 1984.

3. Велика Радянська енциклопедія. Москва, «Радянська енциклопедія», 1977.

4. Журнал «Орієнтир». N5,7,10 1997.

5. Журнал «Воїн». N7,8 1995.

6. Журнал «Крила Батьківщини». N2,4,6 1997.

7. Журнал «Військова думку». N3 1994.

8. Журнал «Авіація і космонавтика» N1,9 1996.

9. Газета «Червона Звезда».