Організація діяльності центральних банків

Організація діяльності центральних банків.

.

.

Центральний банк ¾ це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, що наділений монопільним правом емісії банкнот та здійснює керівництво грошово-кредитною системою країни.

Об¢єктивна необхідність в організації діяльності центральних банків як окремих інститутів кредитної системи виникає в тієї період розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками країни фактично руйнує підвалини копійчаного обігу та дезорганізує всієї системи господарських зв¢язків. Це пов¢язано із нодовірою різних суб¢єктів ринку до багатьх грошових знаків в обігу, причому випущених не лише «чужими», але й й «своїми"банками. Окремі із них нерідко зловживали своїм емісійним правом, що викликало крахи фінансових ринків. Доти ж банкноти, емітовані банком, який зазнав банкрутства, ставали недійсними, що зумовлювало значні збитки їхнього власників. У зв¢язку із цим банкнотна емісія поступово централізувалась у небагатьох найбільш надійних банках, чиї грошові знаки користувались загальною довірою та без перешкод могли виконувати функції засобів обігу і платежу на всій територї країни. Законодавче закріплення емісійного права за якимось одним комерційним банком завершувало процес формування єдиного центрального банку. У інших випадках Державою відразу приймалися тих чи інші нормативно-правові акти, що визначали створення нового банку із монопольним правом емісії банкнот у даній країні.

Таким чином, процес організації центральних банків міг здійснюватись за двома напрямами. перший ¾ еволюційний ¾ є характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований у 1694р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. За кредитування уряду йому було б надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844р. акту Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а при злитті чи поглинанні уже діючих комерційних банків 2/3 їхні емісійного права переходило до Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. У 1921р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на територї Англії та Уельсу, що по суті завершило тривалий процес формування центрального банку країни Другий напрям передбачав утворення центрального банку відразу як емісійного центру. Цей напрям був обраний США, де у 1913р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно якого в стране було б створено Федеральну резервну систему із 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль центрального банку. Відповідно до закону банкнотна емісія був зосереджена виключно у 12 федеральних резервних банках.

Наприкінці XIX та на початку XX ст. центральні банки біли створені у переважній більшості країн світу. При цьому, отримавши монополію на випуск банкнот, смердоті поступово зосереджували функції управління всіма грошово-кредитними процесами в економіці та реалізації державної політики у даній сфері, групуючи навколо собі банки і інші інститути кредитної системи. Це загалом визначило підстави для залишкового формулювання терміну «центральний банк» (хоча у ряді країн його називають національним, народним, державним та ін. термінами),.

За формою організації центральні банки можуть бути державними чи акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений в руках держави. При цьому у такий спосіб центральний банк може бути організований як в останній момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк у 1957р.), то й шляхом націоналізації уже існуючих центральних банків, котрі до цого функціонували на акціонерних засідках (зокрема, Банк Англії у 1946р., Банк Франції у 1945р.). При акціонерній формі організації центрального банку його капітал чи взагалі не належить державі (наприклад, США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайвих внесків комерційних банків ¾ членів ФРС), чи належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії ¾ 50%, в Японії ¾ 55%, у Швейцарії ¾ 57%).

Незалежно від форми власності центральні банки у багатьох країнах є юридично самостійними та не підпорядковуються уряду в поточних питаннях реалізації своєї політики, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного улаштую країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюється внутрішніми органами управління (директорами, адміністративними радами), тоді як вибір стратегічних орієнтирів й завдань центрального банку визначається більшою мірою органами політичногог типу (Рада керуючих США, Національна кредитна рада у Франції). Від системи призначення у ці органи залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади, що в кінцевому підсумку визначає ефективність функціонуваня центрального банку як основного органу державного регулювання економіки. У США, наприклад, Федеральна резервна система очолюється Радою керуючих з 7 членів, котрі призначаються президентом за згодою сенатові строком на 14 років на ротаційній основі. Це забезпечує певну стабільність роботи заради, а також її послідовність та незалежність у прийнятті рішень.

ФУНКЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ Основними функціями центрального банку, що визначають його місце й роль економіці, є:

1) емісія готівки і організація копійчаного обігу;

2) функція «банку банків»;

3) функція «банку уряду»;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Наділення центрального банку вказаними функціями дозволяє найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи у забезпеченню потреб суб¢єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки і організація копійчаного обігу. Центральний банк володіє монопольним правом на випуск банкнот, котрі є єдиним законним платіжним засобом, обов¢язковим для приймання як оплата боргів на територї даної країни.

В умовах золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками под забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були суворо регламентовані. Це певною мірою забезпечувало належний зв¢язок грошової маси із товарним обігом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

В сучасних умовах банкнотна емісія здійснюється центральним банком у поряядку кредитування уряду й комерційних банків под заставу державних цінних паперів й комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку ¾ перважно у формі державних боргових зобов¢язань.

Щодо емісії розмінних монет, котрі є другою складовою частиною готівки нарівні із банкнотами, тро їхні карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замевлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартість у результаті чого держава отримує дохід на різниці між номіналом монет та фактичними витратами їхнього виготовлення ¾ сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенінгах 120 марок ¾ монетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов¢язання із організації готівкового копійчаного обігу в стране, що може бути пов¢язано не лише із виготовленням банкнот, встановленням їхні номіналів, зовнішнього виду і ознак платіжності, але й і інкасаторськими послугами для комерційних банків, заміною старих банкнот й монет помірі їхнього зношення, запровадження єдиних правил ведення касових операцій в економіці та іншими заходами, що забезпечують нормальний обіг готівки.

