Государственное стимулювання інвестиційного процесу: досвід навіть Південно-Східної Азии

Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага зосереджується на проблемі джерел, історії та семантики національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи — не випадкові значки й барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу й тісно пов’язані із його духовнісгю, із його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересів є створення національної держави. Природно, що в разі поневолення нації насамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість них нашвидкоруч фабрикується й нав’язується нації інша, імперська символіка. У тихий представників поневоленої нації, котрі піддаються імперській пропаганді, відразу обривається зв’язок із національною культурною традицією, слабне й зникає інтерес до історії та культури свого народу, а завершується все це втратою мови й повною денаціоналізацією. Українська державна символіка, — як у скитських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційну українську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть й належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний ії символ, нині відомий под назвою «Тризуб». Попри десятки досліджень, семантика знаку, його сакральне приховане значення не є очевидним. Тому більшість дослідників й розпочинає свою роботу зі спроб розгадати таємницю знаку. Ми теж не порушимо цієї традиції. Алі, насамперед, прокоментуємо здогадки попередників. На початку нашого сторіччя баронові М. А. Таубе пощастило систематизувати підходи до розв «язання проблеми та започаткувати класифікацію значень Тризуба.

Не це теж і важко здогадатись, що віддати перевагу Тризубові перед середньовічним традиційним набором державних знаків київській князь Володимир Великий міг лише до того разі, якщо за Тризубом стояло якесь глибше значення, ніж за популярними тоді, конкретними зображеннями корони, орла чи леви; якщо цей знак посідав особливе місце у культовому світі наших пращурів й був заговорили українською у «язаний із всім комплексом їхніх релігійних та етичних уявлень. Який ж символ стояв за цим знаком? Відповідь не так на поверхні наших знань, оскільки знак не символізує щось належне до промов й явищ, а сягає значно глибших шарів світобудови. На бо світобудова має чимало, а через три основні плани буття, сходяться усі людські вчення — від матеріалістичних до ідеалістичних. перший план — це світло промов й явищ, доступний кожному. Інший план — це світло програм й законів, що визначають речі та явища. Третій план — це світло сил й причин, що «примушують» речі й явища реалізуватись, а програми й закони — керувати цією реалізацією. Саме до символіки сил й причин, тобто до третього, найглибшого плану світобудови, й відноситься знак, назв «Тризубом». Отже, не чудово, що навіть якнайстаранніші пошуки значення Тризуба, котрі велися у першому плані буття (плані промов й явищ), було неможливо привести до розгадки символу. Щоб потаємна й складна символіка Тризуба розкрилась нам, візьмемо до уваги, що наш світло має не лише три плани буття, згадані вище, але й і тримірність. Три напрями виміру — ширина, довжина й височина, — розгортаючись й наростаючи, творять про «єм й простір нашого світу. Так саме, розгортаючись й наростаючи, три типи кварків творять усі елементарні частки, атоми й молекули, зрештою — тіла нашого світу… Так саме три кольори — синій, жовтий, червоний — творять всю гамору його найтонших барв… Так саме славнозвісна гегелівська тріада (теза, антитеза, синтез) творити наші поняття, гіпотези й теорії, зрештою — наші знання. Отже, нашому світові притаманна й триєдина світобудова. й триєдина формотворча енергія. За найдавнішими й за найсучаснішими постулатами, в основі світобудови лежить необмежена, невизначена фундаментальна фізична реальність — Абсолют (за сучасною термінологією — Вакуум). Ця реальність сприймається нами як порожнеча (санскрит. — Шунья), тобто не сприймається зовсім. Такий феномен сприймання зумовлений тім, що усі сили цієї фундаментальної реальності повністю врізноважені, отже, ніяк не виявляють собі. Однак це «велике ніщо» (Абсолют, Вакуум, Дао й т. п.) є найфундаментальні-шою абсолютною фізичною реальністю, що ховає у собі усі можливі стани, частки, форми й вияви. Так було в основі всіх фізичних явищ лежати квантовані поля, основою які є вакуумний стан. Саме Вакуум породжує вторинну фізичну реальність — квантовані поля різної міри зв «язності (санскрит.— Майя), тобто, наш тримірний світло. Процес породження нашого тримірного світу із Вакууму (Абсолюту, Дао) починається внаслідок порушення рівноваги у якійсь часпіні Вакууму, що відразу «проявляє» потенцію цієї частини — два полюси, що діють як два комплекси протилежних енергій. Різні вчення дають різні назви цим полюсам-енергіям: позитивний й негативний; чоловічий й жіночий, батьківський й материнський; мудрість й знання; розум й душа; Ян та Інь; вогонь й вода тощо. Повністю врівноважене поєднання протилежних сил знову повертає їхні до стану Вакууму (Абсолюту); неврівноважене поєднання породжує третю силу, якої звуть синівською енергією, життям, силою тяжіння (чи інакше — любов «ю), речовиною, землею. У цьому разі усталюється три комплексні сили-енергії, котрі і творять різні комбінації енергій й часток — квантовані поля, чи, за релігійною термінологією, «проявів світло». У давньокитайському світоглядному трактагі «Дао-де цін» сказано: «Дао народжує одного; із одного стає двоє; із двох стає троє; троє народжують все (безліч промов, істот явищ). Усі народжене сповнене Ян та Інь й пронизане Ці». Анатолічні тексти про триєдину природу світу можна знайти у багатьох інших релігійних та філософських вченнях. Наші далекі предки користувалнсь іншою термінологією, ніж та, що прийнята в сучасній фізиці, однак визнавали ту ж саму картину триєдиної світобудови й намагалися бути товаришує із триєдиною світотворчою енергією космосу. Їхні знання про основні закономірності світотворення й світобудови виражалися в уособленні космотворчих наснаги в реалізації образах богів. Така форма, на відміну від наукової (пасивно-книжної) є живою формою спілкування із пізнаними силами, отже, і более сприятливою для використання їхнього у регламентаціі свого побуту, прискоренні етногенезу й зміцненні своїх позицій у житгі. Таку активну ролю знань уможливлює релігія, котра, на відміну від науки, «не слова й не теорія. Вона здійснення. Суть ії над тому, щоб слухати і сприймати. Вона до того, щоб бути і поставати». Виражаючи свої знання про могутні космотворчі сили у персоніфікованій формі, трактуючи ці сили як реальні, подібні людям, але й невимірно могутніші істоти, наші предки полегшували собі можливісгь спілкування із цими силами, можливість прилучення своїх енергетичних систем до вищих енергетичних систем Космосові, до более досконалих й витончених енергій, що трансформувало, витоншувало, розвивало людську психіку й тіло. Адже групові і індивідуальні молитви, містерії, ритуали і обряди спрямовували увагу, думи і почуття (тобто енергетичні компоненти людини) до певних космічних сил, котрі малі бсзпосередній вплив на життя людей, їхню частку й їхні шанси вижити, статі досконалішими. Вже в палеоліті наші предки чудово орієнтувалися в головних й другорядних космічних силах. Найзагальніші світотворчі сили (позитивна і негативна енергії світобудови) уособлювались ними образах прабогів Всесвіту, Галактики та світотворчих сил конкретнішого плану — системних богів, що творять 3емлю й життя на ній. Кукси Сонця-Вогню й втіленої космічної води — Дані дожили до відома наших днів у святах Різдва, Івана Купала та інших. 3берігся, зокрема, ритуал поєднання священного вогню й священної води (на Восвяття, на Купала тощо). Отже, триєдиність світотворчих сил й створеної ними світобудови здавна був відома людям. 3наючи про триєдиність світобудови й намагаючись гармонізувати собі із нею для полегшення свого жиггя, люди зображали її у своїх ритуальних дійствах, предметах культу, священних текстах та захисних містичних знаках.

