Самара

Самара

Самара, центр Самарської області, в 1098 км зі сходу Москви. Розташоване лівому березі Волги. Більшість міста розмістилася до межиріччя Волги і його лівих приток — Самари і Соку. Місто перебуває у зоні континентального клімату, характеризується спекотного літа й холодною взимку. Середня температура найбільш спекотного місяці (липня) +23,2 З, а самого холодного (січня) — 10,9 З. Абсолютний максимум влітку +39 З, абсолютний мінімум взимку — 43 З .

Население: 1 158 100 людина (за результатами переписом населення РФ 2002). Чоловіків: 45,2%. Жінок: 54,8%.

Название міста, за однією з версій, походить від грецьких слів «SAMAR «- купець, торговець і «RA «- древнього назви Волги. За іншою версією, свою назву місто дістав листа від назви річки Самара, що у Волгу у міста. На мовами тюркських народів, колись кочевавших в заволзьких степах, Самара — степова ріка.

Духовным покровителем міста вважається митрополит московський й усієї Русі святої Алексій. Святий Алексій — наставник і один преподобного Сергія Радонезького, одне із натхненників Куликовської перемоги, вихователь Великого князя Дмитра Донського. За переказами 6 серпня 1357 року в шляху до Золоту Орду св. Алексій зупинявся на нічліг в скиту монаха-отшельника у Самарського урочища (неподалік майбутньої фортеці), де передбачив підставу міста Київ і пророкував йому велике будущее.

Впервые Самара згадується у російських літописах 1361 року. Поселение-пристань Самара вперше зазначено на карті Волги 1367 року венеціанських купців Франческо і Доменіко Пицигано.

Официальная дата народження міста — 1586 рік, коли з Указу царя Федора Иоановича початку будуватися фортеця на Волзі, названа Самарским містечком, для прикриття Русі від набігів кочівників і забезпечення водного шляху від Казані до Астрахані. Фортеця будувалася дома нинішньої Хлібної площі, на пагорбі. Спочатку зводилися стіни з гостро заточених вгорі колод, сторожові вежі з бійницями — захист від стріл степняков-кочевников. Потім кремль, церква, прикази і житлові хати, лабази. У 1636 року довжина містечка становила 1,7 км, ширина — 350 м. У 1688 року фортеця Самара було перейменовано до міста, ставши не лише військовим форпостом край землі російської, а й торговий центр. Саме через Самари здійснювалася вигідна торгівля з Востоком.

В 1935 року рішенням Радянського уряду Самара було перейменовано в Куйбишев — на вшанування державного, партійного діяча Валер’яна Володимировича Куйбишева. Особливе політичне й стратегічне значення місто набув у 1941 року, як у 20-х числах жовтня, напередодні історичної битву за їхню Москву, постановою Державного Комітету Оборони до Куйбишева було евакуйовано урядові органи на чолі з М.И. Калініним, частина військових управлінь. Наркомат закордонних справ, весь дипломатичний корпус — 20 посольств і місій, і навіть трупа Великого театру й багато відомих артисти — Д. Шостакович, І. Еренбург, Ф. Гладков, Еге. Гілельс. У цей час Куйбишев фактично, стає другий столицею Радянського Союзу. Для Верховного головнокомандувача І. Сталіна була побудований підземний бункер під робочою кабінетом на глибині 37 метрів. Але цей бункер став своєрідним музеєм.

Город вніс вагомий внесок у перемогу над фашизмом. З перших днів війни сюди евакуюється лави найбільших заводів. Майже під музей просто неба встановлюються верстати, починається випуск зброї, боєприпасів. Упродовж років війни з аеродрому авіаційного заводу на фронт піднялися тисячі знаменитих штурмовиків ИЛ-2.

Сейчас Самара — найбільший науковий центр Росії. Дійові нині 10 вузів і 4 університету готують фахівців різного профілю. До самарській навчальної системі високий інтерес виявляють иностранцы.

С роками розвивався і міцніла культурне життя Самари. У Заволжя великим Львом Толстим купили маєток, куди майже щороку приїжджав з родиною. У Самарі пройшли дитячі і юнацькі роки відомого письменника Олексія Толстого. У Самарі розпочинав своє літературну кар'єру Максим Горький, працюючи в «Самарської газеті «. Протягом років громадянської війни Самарі працював знаменитий чеський письменник Ярослав Гашек. У Самарі жили такі художники, як Ілля Репін, Василь Суриков, Іван Айвазовський. Під час війни в місті уперше було виконана знаменита «Сьома симфонія «Дмитра Шостаковича. Останніми роками в Самарі побували відомі російські письменники, за радянських часів змушені залишити Батьківщину: А. Солженіцин, У. Аксьонов, У. Войнович.

За цей час у Самарі створено 4 професійних театру, у тому числі два академічних, широковідомих у Росії - театр драми їм. М. Горького і театр опери, і балету. Славлять місто у Росії її межами симфонічний оркестр Самарської філармонії. Волзький народний хор. Самарські музеї зберігають найцінніші колекції представлена і унікальні твори искусства.

Но, безумовно, головна цінність самарській землі - це живуть у ньому люди. Усім своїм духовним та «матеріальним багатством Самара зобов’язана їм. Це фундатор і перший воєвода Самари Григорій Осифович Засекин. Самарський міського голову (1885−1891 рр.), голова губернської земської управи (1891−1892 рр.), гласний міської думи (1892−1896 рр.) Петре Володимировичу Алабин, котра внесла значний внесок у розвиток міського господарства й палаци культури Самари. Алабин сприяв створенню публічного музею є також міської бібліотеки, народної освіти. З іменем Тараса Шевченка пов’язана знаменна сторінка історії Самари. Під час русско-болгарско-турецкой війни 1877−1878 рр. черницями Иверского монастиря було вишите бойове прапор, яке саме Петро Алабин привіз НАТО Болгарію та вручив там ополченцям. Самарське прапор досі як святая реліквія зберігається в софійському музеї. Ще самарцев залишиться як і ім'я самарського губернатора (1853−1860 рр.) Костянтина Карловича Грота. З участю в Самарі були відкриті чоловіча гімназія, духовна семінарія, театр на 550 місць, філармонічне суспільство; встановлено перше вуличне висвітлення. Шанує Самара ватажка самарського дворянства (1884−1891 рр.) Григорія Сергійовича Аксакова, що під час голоду 1873 і 1880 рр. особисто займався допомогою селянам; самарського міського голови (1910;1912 рр.), депутата 3 Державної Думи Михайла Дмитровича Челышева, його основним напрямом діяльності була боротьба за народну тверезість. Багатьом Самара зобов’язана меценатам-купцам Шихобаловым, коштом яких було побудовано кафедральний собор, притулки і богадільні, народна лікарня (половина хворих на ній лікувалася бесплатно).

Современная Самара, спираючись на багаті історичні і культурних традиції, будується, зростає, кращає день у день, залишаючись перлиною на Волзі, серцем России.

Самара має вигідним географічним розташуванням. Основні залізничні лінії, шляху авіаційного і річкового повідомлення, які відбуваються через Самари, пов’язують європейську частину Росії із Уралом, Сибіром, Далеким Сходом і країни Середньої Азией.

По водним сталевих магістралях через місто пов’язані з портами Білого, Балтійського, Каспійського, Азовського, Чорного і Середземного морів, ні з портами Волго-Каспийского і Волго-Донського басейнів. Залізниця забезпечує зв’язку з Уралом, Сибіром, Далеким Сходом, Середньої Азією, ні з центральними і південними регіонами Росії. Повітряний повідомлення міста із усіма регіонами країни й країнами мира.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.