Аппарат державної влади його структура

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

ПІВДЕННО-УРАЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ФІЛІЯ У р. НИЖНЕВАРТОВСКЕ.

Кафедра общепрофессиональных і спеціальних дисциплін по юриспруденции.

Курсова работа.

По курсу: Теорія держави й права На тему: Апарат державної влади його структура.

Виконала: Тихонова Є. Ю.

Група: ЮдН — 141.

Перевірив: Борщенюк У. В.

НИЖНЄВАРТОВСЬК 2004 р. План:

Введение

…3.

I. Державний аппарат…4 § 1. Поняття державного аппарата…4 § 2. Структура державного аппарата…9 § 3. Основні засади організації і діяльності державного аппарата…14 II. Соціалістичний державний аппарат…20 § 1. Поняття соціалістичного державного аппарата…20 § 2.Принципы організації і діяльності соціалістичного державного аппарата…21 Заключение…25 Список використовуваної литературы…26.

У 1980;х років ХХ століття Росія ввійшла у смугу реформ, які торкнулися всі сфери життя суспільства. На очах змінилися багато принципів життя суспільства, з’явилися нові ідеологічних засад функціонування, устрою, розбудови держави, сформувався новим типом державного механізму (аппарата).

Актуальність курсової роботи пов’язана насамперед про те, що сучасний державний апарат у Росії проходить стадію реконструкції, становлення і развития.

Основною метою даної курсової роботи є підставою побудови апарату (механізму) государства.

Відповідно, першою главою буде присвячено поняттю і структурі державної машини, соціальній та неї розглянуті основні принципи організації і діяльності державного аппарата.

У другій главі буду розглянуті питання, пов’язані з визначенням, організацією і діяльністю соціалістичного державної машини власти.

I. Державний апарат. § 1. Поняття державного аппарата.

Державний апарат прийнято вживати у двох сенсах — широкому і вужчому. У широкому значенні поняття державний апарат як сукупності усіх зацікавлених державних органів збігаються з визначенням механізму держави. у вужчому сенсі під державним апаратом розуміють апарат управління. Саме у цьому значенні як сукупності як сукупності виконавчо-розпорядчих, управлінських органів використовується термін «державний апарат» в науці адміністративного права. Апарат є найважливішим складовим елементом кожної держави. З її допомогою здійснюється управління державними й почасти, громадськими делами.

З розвитком це «управління», а разом із та Харківський державний апарат безупинно ускладнюються і совершенствуются.

Найбільш бурхливого розвитку процес сягнув у останні віки. «Державна діяльність, — справедливо у цьому сенсі в дореволюційний (1917 р.) літературі, — починаючись з простого, примітивного панування, розвивається до великого різноманіття форм, до законодавчої, судової, адміністративної, поліцейської, фіскальної, фінансової та культурної діяльності, чого не припускали навіть найбільші політичні мислителі давнини». Нещодавно вважалися достатніми категорії - законодавство, суд управління — вже нині неспроможна вичерпати всієї діяльності держави. Саме управління тепер «розгалужується на безліч галузей», серед яких виділяються «громадська безпеку, громадське добробут, шляхи сполучення, торгівля, пошта і телеграф, громадські роботи, санітарний справа, освіту, культ, захист інтересів робітників і т.д. 1].

У основі побудови і функціонування державної машини будь-який країни лежать об'єктивні і суб'єктивні чинники. Вони визначають найважливіші особливості її будівлі, структури, характеру, форм і методів діяльності, значною мірою сприяють з'єднанню його різноманітних складових ланок на єдину систему.

Апарат кожної держави — це механічне з'єднання его отдельных органів, які чітко організована, суворо упорядкована цілісна система. До чинників, надають вирішальне вплив на функціонування і сталий розвиток державної машини як єдиної, цілісної системи, входять: спільність економічного підгрунтя різних державних організацій — системи господарства і різної форми власності коштом виробництва; єдність політичної основи державні органи, організацій та установ; його присутність серед деяких країнах єдиної офіційної ідеології; морально-політичну і ідейний єдність різних частин суспільства; наявність загальних принципів побудови і функціонування різних органів — складових частин державної машини; спільність кінцевих цілей і завдань, завдань, які різними державними органами і организациями.

До чинників, багато в чому що обумовлюють функціонування державної машини як єдиної системи, слід назвати також такі, пов’язані із забезпеченням усіх ланок бюджету єдиними організаційними, фінансовими, а потреби і примусовими засобами, загальної спрямованістю своєї діяльності для проведення політичної лінії вираз інтересів всього суспільства, правлячого класу, або класів, окремих соціальних слоев.