До найдавніших знаків, що символізують світотвореннх й світіобудову, належати знаки трійці: хрест, тризуб, триквестер, трикутник, шестикутна зірка, сварга, триколо, даоська трійця, дерево життя, жезл Кадуцея та ін й їхні модифікації. Хрест — знак тримірного всесвіту, життя. разом із тім у ньому підкреслюється значимість синівської енергії (третьої сили — любові (3емлі)), що досягається шляхом поєднання чоловічої енергії — вогню (зображуваної у віруваннях всіх народів вертикальним стовігом), із вологою жіночою (зображуваною горизонтальким знаком), при якому обидва протилежні символи немовби зникають, зливаючись до одного. титану ж сили, що зображені у хресті, репрезентує шестикутна зірка. Поеднані удвічі рівнобічні трикутники символізують єдність триєдиної позитивної чоловічої енергії (вогненної енергії Шіви), спрямованої вгору, із триєдиною негативною жіночою (вологою енергією Вішну), спрямованою вниз. Отже, зірка, складаючись з двох рівнобічних трикутників, накладених одного одного, символізує єдність всіх трьох сил. 3аміна у зірці прямих ліній хреста на рівнобічні трикутники додає символові додаткового значення, вказуючи не так на троїстість світобудови, але й і на троїстіть кожної із сил, що творять світобудову. Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що і хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрісгь, 3нання й Любов (чи Вогонь, Воду і Життя (3емлю), чи Ян, Інь та Ці), однак не як початковий процес породження третьої сили двома первинними, а уже як другу стадію цого процесу, тобто як дію трьох рівноправних сил, що виходять із єдиного, спільного для всіх джерела — Абсолюту (Вакууму, Дао). Аналогічну до тризуба стадію Трійці (трьома колами, вписаними у коло, чи в полум «я), зображено триєднісгь світобудови й формотворчих життедайних енергій у даосів, у тібетській та українській символіщ. Це не заважає тібетцям, як й українцям, використовувати із тією ж метою й тризуб. Саме даоський символ трійці — знак трьох кругів, вписаних у коло, — обрав М. До. Реріх як емблему всесвітньої організащї захисту культурних цінностей.

