Світова економіка

1. Форми зовнішньоекономічної деятельности.

2. Формування збутової політики підприємства у залежність від спроса.

3. Контракт імпорту товаров.

1. ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ Введение.

Традиційної і найрозвиненішої формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. Перед торгівлі припадає близько 80 відсотків усього обсягам міжнародних економічних отношений.

Теорії міжнародної торгівлі, провідні початок від англійської класичної політекономії, випали на її розвитку ряд етапів разом із розвитком світової економічної думки. Проте їх центральними питаннями були й залишаються такі: що де лежить основу міжнародного поділу праці? яка міжнародна спеціалізація є найефективнішою для країн та і приносить їм найбільші вигоди? якими чинниками визначається конкурентоспроможність у світовій торговле?

Для кожної країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. По визначенню Дж. Сакса, «економічний успіх кожної країни світу грунтується на зовнішній торгівлі. Ще країні зірвалася створити здорову економіку, изолировавшись у вир світової економічної системы».

За сучасних умов активна у світовій торгівлі пов’язаний із значними перевагами: вона дозволяє ефективніше вживати наявні країни ресурси, прилучитися до світових досягнень науку й техніки, у стислі терміни здійснити структурну перебудову своєї економіки, і навіть повніше і різноманітно задовольняти потреби населения.

У цьому значний інтерес представляє вивчення як теорій, які розкривають принципи оптимального участі економік в міжнародному товарообміні, чинники конкурентоспроможності країн на світовому ринку, і об'єктивних закономірностей розвитку світової торгівлі. Особливу значимість ці проблеми мають для Росії та інших країн, що стали на на шлях творення розвиненою ринковою економіки, яка орієнтована активну участь у світової торговле.

Поняття міжнародної торговли.

Міжнародна торгівля є формою зв’язок між товаровиробниками різних країн, виникає з урахуванням міжнародного поділу праці, і своє їх взаємну економічну залежність. У літературі часто дається таке визначення: «Міжнародна торгівля є процес купівлі та організації продажу, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками за кордоном». Міжнародна торгівля включає експорт нафти й імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговим балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміці світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн мира.

Структурні зрушення, які у економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва посилюють взаємодія національних господарств. Це активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торговлям опосредующая рух всіх межстрановых товарних потоків, зростає швидше виробництва. Відповідно до дослідженням зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% зростання світового виробництва доводиться 16% збільшення обсягів світової торгівлі. Тим самим було створюються сприятливіші умови щодо його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, уповільнюється, і розвиток производствам.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля будь-якої країни знайомилися з іншими, що складається з оплачуваної ввезення (імпорту) і оплачуваної вивезення (експорту) товаров.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарної спеціалізації на торгівлю готової продукцією, торгівлю автомобілями і устаткуванням, торгівлю сировиною і світову торгівлю услугами.

Міжнародної торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між країнами світу. Проте поняття «міжнародна торговлям вживається й більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвинутих країн, сукупний товарообіг країн, сукупний товарообіг країн будь-якого континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи — й т. п.

Світові ціни різняться залежно від пори року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. Насправді як світових цін приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних чи імпортних угод, укладених у певних центрах світової торгівлі відомими фірмами — експортерами чи імпортерами відповідних видів товарів. Про багато які сировинні товари (зернові, каучук, бавовну й ін.) світові ціни встановлюються у процесі операцій з найбільших світових товарних биржах.

Перед дилемою вибору зовнішньоторговельної національної політики рано чи пізно стоять усі держави. Протягом двох століть по цій проблемі точаться запеклі дискуссии.

У чиїх інтересах кожної країни спеціалізуватися з виробництва, в якому вона не має найбільше перевагу чи найменшу що слабкість і для якого відносна вигода є наибольшей.

Національні виробничі відмінності визначаються різною наделенностью чинниками виробництва — працею, землею, капіталом, і навіть різною внутрішньої потреби у тих чи інших товарах. Ефект, який чинить зовнішньої торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку зростання національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і то, можливо вирахувано і виражений як певного коефіцієнта — мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випускати продукцію, отже, і заробітну плату в галузях, виконують це замовлення. Ну, а потім надійдуть у рух вторинні споживчі расходы.

Основні етапи у розвитку світової торговли.

Зародившись у глибокій давнини, світова торгівля сягає значних масштабів та набуває характеру стійких міжнародних товарно-грошових відносин межі XVIII і XIX вв.

Потужним імпульсом цього процесу послужило створення ряді промислово більш розвинутих країн (Англії, Голландії й ін.) великого машинного виробництва, орієнтованого на масштабний і регулярний імпорт сировини з економічно менш розвинутих країн Азії, Африки та Латинській Америки, і експорт у ці країни промислові товари, переважно споживчого назначения.

У XX в. світова торгівля пережила ряд глибоких криз. Перший із яких був пов’язані з світової війною 1914;1918 рр., він призвів до тривалого і глибокому порушення світового товарообороту, тривало до закінчення Другої світової війни, яка повністю вразила всю структуру міжнародних економічних відносин. У післявоєнний період світова торгівля зіткнулася з новими труднощами, пов’язані з розпадом колоніальної системи. Слід зазначити, всі ці кризи були преодолены.

У цілому характерною рисою повоєнного періоду стало помітне прискорення темпів розвитку світової торгівлі, досягли найвищого рівня за попередню історію людського суспільства. Причому темпи зростання світової торгівлі перевищили темпи зростання світового ВВП.

З другого половини ХХ століття, коли міжнародний обмін набуває «вибуховий характер», світова торгівля зростає високими темпами. У період 1950;1994 рр. світовий торговельний оборот виріс у 14 раз. За оцінкою західних фахівців, період між 1950 і 1970 роками можна охарактеризувати як «золоте століття» у розвитку міжнародної торгівлі. Так, середньорічний темпи зростання світового експорту становив 50-х рр. 6%, в 60-х рр. — 8,2. У період із 1970 по 1991 р. фізичний обсяг світового експорту (т. е. розрахований в незмінних цінах) зріс у 2,5 разу, середньорічний темпи зростання — 9,0%, в 1991;1995 рр. цей показник дорівнював 6.2%.

Відповідно зростав і обсяг світової торгівлі. Так було в 1965 р. він становив 172,0 млрд, 1970 року. — 193,4 млрд, в 1975 р. — 816,5 млрд дол., в 1980 р. — 1,9 трлн, 1990 р. — 3,3 трлн й у 1995 р. — понад 5 трлн долларов.