Поняття державної машини — дуже ємне і багатогранне. Його неприпустимо ототожнювати коїться з іншими, тісно пов’язані з нею, але нерівнозначними зі свого логічному обсягу та змісту поняттями, в частковості, з поняттями системи диктатури класу тут і політичною системою общества.

Соотносясь з «державним апаратом», дані поняття тим щонайменше неидентичны йому. Тож якщо поняттям системи диктатури класу тут і поняттям політичною системою суспільства охоплюють сув’язь найрізноманітніших по своєму характеру державних та недержавних органів прокуратури та організацій, що у політичного життя країни й здійсненні структурі державної влади, то поняттям державної машини охоплюють лише система державні органи. Поняття системи диктатури класу тут і політичною системою суспільства є, в такий спосіб, більш ємними і широкими, ніж поняття державного аппарата.

Аналогічно у науковій літературі найчастіше вирішується питання про співвідношення поняття державного механізму, і державної машини. Державний механізм сприймається як сукупність різних державні органи, організацій, Збройних Сил, коштів структурі державної влади, а державний апарат лише системою державних органов.

Поруч із даної думками є й інші думки, згідно із якими «державний механізм» і «державний апарат» видаються як ідентичні поняття. Державний механізм в випадках нерідко іменується державним апаратом у сенсі слова, а система державні органи — апаратом у вузькому значенні слова.

Незалежно від цього, який сенс входить у поняття і змістом державної машини, його найважливішими і невід'ємними частинами незмінно виступають позивачами державні органи. У межах наукової і довідкової літературі вони розуміються неоднаково. Наприклад, тільки в випадках під державними органами розуміється «установа, яке виконує певні завдання у тієї чи тієї іншій галузі життя (охорони здоров’я, освіти тощо. д.)"[2]. За інших випадках державний орган сприймається як «складова частина механізму держави, має відповідно до законом власну структуру, суворо визначені повноваження у управлінню конкретної сферою громадського життя і органічно взаємодіюча коїться з іншими частинами державного механізму, утворюючими єдине целое"[3]. По-третє ж випадках державний орган сприймається як «належним чином організована злочинна група людей, діюча у сфері, у межах своєї компетенції і що у реалізації певних державних функциях"[4].

Є й інші, у тому мірою відмінні друг від друга, визначення поняття державні органи. Проте чи у яких зараз черга. Вони відображають різні погляди й підходи одного й тому явища, іменованого державним органом, і, безсумнівно, мають декларація про своє существование.

Важливо інше. Як-от, державні органи, незалежно від своїх розуміння і тлумачення, заповнюють всі утримання і формують всю структуру державної машини. З кожної їх, взятого окремішності чи разом з іншими державними органами, — від рівня половини їхньої розвитку, чіткості визначення сфери роботи і компетенції, упорядкованості їхніх стосунків між собою й недержавними органами і міжнародними організаціями, які входять у ролі структурних елементів в політичну систему суспільства, — значною мірою залежать рівень розвитку та ефективність дій державного аппарата.

Кожен державний орган є щодо самостійне, структурно відособлене ланка апарату, створюване державою цілях здійснення чітко визначеного виду. І таке ланка наділене відповідної компетенцією і спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу государства.

Специфічними ознаками, котрі відрізняють державні органи від недержавних, є следующие:

1. формування волею держави й здійснення ними своїх можливостей від імені государства;

2. виконання кожним державним органом суворо визначених, встановлених у законодавчому порядку видів тварин і форм деятельности;

3. наявність в кожного державний орган юридично закріплених: організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального становища, визначального його місце і у державному апараті, і навіть — порядку його взаємовідносин із іншими органами і организациями;

4. наділення державні органи повноваженнями державновладного характера.

Наявність останніх є найсуттєвіше ознакою державний орган. Поруч із інших ознак вказують провести досить чітке різницю між державними організаціями (підприємствами і установами), і навіть недержавними органами і організаціями — з другой.

Практичне вираз державно-владні повноваження знаходять у виданні державними органами від імені держави юридично зобов’язаних нормативних і індивідуальних актів, у виконанні ними контролю над суворим і неухильним дотриманням вимог, які у даних актах, в забезпеченні енергетичної і захисту цих вимог від порушення шляхом застосування заходів виховання, переконання, роз’яснення і заохочення, а необхідних випадках — також заходів державного принуждения.