Жовто-6лакитна символіка Трійці стала характерною нашим предків, котрі за символ позитивного чинника світотворення малі астральний вогонь, за символ негативного чинника — астральну воду, а й за символ породжуваного (синівського) чинника — поєднання (комбінацію) вогню (жовтого) й води (блакитного)). Отже, жовто-блакитний (чи блакитно-жовтий) прапор, як й знак Тризуб, символізують одне і ті ж— Триедину силу світотворення, чи Трійцю. Різниця між ними лиш у бо Тризуб належить до другої групи способів бачення й вираження Трійці, а жовто-блакитна барва — до першої. У християнській символіці, крім ії центрального символу — хреста, бачимо також знаки сварги, трикутника, шестикутної зірки та різновиди тризуба. Шестикутні зорі часто вінчають три верхні кінці хреста на розп «яттях: бачимо їхні на мармурових фризах капітелю, на плитах хорів та на кованих дверях у Софії Київській; золотими шестикутними зорями вкрито блакитну вежу Видубецького монастиря й низькі інших українських церков. Крізь рівнобічний трикутник зі стін християнських храмів дивуватися на нас «Всевидяче око» — світотворча сила християн Тризубами прикрашені кінці хреста, чи його центр. Тризуб одну годину прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелося про «єднати із ним саме в один знак, — для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста і тризуба (який у християнській символіці має тенденцію до зменшення розмірів на користь хреста) й сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих 3олотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб вже ледь помітний) та на маківках ряду інших українських церков. Кожен символ ставити акценти на різних аспектах світобудови, графіка шкірного знаку лаконічна, чітка й промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, іудейська зірка плетивом свого малюнка наголошує на статиці двох сил, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, то й троїстість полум «я-енергії, символізує динамічний аспект, принцип вогню й поступу.

Досі один з головних знаків Космічної Триєдиної Сили ми називали «тризубом», не вдаючись у походження та правомірність цого терміну. Тепер, розширивши своє уявлення про символ, що стоїть за цим знаком, розглянемо запитання термінології докладнішє. Більшість дослідників української символіки вважає своїм обов «язком відзначити, що термін «тризубець» («тризуб») увів до вжитку російський історик Карамзін. На цьому і заспокоюються щодо назви національного символу. Інші вживають термін без згадки про його автора, породжуючи тім хибну думку, аби назва національного символу «тризубець» — традиційно народна… Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька тисяч (чи і на кілька десятків тисяч) років. Він не міг ані бути безіменним, ані зватися конкретним словом «тризубець», оскільки цим словом в українській мові називали звичайнісінькі вила, а національний знак, як ми уже знаємо, був найсвятішим, найінтимнішим й найбільш шанованим у народі символом Святої Трійці. 3нак й справді має свою прадавню народну назву, й цією назвою є тільки-но згадане слово «Трійця», яку в українській мові означає «Бог у трьох лицях». Чому Карамзін вжив не це слово, а вигадав нове, здогадатись не важко. Просто він не знавши ані української мови, ані українського житгя, у якому стародавнє слово «трійця» ще на повну силу виражало символ триєдності. Не знавши цей історик й довгого ряду варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її в духовному житті українського народу, варіацій, дуже мало подібних на зуби…. Він знавши лише один знак цого ряду — державну емблему старокняжого Києва. Ця емблема (за шлюбом ширшої інформації хибно оцінена Карамзіним як родовий знак Рюриковичів), справді нагадує три зубці на спільній основі, однак зображає вона триязике полум «я давньоарійського (як й давньослов «янського) бога Вогню (Агні), яку, на свій чергу, символізує Святу Трійцю космічних енергій, організований простір, Дерево Житгя. Утвердженню підміненого терміну сприяло ті, що із поширенням християнства на слів «янських землях все більшого значення серед образів Святої Трійці почало набувати ії християнське, антропоморфне трактування (Бог Отець, Бог Сін й Бог Дух Святий). Ос-кільки російська мова сформувалася у християнські часи, то тут для Карамзіна та інших російськомовних вченнх слово «трійця» («трійця») заговорили українською у «язувалось виключно із християнською Трійцею. 3розуміло, що їм й на думку не спадало назвати цим словом якийсь загадковий їм дохристиянський, «варварський» знак. Українська мова, як ми уже згадували, задовго до Карамзіна мала слово «тризубець», яку означало тризубі вила. Мовна ситуація, однак, різко змінилась у першій половині ХХ ст. у зв «язку із визнанням старокняжого державного знаку Києва за державний герб Української Народної Республіки. Ос-кільки на пору не було б жодного дослідження, присвяченого правомірності карамзінської назви знаку, то, при обговоренні й затвердженні державного герба УНР вживався найбільш поширений й усталений того годину карамзінський термін, що узвичаіло його й в українській мові. При тому термін набравши видозміненої форми — «тризуб», що наблизило його до первісного глибинного значення, оскільки перенесло акцентування із «зубчастості» на «троїстість». Сьогодні термін «тризуб» набув значного поширення в українській мові й відтіснив стару назву символу на другорядні ролі. Це явище цілком зрозуміле — за кілька десятків років, що минули від затвердження державного символу, сотні тисяч українських патріотів поклали своє життя, захищаючи право української нації на існування, гідність й символ цієї гідності, який смердоті називали Тризубом. Тім саміім термін «тризуб» ставши священннм для шкірного національно свідомішого українця. Разом із тім, навряд чи доцільно пускати у небуття стару назву символу, тім понад, що термін «трійця» значно точніше й повніше виражає глибинний зміст знаку… Доти ж термін ще живий, його ще і сьогодні вживають у найменш зросійщених українських землях. У першій половині ХХ сторіччя відомому дослідникові української національної символіки Володимирові Січинському вдалося зафіксувати знаки Трійці, зображені на гуцульських хатах. Дослідник, однак, не мав жодного сумніву щодо терміну «тризуб» й у своєму цілком зрозумілому та справедливому прагненні довести спорідненість цих гуцульськііх знаків із гербом УНР й старокняжим гербом проігнорував «місцеву» (як він, очевидно, думавши) назву знака й назвавши його «тризубом». «Можна пояснювати ці знаки, — пнсав У. Січинський, — як комбінації хрисгиянського хреста, чи трисвічника, чи чимось іншим, але й елементи знаку тризуба тут надто виразні й типові та находять аналогії до типів тризубів на історичних емблематичних пам «ятках. Далі в тексті автор уже прямо називає ці знаки тризубами, попри ті, що усі смердоті, крім останнього, на зуби зовсім не схожі й гуцули їхнього так і не називали… Вони трактували їхнього як «охоронний засіб від всього лютого, нещастя й т. ін.», як знак, що «притягає добро». як не згадати вислів — «Бог трійцю любити», — широко вживаний по всій Україні і до сьогодні. Кожен українець чув цей вираз, але й навряд чи задумувався над тім, що він звучить до нього із глибини тисячоліть, оскільки в цьому виразі однозначно йдеться не про Святу Трійцю християн, котра сама є Богом, а про дохристиянську трійцю, як знак триєдності світобудови, який Бог любити як свій знак, як символ своєї триединої сили. Вшанування символу трійці характерне для сотень поколінь наших предків — починаючи від прааріїв й якнайдавнішнх аріїв. Воно характерне і для пізньоарійської (кіммерійської, скитської та сарматськоі «) ідеології, космології, суспільного ладу, політичної й жрецької організацій, символіки, кольорів. Характерне воно та і для періоду Київської Русі.

