Тургенев у Москві

Тургенев в Москве

Предки Івана Сергійовича Тургенєва — і з батьку й по матері - були, по суті, корінними москвичами. При перших Романових «дворянські гнізда », де власники жили б оседло з покоління до покоління, зустрічались у провінції рідко. Після часів Смути там ще було небезпечно. Заможні і родовиті сім'ї зазвичай містили впорядковані садиби у Києві, чи інших містах, а свої села їздили ненадовго. Для Лутовиновых і Тургенєвих, пращурів Івана Сергійовича, було традицією вважатися московськими жителями.

У предків матері в допожарной Москві було власних будинків: на Остоженке, у приході церкви св. Сергія, «що у Пушкарях «2), в Барашевском провулку в Яузской части3), володіння И. И. Лутовинова, унаследо-ванное племінницею Варварою. І це зовсім повний перелік їх садиб у Москві 17-го — початку 19 століть. Більшість цих будинків знищені були Вітчизняну війну під час пожежі столиці. Так само і в роду Тургенєвих: їх корінна садиба біля Арбату, у Сінного ринку, фасадом на Спасо-Песковскую майданчик. Інша, протягом майже 200 років, розміщалася в Ки-тай-городе, у приході у старовинній церкві Преображення Господнього, «що називають в Глинищах », між Ильинскими і Варварськими воротами 4). Батьки майбутнього письменника довгі роки зберігали привер-женность психології старомосковской знаті. Варвара Петрівна ще дівчиною мала будинок із цілим штатом на Дівочому полі прихід церкви Неопалимої Купини. Події 1812 року, пожежа та руйнацію Москви остаточно прирекли Лутовиновых і Тургенєвих на постійне проживання губернської глибинці. Іван Тургенєв недолюблював сплетницу — першопрестольної. Але місто вивчав і знав з дитинства, яка лише частиною відбулися селі. Значно довше, іноді роками, діти Тургенєвих безвиїзно жи-ли і вчилися у Москві. Вперше вони в «білокамінну «у травні 1822 року, коли родина цілої низкою власних екіпажів спрямовувалася з Спасского-Лутовинова до Петербурга і далі - в пу-тешествие по чужим краях. Попрощався ж Тургенєв із Москвою наприкінці літа 1881 року, за останній приїзд на батьківщину. Біографи насчитыва-ют у Москві понад п’ятдесят адрес і пам’ятних місць, що з Тургенєв. Багато досі зберігають свій старий вид. Постійним московським жителем Іван Тургенєв став у 1824 року (вона вже значиться тут у «исповедной «відомості). Мати і її батько посе-лились тоді Москві для навчання підростаючих синів. Дитина протягом усього життя запам’ятав що трапилася тоді зустріч із поэтом-баснописцем И. И. Дмитриевым (були знайомі батьки): «Твої байки хоро-ши, а й у Крилова — краще! «- простодушно заявило дитя5). Собс-твенного житла у Москві у Тургенєвих тоді був. Найняли на рік будинок статской радниці А. В. Коптевой у приході церкви Георгія, що у Всполье (нині - місце будівлі N 57 на Б. Никитской вул.) 6). Це перший московський адресу майбутнього писателя.