Саме на цей період було досягнуто щорічний 7%-ный зростання експорту. Проте вже 70-ті роки він знизився до 5%, ще більше скоротившись у роки. Наприкінці 80-х років світової експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5% 1988 р.). Після явного спаду на початку 1990;х, у середині 90-х його знову демонструє високі стійкі темпы.

На стабільний, стійке зростання міжнародної торгівлі надали вплив ряд факторов:

1) розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація производства;

2) НТР, сприяє оновленню основний капітал, створення нових галузей економіки, прискорювальна реконструювання старых;

3) активна діяльність транснаціональних корпорацій на світовому рынке;

4) регулювання (лібералізація) міжнародної торгівлі у вигляді заходів Генеральної угоди про тарифи й торгівлю (ГАТТ);

5) лібералізація міжнародної торгівлі, перехід багатьох країн режиму, включающему скасування кількісних обмежень імпорту й істотне зниження мит — освіту вільних економіч-них зон;

6) розбудовні процеси торгово-економічної інтеграції: усунення регіональних бар'єрів, формування загальних ринків, зон вільної торговли;

7) отримання політичної незалежності колишніх колоніальних стран.

Виділення із них «нових індустріальних країн» з моделлю економіки, яка орієнтована зовнішній рынок.

За наявними прогнозами, високих темпів світової торгівлі збережуться й надалі: до 2003 р. обсяг світової торгівлі збільшиться на 50% і перевищить 7 трлн долл.

З другого половини ХХ століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинув співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче становище США було похитнуто. Під час перебування чергу, експорт Німеччини наблизилася американському, а окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт нафти й інших західноєвропейських країн. У 80-ті роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 1980;х років Японія стала вибиватися в лідери з чинникам конкурентоспроможності. Того ж період до ній приєдналися «нові індустріальні країни» Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Проте на середину 90-х США знову виходять лідируючі позиції у світі на конкурентоспроможність. Їх впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, і навіть Японія, що раніше протягом 6 років займала перше место.

Поки що розвиваються переважно залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової своєї продукції світової ринок. Проте темпи зростання торгівлі сировиною помітно відстають загальних темпів зростання світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробленням замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвинених країн практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом про те, окремі що розвиваються, передусім «нові індустріальні країни», зуміли досягти істотних зрушень на реструктуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, промислових виробів, зокрема. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн загалом світовому обсязі на початку 90-х становила 16.3%.

Суперечності сучасної міжнародної торгівлі, і методи боротьби з ними.

Аналізуючи процеси, які у торгівлі, слід підкреслити, що лібералізація є основною тенденцією. Сталося значне зниження рівня мит, скасовані багато обмеження, квоти тощо. п. Проте існує низка проблем. Одне з основних — наростання протекціоністських тенденцій лише на рівні економічних угруповань, торговоекономічних блоків країн, багато в чому протиборчих друг другу.

Поїзди дев’яти найбільших міжнародних регіональних торгових блоків представлені ниже:

Європейський Союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Великобританія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греция.

Європейські співтовариства (ЄС), чи пізно це званий «Загальний ринок» є об'єднанням держав, які прагнуть політичному і економічному єдності при частковому відмови від своїх національних суверенітетів. Країни — члени «Спільного ринку» вважають для себе ядром майбутніх Сполучених Штатів Европы.

У «Загальний ринок» входят:

— Європейське об'єднання вугілля і сталі (відповідний договір набрав чинності в 1952 году).

— Європейське економічне співтовариство (договір набрав чинності в 1958 году).

Ці договори були доповнені і розширено так званими Єдиними Європейськими Актами, вступившими з в 1978 року. Єдині Європейські Акти є базою політичного співробітництва країн-членів «Спільного рынка».

«Загальний ринок» є найбільшим у світі торговим партнером. Чисельність країн-членів «Спільного ринку» становить 320 мільйонів людина, тобто. більш ніж чисельність населення США (239 млн. человек).

З 1967 року Європейські Співтовариства мають такі загальні наднаціональні чи міждержавні органы:

— Рада міністрів — законодавчий орган;

— Комісія Європейських співтовариств — виконавчий орган. Тільки Комісія проти неї представляти затвердження Ради міністрів проекти законов;

— Європейський парламент — контрольний орган. Він здійснює контролю над діяльністю комісії і стверджує бюджет;

— Суд Європейських співтовариств — вищий судовий орган;

— Європейська рада, до складу якої входить керівництво урядів стран-членов;

— Європейське економічне співробітництво, комітет, у складі якого налічується 12 міністрів закордонних справ України та один член комісії ЕС.

У своїй роботі Європейська рада і Комісія Європейських співтовариств мають підтримку ще двох організацій, які у рамках «Спільного рынка»:

— Економічного і «соціального совета;

— Консультативній комісії ЄС із за вугілля і стали.

Існує організація «Спільного ринку», яка налічує понад 20 тисяч службовців різних країн, які у відповідність до так званої національної пропорцією, коштом формовані з допомогою ввізних мит, особливої статтею яких є відрахування щодо цукру, митному тарифу, певній його частині відрахувань податку на додану вартість, і інших средств.

Витрачає ж «Загальний ринок» вартість субсидії з сільського господарству, і підтримку менш розвинених регіонів, фінансує наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, допомагає малорозвинутим країнам, отже, природно, містить сам себя.

Основою політики Європейських Співтовариств є п’ять принципов:

— Вільний торговий обмін (вільна торговля);

— Вільне пересування громадян стран-членов;

— Свобода вибору місця жительства;

— Свобода надання услуг;

— Вільний оборот капіталів і вільний платіжний оборот (трансферт капиталов);

Першим кроком у реалізації цілей «Спільного ринку» стало створення вільного єдиного ринку, інакше кажучи здійснення торгівлі без взаємних мит, встановлення товарних контингентів, і інших обмежень. Водночас було запроваджено єдина система мит стосовно третіх країн (митна уния).

Природно, що це, вже що було скидатися на держава, об'єднання, неспроможна уникнути власної валюти. І що з’явилася. Першим кроком по дорозі створення Європейської валютної системи було введення в 1971 року європейської валютної одиниці - ЕКЮ (ECU). З моменту ЕКЮ використовують як розрахункова одиниця визначення бюджету «Спільного ринку» і курсів національних валют, і навіть реалізації всіх розрахунків й перекладів між відомствами ЄС. Вона котирується на європейських биржах.