Будучи складовими частинами однієї й тієї ж таки державного апарату, органи кожної держави відрізняються одна від друга порядком свого освіти, видами виконуваної ними державної діяльності, характером і обсягом компетенції, особливостями виконання покладених на них повноважень, формами і методами здійснення ними державних функций.

§ 2. Структура державного аппарата.

Під структурою державної машини розуміється його внутрішнє будова, порядок розташування складових ланок апарату, їх співвідношення. Структура завжди вказує, із чого складається державний апарат, як і субординація його складових частин, які принципи її і функционирования.

У будь-якій країні сформований державний апарат постає як єдина цілісна (загальна) система, що складається з низки приватних систем. У ролі останніх виступають однорідні за своїми функціями, внутрішньому будовою, безпосереднім цілям, видам виконуваної діяльності, різні державні органы.

Найважливішими приватними системами сучасного державного апарату є такі: система органів структурі державної влади, система органів управління, система судових установ і система органів прокуратури. Кожна із перших трьох названих систем є носієм відповідної структурі державної влади — законодавчої, виконавчої влади і судебной.

У наукових колах іноді говорять і пишуть про четвертої влади — засобах масової інформації. Але це — образне вираз. Кошти масової інформації є носіями будь-якої офіційної російської влади. Такими їх називають через те, що надають дуже сильний, нерідко визначальний влив на маси. Вони винятково важливу роль формуванні суспільної думки, у створенні позитивного чи, навпаки, негативного образу правлячої еліти чи окремих лиц.

Серед авторів, котрі займаються проблемами державної влади апарату, немає єдиної думки у тому яким повинен бути державний апарат, як мають співвідноситися між собою різні галузі структурі державної влади, отже, та його носії - державні органи. Чи потрібно вони рівні між собою, чи має бути їх певна підпорядкованість, субординация?

Висловлюється думка, за якою все галузі державної влади і носії повинні перебуває у цілком однаковому становищі, врівноважувати одне одного. У країнах із тоталітарним і авторитарним режимом посилено поширює ідея у тому, що виконавча влада, а із нею і його носії, повинні домінувати у структурі державного аппарата.

Проте, як свідчить історичний досвід, реалізація як і концепції наводить над демократії, а до диктатурі. Про це свідчать, зокрема, політична практика фашистської Німеччини, Італії та ряду інших стран.

Інший підхід вирішення проблеми співвідношення державної влади і їх носіїв у тому, що у першому плані виступає державна влада, джерелом якої є народ.

В усіх життєвих демократичних країнах цю концепцію отримала загальне визнання. Політична практика підтвердила життєздатність і гуманність цієї ідеї, розвиненою ще XVII в. англійським філософів матеріалістом Дж. Локком.

Що й казати являє собою кожна гілка приватних систем державних органів, які входять у загальну систему — державний аппарат?

1. Основним значенням органів законодавчої власти.

(представницьких органів) є законодавча діяльність. У демократичних державах вони займають центральне в структурі державного аппарата.

Поважні органи структурі державної влади поділяються на вищі й місцеві. До вищих органів структурі державної влади ставляться парламенти. Неї з їхньої найважливіших функцій є прийняття законов.

Зосереджуючи у собі законодавчі функції, парламент нерідко передає частина їх іншим, підконтрольним йому органам, делегує їх. Квазінаціональне середовище після цього система актів називається делегованого законодательства.

Поруч із вищими органами структурі державної влади у країні є місцевих органів. Вони називаються по-різному. Але метою та призначення їх подібні: здійснення державної влади управління на местах.

2. Система органів виконавчої здійснює у різних державах исполнительно-распорядительную деятельность.

Виконавча діяльність органів управління в тому, що вони як безпосередніх виконавців вимог, які у актах органів державної влади вищих органів управління. Распорядительная діяльність цих органів виявляється у тому, що він вживають заходів і забезпечують шляхом видання власних актів (розпоряджень) виконання підлеглими їм органами і міжнародними організаціями даних вимог. Протягом усього діяльність органи управління мають здійснювати з урахуванням законів й у виконання законов.

У межах своєї компетенції органи управління наділяються яка потрібна на їх нормально функціонувати оперативної самостійністю. Там покладаються дуже відповідальні завдання правовому регулювання і керівництву різними сферами життєдіяльності й держави. Ці завдання, як і помста й ролі органів управління у державному апараті, закріплюються в конституційних і звичайних правових актах.

