Хазяїн Босфору

Хозяин Босфору

За час існування Стамбула, велично раскинувшегося на берегах бухти Золотий Ріг, цей стародавнє місто змінив чимало імен та неодноразово грав роль столиці великих імперій. Його стіни оголошували слова молитов представників різних конфесій, вони лише бачили розкішний блиск золотих одягу базилевсов і султанів, а й здригалися у період облог і разграблений. І, тим щонайменше цей місто незмінно викликав себе особливе повагу навколишнього світу.

Как нерідко трапляється з такою древніми містами, історія виникнення тутешнього першого поселення овіяне численними легендами. За однією з них нещаслива кохана Зевса Іо, звернена й обернена Герой в корову, знайшов собі прихисток у околицях бухти Золотий Ріг, що й явила світові дочка Кероэссу, той самий в своє чергу народила від повелителя морів Посейдона сина Византа, який і став легендарним засновником міста. З ім'ям Іо пов’язують і фракийское назва протоки, поєднує Чорне й Мармурове моря, — Босфор, що означає «Коров'яча фортеця». Пізніша легенда розповідає у тому, як Визант з грецького поліса Мегары отримав біля Дельфійського оракула вказівку про місце підстави нової колонії у Малій Азії. Пророцтво наголошувала, що має бути закладено «навпаки сліпих». Це так і сталося — Візантій виник на протилежному березі Босфору, обличчям до поселення Халкедон, заснованого емігрантами з Мілета. А жителі цього поселення згодом було названо перським полководцем Мегабазом сліпцями через те, що у свого часу не зуміли розгледіти в собі під носом справжнє сокровище.

Первые достовірні свідоцтва історію виникнення міста наводить Пліній Старший, який на першого поселення на в цих місцях називає Лигос. Візантій ж, на думку вчених, став лише черговим грецьким містом, заснованим на європейському березі Босфору в 660 року е. Місце виявилося дуже вдалим й у життя, й у торгівлі, і цю обставину забарилося позначитися на добробуті городян, при цьому Візантій стягував чималу плату проходження судів з Середземного моря в Чорне й назад. У 73 року місто увійшов до складу римської провінції Вифиния і Понт, а 100 років одряхлілий Рим почали роздирати внутрішні суперечності. У у відповідь проголошення імператором Септимія Півночі східні легіони вибрали своїм імператором Песценния Нігеру. У тому міжусобної боротьбі мав перемогти сильніший. Декілька десятків років узяв в облогу Семптимий Північ Візантій, поза стінами ховався його противник. Нарешті, в 196 року изнемогшие від ран і голоду городяни здалися на милість переможцю. Але гніву імператора був краю — він буквально стер з землі міські стіни і навіть позбавив бунтівний Візантій статусу міста, значно скоротивши його площа. Тільки синові Септимія Півночі Аврелію Антонію Каракаллє вдалося випросити прощення місту. Він лише відновив зруйноване, а й розширив кордону Візантія захід. Навіть дав місту своє ім'я — Антонія, але це назва йому судилося носити трохи більше ста лет.

От Костянтина Великого до Костянтина Палеолога

11 травня 330 року у Антонію (Візантій) офіційно було покладено столиця Римської імперії, і, який безуспішно спробували було іменувати Новим Римом, зі часом змінив свою назву на Константинополь, на згадку про першому християнському імператорі Константіне Великому. Саме він 26 листопада 326 року почала грандіозну реконструкцію столиці на Босфорі. Міські стіни було відсунуто ще на захід, а саме місто — поділений на 14 районів. Тут було побудовано гігантський форум (ринкова площа), імператорський палац Буколеон, цирк, театр, безліч громадських лазень і багатоповерхових будинків з аркадами. Такий будівельний розмах місту вкотре судилося пережити у XXI столітті при імператорі Феодосії II, після що він упродовж тривалого часу залишався не більше старих фортечних стін. Загальна довжина цих стін, зведених в 3 низки, становила 16 км, вони мали 7 воріт, зокрема і знамениті Золоті врата, і 96 веж. Між стінами вирили фортечної рів глибиною 10 метрів і шириною 20 м. Крім іншого, нової столиці було надано таку ж привілеї, як і Риму, та її правитель отримав титул проконсула. І з завдяки вкрай вигідному розташуванню міста, як з військовою, і з економічної і внутрішньополітичної точок зору доля його незабаром змінилася ще больше.