Вскоре Варвара Петрівна купила будинок на Садово-Самотечной вулиці 7). Проте, через рік, у грудні 1825, Сергію Миколайовичу Тургенєв, батько, по нез’ясованим поки причин, спішно залишає Моск-ву і відбуває сім'ю у село. Один із таємниць тургенєвській біографії. «Самотеченский «будинок здано гр.Г.И.Чер-нышову. Вважається, що став саме туди на початку січня 1827 року за-езжал Пушкін попрощатися з А. Г. Муравьевой перед її від'їздом до Си-бирь і із нею послання декабристам вірш для И. И. Пущина «Моя перша мій друже друг безцінний … ». У 1827 року батьки знову привезли синів до Москви й помес-тили в приватний пансіон И.-Ф.Вейденгаммера, перебуваючи біля Пречистенки, в закуті Гагаринского і Старій Конюшенной. Мимоволі виникає запитання: що саме залучило батьків, по-чому Тургенєв із трьох десятків московських закладів подібного типу обрали саме такий? Насамперед, можна вважати, обіцянку Вейденгаммера зосередитися на вивченні мов. Крім российс-кого і латинського, тут навчали трьом європейським. Власник брав переважно дітей із знатних, заможних прізвищ. Почасти, й у полягала його яка приваблює тактика. Плата була високою — понад 2-х тисяч на рік. Очевидно, передбачалося і индиви-дуальное навчання, інакше кажучи — додаткове репетиторство, що зближувало умови пансіону з режимом сімейного виховання. З іншого боку, Вейденгаммер допускав скорочення термінів подготов-ки до півтора року, і навіть — до один рік. Це теж обеспечива-ло пансіону перевагу над іншими навчальними закладами. Хлопчиків старшого віку нерідко вимагалося наискорейшее підготувати до вступу в полк чи юнкерскую школу 8). Між московськими приватними пансионами 20-х, такі як Кистера, Чермака, Галушки, Петрозилиуса, існувала конкуренція. Некото-рые були змушені вступити на шлях спеціалізації, коли навчання велося цілеспрямовано, для той, чи іншого тип подальшого навчання. Вейденгаммер готував юнаків до поступле-нию у воєнні школи. Саме таке рішення прийняте тоді С.Н.Тур-геневым. «Навіщо батько посадив Миколи над свої сани «(тобто. в во-енную службу)? — ремствувала згодом Варвара Петрівна. «Вас помістив батько, начальник сімейства » , — писала вона Івану. Щоправда, в відношенні майбутнього літератора плани невдовзі переме-нились. Причиною була лише хвороба батьків, слабке здо-ровье Івана, сломавшего на початку 1833 року руку — саме на той самий час, коли вирішувалася його життєва доля. Батько й мати побачили, що таке середній син має задатками оригінального потужні мізки і здібностей. Івана почали готувати до вступу в университет.

В пансіоні Іван залишався менше двох років. Вчення у ньому припинилося в холер-ную осінь 1830 року. Батько поїхав зарубіжних країн лікуватися. Дядько, Н. Н. Тургенев, опекавший сім'ю, й мати вирішили продовжити приватні уроки. Найнятий будинок Квашнина-Штейнгеля в Гагарінському провулку, поруч із закрывшимся пансіоном (нині N 15) 9). Для домашнього навчання запрошені, по суті, самі вчителя, які служили у Вейденгаммера. Можливо, кращі у той час у Москві приватні педагоги. Це — дослідник «Слова про похід Ігорів », філолог Д. Н. Дубенский; математик П. Н. Погорельский; учи-тель музики і французького Т.-Ф.Гардорф, словесник П.Ф.Калайдо-вич. І дуже навіть танцмейстер — артист Великого театру И. К. Лобанов. Серед вчителів, що тої період надали на юного Тургенєва великий вплив, був молодий магістр Г. Е. Щуровский, викладав латину і зумівши навіяти Івану пристрасть до філософії. Пізніше Г. Е. Щуровский — великий російський учений, доктор медицини і геолог, проректор Московського университета.

Варвара Петрівна Тургенєва не любила тривалий час жити у тому самому будинку. До до того ж їй не подобався власний, на Са-дово-Самотечной. Після 1830 року сім'я Тургенєвих у ньому практи-чески не жила (його продано в 1844 року). Здавали будинок стороннім мешканцям. Найдовше протрималася там А. И. Анненкова, жінка бо-гатая і з дивацтвами, мати декабриста-кавалергарда И. А. Анненкова. А Тургенєв кожен рік наймали собі в «дворянських «кварталах Москви то лише те інше житло. Квартирували у різний час на Сивцевом Вражке (кут Калошина перекл.) в генеральші Н. Ф. Алексеевой, нині буд. 24; на Кисловці у домі М. А. Смирнова (те-перь вул. Собінова, 5−7); у М. Н. Булгаковой — в Малому Успенському пе-реулке. Драматичне літо 1833 року пробули дачі за Калузької заставою, у Донського монастиря, знявши при цьому садибу А. Е. Энгельт, колишнє заміське володіння кн. П.А.Волконс-кого. Після 1840 року, протягом десятиріччя мати, до самої своєї смерті, орендувала будинок у маркшейдера Н. В. Лошаковского у приході Успіння на Остоженке (N 37). Цей гарний особнячок відомий публіці як «будинок Тургенєвих », арена повісті «Му-му ». Не всі знають, що будинок цей найманий і Тургене-вым не принадлежал.

