Святкування Великодня на Україні

РЕФЕРАТ.

за курсом «этнографія» на задану тему «ВЕЛИКДЕНЬ».

ВСТУП.

" Жодна знаряддя, зроблене проти тебе, Не буде успешно;

І будь-який мову, який змагатися з тобою на суде,.

Ти звинуватиш. Це є спадщина їхнього капіталу від Мене, говорит.

Господь " .

Исаия: 54:17.

До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями і аграрним укладом побуту, належали календарні свята й обряди, що у минулому регламентували усі сфери життя українського селянства — виробничу, громадську, сімейну. У річному коловороті хлібороб спостерігав певну закономірність, усвідомлення якої вело його до виділення періодів річного циклу, що повторювались. Виробничі календарні цикли утворювались з послідовних дат роботи у полі і вдома й супроводжувались релігійними святами й обрядами, магічними діями, забобонними прикметами, повір «ями, звичаями, багато із які скидалися від первісної віри в залежність людини від надприродних сил. Календарні звичаї й обряди українців, як й росіян й білорусів, формально узгоджувались із річним літургічним циклом православної церкви, головними віхами якого були так звані дванадесяті свята й пості. Проте дійсною основою «побутових святців» був трудовий сільськогосподарський календар, який визначав життя землероба. Помітне розходження мала клерикальна й народна трактування тихий самих святкових дат.

Громадський характер традиційної обрядовості чітко виявлявся у зв «язку із початком різних сільськогосподарських робіт. Жителі одного села нерідко спільно замовляли хресний хід й молебень у полі до початку оранки, сівби, на перший вигін худоби, перед початком жнив. Приводом для церковних відправ, котрі організовувались гуртом, служили також церемонії освячення громадських будівель, різні стихійні лиха. Спільні трапези (братчини, міді) члени сільської (церковної) общини організовували із нагоди храмових святий, котрі влаштовувались на честь святого, ім «ям якого був назв місцевий храм.

У аграрному календарі українців не було б різкого розмежування між сезонами. Кожен із них плавно переходив у наступний, утворюючи нескінченний ряд кругооберту природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля повсюди в Європі вважався осінньозимовищ період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.

Київщина лежить на багатих землях й наpод її споконвіку вкладав весь свій хист у сільське господаpство. Усі життя було б підкоpене pитму пpаці на землі, а свята відзначалися на межі від одного виду сільськогосподаpських pобіт до наступного. Ще в дохpистиянські часи пеpед початком кожної pоботи пpоводилися уpочистості, заклинання, котрі малі спpияти вдалому виконанню pобіт. Пізніше, із пpийняттям хpистиянства, ці «сезонні «свята пеpеплелися із хpистиянськими й в цьому вигляді дожили до відома наших часів, Незважаючи на десятки pоків антиpелігійної пpопаганди. Які ж тpадиції існують на Київщині?

Весною, коли после холодної й голодної зими на селян чекала найбільш виснажлива pобота зоpати та засіяти лан, святкували Великдень — свято Воскpесіння Хpиста (Великдень). До цого дня господині печуть паски, а дівчата за допомогою фаpб та воску pозмальовують писанки, вкpиваючи звичайне куpяче яйці магічними pізнобаpвними візеpунками.

Писанки та звичайні кpашанки (pізними кольоpами пофаpбовані яйця) — є неодмінною ознакою цого свята. Великдень, немов квітка, виpостає із дохpистиянських віpувань, коли боги помиpали й воскpесали кожної поpи pоку, звідти ж іде звичай пекти паски й фаpбувати яйця.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «ВЕЛИКДЕНЬ».

Є кілька легенд на задану тему, чому Великдень називається «Великий День ». Одна із них записана був колися на Слобожанщині: «Великдень називається так бо у тому годину, коли Христос народився, сильно світило сонце й стояли такі довгі дні, що теперешніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було б як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп`яли Христа — дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стояти навстіж сім днів… «.

Величний, свiтлий день прийшов до нас iз Нового Завiту, а саме слово «Великдень «скидатися вiд назви старозаповiтного свята, яку вiдзначали iудеї в пам «ять про звiльнення вiд єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв ставши прообразом Христа, тому Христос ще iменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. За бiблiйним сюжетом, Iсус Христос воскреснув рано-вранцi, і це воскресiння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний вiдвалив камiнь вiд дверей Гробу Господнього. На свiтанку жiнки — мироносицi Марiя Магдалина, Марiя, матір Якова та Соломонiя прийшли до труні із пахощами, щоб обмастити тiло Iсуса, але й побачили вiдвалений камiнь і порожнiй труну, і тодi схвильованим жiнкам із «явився ангел і сповiстив про Воскресiння Господнє. На урочистому богослужiннi щодня велично лунає:

ХРИСТОС ВОСКРЕС! СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ I СПРАВЖНІМ ВО ГРОБI ЖИВІТ ДАРУВАВ…

Коли ж то «за свято — Великдень? Сьогодні воно та має і іншу назву — Великдень. З «явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на грішну землю прийшло християнство. Цей день вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Та саме свято народилося набагато раніше. Про це розповідає міф.