Залежно від складності завдань і територіального масштабу діяльності органи управління поділяються на центральні і місцеві. До центральним ставляться органи державного управління, діяльність яких поширюється всю територію країни чи територію держав — суб'єктів федерації. Це — уряду, іменовані більшості країн кабінетами чи Совітами міністрів, міністерства, державні комітети, спеціальні, які перебувають при радах міністрів ведомств.

До місцеві органи управління ставляться органи, діяльність які обмежується рамками одній або кількох адміністративно-територіальних одиниць (краю, провінції, області, району, міста т.д.). До числа входять виконавчі комітети місцевих органів влади, муніципалітети, їх галузеві відділи та управління, адміністрації фабрик, заводів, інших підприємств і учреждений.

Залежно т характеру, обсягу й змісту повноважень органи управління поділяються на органи загальної, галузевої і спеціальної (функціональної) компетенции.

Органи загальної компетенції (наприклад, Ради міністрів, виконкоми) об'єднують їх і направляють роботу з керівництву усіма галузями чи більшістю галузей державного управления.

Органи галузевої та спеціальної (функціональної) компетенції (міністерства, різні державні комітети, відділи виконкомів, спеціальні відомства) здійснюють керівництво лише окремими галузями державного управления.

Провідну роль системі органів управління виконують уряду. Вони є вищими виконавчими і розпорядчими органами держав і очолюють всієї системи органів державного управління. Відповідно до конституційними й іншими актами на уряд покладаються завдання загальному керівництву економікою й участі соціально-культурним господарством країни, розробці та втіленню державних бюджетів, захисту інтересів, охороні власності і порядку, щодо забезпечення і захист правий і свобод громадян, забезпечення державної безпеки, здійсненню загального керівництва будівництвом збройних сил.

3. Важливе в структурі державної машини займає система судових установ, основний соціальної функцією якого є здійснення правосудия.

Приблизно так, як представницькі органи влади й керівні органи є носіями відповідно законодавчої і виконавчої влади, система судових установ виступає як носія судової влади. Це становище закріплюються в конституціях та звичних законах низки сучасних государств.

Статус носія одній із трьох — судової - влади забезпечує органам правосуддя дуже важливе місце у державному механізмі поруч із іншими органами.

Проте, попри особливості структури та інші відмінності судових органів різних країн, вони багато подібності з метою та військово-політичні завдання, які перед ними ставляться і конституційно переважають у всіх державах, які іменують себе демократичними, проголошуються. Багато спільного в них же в соціальних функціях, змісті діяльності, конституційних принципах їх організації і функціонування. Приміром, в конституційних актах переважна більшість сучасних держав у тому чи іншого формі проголошується принцип незалежності суддів, самостійності судів у вирішенні будь-яких, в межах встановленої юрисдикції, вопросов.

4. Значну роль державному механізмі деяких країн грає система органів прокуратури. Прокуратура покликана нагляду за точними і однаковим виконанням законів органами управління, підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами та гражданами.

Органи прокуратури здійснюють також нагляд над виконанням законності у роботі органів дізнання і попереднього слідства, під час розгляду справ у судах, у місцях укладання, у виконанні покарань та інших заходів примусового характеру, призначуваних судами.

Правову основу діяльності органів прокуратури різних країн становлять норми, які у конституціях і спеціальних актах, регулюючих порядок організації і діяльності прокуратури. Відповідно до конституції Росії, визначальною структуру, порядок формування та принципи діяльності прокуратури, «повноваження, організація та порядок діяльності прокуратури Російської Федерації визначаються федеральним законом"[5].

§ 3. Основні засади організації і діяльності державного аппарата.

Під принципами організації і діяльності державної машини слід розуміти найважливіші, ключові ідеї, й становища, які у основі його побудови і функціонування. Вони розкривають соціальнокласову сутність, соціальне утримання і призначення, основні цілі й завдання державної машини. Принципи організації і діяльності державної машини розроблялися, обгрунтовувалися і втілювались в життя процесі всієї багатовікової діяльності державного механізму. Окремі, що стосуються переважно діяльності державних апаратів багатьох країн, приживалися і Єгиптом розвивалися. Інші, що стосуються найчастіше до процесу організації і діяльності державних апаратів окремих країн, принаймні що відбуваються змін отпадали.

