Социально-экономическое розвиток Росії у XVIII в

Социально-экономическое розвиток Росії у XVIII в.

В XVIII в. в Росії отримали своє розвиток процеси, що ще в допетровські часи. У господарський оборот дедалі більше інтенсивно включилися нові землі, насамперед у південних районах країни.

Освоение плодороднейшего чорнозему України та Новоросії з’явилася можливість завдяки успішного завершення російсько-турецьких війн — у XVIII в. і приєднанню до Росії Північного Причорномор’я та Криму. Багаті врожаї давали надлишок зерна, який йшов і внутрішній ринок та завдяки чорноморським портам експорту. Центральні і північні регіони країни починають спеціалізуватися на виробництві льону, конопель, шкір, тим більше цього сировину виникає все більший попит. З одного боку, він украй потрібен бурхливо що розвиваються селянські промисли; з іншого — мануфактурне виробництво.

Во другий половині XVIII в. з’являються приватні мануфактури, належали переважно дворянам і купцям, які орієнтувалися не на казен ные поставки, але в ривок. Проте визначальну роль промисловості продовжують грати мануфактури, обслуговуючі державні потреби: металургійні, сукняні, парусинные тощо. Успіхи мануфактурного виробництва дозволили вже у XVIII в. задовольняти основні потреби вітчизняної продукцією, частину якого — залізо, парусина — йшла на экспорт.

Все це сприяло становленню ринкових відносин: до кінця XVIII в. складається всеросійський внутрішній ринок. Уряд підтримувало той процес: це у 1754 р. указом Єлизавети було заборонено внутрішні мита, збережені від періоду роздробленості і дуже які перешкоджали торгівлі. При Катерині ІІ 1755 р. було оголошено свобода підприємництва, тобто. скасовані монополії в в промисловості й торговле.

В сфері соціальних відносин тривало поневолювання селянства. Кріпосне право розростається вшир. Дедалі більше державних земель, передусім в знову освоюваних південних районах, передається поміщикам, які заселяють їх кріпаками.

В сфери впливу кріпацтва включаються нові категорії населення: це у 1783 р. указом Катерини II українські селяни позбавлялися права переходити від однієї поміщика до іншого. У той самий час кріпосне право стає дедалі інтенсивним: влада поміщика над селянами збільшується. Вже у першій половині XVIII в. поміщики стали збирати подушну подати з селян, приносити них присягу державі, контролювати їм господарську, а й особисте життя. У другої половини XVIII в. уряд видає ряд указів, усиливавших поміщицький сваволю:

указом 1760 р. поміщику дозволялося засилати непокірних селян на Сибір;

в 1765 р. — відправляти їх туди на каторжні роботи.

Наконец, в 1767 р. Катериною II було видано указу, званий «апогеєм кріпацтва » , — селянам заборонялося скаржитися на поміщика, тобто. вони перетворювалися на безсловесний робочий худобу. Порушення цієї указу вело до жорстоким наказаниям.

С інший боку, дедалі більше привілеїв отримує помісне дворянство. По-перше, крім покріпачення селян, воно остаточно закріплює у себе свої маєтку. У 1730 р. дворяни домоглися скасування тієї частини указу про єдиноспадкуванні, яка наказувала передавати землі лише наступникові. По-друге, на протязі XVIII в. уряд поступово полегшує і скорочує дворянську службу державі. У 1736 р. термін дворянській служби обмежувався 25 роками. У той час дворяни перестають починати свою службу рядовими, як було зазначено заведено при Петра I. З 1730-х рр. дворянські нащадки або закінчували корпус кадетів (створений 1732), стаючи офіцерами, або мають записували в полк ще малолітніми, і вони, дня не прослуживши, за вислугою отримували офіцерський чин. Нарешті, в 1762 р. Петром III було видано Маніфест про вільності дворянській, проголосивши право дворян самим вирішувати питання про місце і термінах своєї служби.

Наконец, в 1785 р. Катерина ІІ дала жалувану грамоту російському дворянства. Грамота підтвердила колишні привілеї — володіння землею, кріпаками, право не служити — і подала нові. Зокрема, дворяни отримали право створювати свої дворянські зборів по повітам і губерніях, вибирати провідників і спільно, корпоративно відстоювати свої інтереси. Скромніші виглядала Жалувана грамота містам, через яку заможне купецтво звільнялося від подушної податі і тілесних покарань, а також допускалося до управління городами.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.