Иван рано виявив неабиякі здібності, було отмече-но навіть дирекцією московських училищ, коли батьків на 1833 року клопоталися про приміщенні їх у неповні 15-ть років, в виняток вся-ких правил, на 1-ї курс словесного відділення Московського универ-ситета. Рік, проведений Тургенєв у тому найстаршому Росії вищому навчальному закладі, виявився, можливо, самим значним становлення майбутнього митця і мислителя. Те була доба розквіту, як И. А. Гончаров, «золотого століття универси-тетской республіки ». Разом з Гончаровим на старших курсах тоді навчалися О.І.Герцен, Н. Огарев, Н. В. Станкевич, И. П. Клюшников, Конс-тантин Аксаков, поет Василь Красов, майбутній історик С. М. Строев, філолог О. М. Бодянский. Ще не изгладились з пам’яті час студен-ческой фронди — «справа Костенецких », Сунгурова, т.зв. «маловская історія », чи скандальне виключення з університету Віссаріона Бєлінського. Тургенєв молодість до своєї московські роки я не встиг ввійти у це середовище, охоплену розумовою заворушеннями. З Михайлом Бакунини-ным, Станкевичем, братами Киреевскими, Грановским та інші він познайомився пізніше. Закінчував університет Тургенєв в Санкт-Петербурзі, звідки вийшов кандидатом. Після цього слухав лек-ции у Берліні. Подорожував. Прилучився літератури. «Записки мисливця «створювалися ним більшою мірою по закордонах. Остаточно, свою письменницьку репутацію поліпшив на початку 40-х років у колу петербурзьких і московських літераторів, в «литератур-ных салонах «обох столиц.

С Москвою у Тургенєва пов’язані багато пам’ятні події життя. Тут уперше пізнав хвилюючий почуття. Перша любвь — княжна Катерина Шаховская 10). У самій Москві від белошвейки Авдотьи Іванової, жила у Варвари Петрівни, в нього виникла дочка Полинетта. У кількох поколіннях Тургенєв народжувалися і поховані в Москві: дід, Н. А. Тургенев, мати письменника, дружина старшого дядька Катерина Ми-хайловна, тітко Івана Канівця та його хрещена Ф. Н. Теплова (рідна сестра Сергія Миколайовича), дві Лутовиновых — тётки Варвари Петрівни. Усі вони почивають в Донському монастирі 11). Їхніх могил цілою. Біля вівтарної абсиди Малого собору там цілий некрополь письменницької рідні. Ще один тургеневский некрополь був у Ново-Девичьем монастирі. На жаль, він срыт в 1930;ті роки. Там, в частковості, були поховані старшого брата письменника разом із дружиною А.Я.Тургене-вой. Майже шістдесят год поспіль, з невеликими перервами, Тургенєв є й довго жив у Москві. Підлітком, юнаків, сту-дентом, початківцям літератором, багатим поміщиком, знаменитим протягом усього Європу художником. Певний час він серйозно мав намір отримати у Московському університеті магістерську ступінь і отримати місце професора. У 1855 року брав участь в торжествах 100-річчя університету. Дружив з Т. Н. Грановским і він з його похорон Москві. Був присутній в 1880 року під час відкритті пам’ятника А.С.Пуш-кину.

Специально Тургенєв виїздив до Москви для зустрічах із Полиной Віардо. Іноді відвідував Англійський клуб, де він ще застав лю-дей катерининською епохи. Як шанобливий син він віддавав данина московським старим, чимало з яких товаришували із його ро-дителями. Це — Мухановы, родичі батька, придворний доктор А. Е. Берс, літератор і управляючий конторою імператорських театрів М. Н. Загоскин, директор двірського архітектурного училища, сослу-живец і приятель Сергія Миколайовича — Д. М. Львов, барон П.И.Черка-сов (декабрист), сімейство Кривцовых, художник Й. Вивьен, предво-дитель дворянства Н. А. Небольсин. Усіх не перечтешь.

С Москвою, з університетом, пов’язані серйозні творчі задуми Тургенєва — романи «Напередодні «, повісті «Андрій Коло-сов », «Нещасна », «Пунин і Бабурін », «Муму », «Яків Пасинків ». Тут друкувалися чимало книг Тургенєва, вийшло перше видання «Нотаток мисливця ». Три з 6 його романів себе й кілька расска-зов спочатку побачили світ московських журналах. Тривалий час Тургенєв співпрацював зі тутешніми видавцями — К.Т.Солдатен-ковым, Н. М. Щепкиным, М. Н. Катковым, братами Салаевыми. Був знаком з представниками московського суспільства. Зустрічався тут із М. В. Гоголем, С. Т. Аксаковым, А. С. Хомяковым М.С.Щепкиным, Ф. М. Достоевским, Е. В. Салиас. У Москві зійшовся з Я. П. Полонским і з молодою літератором К. Н. Леонтьевым — майбутнім релігійним мыслите-лем і філософом. Тургенєв відвідував театри, де відбулися прем'єри майже усіх її п'єс. Він вважався бажаним гостем світських гости-ных. З дитинства Тургенєв чудово знав топографію Москви, її минуле, її перекази і звичаї, вигадливий комплекс її архитек-турных пам’яток. Вчителем історії в університеті він мав М. П. Погодин. З спорудами Кремля його особисто знайомив И.Е.Забе-лин. Тургенєв знав і відвідував популярні дачні місця навколо сто-лицы. Тож не дивно, що ми бачимо досі намагаємося відшукати в Фи-лёвском парку місце, де, як стверджується у «Напередодні «, стояла примітна альтанка. «У тіні високої липи, березі Москви-ріки, неподалік Кунцева, одного з спекотних літніх днів 1853 року лежа-ли на траві два молодих людини «(«Напередодні «. Роман Ив. Тургене-ва. «Російський вісник », 1860).