Зовнішньоторговельна політика «Спільного ринку» покликана насамперед берегти інтереси країн-членів. Тому основний увагу приділяється захисту виробників від допінгових цін зовнішніх експортерів з допомогою запровадження «лімітованої» чи «граничною» ціни. Цій самій меті служать встановлювані за кожен рік Рада міністрів Європейських співтовариств, «інтервенційна» і «лімітована імпортна» ціни. Також органи «Спільного ринку» бореться з нечесної конкуренцією і різними зловживаннями над ринком, шляхом запровадження різних законодавчих ограничений.

2. Північноамериканську угоду про вільної торгівлі (НАФТА) — США, Канада, Мексика.

3. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Лихтенштейн.

4. Азиатско-Тихоокеанское економічне співробітництво (АТЕС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Новій Зеландії, Папуа нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південну Корею, Китай, Канада, США, Мексика, Чили.

5. «Меркосур» — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) — Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зимбабве.

7. Західно-африканський економічний і Міжнародний валютний союз (ЮЭМОА) — Котд’Ивуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Про те, Сенегал, Бенін, Мали.

8. Южно-азиатская асоціація регіональної співпраці (СААРК) — Індія, Пакистан, Шрі Ланка, Бангладеш, Мальдіви, Бутан, Непал.

9. Андский пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Боливия.

До формування подібних блоків наводять об'єктивні процеси політичного, економічного, історичного характеру. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвитку міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), з другого — ставить неї ряд перешкод, властивих кожному закритому формуванню. Дорогою до єдиної, глобальної системі світового фінансового ринку лежить ще багато перешкод і протиріч, що виникатимуть під час взаємодії торговоекономічних угруповань друг з другом.

Важливу роль регулюванні міжнародної торгівлі, в усуненні перешкод його розвитку, її лібералізації грають міжнародні економічні організації. Одне з основних організацій що така — Генеральну угоду про тарифи й торгівлю (ГАТТ). Договір про створення ГАТТ було підписано 23 країнами в 1947 р. і почав силу в 1948 р. 31 грудня. 1995 р. ГАТТ припинила своє існування, модифицировавшись у Світову організацію торгівлі (ВТО).

ГАТТ — багатостороннє міжнародне угоду, що містить принципи, правові норми, правила ведення і державної регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однієї з найбільших міжнародних економічних організацій, розмах якої охоплювала 94% обсягу світової торговли.

Діяльність ГАТТ здійснювалася у вигляді багатосторонніх переговорів, які об'єднувалися в раунди. З початку ГАТТ було проведено 8 раундів, результати яких сприяли десятикратному скорочення середньої мита. Після 2-ї Першої світової вона була 40%, в середині 9О-х років — близько 4%.

Види світової торговли.

Оптова торговля.

Основна організаційна форма в оптову торгівлю країн із розвиненою ринковою економікою — незалежні фірми, зайняті власне торгівлею. Але з проникненням в оптову торгівлю промислових фірм ними створювався власний торговий апарат. Такі США оптові філії промислових фірм: оптові контори, зайняті інформаційним обслуговуванням різних клієнтів, і гуртовні. У крупних фірм ФРН є власні відділи поставок, спеціальні бюро чи відділення збуту, оптові склади. Промислові компанії створюють дочірні суспільства для збуту своєї продукції фірмам і може мати власну оптову мережу. Використовуються прямі зв’язку провадження з роздрібної торгівлею, минаючи спеціалізовані оптові фірми. Однак у деяких випадках, попри велику кількість і широкому територіальному зосередженні роздрібних торгових фірм, що купують товари даної промислової компанії, за необхідності значної послепроизводственной обробки прямі зв’язку нецелесообразны.

Поширені вертикальні об'єднання «контрактного типу» — коли промисловий концерн об'єднується із власними торговими фірмами. У цих «цепних компаніях» створюються центральні закупівельні контори, а самостійність дрібних фірм обмежується. Останні стали розвивати інших форм інтеграції, наприклад, кооперативні асоціації роздрібних фірм. Ще один форма «цепних компаній» — «добровільні ланцюга» — контрактна форма зв’язок між оптовими і роздрібними фірмами за збереження незалежності учасників «ланцюга». У «добровільної ланцюга» спільна оптова фірма обслуговує створивши її роздрібні фірми, в кооперативному об'єднанні оптові фірми об'єднують зусилля з розничными.

Вертикальні об'єднання дають їхнім учасникам ряд переваг: більш сприятливі умови відтворення тоді як умовами необ'єднаних фірм, велика стабільність і надійність постачання торгових фірм товарами, надійніший збут, відповідне зменшення затоваривания.

Організаційна структура оптової торгівлі Японії має відмінності. Її основу становлять торгові доми, щоб забезпечити все стадії не лише торгівлі, а й виробництва товарів. Вони постачають промислові підприємства сировиною, матеріалами, збувають їх готової продукції, напівфабрикати, координують діяльність суміжних підприємств, беруть участь у розробці нових товарів тощо. У Японії близько немає прямих зв’язків провадження з роздрібної торгівлею і кінцевими споживачами. Переважним є обов’язкове посередництво оптових фірм, переважно, спеціалізованих, виступаючих торговими представниками промислових компаний.

Важливий параметр в оптову торгівлю — співвідношення універсальних і спеціалізованих оптових фірм. Загальної вважатимуться тенденцію до спеціалізації (спеціалізованими фірмах продуктивності праці значно вища, ніж у універсальних). Спеціалізація йде предметного (товарному) і функціональному (тобто. обмеження функцій, виконуваних оптової фірмою) признаку.

Особливе місце у оптову торгівлю займають товарні біржі. Вони нагадують торгові доми, де торгують чому завгодно, причому і оптом, й у роздріб. Здебільшого товарні біржі мають свою спеціалізацію: вугілля, нафту, ліс, збіжжя та т.д.

Публічна біржова торгівля полягає в принципах подвійного аукціону, коли увеличивающиеся пропозиції покупців зустрічаються зі снижающимися пропозиціями продавців. При збігу цін пропозицій покупця продавця полягає угода. Кожен укладений контракт публічно реєструється і доводиться до сведенья публіки через пресу й гарантувати канали связи.

