Пальміра

Пальмира

Две третини території Сирії — пустеля. Нею прокладено сотні кілометрів швидкісних трас. Один із них веде від столиці Сирійською арабської республіки, Дамаска, в центр країни. Пейзаж надворі не відзначається розмаїтістю: суцільний пісок з рідкісними кустиками хирлявої трави. Усе життя тут зосереджена рідкісних оазах. Одне з них же в початку Християнської ери був відомий в усьому античному світі. Навряд в нашій країні знайдеться людина, котрий знав б слова Пальміра. З чиєїсь легкої руки «Північної Пальмірою» називали і називають досі місто Санкт-Петербург. На центральній частині Сирії, буквально в 200 кілометрах від Дамаска, перебуває Пальміра настоящая.

Жизнь оази дав гарячий джерело Эфка. Караванники влаштовували привали затінена пальм, щоб напоїти верблюдів і обрати відпочинок. Згодом тут виріс великий місто, став однією з головних торгових центрів Середземномор’я. Арамейское назва Пальміри — Тадмор, тобто місто пальм. У Старому Заповіті сказано, що відбудував після руйнації асирійцями цар Соломон. Пальмірою місто став називатися вже у античні часи. До цього періоду належить і майже всі які дійшли до нас пам’ятники. Одною з найбільш примітних будівель Пальміри — тріумфальна арка, прольоти якому було колись увінчані скульптурами. Через центральну її частина проїжджали візка і вершники. Нижчі, бічні проходи призначалися для пішоходів. Від нього починалася головна вулиця Пальміри — декуманус, вздовж якій із обидва боки тягнулася колонада. За сучасними мірками — Пальміра місто маленький, площа її лише 6 кв. км. Але пам’яток на настільки невеличкому просторі збереглося безліч. Більшість їх створено у другому й першій половині III в. нашої ери або римлянами, або під значним їх влиянием.

Вот отож виглядала головна ринкова площа Пальміри — агора. Тут зберігся досі фрагмент трибуни, з колись зачитувалися головні укази і постанови місцевих градоначальників. Людина стояв тут і, коли бачиш населення жителів міста, повідомляв їм про те чи інших нововведення. Уся ринкова площа була оперезана колонами. У кожній колоні був вмонтовано спеціальний виступ, призначався для як підставка для погрудь знатних горожан.

При тому, що Пальміра неодноразово повставала проти влади Риму, своїм процвітанням вона багато чому зобов’язана йому. Римляни проклали тут хороші дороги, влаштували водогін, всіляко сприяли розвитку торгівлі. У місті було виплачено близько п’ятисот своїх майстернях і крамниць. Їх залишилися лише фундаменти, що є піском. Подивитися на руїни Пальміри приїжджають люди з усіх куточків земли.

Правда, зараз народу тут зовсім небагато — спека така, що гуляти по сонцю бажання може виникнути тільки в дуже великої ентузіаста. Та жителі сусідніх селищ однаково чергують на руїнах відносини із своїми верблюдами, з думкою отримати якогось вершника. Вирішивши заощадити сили, до того ж підтримати місцевий бізнес, я підійшов до погонщику:

— А верблюд спокойный?

— Так, спокойный.

— Чому ж він весь час робить так: «аэа!».

— Хоче до свого детенышу.

— А можна у ньому прокатиться?

— Конечно.

Верблюд, гадаю, міг би служити тут екскурсоводом. Він зволікається без жодної команди зупинявся в кожного скільки-небудь значного пам’ятника. А далі рушав лише, коли погонич починав тягти його з веревку.

Моя коротка поїздка закінчилася біля входу до античне будинок біля стіни із витонченою аркою. Ця арка служила входом до театру. Збудований у ІІ., він розташовувався у самому центрі Пальміри, що саме собою було виключення з правил, бо зазвичай театри розташовувалися ближчі один до околиць. Ось тут перебувала арена — навпаки неї амфітеатр, глядацьку залу, звідки всі бажаючі могли стежити боями гладіаторів, мода куди прийшла б у Пальміру, зрозуміло, з Риму. Довгі століття амфітеатр знаходився під шаром піску, завдяки чому відмінно зберігся. Археологи розкопали їх у початку 50-х. Після реставрації він придбав майже початковий вид.

Как будь-якому іншому древньому місті, головне спорудження Пальміри, храм. Спочатку він був присвячений Богу Бела, якому поклонялися хананеи, народ, населявший територію нинішньої Сирії IV в. до зв. е. У елліністичної Пальмірі Бэл ототожнювали Зевсом, а після — з Юпітером. Цей храм — саме древнє і, мабуть, найвражаюче споруду на місті. Двір святилища був оточений портиком, від якої вціліли окремі колони. Збереглися тут залишки і алтаря.

Когда-то цьому місці перебував вівтар, де у жертву приносилися вівці, верблюди, велика рогата худоба. Зараз від вівтаря залишилася сама лише фундамент, а кількох кроках від цього — невеличке отвір камені у вигляді пелюсток. Дослідники вважають, що цю й інші отвори було передбачено для стоку крові, адже великим поганським святам, тут у жертву приносилися цілі стада.

Под владою Риму Пальміра надзвичайно розквітла і усилилась.