Московские враження, долі жителів цього міста, побут, мову, реальні події та адреси ми бачимо у творах писа-теля, починаючи з найраннішого його оповідання, і до повісті «Клара Милич », мала символічний підзаголовок «Після смерті «: «У самій Москві, у невеликому дерев’яному будиночку на Шаболовці мешкав моло-дой людина, років двадцяти п’яти, під назвою Яків Аратів «(«Клара Милич ». Вісник Європи », 1883). Майже в кожному томі Тургенєва знайдеться що нибудь московське. «Упродовж десяти років тому тому, милостиві государі мої, був сту-дентом у Москві «…Це — з першого його прозового опусу «Андрій Колосов «(Отеч. записки, 1844), вийшов під криптони-мом Т.-Л., що означає «Тургенев-Лутовинов ». «Мені тоді шістнадцять років. Річ відбувалося влітку 1833 року. Я жив у Москві у моїх. Вони наймали дачу близько Калузької застави, про-тив Ненудного «(Ів. Тургенєв. «Перша любов ». «Бібліотека для читання », 1860). «Батько Якова, бідний відставний майор, зап-латил для неї протягом року вперед, виїхав із Москви та й пропав без вес-ти. Мені випало бути дуже самолюбний і розпещений хлопчик, виріс у досить багатому будинку і тому, потрапивши до пансіон, поспішив зблизитися з однією князьком. («Яків Пасинків ». Розповідь Ив.Тургенева. Отеч. записки, 1855). Починаючи з 1860 року у всякий приїзд у Москву письменник неиз-менно зупинявся на Пречистенському бульваре, теперь — будинок 10, у квартирі свого старовинного приятеля И. И. Маслова, управляючого Московської удільної конторою. Маслов — розумний, добродушна, здатний розуміти мистецтво витонченого (друзі іменували його «прекрасної ну-мидянкой »). Старий холостяк, багач. У молодості Маслов сердечно близький до Бєлінському, а сам служив у цей час секретаркою в И. Н. Скобелева, коменданта Петропавлівської фортеці. Багато чого бачив із те, що відбувалося. Але — вмів помовчати. З знаменитим генералом М. Д. Скобелевым, онуком коменданта, Маслов був у «ти », завжди називав «Мишко «і вів усі його грошові справи. Тургенєв міг оцінити рідкісні людські якості И. И. Маслова. Найбільш делікатні потреби доручав тільки Мариновському. Маслов заповідав (він помер 1891 року) 450 тисяч карбованців на установа сель-ских училищ у Росії 40 тисяч пожертвував Московської консерва-тории.

В лютому-березні 1879 року у древньої столиці почалося стихий-ное вшановування Тургенева-писателя, яке сягнуло на той час всесвітньої популярності. На публічному засіданні Товариства аматорів російської словесності студенти зустріли його овацією. Тургенєв обирається в почесні члени Товариства. У висновок московські ли-тераторы і професори дали Тургенєву прощальний (перед від'їздом йшла з Москви) обід у ресторані «Ермітаж «з промовами Ф. Е. Корша, Ф. Н. Плевако, К. А. Тимирязева, С. А. Юрьева. Тургенєв теж вимовив слова у відповідь. Приміщення ресторану стоїть по цю пору біля Трубной.

