Істрія

Истрия

Хорватия з’явилася на початку дев’яностих внаслідок розпаду Соціалістичної федеративної республіки Югославії. Адріатичне узбережжі Хорватії, яке тягнеться від Чорногорії Півдні до Італії північ від, дивовижно мальовничо. Не випадково тут любили відпочивати і римські патриції, і югославські партійні лидеры.

Хорватия — молода країна. Вона — одне із уламків распавшейся на початку 90-х Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Адріатичне узбережжі Хорватії, що тягнеться від Чорногорії Півдні до Італії північ від, дивовижно мальовничо. Невипадково тут любили відпочивати і римські патриції, і югославські партійні лідери. Вони облюбували граничащий з Італією півострів Істрію і сусідні острова. Це аж ніяк особливий світ зі своїми історією, традиціями, своїм укладом.

Прелесть Істрії насамперед у розмаїтті — ландшафтів, архітектурних стилів, національних типів. Це повною мірою відчувається у пул, яка побувала під владою, здається, всіх інших держав Европы.

Городом володіли римляни, Візантія, Венеція, Австро-Венгрия.

При настільки до частої зміни власників, чи дивовижно, що багато жителів Пули, нікуди з її навіть не виїхавши, встигли побувати громадянами кількох государств.

Каждый із власників Пули накладав свій відбиток на архітектурне обличчя міста. Більше всього Пула знаменита пам’ятниками Римської доби. Місто стало римської колонією в першому столітті до нашої ери. І попри те, що протягом двох тисячоліття вона пережила чимало воєн та потрясінь, тут досі стоїть чудово що зберігся римський амфітеатр. Воно й сьогодні використовують за прямому призначенню. Хіба що гладіаторських боїв у ньому не проводят…

Кроме амфітеатру від Римської доби збереглася тріумфальна арка. Колись вона служила входом до міста. Відразу з ним починалося цвинтарі. Але Пула росла, і тепер арка слід за центральному майдані, в якому було, де колись були могили, йде торгівля і гуляють люди.

В за римської епохи легіонери йшли звідси війну і поверталися з перемогою. Сьогодні ж тут кипить життя, перебувають кращі магазини, ресторани і кав’ярнях міста Пулы.

Кстати, у домі поруч із тріумфальної аркою жив Джеймс Джойс, автор «Улісса». Бажаючі можуть присісти поруч із великим письменником на лавку біля входу до його улюблене кафе.

Памятники наступного за римським періоду — візантійського — розкидані на всієї Істрії, але найбільший перебуває, звісно, в Порече. Пореч — це море, маленькі кафе, майданчики і кращі у Хорватії візантійські мозаїки. У Порече якось одразу й знаходиш душевний спокій. Можливо, оскільки тебе тут оточують маленькі середньовічні будиночки, то, можливо, оскільки тут особливо тихо, і може бути, оскільки тут ось тільки ніхто куди поспішає. Найбільш давня частина Пореча — центральна вулиця, де ще збереглася римська бруківка, а чимало будинків побудовано на римських фундаментах. Але така можна побачити і в інших прибережних містах Хорватії. Один із головних визначних пам’яток Порече пам’ятник візантійської епохи — базиліка Святого Евфразия із добре що збереглися мозаїками. Місто завдяки евфразиевой базиліці внесеному до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Базиліка побудовано шостому столітті у пам’ять першому поречском єпископі, який взяв мученицьку смерть у період гонінь на християн. Давні мозаїки базиліки залучають у місто безліч туристів. Поруч розкопано руїни баптистерія, тобто крестильни. Її підлогу прикрашала знаменита, красующуюся на мільйонах листівок мозаїчна риба — древній символ Христа. Але цю мозаїку для кращої цілості перенесли в підвальне приміщення, а на внутрішніх стінах базиліки виставили кілька картин ту тему, виконаних сучасними художниками. Знаменита рибка, виконана в IV в., не лише древнехристианским символом, а й символом всієї Хорватии…

Стоящая поруч із базилікою дзвіниця — то це вже спадщина пізніших часів. Вона — зменшена копія кампанилы Собору святого Марка у Венеції. Четырехсотлетнее панування Венеціанської республіки наклав незгладимий відбиток попри всі міста Істрії. Але Ровинь безумовно самий венеціанський і італійський місто півострова. Тут й так усі схоже Італію, таку ж вузькі вулички, мощені кругляком, всюди відчувається італійська і… білизну, висяче безпосередньо в вулиці. Назви вулиць тут написані і по-хорватски, і по-італійськи, а піца й спагеті — головна їжа в Ровине. Коли дивишся середньовічні вдома, фундаменти яких омиває морі та човни, пришвартовані просто біля дверей, здається, що нині через кута випливе венеціанська гондола. До речі, з Ровиня у Венецію регулярно ходить пором — плисти недалеко, всього 100 кілометрів. У туристів не дуже популярна користуються одноденні тури Венецію. Італійська віза при цьому непотрібна. Занадто вузькі вулиці центрі Ровиня, по яким і проехать-то можна хіба що для велосипедом, — теж, як й у Венеції, слідство нестачі земли.