В середині III в. під час правління Зенобії Пальміра оволоділа всієї Передньої Азією і Єгиптом. Зенобия зрештою оголосила себе царицею і навіть подумувала про поході на Рим. Однак у 272 року її військо розбили римлянами, а само собою воно узята в полон. Після цього почався захід античної Пальміри, однієї з найгарніших і найбагатших міст Востока.

Желающий побувати у Пальмірі б таку силу-силенну, що «нещодавно в 3 кілометрів від міста було споруджено туристичний центр «Зенобия». Заплативши кілька сотень сирійських лір, тут можна оселитися в бедуїнському шатрі, точніше, у собі його подобі. Якби дерев’яна двері, зовні він так само як справжній. Я вирішив поцікавитися, як туристичний шатро влаштований внутри.

Нас зустрів Мухаммад Талаль Раму, власник готельного комплексу. Тут дуже затишно й цивілізовано цілком. Тут вас і електрику, замасковане під старі лампи. І кондиціонер, і канапи дуже зручні. У крані, що з цих місць дивовижно, постійно є вода. Щоправда, без неї західного мандрівника не заманиш навіть у таке екзотичне житло, як шатро жителя пустелі. Тим паче що приїжджають сюди основному не заради місцевої екзотики, а щоб помилуватися античними руинами.

Когда спека кілька спала, я пішов у справжній бедуїнський табір. Він перебуває за півгодини їзди від готелю. Втім, табір — це дуже сказано. Кілька наметів посеред пустелі, так пасущаяся віддалік отара овець. От і всі господарство бедуїнів. Як і давні часи, живуть вони скотарством. Будинку з тваринами управляються переважно жінки, пасуть худобу чоловіки. Бедуїни — мусульмани, сім'ї в них традиційно великі. Та, у якому я приїхав, полягає з 9 людина. Зустріла мене мати голови сімейства Лейла, її молодший син, дві доньки Неоніли та онуки. Гостинність жителі пустелі у крові. Передусім подорожнього належить почастувати чаєм. Щойно вислухавши моє вітання, Лейла вирушила у сусідній шатро, «на кухню». Кухня у бедуїнів — це щось на кшталт хозблока. Тут і їжу готують. Тут-таки й курник. Посуд — особливо старанно не миють, просто споліскують в відрі, і йдеться з концом.

Колодец перебуває у за кілька кілометрів від табору. Раніше воду возили на верблюдах. Тепер в багатьох бедуїнів з’явився особистий транспорт.

За чаєм з’ясували, що сім'я Лейли перебралася на околиці Пальміри близько 3 місяців тому. Доти вони у за кілька кілометрів звідси. Бедуїни переміщують із місця цього разу місце 2−3 разу ніяк, залежно стану пасовищ. Бабуся Лейла дуже оптимістично дивиться на жизнь:

— Життя як показує життя, гріх скаржитися. Будь-яке, звісно, буває: шакал вівцю задере чи ураган наметах посрывает. Та завжди было.

Соседство із руїнами прославленої Пальміри бабусю Лейлу мало займає. З її сім'ї ніхто там на туристів не заробляє. Вона була. Здалеку лише бачила. Каже, такі руїни та інших кочевках зустрічала. Тут їхні много".

Я спроисил у Лейлы:

— Вам дуже гарна татуювання в очах, це в всіх бедуїнських жінок такие?

— Раніше їх усім робили. Вважалося, що це гарно. Тепер роблять. Кажуть, не т. е. Але мені вона корисно. А хоча б і заважала, зробленого не воротишь.

Угостив мене чаєм, Лейла повернулася до своїх справам. Я, з її вирішення, зробив екскурсію табором. Отакої виглядає бедуїнський шатро, літній його варіант. З білий бавовняної дахом. Річ у тім, що є ще зимовий бедуїнський шатро, там дах вже зроблена з вовни, і він — чорний. Електрики тут, зрозуміло, ніякого немає, замість нього — газові ліхтарі. Але й, що він ламається, все одно на цей випадок є звичайний електричний ліхтар, працюючий від акумулятора. От у цієї плетеної сумці господарі зазвичай зберігають Коран. Ось і є — Коран! Численник цікавий — 22 червня, хоча б сьогодні які вже не 22 июня.

Шатер всередині дуже просторий. Є у ньому й чоловіча, і жіноча половини. Бедуїни, щоправда, негаразд суворо дотримуються цей поділ. Принаймні моє вторгнення на жіночу половину ніякого протесту не викликало. Вночі ці складені чаркою ковдри расстелят на підлозі, і мешканці намету вщухнуть ними спать.

Все більше бедуїнів зрікаються кочового життя. Сім'я Лейли теж подумує звідси. Тим більше що поруч із Пальмірою будується сучасний селище з добротними кам’яними будинками, з усіма зручностями. До нього я, попрощавшись з Лейлой, і направился.

К сходу від Пальміри, околицями сучасного міста Тадмор, у самому справі виростають нові кам’яниці. Багато хто ще не добудовані, та більшість вже заселені учорашніми кочівниками. Вони освоюють звичайні міські спеціальності. Багато хто знайшов собі використання у туристичному бизнесе.

Число бажаючих побувати у древньої Пальмірі рік у рік зростає. Та й археологи не сидять склавши руки. Вони постійно відкопують дедалі нові будинку, видобувають нові інформацію про цього чудово збереглися города.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.