Рух цін визначатиметься числом продавців, бажаючих продати товар при даному рівні цін, і покупців, готових придбати даний товар у своїй рівні ціни. Особливість сучасної біржовий торгівлі за високої ліквідності (великому числі продавців і покупців) і те, що відмінність між цінами пропозицій продаж і купівлю становить 0,1% рівня ціни, і нижче, тоді як у фондових біржах цей показник сягає 0,5% ціни акцій і облігацій, але в ринках нерухомості - 10% і более.

Товарні биржи.

Є кілька основних видів товарних бирж:

1) Відкриті - доступні всім. Там торгують реальними товарами, у угодах беруть безпосередню продавці та покупці. Посередники з-поміж них можливі, але з обязательны.

Діяльність таких бірж регламентується слабо.

2) Відкриті біржі змішаного типу, вже з посередниками — брокери, діючими з допомогою клієнта, і дилерами, діючими на власний счет.

3) Закриті - які торгують реальним товаром. Там продавці та покупці немає права укладати «біржове кільце» і тих безпосередньо контактувати друг з другом.

Нині біржі реального товару збереглися лише деяких країн і мають незначні обертів. Вони є зазвичай одній з форм оптової торгівлі товарами місцевого значення, ринки яких відрізняються низькою концентрацією виробництва, збуту та споживання, чи створюють у розвинених країнах у спробі захистити національні інтереси при експорті найважливіших тих країн товарів. У розвинутих капіталістичних країнах бірж реального товару майже залишилося. Однак у окремі періоди при відсутності за інші форми організації ринку біржі реального товару можуть грати помітну роль.

Інститут біржі не втратив значення для міжнародної торгівлі у зв’язку з перетворенням із біржі реального товару у ринок прав на товар, чи так звану ф’ючерсну биржу.

Ф’ючерсні биржи.

Поєднання у угодах елементів купівлі продаж і кредиту та зацікавленість торговця скоріш отримати грошей якомога більший частина вартості товару, незалежно з його фактичної реалізації, з’явилися найважливішими чинниками організації нових типів біржовий торгівлі - фьючерсной.

Термінові (ф'ючерсні) біржі, де торгують не товаром, а контрактами про поставки товарів у майбутньому. Це може бути закриті термінові біржі, де безпосередньо торгують лише професіонали і переважають угоди страхування цін контрактних товарів — від ризику їх зниження чи, навпаки, зростання майбутньому; відкриті термінові біржі, де, крім професіоналів беруть участь продавці та покупці контрактів. Ф’ючерсна біржова торгівля — одне із найдинамічніших секторів капіталістичного господарства. У середовищі сучасних умовах саме ф’ючерсна торгівля є пануючій формою біржовий торговли.

Ф’ючерсні біржі дозволяють як швидше реалізовувати товар, а й прискорити повернення авансированного капіталу грошової форми в кількості, максимально близькому спочатку авансированному капіталу плюс відповідна прибуток. З іншого боку, ф’ючерсна біржа забезпечує економію резервних коштів, які бізнесмен тримає у разі несприятливої коньюктуры.

Основними ознаками ф’ючерсної торгівлі являются:

— фіктивний характер угод, тобто здійснення купівлі-продажу, коли він обмін товарів майже відсутня (реальні поставки становлять 1- 2% всього товарообігу), оскільки зобов’язання сторін із угоді припиняються шляхом зворотної операції із виплатою різниці в ценах;

— переважно непряма зв’язку з ринком реального товару (через хеджування, а чи не через поставку товара);

— заздалегідь суворо певна і уніфікована, позбавлена якихабо індивідуальних особливостей потребительная вартість товару, певну кількість якого потенційно представляє біржовий контракт, вживаний у ролі носія ціни, безпосередньо приравниваемого грошей і обмінюваного ними будь-якої миті (у разі поставок товарів по фьючерсному контракту продавець проти неї поставити товар будь-якого якості і походження, передбачених правилами биржи);

— повна уніфікація умов у відношенні кількості дозволеного до поставці товару (наприклад, 5 тисяч бушелів пшениці чи 1 тисяча барелей нафти), місця та термінів поставки;

— знеособленість операцій та заменимость контрагентів із них, оскільки полягають не між конкретним продавцем і конкретним покупцем, а з-поміж них (а частіше їх брокери) і розрахункової палатою — спеціальної організацією при біржі, що грає роль гаранта виконання зобов’язань сторін для придбання чи продажу ними біржових контрактів. У цьому сама біржа не виступає як один зі сторін на контракті чи боці одного з партнеров.

У ф’ючерсних операціях збережена повну свободу сторін лише у відношенні ціни, і обмежена у виборі терміну поставок товарів; все-таки решту умов суворо регламентовані та не залежить від волі що беруть участь в угоді сторін. У зв’язку з цим ф’ючерсні біржі іноді називають «ринком цін» (тобто мінових вартостей), на відміну ринків товарів (сукупності і єдності), наприклад бірж реального товару, де покупець і продавець можуть узгодити між собою умови контракта.

Саме як ринок цін біржа відповідає вимогам, які висуваються великим виробництвом на вищого щабля розвитку капіталізму. Перетворення біржі з ринку реального товару на своєрідний інститут обслуговує і удешевляющий торгівлю і кредитно-фінансові операції в результаті посилення концентрації збуту, виробництва та споживання біржових товарів (але за збереженні конкуренції), виникнення і еволюції форм фінансового капіталу. Нині ф’ючерсні біржі служать задоволенню потреб як дрібних, і найбільших компаний.

Останніми роками з розвитком засобів зв’язку й електронної обчислювальної техніки створюються електронні біржі. Зокрема на Бермудських островах організована така біржа, де кільце чи яму замінив потужний комп’ютер, пов’язаний термінальними пристроями брокерів, що у різних країнах. Проте обсяг операцій в цій біржі не великий і особливої популярності електронна біржа не користується, хоча, моє погляд, з ним велике майбутнє, значною мірою завдяки функції торгівлі в нічне время.

Фондові биржи.

Торгівля цінними паперами ведеться на міжнародних грошових ринках, цебто в біржах таких значних фінансових центрів, як Нью-Йорк, Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Цюріх. Торгівля цінними паперами виробляється у присутственные годинник біржі, чи пізно це зване біржове час. Як продавців і покупців на біржах можуть виступати лише брокери (маклери), які виконують замовлення своїм клієнтам, за це отримують певні проценти з обороту. Для торгівлі цінними паперами — акціями і облігаціями — існують звані брокерські фірми, чи маклерські конторы.