Колі ж саме знак трійці ставши національним символом нашого народу? Це були статись одномоментно в декретному порядку, що характерне для утвердження державних символів. як справедливо визначив У. Січинський, «Національний знак чи герб витворюється протягом віків й входити у свідомість народу, як певна дорогоцінна традиція, що має зв «язок із національним й державним житгям та почуггям єдності цілого народу. 3нак наглядним способом символізує походження, розвиток, ментальність, а також ціле культурне спрямування й геополітику народу». Отже, за якої історичної доби знак трійці увійшов у свідомість нашого народу? За найдавнішими переказами тризуб й жовто-блакитна барва були символами легендарної Атлантиди, й нібито відтоді шануються нашими пращурами, нащадками атлантів. Чи ймовірно це? Жартівливий ритуал моряків широко популяризував тризуб грецького бога Посейдона (римське ім «я — Нептун, етруське — Нетун, скіфське — Тагімасад) як бога моря. Однак, далеко ще не усі знають, що Гомер називав Посейдона земледержцем, тобто володарем землі; що Посейдону поклонялися як Богу прісної води — рік, озер, джерел й зв «язаної із ним плодючості землі; що Посейдон персоніфікував собою творчу силу природи й був покровителем всіх (грецьких) родів, богом будівництва, конярства, родоначальником атлантів й царських скитів. як й годити, Посейдон заповів своїм нащадкам закони й символіку. За свідченням Платона, царі атлантів, виконуючи заповіт, кожні 5—6 років збирались у головному святилищі Посейдона для взаємоконтролю. Обов «язковими атрибутами зустрічі було б священне блакитне вбрання й золота дошка, на якій записували свої рішення. Після ритуальної зустрічі жовто-блакитну символіку — золоту дошку і блакитний одяг — позбавляли у святилищі як історичні документи й священні реліквії. Атлантида, повідомляють легенди, був затоплено водами моря й захована на морському дні Посейдоном, який й досі зберігає ії символіку — голуба вбрання й золотий тризуб. А може, цю символіку зберігають й тих нащадки Посейдона, що не були поглинуті потопом? як відомо, значна частина українських земель є унікальною до того плані, що ніколи не заливалася водами морів й океанів, отже, і не могла зазнати руйнації від «світового» потопу. Якщо припустити, що перекази єгипетськнх жерців, передані Платоном, та скитські і еллікські міфи відображають реальні події, то цілком імовірно, що тризуб, як й жовтоблакитна барва, «живе» на українській землі із «допотопних» часів, тобто із часів легендарної Атлантиди, а наші предки скити є нащадками атлантів. У зв «язку із цим варто відзначити, що культ Посейдона найбільше був поширений у містах-державах Причорномор «я й має чимало спільних рис з староукраїнською міфологією та народнимн обрядами. Алі навіть й до того разі, коли міфи не відбивають реальносгі й ніякої Атлантиди ніколи не було б, ситуація не змінюється — «тризуб», за свідченням археологічного аналізу наскельних знаків, гончарних виробів, зброї, монет, прикрас та інших матеріальних знахідок, із найдавніших часів шанується на територї України як могутній магічний знак життєтворення. 3нак Тризуба лежить в основі найархаїчніших культів наших предків — культу Великої Родоначальниці, Праматері; культу життєдайного Вогнища (триєдиного Агні) та культу хранителя мудрості, вогненосного 3мія (Нага, Дракона). Всі три згадані кукси, по суті, являють собою первісне вираження учення про життєтворчу Трійцю й тісно заговорили українською у «язані знаком Тризуба — символом триєдиної сутності життєтворчих сил: енергій Праматері, Вогнища й 3мія. Ця триедність зображалась у вигляді Трійці в руці Великої Матері чи трипалих лап 3мія біля неї; у вигляді триязикого (трисвітного, триголового) полум «я Вогнища — Агні та у вигляді триголовості 3мія чи ірипалості його кінцівок. У прямих предків сучасних українців — слов`янського племені полян, званих також «русь» й «сколоти», як й у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства й був поширена легенда про походження полянської (київськоі «) держави від трьох братів, що «сіли» на трьох київських горах. 3начення тризуба, як символу, було б виняткове. Був це знак — талісман, предмет, що приносити щастя. Був він грізний й немилосердний для всього недоброго й ворожого, а добрий й чарівний для тихий, хто був под його охороною. Найвищого рівня популярність українського тризуба досягла в Х—ХІІІ ст. На тих часи припадає й найзначніше його географічне поширення — від Кріму до Новгорода й від Кавказу до Франції та Швеції. Тризуб зображено на варязькому мечі (очевидно, виготовленому в Києві), на нагробнику святого Еріка (Швеція) — родича Володимира Великого тощо. До Франції тризуб був занесений у пологовому знакові та в монетах доньки Ярослав Мудрий, французької королеви Анні, а до Новгорода — придворними Ярослава, коли юний князь перебував там. На землях власне Київської Русі (територія Сучасної України) тризуб був поширений у всіх князівствах, маючи центром Київ. До Х ст. форми тризуба, що панували на Україні, мало чим різнились від первісного арійського знаку архаїчно — класичної форми й були близькими до тризубів інших нащадків причорноморських аріїв — елінської тріалії, індійської тришули, боспорського тридента та скіфських й сарматських тамгових знаків. 3 Х ст. вона видозмінюється. Ускладнення знаку найімовірніше заговорили українською у «язане із особливостями державної організації українського суспільства, із переходом від простої політики «Іду на ві», — до складної плутанини дипломатичних стосунків всеєвропейського масштабу. 