Се є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно та сім тисяч років тому, коли, за легендою, й «плуг впавши із неба » ! Однак… Жили троє братівмисливців: Тур, Пан й Яр. й Зібрались смердоті якось на полювання. Вийшли в степу неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр й мовив:

— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце полі зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людей у здоровий «я.

Тільки-но він отаке проказав, як із неба опустилися золотий плуг й золоті ярмо.

І гукнув старшого брата Тур:

— Се моє!

Хотів схопити плуга — аж він полум «ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

. Се моє! — прокричавши середульший брат. Алі й йому сахнуло полум «зробив у лице.

. Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.

Він підійшов й узявши золоті ярмо, накинувши разом волів, що паслися поблизу, запріг їхнього у плуга золотого й прооравши першу в світі борозну. А потім — Другові, і десяту, й стільник. Засіяв полі полтвою — пшеницею дикою, й зросла вона буйним колосом. Зібрав врожай Яр, й борошна намолов, й спік першу хлібину, й другу, і десяту, й стільник. І людей частував. І навчив їхні орати, сіяти і хліб ростити. За ті великі боги Вирію взяли його до собі й скуповували в Озері Живої Води. І ставши Яр — Ярилом, богом весняних робіт й родючості. І спускався він на грішну землю у тому весняний день, коли можна було б засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба. Святий День.

Дата святкування Великодня встановлюється наперед й кожен рік припадає на різні дні - із 22 березня по 25 апреля за старим стилем.

Євангельська подія, на честь якої встановлена Великдень, а також пасхальні обряди наймовірніше запозичені із язичеських та іудейських культів й у переродленому вигляді заговорили українською у «язані із особою Христа.

Спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа із язичеськими воскресаючими богами. Тільки євангельські твори вважали істинними, а легенди про язичеських богів — вигадкою.

Крашанка являється символом воскресіння Ісуса Христа. Тому на Великдень завжди фарбують яйця — «крашанки » .

Християнське оформлення свята мало змінилося сутність язичеських обрядів. Землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити под землею й можуть впливати на її родючість. Саме із цими інтересами й бажаннями землеробів був тісно заговорили українською у «язана весняна поминальна обрядовість.

До Великодня вiруючi готують сiм тижнiв Великого Посту — одного із найсуворiших постiв. Цi тижнi називалися седмицями, упродовж які царськi ворота, пiвнiчнi та пiвденнi ворота в алтарi не зачиняються на вiдзнаку того, що Сін Божий своїм воскресiнням вiдчинив ворота до Царства Божого.

Свiтле свято Воскресiння супроводжувалось урочистими обрядами, до які готувались протягом цiлого тижня: прибирали, бiлили оселi, пекли паски чи бабки фарбували крашанки, а молодь розписувала писанки.

Паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна на яєчних жовтках і кожна господиня дотримувалась всiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала шкірного четверга Великого Посту, пiдпалювала їхнього галузками освяченої верби, саджаючи паски, промовляли спецiальну молитву. У суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi із цибулi. Крашанки дозволялося фарбувати в рiзнi кольори, але й перевагу надавали червоному, який символiзував притулок Iсуса Христа. Нашi пращури вiрили, що в свяченому яйцi мiститься 40 милостей і Дух Святий. Шкаралупу із Першого посвяченого яйця несли до рiчки і кидали у воду, «щоб допливла до рахманiв і сповiстила, коли Великдень » .

Починають розписувати писанки із початком Великого посаді. Для цого треба матір спецiальний писачок — бляшану трубочку із отвором на кiнцi, розтоплений вiск, свiчку та анiлiновi фарби. Яйце має бути вимите, гладеньке, бiле, без цяточок і плям. Його трохи нагрiвають, щоб вiск добро чiплявся. До писальця закладають вiск і нагрiвають над свiчкою, і тодi легенько водять ті писальце по бiлому чистому яйцю.

Легенда розповiдає, що Марiя Магдалина, проповiдуючи Христового науку, зайшла аж у двiр римського iмператора Тiберiя, дала йому у дарунок червону крашанку зi словами: «Христос воскреснув! «- і уже тодi почала свою проповiдь. За її прикладом пiшли iншi християни і почали щодня святої Великодня обдаровувати один одного крашанками і писанками.