Біржовий курс акцій та інших цінних паперів залежить виключно від співвідношень між пропозицією і попитом. Індекс котирування (курсів) акцій — показник курсів найважливіших акцій на біржах. Він зазвичай включає курси акцій найбільших підприємств. Індекс котирування акцій є свого роду індикатором клімату на бирже.

Ярмарки.

Однією з найкращих шляхів пошуку контакту між виробником і споживачем є ярмарки, найчастіше спеціалізовані, що дозволяє споживач порівняти і вибрати найбільше підходить йому за споживчим якостям і ціною товар, не витрачаючи величезних зусиль до пошуку інформації про виробниках необхідних товарів. На тематичних ярмарках виробники виставляють на виставкових площах свій товар «обличчям», а споживач має вибрати, купити чи замовити необхідний йому товар безпосередньо в місці. Адже ярмарок є велику виставку, де стенди з товарами і послугами розподілені відповідно до тематиці, галузі, призначення тощо. Тому кожен охочий, зорієнтувавшись на теми виставок, може вибрати ту, що дозволить зустрітися зі важливими його виробниками. Відповідно й виробник зустрічає ярмарку аудиторію, интересующуюся що його товаром.

Роль ярмарків у майбутньому не зменшиться, а, навпаки, зросте. З розвитком міжнародного поділу праці, яке ще більше поглибиться завдяки вільному товарообміну у Європі. За малим винятком відвідувачам і учасникам Європейських ярмарків не створювалося жодних перешкод і обмежень. І це як і раніше, організація ярмаркового справи в самісінький різних країнах Європи дуже различна.

У Німеччині ярмарки, зазвичай, проводяться устроительными товариствами, котрим це основна їхня діяльність. Вони належать державі чи комунам, незалежні від його учасників і володіють територією, де відбуваються ярмарки. Найбільші їх мають річний оборот від 200 до 400 мільйонів марок. Для німецького ярмаркового справи характерно також інтенсивне співробітництво між трьома сторонами — організаторами, учасниками і посетителями.

У Франції численні галузеві виставки організуються устроительными товариствами, здебільшого не які мали своїми ярмарковими територіями. Майже всі такі території і що будівлі у Парижі перебувають у віданні чи належать торгово-промислову палату, тоді як у провінції багато організатори мають власними можливостями для організації ярмарків і виставок. Але переважна більшість галузевих і спеціалізованих ярмарків проводять у французької столице.

У ярмарочном господарстві Італії також дуже багато організаторів виставок, що або належать промисловим об'єднанням, або є приватними. Найбільшою Італії ярмарковою компанії є Миланская ярмарок, яка має конкурентів зі свого річному обороту, який становить 200−250 мільйонів марок. Вона переважно здає у найм виставкові павільйони, але виступає і як устроителя.

У ярмарочном справі Великобританії виділяються дві потужні, чинні і поза межами країни, компанії - «Рід» і «Бленхейм», річний оборот коливається не більше від 350 до 400 мільйонів марок. Проте значної частини свого обороту вони й поза Великобританії, отож у країні ярмарки поводятся переважно численними невеликими приватними компаніями. Виставкові території у вона найчастіше належать комунальним организациям.

По офіційними даними близько тридцяти відсотків зовнішньої торгівлі Італії виробляється через ярмарки, зокрема 18 відсотків через Миланскую. Вона має 20 представництв там. Частка іноземних його учасників і відвідувачів на середньому становить 18 процентов.

Мадридської ярмарку пророкують дуже великий майбутнє (масштабу всієї Європи). Ця ярмарок, залишивши позаду Барселонскую, вийшла перше місце країни й зараз має найкращою ярмарковою інфраструктурою. Керівництво Мадридської ярмарки сподівається висунути в друге місці після провідних німецьких ярмарків. Цьому сприятимуть 20 зарубіжних представництв. Керівництво має намір відбирати кращих учасників, роблячи упор не так на кількості, але в якості й вважаючи, у майбутньому найбільш перспективними будуть невеликі, але «добре доступні для огляду» ярмарки.

Ярмарок в Утрехті - найбільший і найуспішніше діючий ярмарковий центр у країнах Бенілюксу. Розташований на перетині найважливіших транспортних шляхів Нідерландів. Він має 60 тисячами кв. метрів виставкової площі для щорічного проведення 40 -50 галузевих ярмарків, а як і 4 тисячами кв. метрів з торгівлі непродовольчими і споживчими товарами. Щороку він швидко приймає понад 2,5 мільйонів посетителей.

Копенгагенський виставковий центр Белла-сентрет зі щорічним числом відвідувачів, перевищують 700 тисяч, і більше 30 заходами на рік є найбільшим Скандинавії виставковим і торговий центр, і навіть центром по проведенню конференцій. На площі 24 тисячі кв. метрів із загальної площі 95 600 кв. метрів двома поверхах розміщена стала виставка одягу, меблів, конторського устаткування, у якій представлена продукція провідних скандинавських фірм. За короткий час відвідувач може ознайомитися з найкращими зразками те, що може запропонувати у цій галузі промисловість скандинавських країн. Є спеціальна готель, у якій можуть бути офіси іноземних фирм.

Ярмарку у Німеччині цілому займають чільне місце у Європі. Серед європейських ярмарків найдавнішій є Лейпцизька. Вона стала однією з найбільших торгових центрів. У час вона часто була єдина можливість у розвиток торгових перетинів поміж Сходом і Заходом. Нині Лейпциг стає однією з динамічних торгових центрах Європи, куди виробляються особливо великі капітальні вкладення і якого пред’являються нових вимог. Головне з них: замість великих універсальних виставок проводити цілеспрямоване і добре доступні для огляду невеликі виставки, орієнтуються під потребу рынка.

Мюнхенська ярмарок робить особливий акцент більш повному тієї чи тієї тій галузі промисловості, у глобальному масштабі. Мюнхен набуває функцію мосту між Сходом і Заходом. Щороку ярмарку проводиться близько 20 міжнародних заходів з 24 тисячами учасників із 88 країн і 2 мільйонів відвідувачів із більш чем130 країн. Мюнхенська ярмарок тримає світові рекорди за частотою «зміни декорації» у своїй менш великий территории.