С 395 року після розпаду Римська імперія на частини Константинополь став столицею Східної Римська імперія, більш як Візантійська, і тому її жителі називали себе ромеями, чи римлянами (хоча до слов’ян вони були греками, а арабів — румами).

При ромейских імператорах Константинополь став осередком незліченних багатств величезної імперії, володіння якої сягали від Палестини і Сирії до Кавказу і Балкан. Щоправда, за розкіш і багатство доводилося платити чималу ціну — блиск золота привертав до міським стінах полчища загарбників — авар, гунів, русів, персів і арабів. І коли від них Константинополь захищали як кріпаки спорудження та «грецький вогонь», щодо його жителів, славившихся своїм благочестям, особливе значення відігравало заступництво Пресвятої Богородиці, чия нетлінна Різа, перевезена до Константинополя з Назарета у XXI столітті, відповідно до легенді врятувала їх у 626 року лише від навали аварів, врятувала від біди в 677 року під час облоги персами, в 717 року — арабами й у 860 року — русами під проводом Аскольда. На 910 року, під час арабської облоги, ченцям Влахернської церкви, де зберігалася Різа, було бачення Богородиці, распростершей над містом свій покрив. Саме пам’ять про ці чудесних рятуваннях в XII столітті на Русі Андрій Боголюбський встановив свято Покрова Богоматері (14 октября).

В нас саме колишній імперський Рим лежав у руїнах, у Константинополі, зберіг культури і знання античних часів, процвітали науку й мистецтва. У 425 року тут було відкрито перший Європі університет. При константинопольському дворі панували лестощі і підкуп, а усунення політичних опонентів, як правило, найкращими засобами вважалися отрута чи шовкова зашморг. Тим самим неугодним, кому щастило більше, в доля діставалася посилання в північні землі новонавернених варваров-русов, служили своєрідною Сибіром для константинопольських придворных.

Ну, а саме місто жив кипучої життям. У міських лазнях обговорювали торгові справи і політичні новини, на іподромі, як й у римські часи, робилися величезні ставки, на ринках різноманітні товари пропонували сирійські, італійські, арабські, вірменські, єврейські купці, відразу ж велися й гарячі богословські суперечки. Вулиці Константинополя прикрашали стрункі колонади, що їх ховалися торгові лави, а передмісті — з полів й у садах визрівав багатий врожай. І тоді ж час, за спогадами французького мандрівника середини XII століття Одона де Дейля, попри багатство прекрасних будинків, місто потопав у багна й зловонии.

Конец процвітанню Константинополя було покладено у квітні 1204 року, коли учасники Четвертого хрестового походу взяли в облогу місто. Коли він, уперше у своїй історії узятий штурмом, був у руках хрестоносців, то піддався такому руйнації і розкрадання, якого було б очікувати лише від диких варварських орд. Безчинства, грабежі, пожежі швидко перетворили блискучу столицю Імперії жалюгідні руїни. Імператору була милостиво виділено чверть старих володінь, зокрема й наступну чверть Константинополя, який увійшов до складу створеної хрестоносцями Латинської імперії. Повністю повернути місто під владу імператора вдалося лише 1261 року. Поки що ж Костантинополю ще тривалий час був судилося мати руйнуванні, жителі, попри заклики імператора Михайла VIII, не поспішали до нього повертатися. Причому злодіяння хрестоносців бо так в пам’ять городян, що, коли їм довелося вибирати між правлінням католиків і мусульман, чимало їх висловлювали думку, що з них чалма краще влади латинян.

Падение Другого Рима

Весной 1453 року до міста під керівництвом султана Мехмеда II, котрій думку про володінні Константинополем перетворилася на мана, підкотилися турки. Це була не перша турецька облога — за 60 років доти події султан Баязид I вже намагався взяти місто приступом, але його задуми не здійснилися, проте, попри європейському березі Босфору, майже навпаки Константинополя, ними було побудовано фортеця Румелихисары та корінні мешканці міста змушені були стежити її будівництвом, будучи нездатна вмешаться.