3гадане ускладнення українського суспільства були не відбитись на формах світосприймання, мислення, образотворчості. Не останню роль запровадженні плетінкової форми тризуба відіграли, очевидно, впливи схематичного зображення «Дерева Життя» в Каббалі, яку являє собою три напрямні, переплетені між собою складними зв «язками; поширення романської і скандинавської плетінкової орнаментики та деяка трансформація архаїчного арійського тризуба, що почала формуватись ще в еллінські часи. «На прієнській монеті, — пише У. Січинський, — тризуб зовсім втрачає вигляд знаної посейдонової «тріалії», він не має продовгастої форми, композиційно вписується у форму кола й так понад відповідає знаку монети. Крім того, дістає ріжні додатки, що малі, очевидно, символічне значення. Це відноситься до двох симетричних завитків, що із «єднують бічні зуби із середнім. Середня палиця, що в посейдоновому тризубі завжди довга, тут зовсім коротка та має із двох боків додатки у формі двох перстнів. Ці останні зустрічаються в деяких посейдонових тризубах й знані на понтійських монетах. Ці завиткичи перстні на середньому стовбурі пояснюють як символ вічної дороги, безконечного життя. 3гадані додатки прієнського тризуба зовсім відповідають подібним елементам українськоіо трнзуба». Після повалення Київської держави й зруйнування Києва монголами Тризуб на певний годину втратив своє значення державного символу й своє столичне пристановище, зберігаючись, однак, як національний символ у гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян, старшин та в рукописній традиції заставок. Цє було б уможливлене високим рівнем освіченості і духовності українського народу, а також тім, що староукраїнські народи й міста малі свої давні, освячені традицією знаки, звані «прапорами», котрі, із виникненням у ХІІІ ст. геральдики, оформлювались як герби й затверджувались українськими королями і князями. Внаслідок цого на зламі ХІІІ і XIV ст. усталились Перші зразки українського гербівництва. Найдавніші герби визначалися тяжінням до символу Трійці (а отже, і Тризуба), руноподібними гербовими титлами і червленими щитами — типовою деталлю традиційного озброєння староукраїнських воїнів та боярства. Крім споконвічних містичних знаків — тризуба, жовто-блакитної барви й двозуба, українська державна символіка включає ряд знаків, що посіли свої особливі місця в державницьких змаганнях нації. Найзначніші із них — архангел Михаїл, 3олотий лев, Козак із мушкетом й «Куша». 3ображення на червоному щиті білої (срібноі) постаті архангела Михаїла — Небесного Заступника Украни та її 3бройних Сил — веіоме із Х11 ст. Спочатку це був державно-династичний знак київських Мономаховичів — Мстислава 1 (1125—1132) та його нащадків. З середини ХІІ ст. і у ХІІІ ст. цей знак ставши емблемою староукраїнської держави поряд з тризубом. Його зображали на печатках князів, на їхнього шоломах, а пізніше і на гербових щитах. За кількістю видів й значень та за давністю традиції архангел Михаїл посідає перше місце (после тризуба) серед історичних національних, земських й родових гербів України. Архангел (Архистратиг) Михаїл, як давній староукраїнський знак, постійно був гербом Київської землі в всіх ії трансформаціях — князівсгва, воєводства, намісництва, губернії. За часів Речі Посполитої репрезентував Україну, розміщуючись поряд із двома іншими найвищими гербами держави — срібним польським орлом на червоному полі та білим вершником, теж на традиційному червоному полі, що репрезентував Велике князівство Литовське. У державній геральдиці деяких українських гетьманів, польських королів, литовсько-руських великих князів, московських царів й російських імператорів він представляв гіднісгь Великого Киівського Князівсгва в межах, значно ширших від властивої Киівської землі, цебто від Правобережжя. У зв «язку із цим герб зазнав трансформації барв (наближення до національної — блакитне полі, золота аура). Ослаблення Київської держави міжусобицями й нападом монголів дещо підриває популярність Тризуба, із яким починає конкурувати родовий знак Мономаховичів — архангел Михаїл. 3 утворенням Української Козацької держави знак Київського Архістратига (архангела Михаїла), як земський герб, витісняється на другий план козацьким гербом 3апорізького Війська, тобто зображенням лицаря-козака із мушкетом. як міському герба Києва, архангелові Михаїдові доводитися відступити под тиском герба київського магістрату «Куші». Популярність «Куші», на думку деяких знакознавців (А. У. Толстой, 1882 та ін.), пояснюється його спорідненістю із старокиівським Тризубом. Боротьба згаданих українських гербів за першість не є, однак, антагоністичною, тобто боротьбою на знищення, на повну заміну. Герби існують поряд, часто поєднуючись й підтримуючи один одного. Так герб зі Святим Архистратигом Михаїлом спокійно вживався й із «Кушею», й із гербом 3апорізького Війська, й із гетьманськими гербами. Бачимо змінене зображення архангела й на бердиші Богдана Хмельницького, й на його хоругві, із якою гетьман із «явився под Львовом 1665 року, й на козацьких хоругвах у XVІІ та ХVШ сторіччях. 3 руйнуванням Української Козацької держави й перетворенням України на колонію її герб зникає з-посеред європейських державних гербів. Однак после революційних подій 1848 року в ролі всеукраїнського державного герба було б прийнято герб Романовичів — 3олотий лев на 6лакитному щиті. Ця функція зберігалась його аж до 1918 року, тобто до проголошення УНР й визнання нею державним гербом 3олотого Тризуба на блакитному щиті.