Приміром, зовсім донедавна, саме — до розпаду СРСР у радянській политико-юридической теорії та практиці у найбільш важливих принципів організації і діяльності державної машини вважалися такі: принцип партійного керівництва; підпорядкування апарату політиці; принцип широкої участі мас під управлінням справами нашого суспільства та держави, у діяльності державної машини; принцип демократичного централізму; гласності; соціалістичної законності; інтернаціоналізму і соціалістичного федералізму (стосовно соціалістичним федеративним державам); принцип рівноправності національностей; наукового планування, координації, обліку й контролю діяльності апарату і др.

Проте після розпаду СРСР і кардинальних змін, що сталися в державному механізмі Росії останніми роками, з цих принципів цілком вичерпали. Натомість офіційно стали декларуватися інші, відповідальні новим економічним та соціальнополітичним умов життя общества.

Разом про те незалежно від особливостей окремих держав і які у низ змін — у організації і діяльності державних апаратів різних країн є загальні принципи. Не означає, зрозуміло, що вони як формально проголошуються, а й цілком реалізуються. Важко назвати держава, у якому усі поголовно чи хоча б основні засади організації і діяльності державної машини не лише декларувалися теоретично, а й цілком реалізувалися б практично. Проте, тим щонайменше, загальні принципи, а точніше — загальні вимоги, які пред’являються процесу організації і діяльності державних апаратів різних країн, є і у тому мірою реализуются.

Серед що така принципів слід назвать:

1. принцип пріоритету прав человека;

2. принцип законності і конституционности;

3. принцип дотримання високих етичних вимог членами парламентів і чиновниками, їхній повній політичної лояльности;

4. принцип гласності, який би информационность населення про події державно-правових процессах.

Дані та інші схожі на них принципи знаходять своє законодавче закріплення в конституційних актах і в законах.

Однією з таких принципів є принцип законності і конституційності організації і діяльності державної машини. Слід зазначити, що, володіючи як юридичним, а й політичним характером, законність і конституційність виступають як основний метод функціонування різних органів прокуратури та організацій. Що стосується діяльності державної машини різних країн законність і конституційність означають здійснення усіх властивих державних органів і посадових осіб функцій згідно із діючою конституцією, звичайними законів і підзаконних актів, відповідно до встановленої у законодавчому порядку компетенции.

Принцип законності і конституційності означає також дії забезпечення суворого і неухильного виконання підлеглими їм органами, організаціями та установами діючих нормативно-правових актів, боротьби з корупцією, а також із різного роду порушеннями права і свободи громадян, громадських організацій, трудових коллективов.

Слід зазначити, що законності і конституційності як явища і поняття поза зв’язки й з конкретним суспільством, і державою немає. Це абстракція. Законність і конституційність завжди співвідносні з певними типами держави й права, з певним характером і рівнем розвитку общества.

Виходячи з цього, у вітчизняній й зарубіжної наукову літературу законність і конституційність розглядають, зазвичай, не взагалі, а стосовно рабовласницькому, феодального, капіталістичному і соціалістичному типам держави й права.

Попри те що, що соціалістичний («комуністичний») тип держави й права мало відбувся, в юридичної й, почасти, політологічній літературі питання (соціалістичної) законності і конституційності отримали, мабуть, найбільш докладне теоретичне обоснование.

Основу будь-який законності і конституційності становлять конституції різних держав, і навіть закони, прийняті розвитку. Наявність чіткого, добре розвиненого, відповідального безупинно змінюваним й більше зростаючим вимогам практичес54ой життя законодавства і є принципово важливим і досить необхідною умовою послідовного зміцнення законності і конституційності у діяльності як розписування окремих державних органів, і всього державного механізму целом.

Суворе і неухильне дотримання законності і конституційності має бути неодмінним вимогою, принципом діяльності як державних, а й недержавних органів, установ і закупівельних організацій. Конституція Росія, як і конституції інших держав, закріплює становище, за яким усі державні органи, державні та громадські організації, посадові особи зобов’язані дотримуватися конституцію і все видані її основі, і у її розвиток закони. Усі партійні органи влади й організації, як і все політичні та громадські руху також зобов’язані діяти у рамках Конституції і інших законов.

Серед найважливіших принципів організації і діяльності державних апаратів різних країн, поруч із принципами-требованиями оптимальності їх побудови, ефективності функціонування, політичної лояльності, законності і конституційності, важливого значення мають принципивимоги, що стосуються високого професіоналізму державних службовців різних рангів, і навіть дотримання ними відповідних етичних норм.