Берлінська ярмарок дуже приваблива Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, балтійських і скандинавських країн, і навіть для Росії і близько країн колишнього СРСР. Для цих регіонів вона почала міжнародним торговим центром. Її виставкові павільйони резервуються на місяців уперед. У цих областях, як сільському господарстві, туризм, радіоелектроніка, Берлінська ярмарок перебуває на позиції на континенті. Швидко зростає його значення і в галузях ярмарків, як будівельна, електротехнічна, автомобільна, авіакосмічна, і навіть ярмарки санітарної техніки, конторського устаткування, за водопостачання й охороні водойм. У минулому року оборот ярмарки перевищив 200 мільйонів марок і має стійку тенденцію до росту.

Валютні рынки.

Річний оборот світової торгівлі становить близько 20 мільярдів доларів, а щоденний оборот валютних бірж — приблизно 500 мільярдів доларів. Це означає що 90 відсотків усіх валютних операцій прямо не пов’язані із власними торговими операціями, а здійснюються міжнародними банками. Усе відбувається протягом суток.

Під торгівлею іноземною валютою розуміють угоди купівлі-продажу однієї валюти в іншу чи національну валюту за курсом, заздалегідь встановленому партнерами. Найважливішим рівня курсу є курс долара до марки ФРН. Банки, готові укласти валютні угоди, називають курси, по яких вони розраховують купувати чи продавать.

Крім банків та великих підприємств у операціях над ринком приймають участь також маклери. Маклери є лише посередниками і вимагають за послуги комісію (куртаж). Їх фірми — важливе місце для обміну різного роду інформацією. Валютний ринок є сумою телефонних і телетайпних контактів між учасниками торгівлі іноземної валютой.

Обмін інформацією виробляється через мережу супутникового і мониторной зв’язку, покриває всю земну кулю. Монітори встановлені в всіх банках, що у торгівлі іноземною валютою. Вони є також в маклерів та інших зацікавлених осіб і закупівельних організацій. Безліч банків фінансових центрах світу вводять у пам’ять цією системою свої діючі курси й умови купівлі та організації продажу валют і свої поставки. Кожен що у ній, набравши відповідний код іншого учасника, може дізнатися лише його дані. Крім зазначених, система передає та інші відомості, необхідних визначення динаміки курсів, наприклад, платіжний баланс країнах, думка президентів девизных банков.

Банки-учасники даної системи у випадках, коли інший учасник набирає їх код, не зобов’язані укладати угоду з інформації, яка відображається на екрані. Але якщо інші банки бачать, що другий учасник я не готовий із нею торгувати, то рано чи пізно переривають з нею связь.

Заключение

.

Розвиток дослідницько-експериментальної і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення у еволюції теорій, пояснюють рушійні сили цього процесу. У середовищі сучасних умовах розбіжності у міжнародної спеціалізації можна проаналізувати лише з урахуванням сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу труда.

Коли дивитися на світову торгівлю у плані тенденцій його розвитку, можна виявити з одного боку — явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання меж упорядкування і створення різних міждержавних торгових блоків, з іншого боку — поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвинені і отсталые.

Треба сказати дедалі більшу роль сучасних засобів зв’язку у процесі обміну інформації та укладанні самих угод. Тенденції до обезличиванию і стандартизації товарів дозволяють прискорювати процес укладання операцій та оборот капиталов.

У історичному плані слід зазначити зростання впливу азіатських країн до процесів світової торгівлі, цілком можливо з нового тисячолітті цей регіон займе провідні роль світовому процесі виробництва та реалізації товаров.

Місце зовнішньої торгівлі економіки России.

Маючи майже 150-миллионное населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженою вартості робочої сили в, Росія є величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Проте ступінь цього потенціалу у галузі дуже скромна. Частка Росії у світовому експорті до 1995 р. становить близько 1,5%, а імпорті - менш 1%.

На стані російської зовнішньої торгівлі досі болісно відбивається розрив господарських свиней внаслідок розпаду СРСР, згортання торгівлі і колишньою соціалістичними країнами — членами РЕВ, які на початок 90-х рр. були споживачами вітчизняної машинобудівної продукции.

Але якщо роль Росії у торгівлі невелика, то тут для самої Росії значення зовнішньоекономічної сфери відчутно. Розмір експортної квоти Росії, розрахована з урахуванням паритету купівельної здібності рубля до долара, становила 1996 р. 13%, ділячись між далеким і ближнім зарубіжжям у відсотковому співвідношенні приблизно 4:1. Зовнішня торгівля залишається важливим джерелом надходження інвестиційних товарів, і навіть грає великій ролі у постачанні населення Росії продовольством та різними товарами.

2. ФОРМУВАННЯ ЗБУТОВОЇ ПОЛИТИКИ.

ПІДПРИЄМСТВА ЗАЛЕЖНО ВІД СПРОСА.

Першим напрямом застосування теорії попиту є його використання і розробити стратегії підприємства-виробника над ринком готової продукції. Для визначення обсягу виробництва необхідно оцінити ситуацію над ринком, т. е. проаналізувати попиту, аналіз пропозиції з оцінити рівень конкурентоспроможності продукції, виробленої даним предприятием.

Розмір реального попиту залежить від реальної купівельної спроможності (попит є платоспроможний попит), і навіть ціни на всі товар.

Виробити аналіз попиту теоретично дуже складно, оскільки будь-яке вивчення статистики, залучення соціологічних досліджень, і друкованих матеріалів дає дуже приблизний результат. Особисті контакти з можливими покупцями дають можливість визначити їх перевагу, смаки й підвищити вимоги, але ці вимагають великих витрат часу та грошей. У цьому разі ефективно застосувати пробні продажу, але ці який завжди реально осуществить.

Слід враховувати, що на традиційні товари (наприклад, хліб) практично постійний, При випуску принципово нових товарів попит лише зароджується і може випереджати пропозицію, тобто обсяг виробництва певного товару. Але настає момент, коли попит товару насичується, потреби покупців задовольняються, обсяги виробництва починає перевищувати спрос.

Прогнозування попиту щодо різноманітних товарів різна за складністю. Наприклад, для автомобільних коробок передач або хімічної сировини розміри попиту досить очевидні. А попит на товари, мають багатофункціональне призначення, така очевидна. Ще складніша прогнозувати попит на споживчі товари, де поруч із чинниками, які можна дуже точно визначено у майбутнє, наприклад, зміна подушного доходу, діють чинники, непідвладні суворому аналізові досягнень і виміру, наприклад, смаки і переваги споживачів, мода демонстраційний ефект тощо. Ні статистичний облік, ні економіко-математичне моделювання ринкової ситуації неспроможна достовірно визначити тенденції зміни попиту конкретний товар.