Після батиївського погрому на Київських землях завмерла усяка національна й державна діяльність. Колі ж нація почала оживати, — відродилась й символіка. Національна барва із «являється по всій Україні й, насамперед, у розписах церков та у церковних промовах — ризах, фарбованій різьбі іконостасів, у мальованих ставниках. Ця барва оживає також у творах мистецтва — мініатюрах й прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних тканин, у гербах українських земель, міст й старшинських родів. За нашими піддрахунками (по даних У. Лукомського й В. Мадзолевського), понад сто дворянських українських родів малі жовто-блакитні герби й понад п «ятдесят комбіновані — релігійне злато-блакитне в поеднанні із соціальним (варновим) набором — червоне, чорне, срібне (біле). Жовто-блакитна барва панує й в гербах відроджуваних міст України: герб міста Лубен — рука, що тримає золоту булаву на блакитному полі; Миргорода — золотий хрест на блакитному полі; Городища — перехрещені золоті шабля і ключ на блакитному полі. Майже усі герби Київщини обрамлялися жовто-блакитними корогвами. Жовто-блакитна барва типова також для гербів повітових міст Чернігівіцини: герб Прилук — золота голова бика із рогами (двозуб) на блакитному тлі; герб Лохвиці — в золотому полі ворота із трьома гострокінчастими вежами (тризуб) з голубими флюгерами. Жовто-блакитну барву зустрічаємо й в прапорах та поховальному сукні ремісничих цехів, тобто міщан, й в поховальному обрядісільськогонаседення. Жовто-блакитні козацькі прапори зафіксовані також І. Рєпіним у знаменигій картині «3апорожці пишуть аркуша турецькому султанові». Картину І. Рєпіна можна вважати історичним документом у силу багатьох причин, із які назвемо три. Перша полягає до того, що І. Рєпін ставився до своїх картин на історичні тими як до свідоцтв, що малі документально точно відтворювати тогочасну історичну ситуацію. Перед їхнього написанням він довго й ретельно досліджував усє — від дрібних деталей одягу до типажу зображуваних осіб. Друга полягає до того, що картина створювалась под безпосереднім науковим керівництвом найбільшого знавця 3апорізького козацтва, академіка Д.Яворницького. Третя причина — спеціальне дослідження правомірності жовто-блакитних прапорів у запорожців, виконане петербурзькими вченими за завданням російського імператора, який вирішив придбати картину. Висновок експертизи був такий: «…прапори козацькі, зображені художником Рєпіним до картини, … відбивають у собі одвічну наступність квітів золотих й небесні, постійно притаманних всіх знаків розбіжностей у Південної Русі (Малоросії) ще від часів Великих Князів Київських, до розпуску запорізької вольниці імператрицею Катериною Великої. Сказаному є предосить письмових підтверджень в вітчизняних і закордонних суто історичних джерелах — як предметів матеріального мистецтва тих давніх часів». У XVІІІ ст. жовтоблакитні барви сяють на полкових прапорах Київського, Лубенського, Чернігівського полків. 1717 року для Полтавського полку було б створено нову хоругву — блакитну із жовтим хрестом. 3 аркуша полтавського полковннка Черняка до гетьмани (цого ж року) довідуємось, що на «сотенні хорогви» куплено «блакитного лудану», а жовтий лудан дано на крижі». Національні барви переважали в одежі реєстрового козацтва — голубі жупани й жовті свити, чи жовті жупани й голубі контуші та шаровари. Найчастіше жовтоблакитні барви вживалися у козацькому вбранні за часів Визвольної війни под дротом Богдана Хмельницького та у гайдамацькому одязі часів Коліївщини. Найдовше жовто-блакитний одяг утримувався в Чорноморському козацькому війську на Кубані, заснованому там после ліквідації 3апорозької Січі. Національним одягом кубанців й досі є сині жупани. Показова також метаморфоза герба Мстиславової гілки Мономаховичів — архангела Михаїла, що мав біло-червону барву, як й належить військово-магнатським атрибутам. Ставши за литовсько-польської доби знаком Київської землі, тобто змінивши свій соціальний зміст на національний, герб поступово почав змінювати барву, й за ХVІІ—ХVІІІ сголіття тло цого герба стало голубим, а навколо голови архангела із «явилася золота аура. У цих українських національних барвах київський герб доживши до революції, Яка замінила його традиційними державними символами. Під жовто-блакитними та блакитно-жовтими прапорами відстоювали свою свободу українці у ХV сголітті (Грюнвальдська та інші битви). У ХVІ, ХVІІ і ХVІІІ століттях ця барва, поряд із малиновою, був піднесена на козацьких прапорах, у ХІХ — узаконена в Галичині. 