Тем часом імператор Костянтин XI Палеолог марно звертався до християнським государям Європи про військової допомоги, головна ж біда в тому, що у перемогу візантійського війська не вірили самі жителі Константинополя, байдуже підготовлені прийняти вторгнення мусульман як божественну кару. Турецька армія налічувала 150 000 людина, а приреченій місту ледь вдалося зібрати невеличкий загін з десяти 000 воїнів. Костянтин, усвідомлюючи, що перебувати йому імперії практично полічені, звернувся безпосередньо до своїм наближеним зі словом, повними смутку і шляхетності. За свідченням очевидця, мова імператора справила такий ефект, що з чули її ледь стримували ридання, чудово розуміючи, що це — прощальний момент як і їхнього власного життя, і у життя держави. 27 травня 1453 року Мехмед II Фатіх (Завойовник) зробив рішучий штурм міста. Атаки турецьке військо під час облоги свідки порівнювали з морськими хвилями, які потужно накочують до берега під час припливу. Нечисленні захисники відчайдушно пручалися ще дві доби, і лише поранення ватажка генуезців Джустініані підірвало бойову мораль його війська, багато що панікують відступили і турки швидко заповнили місто, несучи смерть і руйнування. Тисячу років після руйнування варварами імперської столиці ніяких звань столиця Східної Римська імперія впала під тиском мусульман.

На за кілька днів місто віддали на розграбування солдатам. Жителів вбивали на вулицях й у церквах, святині оскверняли і навіть собор Св. Софії не захищав нещасних. За однією з легенд турки ввірвалися до храм, коли йшла служба. Мало яким вдалося уникнути загибелі, лише священик дивним чином знайшов порятунок, ступивши разом із Святими дарами крізь стіну і зникнувши у її товщі. А сам Костянтин Палеолог, побачивши агонію своєї столиці, взяв до рук зброя терористів-камікадзе і поринув у останній бій, у якому йому було призначено загинути. Пізніше серед греків, боролися з турецьким пануванням, була популярною легенда у тому, що тією сутичці Костянтин не загинув, а заснув, щоб прокинутися від свого чарівного сну для вирішального сражения.

Османский Ренессанс

И все-таки Провидінню, певне, було завгодно, щоб ця стародавнє місто знову знайшов і столичний блиск, і колишнє могутність — кілька років Мехмед II переніс сюди з Адріанополя (Эдирн) центр своєї імперії. Та незабаром місто придбав одяг і нове обличчя, і винесла нове назва — Стамбул (вважається, що це викривлене звучання грецького слова «поліс», тобто «місто», то й її скорочено називали самі константинопольцы ще XII веке).

В Стамбул запросили будівельники, які в чому змінили її образ, надавши йому східний колорит. Тут виникли мечеті, медресе, як турецька лазня (хамам), казарми для яничарів, прохолодні фонтани і велелюдні караван-сараї — словом, той комплекс споруд, без яких важко мусульманський місто. Великі мечеті з більш як одним мінаретом іменувалися султанськими, а ті, що скромніше, — визирскими. При мечетях будувалися школы-медресе, готелю для прочан і имареты (безкоштовні столовые).

В 1459 році за наказом Мехмеда II за фортечними стінами березі бухти Золотий Ріг архітектором Атиком Синаном було споруджено першу у Стамбулі мечеть — Эйюб, названа це у честь який загинув під час облоги Константинополя арабами в 668 року прапороносця пророка Мухаммеда — Эйюба Ансари. Але тут і тюрбе (гробниця) Эйюба, яку вважають як святиня. Саме в мечеті проходила символічна церемонія, під час якої новому султанові передавався легендарний клинок засновника династії Османа Газі (1258—1324 роки) на прізвисько Чорний. Цей колір відповідно до турецької традиції символізував сміливість і доблесть.

При османів місту вже не доводилося боятися облог і руйнувань, він став осередком могутньої військової імперії, у якій сам султан, подаючи приклад мужності, йшов у бій на чолі війська. А великий страх наводила на ворогів піхота, що складалася з яничарів (від турецького — «нове військо»). Їх набирали з підкорених турками народів, зобов’язаних були платити так званий «податок кров’ю», інакше кажучи, віддавати виховання мусульманам хлопчиків зі своїх сімей. З найменших років вони, які знають батьків, і до того ж ми мають права одружуватися, були повністю віддані султанові й своєму боргу. Їх найкращим іншому був ятаган — «меч, укладывающий ворога дома», а сім'єю — товариші з казарме.