Прогнозування можна проводити у різний спосіб: можна переносити виявлені тенденції минулого у майбутнє. Можна врахувати можливість зміни тенденцій у зв’язку з зміною будь-якого чинника, в частковості, доходу на свою душу населения.

Короткострокові прогнози попиту робити важче, ніж довгострокові. Попит ніяк не спрогнозувати, і набагато важче цілеспрямованому воздействию.

При визначенні обсяги виробництва слід зважати на виробництво цього ж товару іншими виробниками — конкурентами. За позитивного рішення цього питання важливо визначити міру насиченість ринку, і навіть насиченість господарської сфери підприємницької ініціативою, і діяльністю. Якщо ці показники невисокі, можна очікувати успішний пошук виробничої ніші. Методи визначення цих заходів різні: вивчення довідкових рекламних видань, статистики, конкретний анализ.

Визначивши очікуваний рівень попиту, необхідне та можливе пропозицію із боку фірми можна визначить можливий обсяги виробництва. Визначення ціни продукції потрібно випускати з урахуванням низки факторов:

— ціна повинна відшкодовуватиме мінімальні витрати виробництва одиниці виробленої продукції і приносити підприємству прибыль;

— ціна має орієнтуватися ціни конкурентів, тобто не перевищувати їх при відповідність функціональних характеристик і забезпечення якості товару, й можливості бути нижчою цін конкурентів, щоб стимулювати попит продукції даної фирмы;

— ціна має відповідати ціні попиту, тобто максимальної ціні, яку покупці повинні сплатити цю продукцию.

Інтерес до ресурси є залежатиме від попиту готової продукції, у першу чергу визначаються види продукції, виробництво яких користуватиметься найбільшим попитом і принесе найбільшу прибуток. Одержання найбільшої прибутку означає, продукція здійснюватиметься з меншими витратами. Відомо, що таку значну частина витрат становлять видатки матеріальні ресурси, тобто ресурси необхідні на виробництво цієї продукції. Тому з певних видів продукції необхідно вибрати над тими видами продукції, виробництво яких приносити найбільшу питому прибуток, тобто прибуток на одиницю продукції. Для цього пропонується вирішити завдання про плануванні виробництва. Вихідними для виконання завдання є: види продукції, що може випускати цього провадження, види ресурсів, якими володіє підприємство й нам їх запаси, питома витрата кожного виду ресурсу на провадження кожної виду продукції, ціна від одиниці виробленої продукції, і навіть вартість одиниці кожного виду ресурсу. Через війну виконання завдання ми матимемо над тими видами продукції, які необхідно проводити у якому кількості, і навіть сумарну прибуток від всієї продукции.

КОНТРАКТ імпорту товарів р. Москва дата.

Фірма _____________________, Болгарія (ЗС), діюча в відповідно до законів Болгарії, що називається надалі «ПРОДАВЕЦЬ «з одного боку, і фірма _____________________________________, г. Киев, Украина, діюча за законами Російської Федерації, що називається надалі «ПОКУПЕЦЬ «з іншого боку, уклали справжній Контракт про нижеследующем:

1. ПРЕДМЕТ КОНТРАКТА.

" ПРОДАВЕЦЬ «продав, а «ПОКУПЕЦЬ «купив за умов — DDU м. Київ: — лакоткань на капроні ЛКА (ЛФМ за Держстандартом); - стеклоткань СА (Л РМ за Держстандартом); - гетинакс марка Є, тип Нр2001 за ДІН 7735; - текстолит марка К2, тип НdW 2082 за ДІН 7735; у кількості, асортименті і з розмірам, відповідно до Додатка № 1, що є невід'ємною частиною справжнього Контракта.

2. ЦІНА І СПІЛЬНА СУМА КОНТРАКТА.

Ціни за що їх товари справді Контракту приймаютьсяООН р. Москва і вказано в Додатку № 1 сьогодення Контракту у доларах США (840) і підлягають зміни попри всі термін дії справжнього Контракту. Загальна сума Контракту становить — 50 190 доларів (П'ятдесят тисяч сто дев’яносто дол. США).

3. УМОВИ ПЛАТЕЖА.

Платіж за поставлений справді Контракту товар виробляється у доларах США (840). Оплата — безвідкличний, підтверджений акредитив банку. Акредитив повинен бути відкритий на повну суму Контракту протягом 15 днів із дати сповіщення «ПРОДАВЦЯ «про готовність товару до відвантаження терміном — 40 календарних днів. Платіж за товар, по вищезазначеному акредитиву, повинен бути зроблено після одержання банком наступних документів: — счет (инвойс) — 3 прим!.. (1- оригінал, 2 — копія), — автонакладная, виписана з ім'ям вантажоодержувача: ____________ - 2 прим. (1-оригинал, 1-копий), — сертифікат «ПРОДАВЦЯ «якість товарів — 2 прим. (копія), — сертифікат походження — 2 прим. (копія), — отгрузочная специфікація — 3 прим. (1 — оригінал, 2 — копия).

Витрати банку «ПОКУПЦЯ «з відкриття і ведення акредитива несе «ПОКУПЕЦЬ ». Витрати банку «ПРОДАВЦЯ «несе «ПРОДАВЕЦЬ » .

4. УСЛОВИЯПОСТАВКИ.

Постачання проданих справді Контракту товарів мусить бути зроблена протягом 30 днів після письмового підтвердження банком про відкритті акредитива з ім'ям «ПРОДАВЦЯ ». Що стосується прострочення поставки товарів «ПРОДАВЕЦЬ «зобов'язаний сплатити «ПОКУПЦЮ «штраф у вигляді 0,5 відсотка, від контрактної вартості кожний день прострочення. Товар, є предметом справжнього Контракту транспортується автомобільним транспортом за адресою — Р.Ф., р. Москва, Севастопольський проспект, д.7 — / склад тимчасового зберігання _________________________________ (ліцензія _______________________ р.) для ________________. Якщо ж прострочення в поставці товарів перевищить; 10 днів, «ПОКУПЕЦЬ «проти неї анулювати справжній Контраст-. «ПРОДАВЕЦЬ «відповідає за збитки, пов’язані з ушкодженням вантажу і/або відправкою його за неправильного адресою внаслідок неповноцінною чи неправильної маркировки.