Проблеми професіоналізму й етики державних службовців практично завжди були і стоять вони на порядку денному із часу створення будь-якого держави. Вони завжди залишаються дуже гострими проблемами. Навколо них постійно велися спекотні, нескінченні споры.

Один із цього у тому, що з професійного і етичного рівнів чиновників, особливо вищих рангів, великою мірою залежить характер діяльності, стиль і культурний рівень ефективності самого державної машини, стан справ у суспільстві і державі. Цілком зрозуміло тому, що чиновництво завжди перебував під критичним оком широкої населения.

Інша причина подібних суперечок у тому, що ніде у світі і ніколи чиновництво цілком свідомо та добровільно не визнавало своє професійне чи етичне недосконалість. Природно, що сприятливий собі образ він намагається створювати й у «опікуваного» їм населення. І, до речі, як було зазначено помічено дослідниками різних країн, які завжди безуспешно.

Добірка й розстановка у структурі державної машини бездоганних у професійному і етичному сенсі державних службовців з неминучістю передбачає вироблення й застосування їх у процесі добору відповідних засобів і критеріїв. У тому числі - анкетування, співбесіду, проходження певних тестів і складання іспитів, перевірка на лояльність правлячому режимові до деяких країна (США, наприклад) з допомогою «детектори брехні», визначення та дотримання різноманітних — політичних, ідеологічних, медичних (стану здоров’я) та інших вимог — критеріїв, відповідність яким обов’язковий для занять тій чи іншій державної должности.

Від, як, як, відповідно до якими вимогамикритеріями виробляється відбір здобувачів на або ту державну посаду, надалі залежить ефективність його роботи, коефіцієнт їх корисності держави й общества.

Одне з принципів-вимог говорить, що державної служби слід розглядати, як таку сферу діяльності, з якої виключаються «які би там не були особисті чи інші фінансові інтереси, що перешкоджають сумлінному виконання» державними чиновниками службового долга.

Державні службовці «нічого не винні брати участь у фінансових операціях, під час проведення яких збираються використання закритою урядової інформації, або використання таке ж інформацією особистих целях».

Далекоглядність вироблення та введення у дію що така принципіввимог щодо кінцевому підсумку у тому, щоб у у максимальному ступені «наблизити» державний апарат до суспільства, скоротити неминучий для кожної країни розрив ними, уявити «середньому американцю» будь-якого, найбільш високого рівня адміністратора не інакше «своїм хлопця», близького йому человека.

II. Соціалістичний державний апарат. § 1. Поняття соціалістичного державного аппарата.

Під час соціалістичної революції робітничий клас і згуртовані довкола нього широкий загал трудящі під керівництвом марксистсько-ленінської партії руйнують буржуазну державну автомобіль і створюють новий державний апарат. У цьому вся, як вже зазначено, проявляється одне з загальних закономірностей виникнення соціалістичного государства.

Соціалістичний державний апарат є єдину систему взаємозалежних між собою органів держави, створених для вирішення завдань соціалістичного і комуністичного строительства.

Соціалістичний державний апарат — новим типом державного апарату. Він принципово відрізняється від апарату всіх експлуататорських держав насамперед із тим, що складається трудящими, служить інтересам трудящих, привертає до своєї діяльності широкий загал трудящих. Головне місце у своєї діяльності займає розвиток народного господарства, культури, науки, освіти, і навіть рішення багатьох інших творчих завдань. Апарат ж експлуататорського держави використовують у першу чергу, як засіб класового придушення, й тому він протистоїть трудящим як чужа їм сила.

Величезну увагу створенню й вдосконаленню державного апарату приділяв Ленін. У наявність досконалого й чітко чинного державної машини вона бачила необхідна умова вирішення завдань соціалістичного строительства.

Саме питання вдосконалення роботи державної машини перебувають у центрі уваги партії і правительства.

Намічаючи шляху подальшого вдосконалення державної машини, КПРС свідчить про необхідність неухильного дотримання принципу підзвітності працівників державні органи, розширення виборності і конкурсної системи заміщення посад, послідовного здійснення колегіальності у роботі відповідних ланок державної машини при персональну відповідальність кожного руководителя.

§ 2. Принципи організації і діяльності соціалістичного державного аппарата.