Слід зазначити, що сучасна роль емісійної функції центрального банку дещо знижується в силу існуючих тенденцій до зменшення питомої ваги готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їхнього частка не перевищує 5−10%, а сфера застосування обмежена в основному рамками роздрібного товарообігу. При безготівкових платежах, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії виступають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обігу готівки, але й й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція банку банків. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини із підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже них впливаючи на економічні процеси. Тому функція банку банків передбачає діяльність центрального банку в якості міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперебійної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на які зберігаються певні суми коштів й через котрі здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов¢язкових резервів у певній продукції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування зазначених резервів у центральному банку здійснюється із метою забезпечення гарантій платежів по депозитах, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція зазначених торб на рахунках у центральному банку дає йому можливість використовувати їхні для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення вони тимчасової нестачі коштів. Центральний банк, таким чином, забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дозволяє уникнути масового банкрутства банків внаслідок фінансової паніки. Тому центральний банк винен матір постій можливість надавати такі кредити, навіть до того разі, якщо це протирічить іншим цілям його діяльності (наприклад, боротьбі із інфляцією).

Окрім кредитування і розрахунків, на центральний банк як банк банків досить часто покладаються обов¢язки із ліцензування і контролю за діяльністю інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов¢язкові для комерційних бюанків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку й складання звітності, пред¢являє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігання зловживанням у банківській сфері, забезпечення стабільної роботи кредитних інститутів, безпеки вкладів юридичних й фізичних осіб, зниження ризику банкрутств в економіці в цілому.

Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов¢язані із обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерством фінансів відкриваються в центральному банку спеціальні рахунки, на які акумулюються усі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно рішень урядових органів. Таким чином, центральний банк забезпечує для міністерства фінансів посередництво у всіх його розрахунках й платежах. Щоправда у деяких країнах операції із касового виконання державного бюджету нарівні із центральним банком виконуються також окремими комерційними банками. Наприклад, США казначейство має відкриті на своє ім¢я рахунки у федеральних резервних банках, а тихий місцях, де таких банків немає, чи там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкриті в крупних комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

У якості банку уряду центральний банк виступає також його кредитором, здійснюючи короткой довгострокове кредитування держави у формі прямих позик чи купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування дерави центральним банком є характерним здебільшого для країн із низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а й у розвинутих країнах застосовується рідко ¾ як правило, у вигляді невеликих торб позик, що видаються на короткі рядки авансом под майбутні надходження до бюджету. Кредитування уряду здійснюється переважно шляхом придбання державних цінних паперів, вкладенням у котрі може належати досить значна питома ваги в активі балансу центрального банку. Крім того центральний банк можуть покладатись усі обо¢язки із обслуговування державного боргу, що виражається в придбанні цінних паперів держави, але й і їхні розміщенні на фондового ринку від імені й за дорученням уряду, погашенню цінних паперів, виплаті доходів по них та інших посередницьких операціях із державними борговими зобов¢язаннями.

Операції центрального банку із розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтрмання курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку і стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яку здійснюється центральним банком із метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростанню, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним об¢єктом грошово-кредитного регулювання зі сторони центрального банку виступає сукупна грошова маса, від величини якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв¢язку із цим залежно від стану господарскої кон¢юнктури центральним банком можуть реалізовуватись два основні типи грошово-кредитної політики, що взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси. перший тип являє собою рестрикційну грошово-кредитну політику (політику «дорогих грошей»), спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок й гальмування тампів зростанню грошової маси в обігу. Така політика застосовується як із метою зглажування різких коливань фаз економічного циклу, то й із метою боротьби із інфляцією та стабілізації грошової системи.

Грошово-кредитна політика:

.

.

внутрішня Вартість (курс).

вартість грошей Забезпечення грошей на зовнішньому.

.

— стабілізація обігу — стабілізація купівельної.

.

Процентна Регулювання Заходь по забезпеченню.

.

маси.

.

.

.

			— підвищення ставки Політика — зниження ставки. . .
	— Продажів цінних Політика — Купівля цінних. . відкритому ринку. — Підвищення Політика — Зниження рівня. . резервів резервів резервів. Регулювання грошової маси центральним банком. — Цільове заподіяння: забезпечення економічного зростання та стабільності. . АКТИВ. Сума,. млрд.дол. в %. ПАСИВ. Сума,. млрд.дол. в %. Золоті сертифікати Сертифікати СДР Касова готівка Позики Державні цінні папери Цінні папери федеральних агенств. Інші активи. 11,1. 8,0. 0,4. 0,1. 321,6. 5,2. 37,9. 2,9. 2,0. 0,1. 0,0. 83,7. 1,4. 9,9. Банкноти ФРС Вклади банків й уряду Кошти в розрахунках Капітал й резерви. Інші активи. 331,7. 39,2. 4,5. 6,4. 2,5. 86,3. 10,2. 1,2. 1,7. 0,6. Всього активів. 384,3. 100,0. Всього пасивів. 384,3. 100,0. Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку є емісія банкнот, що утворює одну з основних статей пасиву його балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних й кореспондентських рахунках комерційних банків та на рахунку уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів. Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні ціності, а також касова готівка і позичкові операції, хоча останні можуть займати й незначну частку.