5. ЯКІСТЬ, ПРИЙМАННЯ ПРОДУКЦИИ.

Якість поставлених справді Контракту товарів має відповідати чинним стандартам країни «ПРОДАВЦЯ ». Товари вважаються зданими, «ПРОДАВЦЕМ «і прийнятими «ПОКУПАТЕЛЕМ «- за якістю — відповідно до сертифікатом якість; - за кількістю — відповідно до отгрузочным документам. Остаточна приймання товарів з якості та кількості ввозяться РФ по прибуттю товарів цього разу місце назначения.

6. УПАКОВКА І МАРКИРОВКА.

Упаковка має забезпечити схоронність товару від ушкоджень при транспортуванні і розвантаженні, за умови належного звернення. Кожна упаковка повинен мати чітко нанесену маркірування, незмиваною фарбою на російській мові, що включає: — Контракт №ВС/11 572 550/50597 від 08.04.97 р. — продавець — _____________________ - номер места.

— вантажоодержувач — _______________ - вагу брутто/нетто.

7. ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОТГРУЗКЕ.

" ПРОДАВЕЦЬ «сповіщає «ПОКУПЦЯ «факсом про досконалої відвантаженні в перебігу 48 годин із моменту відвантаження. У повідомленні вказуються: номер Контракту, номер й час отгрузочного документа, кількість місць, вагу брутто/нетто. Оповіщення про відвантаження надсилають м. Москву з такого факсу: (095) ___________.

Відвантажувальні документи «ПРОДАВЕЦЬ «зобов'язаний направити «ПОКУПЦЮ «в перебігу 5 календарних днів після виробленої відвантаження, але у межах дії аккредитива.

8.ПРЕТЕНЗИИ.

При виявленні після прибуття товару до пункту призначення невідповідності його якості умовам справжнього Контракту чи разі встановлення недостачі товару «ПОКУПЕЦЬ «проти неї пред’явити претензію до «ПРОДАВЦЮ ». Можливі претензії стосовно якості і кількість товару мають бути висунуті у вигляді і підтверджені актом, складеним на місці призначення товару — р. Москва, Севастопольський проспект, д.7 — склад тимчасового зберігання _____________________________ (ліцензія №________________від 22.04.97 р.) — для _________________ чи склад ___ з участю представника «ПРОДАВЦЯ », чи актом офіційної контрольної організації, або компетентної незацікавленій організації країни «ПОКУПЦЯ ». Претензії з кількості можуть бути пред’явлені протягом місяця, з дати отримання товару. Претензії з якості може бути пред’явлені протягом трьох місяців і, з дати отримання товара.

9. ФОРС-МАЖОР.

У разі обставин, вынуждающих жодну зі сторін частково призупинити виконання своїх зобов’язань даному Контракту, а саме: пожежі, стихійних лих, війн або бойових дій, блокади чи заборони експорту чи імпортутерміни виконання Контракту подовжуються пропорційно часу дії перелічених вище обставин. Що стосується, якщо вказані обставини діятимуть більш 3-х місяців, з сторін проти неї відмовитися від виконання своїх зобов’язань у цій Контракту, й у разі жодна зі сторін це не матиме права вимагати одної боку відшкодування збитків, які можуть виникнути. Сторона, яка може виконати свої зобов’язання в Контракту повинна негайно сповістити інший бік про час початку будівництва і закінчення дії обставин, що перешкоджають виконання Контракту. Належним доказом наявності зазначених вивищувався над обставинами служитиме довідка, видана Торговельної Палатой.

10.АРБИТРАЖ.

Усі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути сьогодення Контракту чи у з нею, іронізуватимуть з можливості, вирішуватися шляхом переговорів. Що стосується, якщо боку не порозуміються, суперечка підлягає розгляду в арбітражний суд при Болгарської торгово-промислову палату. Рішення арбітражного суду остаточні для сторін, і вони зобов’язуються виконувати їх добровольно.

11. ІНШІ УСЛОВИЯ.

Усі зміни і сьогодення Контракту дійсні лише тому випадку, якщо вони скоєно в письмовій формах, за підписами обох сторін, після що вони стають його невід'ємною частью.

Після підписання цього Контракту попередніх договори і листування у ній втрачають силу.

Справжній Контракт складено російській мові в 2-х примірниках, по одному кожної стороны.

Термін дії Контракту — з підписання його обидві сторони до 30.06.97 г.

ПРОДАВЕЦЬ ПОКУПАТЕЛЬ.

______________________________ ___________________________ ______________________________ ___________________________ ______________________________ ___________________________ ______________________________ ___________________________ ______________________________ ___________________________ ______________________________ ___________________________.

______________________________ ___________________________.

АКЦІОНЕРНЕ СУСПІЛЬСТВО ЗАКРИТОГО ТИПА.

_______________.

№ _____ від ________ г Руководителю КЕН 150МА ЕАО пану __________________.

факс: (8-_______) _________.

Обслуговуючий підприємство банк АКБ «Контакт «р. Київ може виконувати розрахунки, .зокрема в акредитивної формі прямо пов’язана з UNITED BULGARIAN BANK INK.

Просимо направити свою згоду на виставляння й підтвердження акредитива у зазначеному банку або ж зробити уточнення по спрямованим Вами ранее-17.04.97г. реквизитам:

1. Авизующий банк.

2. Підтверджує банк ;

3. Виконуючий банк 4. Банк бенефициара Дане вважати невід'ємною частиною Контракту № ВО/II 572 550/50597 від 08.04.97 г.

Заранее благодарю, Подпись.

ДОДАТКОВЕ УГОДА до Контракту № _________________ від ________ між _______________ р. Київ (Україна) і фірмою ___________ р. Руссе (Болгария).

р. Київ «__"___________1999 г.

Сторони вирішили продовжити дію Контракту № ВС/11 572 550/50597 від 08.04.97 р.: • Термін дії Контракту — з підписання його обидві сторони до 31.12.97 г.

Дане Угоду є невід'ємною частиною Контракту |№ ВО/11 572 550/50597 від 08.04.97 г.

«ПОКУПЕЦЬ» «ПРОДАВЕЦ».

Нуршев, Розанова. Поведінка споживача трапилося в ринковій економіці, 1994 р. Бижнаков. Як укласти угоду з инофирмой. Хойер. Як робити бізнес у Європі Аристов Р. Оптова торгівля у країнах. 1993.