В зрілі роки письменник рідше бував у першопрестольної. Зустрічається тут ми інколи з родичами. У самій Москві жили його дядько П.Н.Турге-нев із родиною, двоюрідні сестри — Марія Петрівна (незаміжня) і Єлизавета Петрівна, за чоловіком Крюгер. Небагаті люди. Тургенєв підтримував їх матеріально. Племіннику Эммануилу Крюгеру, учивше-муся музиці, кілька років надавав стипендію. Э. Э. Крюгер прославився згодом як альтист-виртуоз, був професором в Петербурзької консерваторії. На Спасо-Песковской майдані біля Арба-та у гарній міської садибі (нині - особняк дипломатичного відомства) жив двоюрiдний брат письменника С. П. Тургенев, одружений з наступниці мільйонного стану. Щедрий меценат. Робив боль-шие вклади до храму. Він єдиний із усієї рідні Тургенєва, кому присвячений біографічний нарис, виданий церквою після смерті Леніна анонімно окремої брошурою 12). Про це найгарнішому куточку міста письменнику завжди нагадувала картина В. Д. Поленова «Московський дво-рик ». Її копія, подарована Тургенєву автором, аж до кон-чины висіла тримав на своєму видноті в Буживале.

Исследователи Тургенєва неодноразово відзначали у творах ворчливо-снисходительную, хоч і любовну, навіть ностальгічну тональність стосовно Москві. Часом не тільки до старої, дідівської, до сучасної йому ділової Москві, за тими, або іншим суб'єктам причин іноді чимось письменнику несимпатичної. І відразу поруч, у дипломатичному листуванні й у публіцистиці Тургенєва, стольний град атестується часом заповідником відсталості і застою, втіленням патріархальної коснос-ти. «Відгонить лампадним олією і слов’янської ворванню » , — розмовляв із жалем (П.IX [1965 г.]. 52). Відомо, що Тургенєв дотримувався ліберальних, європейських позицій, схилявся поступових реформ, відновлення і освіти. Але він також міг бачити істинно національні цінності, з повагою ставився до слов’янофілам — неофи-циальной «російської партії «. Закликав не відхиляти усе те порядоч-ное та розумне, що у їх поглядах, і вчинках. А самоназваних «західників «із оточення М. Н. Каткова відверто зневажав. І «московські «персонажі у Тургенєва — теж двох по-різному полюсных типів. З одного боку, Олена та Берсенєв (в «Напередодні «), з інший — старорежимний Увар Іванович Стахов. Контрастом недурному, але ар-хаичному Пунину представлений палкий, з нерозтраченою добротою ме-щанин-республиканец Бабурін, близький за поглядами до петрашевцам.

Тургенев завжди був щирим, чесним художником.

Источники і примітки: 1) Почасти це встановлюється по упоминаниям в старих паперах. Іноді - навіть із сімейним переказам. Велике неаследственное справа Лутовиновых зберігається в Російському державному архіві літератури і мистецтва (ф.509, И. С. Тургенева, оп.1, од. 173. Надалі засланні - РДАЛМ). Для історії батьковій сім'ї, для пізнання їх «московських коренів «дуже цінні відомості в кн. Руммель В. В. і Голубців В.В. Родовідний збірник російських дворянських прізвищ. С-Пб.!887, тому 2, і навіть записки їх родича А. М. Тургенева, з яким Іван Сергійович був знайомий. Його мемуари друкувалися в основному по смерті письменника: журнал «Російська старовина », 1885, тт.47, 48; 1886, тт. 49, 52; 1887, т.53; 1889, тт. 61, 62; 1895, т. 84. У архіві автора справжньої интернет-информции є нотатки за результатами генеалогічних розмов із старими, останніми представниками роду Тургенєвих — М. Н. Эгерштром (онучкою «дядька Петра »), Н. Д. Кучиным, чия мати уроджена Тургенєва, нарешті - з онуком Миколою і Сергеевичами Тургеневыми, хто був ровестниками послетургеневского століття, багато знали і пам’ятали. 2) Центральный історичний архів Москви й Московській області (надалі Держ. архів Москви, колишній ЦГИАМ), ф.76, оп.2, од. 125, л.36. 3) РГАЛИ, ед.173, л.23 4) Записки А. М. Тургенева, РС, 1885, т.7, сент., с.365−366 5) «Тургенєв в записах сучасників », сост. А. Г. Островская, вступ. стаття Б. М. Эйхенбаума. Л.1929, с.7−8. 6) Держ. Архів Москви, ф.203,оп. 747, ед.2073,л. 47 7) Саме там, ф.50,оп.14, ед.486, л. 207. Зазначено С. К. Романюком. 8) Держ. Архів Москви, ф.156, оп.1, од. 1098, л.10 9) Басманов А. Особняк з потаємними дверима. М. 1981 10) Чернов М. Повість И. С. Тургенева «Перше кохання «і її реальні джерела. Журнал «Питання літератури ». 1973, N 9 11) Московський некрополь. Том 3. М.1908 12) «Пам'яті Сергія Петровича Тургенєва ». М., тип .Вільде, 1901 г.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.