Благосостояние рядових сипахов (озброєний вершник) безпосередньо чого залежало від того, скільки земель вони завоюють, тому межі імперії постійно розширювалися, місто ж незмінно багатів, насолоджуючись плодами світу і достатку. Єдиним бичем Стамбула були пожежі. Жителі, побоюючись землетрусів, попри суворі укази султанів, воліли будувати дерев’яні житла, а чи не кам’яні. Тож варто було одному їх спалахнути, і вигорав цілий район. Так, пожежа, який стався в 1782 року, перетворив на попіл половину города.

Турецкие правителі, які звернулися до мудрості римських імператорів, щодо залучення на нову столицю купців і ремісників обіцяли їм безліч пільг. Згодом Стамбул знову знайшов свій багатонаціональний склад — крім турків, які становлять близько половини населення, тут жили греки, вірмени, генуезці та євреї, котрі втікали від європейської інквізиції. Через сто років після завоювання число що у Стамбулі сягнула півмільйона, і кількість продовжувало неухильно расти.

Турецкое населення воліло селитися у частині міста, поблизу адміністративних і релігійних центрів. Крім мусульман є ще жили нечисленні нащадки шляхетних візантійців, званих фанариотами під назвою району Фенер, де у 1941 року стався останній великий пожежа історія міста. Решта немусульманське населення осідало у районі Галаты, де він ще при візантійських імператорах жили венеціанці і генуэзцы.

Своего розквіту місто досяг за правління Сулеймана 1 Кануні (Законодавець), відомого ж під прізвиськом Чудовий. Цей султан цей був геніальним полководцем, а й високоосвіченою людиною, яка цінувала розум і талант своїх наближених. У історію, він також ввійшов і власними незвичними для правителя романтичними стосунки з дружиною — слов’янкою Анастасією Лисовской, легендарної Роксоланою. На догоду їй як відмовився від гарему на кілька сотень наложниць, і навіть немилосердно розправився зі старшим сином і спадкоємцем Мустафою, який був задушено тримав на своєму очах. Уміло керуючи волею могутнього владики, Роксолана, перебравшаяся в особисті покої Сулеймана, до смерті залишалася йому найпрекраснішою і бажаної жінкою. Втративши її, султан наказав побудувати для улюбленої дружини усипальницю у тому місці, де потрібно було спочивати і його самому, — садом мечеті Сулеймание.

Эта мечеть стала однією з шедеврів, створених архітектором Мимаром (Будівельник) Синаном (1489—1588 роки), яка вибудувала у Стамбулі безліч прекрасних будинків. У XVI столітті у місті налічувалося кілька сотень мечетей і проінвестували щонайменше ста громадських лазень, безліч лікарень, дворики приватних оточили вічнозеленими деревами — кипарисами і соснами, але водночас його вулички залишалися вузькими, а брудні дороги був у численних выбоинах.

Со часом обличчя Стамбула починало поступово змінюватися отримувати європейські риси. Це завдяки послідовної політиці султанів Селіма III і особливо Махмуда II, у роки правління якого Османська імперія було визнано на Віденському конгресі (1814—1815 роки) європейською державою. Приблизно тоді водночас у місті було відкрито Технічний університет і вже Медичний институт.

В кінці ХІХ століття Стамбула довелося стати свідком краху із ще однією великої імперії. Бездарні правителі, величезні некеровані території, нескінченні війни" та корупція чиновників призвели до того, що державна скарбниця була практично спустошена. Тож в 1875 року, попри ображене в державному масштабі самолюбство, правителі країни змушені були оголосити її банкрутом. А 33 роки після ганебного поразки у Першої світової війні Стамбула знову довелося зазнати гіркоту окупації. Цього разу європейцями — військами Антанти. Останній султан, який носив ім'я легендарного Завойовника, — Мехмед VI протримався на троні лише п’ять років — з 1918 по 1923 год.