3 1815 року под синьо-жовтими прапорами засідала українська шляхта у сеймі «Галіції та Льодомерії», под тими ж прапорами Український батальйон гірських стрільців у складі російського війська воював в Угорщині; 1848 р. у Львові в залі Духовної семінарії, прикрашеної синьо-жовтими прапорами, відбувався із «їзд ста руських вчених. У Станіславі (1вано-Франківську) на відкритті відділення Руської Заради сnуденти носили жовто-сині кокарди та золочені леви на голубих стяжках. У ХХ ст. под блакитно-жовтими й жовто-блакитними прапорами сині України билися із німецькими і польськими окупантами, із білими і червоними арміями російської імперії. 3вертає у собі увагу органічна близькість українців різних земель з національною блакитно-жовтою барвою, Яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. як відомо, Київщина на цей період усталила золотого тризуба на блакитному полі, Галичина — золотого лtва на блакитному полі, Перемиська земля — золотого орла на блакитному… Так, на різних землях України узаконилась однакова національна барва. 3біг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі того годину не були про «єднані в єдиній українській державі й що найуживанішими у тогочасних гербах й прапорах були традиційні давньоарійські кольори — білий, червоний й чорний. Промовистим є також тієї факт, що поділена між двома імперіями Україна, позбавлена протягом століть будь-яких національних прав, отже і права й не тобі й маєш державну, але в національну символіку, негайно відроджувала ії у незмінному вигляді, як лише слабла імперська влада. Так, после авсгрійської революції 1848 року блакитно-жовті прапори відразу замайоріли у Львові, Дрогобичі, Стрию, Яворові та в інших містах Галичини. Під цими прапорами формувалися зажени української народної гвардії, відроджувались елемента державності і національне житгя. Синьо-жовтою барвою прикрашалися і зажени селянської самооборони, створені на початку 1849 р. у Сяноку, Самборі, Стрию, Коломиї та Станіславі (голубі мундири із жовтими відлогами), синьо-жовті лафети гармат тощо. Ці ж кольори панували в мундирах галицьких гірських стрільців, організованих того ж року у складі австрійської армії. Аналогічну картину спостерігаємо і у Східній Україні после революції 1905 р. Незважаючи на заборону російського уряду відзначати 100-літню річницю від народження Великого Кобзаря, київське студентсгво вийшло у березні 1914 р. на маніфестацію под жовто-блакитними прапорами. 25 березня 1917 р. жовтоблакитні й малинові запорозькі прапори уже уквітчували маніфестації в багатьох містах імперії, до того числі і двадцятитисячну демонстрацію у Петрограді. Тимчасовий російський уряд вирішив скористатися із національного піднесення українців для підвищення боєздатності російської армії. 3 цією метою почалося формування українських національних частин, як раніше це зробили у австрійській імперії. Перші ешелони українізованого військапочали прибувати на фронт у травні 1917 року, а уже 1 июля 6-ї українізований корпус російської армії був кинутий у наступ под жовто-блакитними прапорами. 3 Першого ж удару корпус захопив три лінії німецько-австрійських окопів… Далі сталося ті, чого не передбачили ані російоькі, ані австрійські генерали — пїд однаковими жовто-блакитними прапорами зіткнулися у бою російські і австрійські українці. Однокровних братів із обох імперій гнали вбивати один одного. Це спричинилося до несподіваного унікального феномену, що здобувши назву «братання» й, поширившись на інші фронти, ставши характерною рисою кінця Першої імперіалістичної війни. Жовто-блакитна барва був настільки загально усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора, як державного символу, яку сталося 22 березня 1918 року, не викликало ані в Україні, ані в Росії жодного сумніву щодо правомірності цого акту. Через місяць (29 апреля 1918 року) було б піднято Український морський прапор на флагмані Чорноморської ескадри, а ще через місяць (18 июля) затверджені Радою жовто-блакитні військові прапори затріпотіли над армійськими військовими підрозділами. 13 листопаду блакитно-жовтий прапор був затверджений як державніій символ 3ахідноукраїнської Народної Республіки, а 20 березня 1920 р. — 3акарпатської України, що увійшла у склад Чехословаччини. Українська символіка визнається урядами інших держав. На Українських землях, що входили у склад Польщі, Чехословаччини та Румунії, жовто-сині прапори вивішуються із нагоди всіх національних святий, под цими барвами із хлібомсіллю зустрічали західні українці радянські війська 1939 року. Війська, однак, відкрили стрілянину по жовто-синіх прапорах з гармат й кулеметів.Тогочасна радянська влада суворо заборонила українську державну символіку, глибоко образивши цим національні почутгя українського народу. Після сталінського погрому, як й после Батиївського, всяка національна діяльність на Україні завмирає, цілі покоління виховуються у ворожому ставленні до символіки дідів, прадідів й пращурів, до святинь свого народу. Однак, як й й после татаро-монгольської навали, процес духовного відродження нації починається із відродження національної й державної символіки…