Під принципами організації і діяльності державної машини розуміються відповідні реальностям життя основні початку, в відповідність до яким він будується, функціонує розвивається. Принципи мають об'єктивну основу, лежать у самій природі соціалістичного суспільного устрою і знаходять юридичне вираження у Конституції та інших законодавчі акти. У принципах соціалістичного державного апарату знаходять конкретне прояв його суть і стала корінна відмінність від апарату експлуататорських государств.

До основних принципів організації і діяльності соціалістичного державної машини ставляться следующие:

1. Всемірне залучення трудящих у керування державою. Участі радянських громадян, у управлінні державними й суспільними справами, в обговоренні й терміни прийняття законів і рішень загальнодержавного і місцевого значення є їх конституційне право. Це забезпечується можливістю обирати й бути обраними в Ради народних депутатів та інші виборні державні органи, брати участь у всенародних обговореннях і голосування, в народному контролі, у роботі державні органи, громадських громадських організацій і органів громадської самодіяльності, в зборах трудових колективів і за місцем проживання. Кожен громадянин СРСР проти неї вносити у державні органи влади й громадські організації пропозиції щодо поліпшення їхнього роботи і критикувати вади на работе[6].

Один із конкретних проявів аналізованого принципу — участь громадян, у боротьби з правопорушеннями. Форми цього участі дуже різноманітні: і його добровільні народні дружини з охорони громадського порядку, і товариські суди, і громадських пункти охорони порядку за місцем проживання населення, і Світлани профілактики правопорушень на підприємств і др.

2. Демократичний централізм. Основний зміст цього конституційного принципу у тому, що у організації та діяльності соціалістичного державної машини органічно з'єднані 2 почав: державне управління суспільством з центру і широка ініціатива місцевих органів влади й управления[7].

Демократичний централізм означає демократично порядок освіти і функціонування державної машини; участь трудящих у контролі над діяльністю державні органи; відповідальність нижчестоящих органів перед вищестоящими; обов’язковість рішень вищих органів для нижчестоящих; поєднання централізованого державного керівництва з широкої самостійністю, ініціативою місцевих органів держави; контроль вищих органів за виконання своїх рішень нижчестоящими органами; сувору дисципліну у діяльності всіх органів згори донизу.

Важливою формою прояви принципу демократичного централізму є «подвійне» підпорядкування виконавчо-розпорядчих органів: кожен із органів підпорядковується (за вертикаллю) вищестоящому органу управління і водночас (за горизонталлю) — образовавшему його представницькому органу влади. Демократичний централізм виражається й у поєднанні у роботі органів держави колегіальності і единоначалия.

Принцип демократичного централізму у створенні й зовнішньоекономічної діяльності органів внутрішніх справ має різні форми управління. Насамперед, він означає наявність централізованої союзно-республіканської системи, об'єднуючою Міністерство внутрішніх справ СРСР, міністерства внутрішніх справ союзних і автономних республік і місцевих органів внутрішніх справ. Така централізація необхідна оскільки охорона правопорядку, боротьби з злочинністю та інші правопорушеннями є загальнонародну завдання, решаемую повсякденно в масштабах країни. Міністерство внутрішніх справ СРСР координує і направляє зусилля всіх республіканських і місцевих органів внутрішніх справ, забезпечуючи їхні взаємодії та найбільш ефективне використання наявних у їхньому розпорядженні зусиль і средств.

Принцип демократичного централізму у створенні та банківської діяльності органів внутрішніх справ виявляється у їх підпорядкуванні і підконтрольності. Радам народних депутатів, і навіть органам управління загальної компетенции.

Інтернаціоналізм. Цей принцип означає, що у організації та діяльності соціалістичного державної машини враховуються інтереси всіх націй і народностей країни. Принцип інтернаціоналізму проявляється вже в федеративному устрої Союзу СРСР, що дозволяє поєднувати загальне та особливе, інтернаціональне та національне; забезпечувати єдність інтересів Союзу СРСР і «кожної союзної республіки. З урахуванням федеративного устрою Союзу РСР будується всю систему органів Радянського государства.

Принцип інтернаціоналізму виражається й у формуванні органів держави із представників усіх национальностей.

Соціалістична законність. Цей розроблений Леніним принцип означає точне і неухильне дотримання, виконання й застосування їх законів і заснованих на виключно них інших юридичних актів усіма, кому вони адресованы.

Постійне зміцнення законності - загальна закономірність розвитку соціалістичного держави, необхідна умова вирішення завдань соціалістичного і комуністичного строительства.