После проголошення про створення території Османської імперії нової держави — Республіки Туреччина, 29 жовтня 1923 року столиця ж була перенесена з Стамбула в Анкару. Та навіть позбавившись цього офіційного титулу, місто, подібно старому аристократу, на щастя, не втратив ані свого шляхетності, ні величі. І сьогодні щоденна стамбульська базарна товкотнеча, крики вуличних рознощиків води і характерний Сходу пряний запах — лише оманлива декорація, яку приховується справжнє життя цього древнього мегаполиса.

Мост через Босфор

Босфорский протоку має довжину 32 км, ширину від 650 до 3 300 км та глибину від 30 до 120 км. Зараз через Босфор побудовано два підвісних мосту. Перший, довжиною 1074 метрів і відкритий 1973 року, називається Богазики (по-турецьки — «протоку»). Другий, відкритий 1988;го, довжиною 1 090 м, названий на честь султана Мехмеда II Завойовника. Третій міст перебуває зараз у процесі будівництва. Його відкриття планується зробити в січні 2005 году.

Обелиск Тутмоса

В 203 року майбутній імператор Каракалла заклав ніяких звань міста величезний іподром, вмещавший 100 000 глядачів, бронзова квадрига коней, прикрашала його стіну навпаки імператорський ложі, згодом була вивезена хрестоносцями у Венецію і сьогодні є перлиною площі Св. Марка.

Знаменитый єгипетський обеліск фараона Тутмоса III (на фото), вік якого складають 4,5 тисячі років, в 330 року привіз місто Костянтин Великий. Майже 60 років йому було неможливо знайти гідного місця, і всі короткий час він лежав землі, не було встановлено за наказом імператора Феодосія I на іподромі. Коли місто захопили турки, іподром, ідеться ще хрестоносцями, знесено. Цей був названо турецькою Атмейданы, обеліск само й тепер далі стоїть собі дома колишнього іподрому навпаки мечеті Ахмеда.

Царьград І Русь

На Русі Константинополь був відомий під назвою Царгород. Шість разів руси намагалися взяти його силою і розграбувати. У легенду ввійшов похід князя Олега, що його прибив свій щит до Золотим воріт міста. Після прийняття у 988 року християнства на Русі Константинополь став росіян князів прикладом наслідування. У першій половині XI століття до зразком собору Св. Софії були зведено величезні собори у Києві, Полоцьку і Новгороде.

После захоплення міста турками духовну спадщину перейшла Москві. Великий князь Іван III (1440—1505 роки) одружився з небогою загиблого Костянтина XI Софії (Зої) Палеолог і від герб Візантійської імперії — двоголового орла, який стало згодом гербом держави Російського. У XVI столітті на Русі активно розроблялася концепція «Москва — Третій Рим», хоча точніше треба було б сказати — «Другий Константинополь». А через 400 років місто, що став Стамбулом, прийняв кораблі, у яких російські після революції залишали родину.

Водохранилище Базилика

Частые облоги Константинополя варварами потребували великих запасів води, і тому за всьому місту зводилися водосховища. Вода доставлялася сюди з кількох акведукам, серед яких було та знаменитий акведук імператора Валента (364—378 роки правління), іншим джерелом води був збір під час дождя.

Самым знаменитим стамбульським водоймищем, вмещавшим до 80 000 кубічних метрів прісної води, є так звана Базиліка, що отримала свою назва від торгової базиліки, вибудуваній над ним.

Турки дали цієї споруди більш романтичне назва — Еребатан-сарай, що означає «Провалений під землю палац». Будинок було закладено при Константіне і розширене в 542 року під час імператорі Юстиніані. Похмурі вологі склепіння перекривають величезне простір шириною 70 метрів і довжиною 140 м. Для охолодження води з поганських храмів сюди завезли 336 мармурових колон. Оскільки всі вони приховані під водою аж до капітелей, їх різнобій, чужий античному смаку, правді в очі не кидався. Це химерне поєднання різних стилів доповнюють величезні кам’яні голови двох Медуз, використані як постаментів. Турки, воліли проточну воду, не використовували водосховища за прямим призначенню, тому чимало їх осушили і перетворилися на базари. У занедбаному ж Еребатан-сарае згодом розлучилася риба і місцеві навіть пробували плавати тут не човнах. У 1985—1988 роках спорудили дерев’яні настили для хідника та провели реставрацію, після чого відкрили водосховище для посещений.