Всi обрядовi Великоднi страви освячували в церквi пiсля Всеношної служби, найурочистiший момент наставав опiвночi, коли священик сповiщав, що Христос воскреснув, а всi присутнi із трепетом вiдповiдали: «Воїстину воскреснув! «Пiсля служби процесiя тричi обходила навколо церкви, а потiм починали освячувати обрядовi пасхальнi страви — крашанки, ковбаси, сало тощо — і христосувати одне одного. Пiсля церковної вiдправи розходилися по домiвках і починали розговлятися. Дiвчата вмивалися водою, в якої занурювали крашанки, щоб бути завжди рум «яними. Iснувало повiр «я, що Великодньої ночi не можна вкриватись ковдрою, бо нечиста сила наснитися. Цiєї ночi молодь розводила багаття iз сухого дерева, яку було б прообразом того, бiля якого грiлась варта, оберiгаючи розiп «ятого Iсуса Христа.

На світанні їдуть до церкви святити паску. Разом із нею беруть яйця, сало, печене порося із хроном у роті, мак, ладан, гадун, пшоно, сіль, мідний хрестик й голку. Поздоровляти зі святами і христуватися починають уже после Божої служби. При христосуванні зазвичай цілуються і обмінюються писанками та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народними віруваннями «воно та має велику силу ». Потім вдома усі сідають за великий стіл й розговляються. Після обіду йдуть на кладовище христосуватися із померлими і кладуть на гробки крашанки.

На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч й незнайомого, поклонися та привітайся. Цього дня потрібно вітатися навіть із ворогами.

НІЧ ПІД ВЕЛИКДЕНЬ.

Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч под Великдень розпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом чи на майдані под церквою, щоб вогнище було б видно попри всі село, а ще краще — щоб його можна було б бачити й в українських селах. Для цого вогню вважалось добрим зрізати в лісі чи в леваді сухий дуб чи суху вербу — «бо в сухому дереві нечиста сила ховається». На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу чи колесо від старого воза — «щоб було б чим розпалити вогнище». На Поділлі парубки випрошували чи теж крали якусь дерев’яну річ, але й над жида, а попа — «бо то святий вогонь». Коли ж впритул до вогню, то є таке народне пояснення: «Вогнище под Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути». Алі дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв’язку із весняним очищенням — то й вогнище на Чистий четвер. Діти й старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо і сплять, то де-небудь притуливши, бо розстелювати ліжка не годити — «щоб нечиста сила не приснилася». Стараються, щоб світло не гасли, а горіло цілу ніч — «бо янголи над селом літають». На Лівобережжі в ніч под Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька й матері тих, кого прокляли покійні батьки. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються із померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей годину загуде под землею, то це знак, що батько чи матір вибачили й земля їхнього прийняла, а доти не приймала — «бо гріх проклинати своїх дітей». Якщо в ніч под Великдень на могилі з’явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю. У слободі Никольській на Слобожанщині в ніч под Великдень хоч й багато людей іде в церкву слухати діяння, але й більшість залишається вдома аж до «благовіста». У кожній хаті всю ніч горить вогонь. Ідучи до церкви, кожний дорослий Чоловік чи жінка бере із собою по кілька крашанок, якими якщо обмінюватися із тими, із кім доведеться христосуватись. На Київщині існує повір'я, що в ніч под Великдень, под годину читання діянь усі закляті скарби «горять». На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають «Христос Воскрес», бо тоді «земля розкривається, й скарби виходять на поверхню».

ЯК У СВІТІ СВЯТКУЮТЬ ВЕЛИКДЕНЬ.

Великдень — саме велике свято християнства. Це свято у різних країнах світу святкують по-різному. Пропонуємо зробити невеликий «пасхальний похід» по різних країнах.

Італія — Рим. У свято Великодня католики світу свій погляд звертають на Рим. За старими традиціями у Великий Четвергу Папа Римський омиває ноги 12-ти священикам, так як це робив Ісус своїм учням. На Велику П’ятницю у Коліссеї дуже людно: віруючі надходять із усього світу, адже у хрестовому поході сам Папа несе хрест. У День Воскресіння на площі св. Петра голова католиків благословляє всіх й вітає народи світу на 59 мовах. У понеділок римляни вирушають на пікніки на природу, адже весна уже безповоротно ввійшла у свої права.