перший Український прапор піднято у Львові 1989 року. Цього ж року под національним прапором по Дністру валила екологічна експедиція… «Жителі Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Хмельницької, Чернівецької областей, побачивши синьо-жовтий прапор на флагманському катамарані Львівської експедиції «Дністер-89», вибігають до сивої ріки, махають руками, закликають присгати до берега, стають навколішки й моляться. Старе і мале… На ридний прапор… «як й треба було б сподіватись, національна символіка зустріла шалений спротив імперіалістів сталінськобрежнєвського гатунку та їхніх посіпак-манкуртів з денаціоналізованих й русифікованих верств суспільсгва. На прапороносців нацьковували хуліганів й «активістів». Прапори видирали, рвали й топтали ногами, але й це не допомогло. Національна барва все часгіше й густіше спалахувала на мітингах й демонстраціях, поширюючись по всій українській землі, в Москві, Ленінграді… Минув рік… Море блакитно-жовтих прапорів заливає площу перед Верховною Радою в Києві одну годину її роботи, національні прапори височать над обласними, міськими й районними Радами Київщини, Львівщини, Івано-Франківщини, Тернопільщини, Житомирщини, Полтавщини, Вінничини, Сумщини та інших областей. Сьогодні наш прапор із написом «Україна» майорить у верхах Гімалаїв, Ельбрусу й Кіліманджаро, а блакитно-жовта барва, як українська національна символіка, утвердилася на всіх материках планети. Під годину зустрічі у Києві премо «єр-мінісгра Канади М. Б. Малруні останній несподівано рушив убік від визначеного йому напрямі. Виявилось, що у кутку, далеко на голови офіційних зустрічальників, канадець угледів кілька знайомих блакитно-жовтнх прапорів й прийшов потиснути руки українцям. як відомо, кожен із нас має біополе, яку в певних умовах можна бачити довкола нашого тіла у вигляді різнобарвного світіння — аури. У барвах аури відбивається стан нашої психіки — байдужість миггить сірим, гнів спалахує червоно-чорним, інтелект світиться жовто-золотистим, духовнісгь — голубим… Усе це здавна знали (й Бачили) маги, рахмани й гностики всіх релігій, а сьогодні бачать екстрасенси й знає кожен, хто читає наукові і науково-популярні журнали, де годиною вміщуються аурограми, кольорові фото аури тощо. Отже, блакитно-жовта барва аури — це барва інтелектуально й духовно розвиненої людини. Наші предки, для які вон був природною, побачили в ній національний символ. Вони не вміли фотографувати, але й вміли бачити ауру краще від нас… Вочевидь, саме ця аура, саме цей світлий й високий склад енергій й викликають агресивність слабнучої Каліпівдні. Однак жоден опір темних сил не зможе зупинити національне відродження. І цілком закономірно 19 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила: 3атвердити «тризуб» як малий герб, вважаючи його головним елементом великого герба України.

Одеська середня школа І-ІІІ ступенів № 78.

Реферат.

із українознавства учня 11-А класу.

Іванова Дениса.

Українська.

Дeржавна Символіка.

Одеса 1998.