Бани — Хамам

Любовь до лазням, що складається з кімнат з різною температурою (від прохолодною до гарячої), турки запозичили у арабів, інші ж, своєю чергою, від римлян. Тож у нової турецької столиці, де з римських часів існувало незгірш від сотні громадських лазень, вони користувалися величезної популярності. А головним східним нововведенням стала поява у гарячій парній банщиків, які, майстерно збиваючи мереживну мильну піну на тілі клієнта, одночасно масажували й вичищали его.

Капалы-Чарши

Капалы-Чарши (Критий ринок) побудували за наказом Мехмеда Завойовника дома старого візантійського ринку. У XV столітті у центрі Старому Бедестане торгували зброєю і килимами, вишуканою керамікою і спеціями. Ринок ріс швидко. Сьогодні це величезний «місто» із власними торговими вуличками, біля котрого дещо тисяч крамниць пропонують товари про всяк смак — від електроніки до традиційних східних сладостей.

Танец живота

Танец живота нещодавно був заборонений міністром культури Туреччини виспівати в громадських місцях. Але костюми при цьому традиційного східного танцю як і можна купити в стамбульських вуличних торговцев.

Собор Св. Софии

Еще при імператорі Константіне в 326 року було побудована перша церква, присвячена Софії Божої Премудрості, яка уособлювала другу іпостась Трійці, Пресвятої Богородиці. Цей храм мав стати наочним символом Нового Завіту і наступу нової доби історії людства. Перший побудований храм кілька разів руйнувався і відбудовувалося, поки імператор Юстиніан не замахнувся звести будинок, яке своїм багатством і бездоганною красою перевершувало б, усе ті. Він мав затьмарити собою як велич поганських святинь Риму, а й знаменитий Єрусалимський Храм.

Строительство величезної купольной базиліки завершили до 537 року, і погляду очевидців стало небувале видовище. На срібних стовпах кріпилися ікони, внутрішнє простір храму була прикрашена колонами з порфіру і зеленого мармуру. У основі величезного бані було прорізано 40 вікон, струмливий світ із яких справляв враження, що купол просто ширяє у повітрі, «спущений з неба на золотого ланцюжка». У плині віків стіни базиліки прикрашалися фресками і дорогоцінними мозаиками.

И коли храм дістався туркам, вони віддали данина цієї святині — її перетворили на мечеть. Собор Святої Софії ні зруйнований, проте прекрасні златофонные мозаїки були замарані вапном. З чотирьох сторін фасаду вгору кинулися стріли мінаретів, а всередині, під вітрилами, розмістилися величезні медальйони з цитатами з Корану. А турки дали храму нову назву — Айя-Софія (місячна). У 1934 році за наказом Ататюрка він було перетворено на музей.

Ататюрк

Мустафа Кемаль, який одержав від своєї народу ім'я Ататюрк, чи «Батько турків», повністю змінив долю держави. Будучи професійним військовим, свої реформи він провів у життя часом немилосердно, але впевнено хірурга, истребляющего смертельну хвороба. Він відокремив релігію потім від держави, відмовився від арабського алфавіту, замінивши його за латиницю, переодяг турків до європейських костюми, заборонивши носити феску вважається символом реакційного минулого, і навіть наділив жінок правом голоси під час виборів. Для своїх сучасників він був і жорстоким диктатором, і рятівником нації ніби одна особа. У сучасному Туреччини Ататюрк як і залишається лідером країни, яке численні зображення оточені незмінним уважением.

Голубая мечеть, чи мечеть Ахмеда

Настоящим викликом візантійським величі стало будівництво величезної мечеті навпаки храму Св. Софії, яка була зведена з 1609 по 1617 рік Седефкаром Мехмедом, архітектором султана Ахмеда I. Він отримав назву Ахмедие на вшанування султана, але придбала також поширення під назвою Блакитна мечеть. Величезне внутрішнє простір мечеті перекрито гігантським куполом діаметром 23,5 м, що поки що не чотири напівкупола. Світло, потрапляє всередину мечеті через 260 вікон з кольоровими вітражами, створює містичне молитовне настрій. Унікальною особливістю мечеті є та наявність 6 минаретов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.