Румунія. У наших сусідів на свято Великодня — похід до кладовищ. У маленькому селі - Путні - у ніч Великодня вулиці не освічуються світлом. Зате горять тисячі свічок, квітами та свічками прикрашені могили. Діти у святковому вбранні несуть у маленьких кошиках червоні писанки, котрі кладуть на могили, усі моляться за своїх померлих, писанки роздають також бідним, аби смердоті теж молилися за упокій померлих, а затим починається пасхальний похід.

ЧЕХІЯ. Великдень у Чехії святкують то й ми. У Празі також на столі традиційні пасхальні страви — шовдарь, паска, варені яйця, але й випікають й колачі у формі ягня та колачі з медом. Дівчата старанно малюють писанки, а хлопці в понеділок поспішають перед тим, але й не поливати, а лускати дівчат вербовими прутиками, аби смердоті залишилися здоровими та вродливими на цілий рік.

СЕРБІЯ. Подібно до нас, у сербів — смердоті православної віри — дуже суворий піст. На вербну неділю біля церкви з прутиками лускають дітей та говорять: «Рости великим, як верба». У Великдень служба вночі: єпископ роздає писанки. Віруючих вітає: «Христос Воскрес», смердоті відповідають: «Воістину Воскрес». У понеділок поливають дівчат, але в другу неділю у ім'я воскресіння вирушають на кладовища, куди виносять їсти-пити, священики моляться навколо могил.

США. Пасхальні традиції до Америки привезли переселенці з Європи, особливо з Англії. Там звичка у цей день з схилів, невеличких гірок «скочувати яйця», що нагадує ті, як з могили Ісуса скочували скелі.

Від 1880 р. біля Білого Будинку традиційно проходять змагання для дітей по «скочуванню яєць», то в цей день біля оселі Клінтонів спокійно бешкетують маленькі громадяни США, але й до 12 років лише у супроводі батьків.

Звичка у цей біля Штатах прогулюватися у новому вбранні по магістралях, то в Нью-Йорку на П’ятій авеню у цей день «голці ніде впасти».

ВЕЛИКДЕНЬ У БОЛГАР І ГАГАУЗІВ ПІВДЕННОЇ БЕСАРАБІЇ.

Для болгар й гагаузів, що проживають у селах Південної Бесарабії, (власне, як й для їхніх сусідів-українців),"Великдень — це найбільше свято". А тому відзначається три дні. Святе починається із цього у храмі освячують паску та крашанки. Від лише, на відміну від українців, традиція вимагала после Повернення із церкви, спершу відвідати кладовище та покласти на могили рідних й близьких освячені паску й яйця. А тоді уже сідати за святково прибраний стіл. Для розговіння после тривалого Великого посаді господині готували багато й смачно. Неодмінним у усі часи був клопіт забезпечити розмаїття м’ясних страв. Серед них традиційним для гагаузів й болгар завжди був холодець. Жителі багатьох сіл одностайно свідчили: «Навіть бідний варити холодець» чи: «Це не Великдень без холодцю».

До свята могли приготувати також пачу — заливну страву, що нагадувала холодець, але й варилася зі свинячих ніжок. Не забували й про птицю, тушковане м’ясо ягняти чи свинини, юшку, котра готувалася із нутрощів, а також голови й ніжок ягняти. Серед традиційних страв були мітітеї - невеличкі довгі засмажені ковбаски із меленого м’яса й яєць, чорним й червоним перцем. До святкового столу годилося приготувати і всілякі солодощі. У перший день Великодня после Повернення із кладовища для гагаузів обов’язковим було б відвідання молодими шлюбними парами своїх кумів. Вони з собою великодню паску, два кравая — колачі, крашанки, курку чи індичку, а також пляшку горілки чи вино. Молоді майже до вечора сиділи у гостях, а коли поверталися додому, кум брався «провести» своїх хресників, у свою чергу, прихопивши пів-паски, кравай, й пів-пляшки вина. На другий день молоді йшли до батьків, частіше на, до батьків дружини, й знову несли із собою «великодніх» гостинців.

Наступного дня улаштовувалося хуро (уро) — спочатку змагалася малеча: у кого виявиться найміцнішою крашанка. Доти ж у болгарських селах діти влаштовували і іншу гру: підвішували до одвірку за нитку на рівні рота очищене яйці, й под загальний сміх намагалися його вкусити без допомоги рук.

Світлі й радісні дні Христового Воскресіння знову приходять на грішну землю України. Одвічне, як людське прагнення до гармонії, краси й радості.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Internet internet «Знайомтесь — Україна» розділ «Народні традиції».

2. Хоменко Л. «Виховують народні традиції» // Рідна шк. — 1999 р.

3. Internet internet «Київенерго сьогодні» стаття.

«Народні традиції».

4.