300 років тому вони Ровинь була великим торговим містом. Він стояв на острові, отже будуватися далі було нікуди. Щоб кардинально вплинути на проблему, її жителі засипали вузьку протоку, отделявший місто від материка, і тепер тут площадь.

Поднимающаяся вгору від площі вулиця Грициа (Grisia) привела мене до церкви Святий Юхимії. Чи слід говорити, що її дзвіниця справляє враження знамениту венеціанську. Піднятися її у обов’язково, як і раніше, що щаблів доведеться подолати немало.

Отсюда відкривається найкращий вид на околиці. Кожен міста, у Істрії є свій покровитель. У Ровиня це Свята Юхимія. До речі, цим ім'ям тут називають хіба що кожну другу девочку.

Ровинь — місто з давніми морськими традиціями, успадкованими ще від Венеції. Кожен рік у травні тут фінішує етап Кубка світу з вітрильному спорту на приз хорватського телебачення. Зустріч екіпажів і нагородження переможців ровиньского етапу — помітне події життя міста. Саме тоді року туристів ще замало, і тому набережна легко вміщує всіх любопытных.

Ровинь, напевно, найпопулярніший, досить демократичний курорт Істрії. По-справжньому ж шикарним місцем Істрії вважаються острова Бриуни.

Говорят, що острова Бриуни — найвродливіші у Хорватії. Плисти до островів недовго — з півгодини. Архіпелаг Бриуни — це недоторкана природа, звірі, струмуючі на свободі, чисте море, римські руїни і важливе місце, куди з античних часів їздять відпочивати сильних світу цього. Колишній керівник колишньої ж Югославії Йосип Броз Тіто проводив день свою відпустку тільки тут. Резиденція Йосипа Броз Тіто перебуває головному острові архіпелагу, яке називається Бриуни. Президент Югославії любив, коли йому дарували заморських тварин. На острові жили слон, зебри, мавпи. І тут багато живності, щоправда, менш екзотичної. Мені, особисто, побачити лише оленів. Острови оголошено заповідником, їздити тут дозволяють виключно на электромобилях.

Задолго до соціалістичного лідера на Бриуни будували собі вілли знатні римляни. Руїни одній з вілл за величиною вулицю значно більше президентських хором. Навколо вілли було багато господарських будівель. Археологи відкопали добре збережену маслодавильню.

Оливки нею збирали відразу ж на острові. На Бриуни навіть збереглося оливкова дерево, посаджене від початку нашої ери. І от уявіть, воно продовжує плодоносить.

Жаль, звісно, що ні побачити острова у всій красі, при яскравому світлі сонця. Але, може, це стосується і кращому. Під дощем Бриуни виглядають трохи сумно, не помпезно і, вони цілком безлюдны.

Насладиться спокоєм на Істрії можна розпал сезону. І тому досить від'їхати разом десятків км від берега. У глибині півострова тече тиха сільська життя, і задля нього багато туристів готові жертвувати радощами пляжного отдыха.

Усадьба Негричаны лежить у у самісінькому центрі Істрії. Це справжній котедж, але з усіма сучасними удобствами.

Негричаны, попри пасторальний вид, непросто сільська садиба, а вдалий бізнес-проект. Точніше, вдалий саме завдяки пасторальному виду. Мір'яна Модручан і чоловік Марио-Джумбо оселилися тут порівняно недавно.

Мирьяна Модручан: «Упродовж десяти років тому ця земля нікому була потрібна. Ми викупили її, відремонтували садибу, прибудували до старій частині нове крило, теж під старовину і вони здавати комнаты».

Супруги переїхали сюди з Пули. По міського життя де вони тужать зовсім. Хлопчиків, звісно, доводиться возити до школи і далеченько, натомість у домі місця для ігор на відміну від більше, ніж у міській квартирі, але в вулиці, й зовсім раздолье…

Хозяева запропонували мені покуштувати істринського супу, кращого, на думку кошти, для промоклих і утомлених мандрівників. Нічого не скажеш, суп так суп. Ось тільки виявився він не тим, чого ми звикли. Це підігріте вино з оливковою олією, сіллю, цукром і перцем. Спробувати його можна лише у провінції, оскільки истринский суп готується неодмінно на відкритому вогні, чи його знайдеш в великому городе?

После супу відчула себе чудово. На вулиці посутеніло, і це дійшла висновку залишитися ночувати тут, у серце Істрії, — області римської, італійської, хорватської, і бозна який, але, головне, дуже мені полюбившейся.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.