Аналізований принцип організації і діяльності соціалістичного державної машини є конституційною принципом. Він закріплено в ст. 4 Конституції СРСР. Відповідно до цієї конституційної нормою все органи держави зобов’язані своєї діяльності саме і неухильно дотримуватися, виконувати і застосовувати податкові закони; забезпечувати виконання законів підлеглими їм підприємствами, установами i організаціями, і навіть посадовими особами; вимагати від громадян виконання покладених ними Конституцією та інших законів обов’язків перед суспільством, і державою; вести послідовну боротьбу з тими, хто робить злочини і інші правонарушения.

Для органів внутрішніх справ України та інших органів принцип соціалістичної законности.

Охороняючи суспільний лад, соціалістичну власність, майно, життя, здоров’я, правничий та свободи громадян, органи внутрішніх справ мали бути зацікавленими зразком суворого проведення в усій своїй діяльності принципу соціалістичної законности.

Заключение

.

Через війну проведеного дослідження з проблемі устрою аппарата.

(механізму) структурі державної влади можна зробити такий основний вывод.

Механізм держави, як система органів прокуратури та установ, у вигляді яких забезпечується виконання зовнішніх та міністр внутрішніх функцій держави, є живої, постійно що розвивається. Еволюція їх у конкретних історичних умовах обумовлена багатьох чинників, зокрема формою правління держави, соціально-економічними і стають політичними умовами, національними особливостями, традиціями управління тощо. Пристрій механізму держави й створення правова база його функціонування є одним із головних завдань будь-який конституції. Весь величезний розгалужений горизонтально і вертикально механізм владарювання повинен працювати узгоджено, поділяючи сфери регулювання, охоплюючи все аспекти життя общества.

Це питання особливо актуальна для Росії у час, коли відбувається інтенсивне держбудівництво, багато виникає знову чи кардинально оновлюється. Тут нам може дуже корисний світової досвід старих демократій, нестаріючі праці від світочів і теоретиків. Багато декларовані у конституції СРСР становища наповнюються реальним змістом: поділ влади, місцеве самоврядування, прав людини і т.д.

Безпосередньо організація та діяльність державної машини складає основі низки принципів, під якими розуміються керівні ідеї, початку, які у основі його створення і функціонування, і виявляються як і діяльності державної машини загалом, і у його окремих частинах, структурно відособлених одиницях. Більшість даних принципів закріплено у Конституції країни, або у інших законах і нормативно-правові акти, де їх може бути розвинені й доповнено. Список використовуваної літератури: I. Правові акты:

1. Конституція Російської Федерації. — М.: 1993.

2. Конституція СРСР II. Библиография:

1. Венгеров А. Б. «Теорія держави й права: підручник для юридичних вузів». — М.: 1998.

2. Головистикова А. М. «Теорія держави й права: питання й відповіді». -.

М.: 2001.

3. Кошаров З. А. «Загальна теорія держави й права: підручник для студентів». — М.: 1998.

4. Лазарєв У. У., Ляпель З. У. «Теорія держави й права: підручник для вузів». — М.: 2000.

5. Малько А. У. «Теорія держави й права у питаннях і відповідях». — М.:

6. Загальна теорія держави й права. Академічний курс в 2-х томах / під ред. М. М. Марченко. — Том 1. Теорія держави. — М.: 2000.

7. Протасів У. М. «Теорія держави й права. Проблеми теорії правничий та держави: і питання відповіді». — М.: 1999.

8. Радянський енциклопедичний словник. — М.: 1979.

9. Спиридонов Л. І. «Теорія держави й права. Підручник». — М.: 1997 10. Теорія держави й права / відп. ред. А. І. Денисов. — М.: 1980 11. Теорія держави й права. Курс лекцій / під ред. М. І. Матузова -.

М.: 1999 12. Хропанюк У. М. «Теорія держави й права». Друге видання. — М.:

1998 13. Черданцев А. Ф. «Теорія держави й права: підручник для вузів». — М.:

———————————- [1] Гумплович Л. Указ. Тв. З 267 [2] Радянський енциклопедичний словник. М., 1979. З. 945 [3] Хропанюк У. М. Указ. Тв. З. 105 [4] Теорія держави й права / Відп. Ред. А. І. Денисов. М., 1980. З. 250 [5] Конституція Російської Федерації. У розділі ст. 129. [6] ст. 48, 49 Конституція СРСР [7] ст. 3 Конституція СССР.