Швейцарія

Швейцария

Швейцарская Конфедерация

Площадь: 41,3 тис. км2. Маттерхорн — 4478 м. Символ Швейцарии Численность населення: 7 млн. людина (1998).

Государственный мову: німецький, французький, італійський.

Столица: Берн (127,5 тис. жителів, 1995). Лозанна місцеперебування федеральних судових органів.

Государственный свято: День підстави Конфедерації (1 серпня, з 1291 г.).

Денежная одиниця: швейцарський франк.

Входит до Ради Європи пов’язано з 1963 г.

В цій державі мирно уживаються чотири народу. Принципа нейтралітету країна дотримується й у зовнішню політику. Тут перебувають популярні гірськолижні курорти, виробляються найточніші й дорогі у світі часы.

Расположена у центрі Європи. Немає виходу на море; ¾ кордонів — і Франції, Австрією і Італією — відбувається за гірським хребтах Юри і Альп й з Німеччиною й Ліхтенштейном — долиною Рейною.

В Швейцарії живуть чотири народу: германошвейцарцы, франкошвейцарцы, италошвейцарцы і ретороманцы. Вони різняться етнічним самосвідомістю, мовою і культурним своєрідністю. Германошвейцарцы (4,2 млн. людина) населяють в основному північні, північно-східні і центральні кантони, розмовляють швейцарському варіанті німецької мови. Франкошвейцарцы (1,2 млн. людина) займають переважно західні і південно-західні райони, розмовляють южнофранцузских (провансальських) діалектах. Италошвейцарцы (230 тис. людина) зосереджено основному південних районах, розмовляють італійському мові. Ретороманцы здебільшого проживають у кантоні Граубюнден (50 тис. людина), розмовляють ретороманском языке.

Несмотря на неоднорідний склад жителів, у країні немає гострих етнічних протиріч. По швейцарської конституції, чотири народу рівноправні, які мови визнані національними. Рідна мова жителів кожної етнічної області в її межах основним розмовним, і навіть мовою преси, шкільної освіти і т. д.

Пестрота етнічного складу, своєрідність історії позначаються на матеріальну годі й духовної культурі. Тип і форму сільських поселень багато чому визначає рельєф місцевості. Наприклад, у районі Швейцарського плоскогір'я переважають великі села, а гірську місцевість — хутора з 1 — 5 дворів. Для більшу частину країни характерні вдома, об'єднувальні житлові й господарські будівлі під одним дахом. Їх планування і конструктивні особливості областями варьируются.

Областные, а часом і етнічні відмінності позначаються на кухні швейцарців. Густа кукурудзяна каша — палента — улюблене страву горців, але в плоскогір'я вона вважається кормом для худоби. У районі плоскогір'я їдять більше борошняних і круп’яних страв. На півночі Альп, у головному районі альпійського скотарства, споживають багато молока, сиру і сиру. Способи приготування сиру різняться по областям. Наприклад, страву з розтопленого сиру з шматочками хліба поширене переважно під Французької Швейцарії. Готується і сирний суп, і навіть фондю — сир, зварений в вине.

В харчуванні традиції більш живучі, ніж у одязі. Проте селяни, а почасти і городяни у свята інколи мають народний костюм. Велику роль активізації його носіння зіграли які у початку XX в. організації, що мали за мету пожвавлення інтересу до давнини. Основні елементи жіночої народного одягу зараз самі, що у інших центральноєвропейських країнах: спідниця, корсаж, кофта і фаПарад в Швейцарииртук. Як чоловічого святкового зберігся костюм, який раніше було уражає пастухів. Основні його елементи — біла сорочка, червоний жилет, сірі чи жовті штани на підтяжках, білі в’язані панчохи й туфлі з пряжками. До цього часу існує взуття, видовбана дерев’янний чи із дерев’яною підошвою. Різноманітні звичаї, обряди швейцарців, їх фольклор. У німецькій частини країни поширене багатоголосне спів. Особливістю пісень горців є своєрідні горлові звуки — йодли. У народних танцях переважають парные.

Обучение дітей від 6 до 16 років обов’язково, але єдина система освіти відсутня. Навчальні програми чи, як і почав учбового року, різняться областями. У віданні кантонів перебувають 7 швейцарських университетов.

Столица Швейцарії Берн заснований XII в., але столицею країни став лише 1848 р. На стрімчастому березі річки височить величезне, але малопримечательное в архітектурному сенсі будинок Федерального палацу, де розташовано урядових установ і парламент. Центральна частина міста майже змінилася з XVIII — ХІХ ст.: сіро-зелені будинки з аркадами, вежі — залишки фортечної стіни, вузькі вулиці, безліч стародавніх фонтанчиків, міська ратуша, споруджена ще XV в.

К південь від Берна, в півтори години їзди, перебуває Женева. Вона мальовничо розкинулася біля підніжжя відрогів Альп на берегах Женевського озера, там, де випливає Рона. Місто позбавлений манірності, різноманітний для забудови, плануванні, типам будинків. Женева фігурує в «Записках про Галльської війні» Юлія Цезаря, але місто, одне із найбільш старих у Європі, набагато древнє. У середньовіччі, зберігаючи, зазвичай, незалежність, був своєрідним городом-республикой. До складу федерації ввійшов лише 1815 г.

Цюрих — найбільший місто Швейцарії, разом із пригородами котрий налічує 700 тис. жителів. Розкинувся березі Цюрихського озера. Заснований більш 2 тис. років як розв’язано. У Старому місті все дихає старовиною: руїни римського цирку, собор Гроссмюнстер з цими двома дзвіницями, одній із яких прикрашена статуєю Карла Великого. У цьому вся соборі 1519 р. священик Цвингли кинув зухвалий виклик римському татові. Неподалік розташовані Будинок ремісничих корпорацій, ратуша. Цим спорудам кілька сотень років. На протилежному березі річки — ділова частина Цюріха. На головній вулиці Банхофштрассе, тянущейся від озера до залізничного вокзалу, розміщені найбільші банки країни, ресторани, магазины.

Около 2/3 території зайнято горами. Тут є найвища частина Альп, головною гірської системи Європи (найвищу точку — пік Дюфур — 4634 м). Центр країни зайнятий Швейцарським плоскогір'ям. Особливу принадність ландшафту надають округлі зелені пагорби і великі озера — Цюрихское, Невшательское, Женевське. Через складності рельєфу кліматичні умови різних районів країни різні. У Альпах взимку температура опускається до −10… −12° З. У долинах і улоговинах клімат м’який. Наприклад, в кантоні Тессін, в так званої Італійської Швейцарії, у відкритому грунті ростуть пальми, магнолії та інші південні растения.

Датой організації Швейцарської Конфедерації прийнято вважати 1 серпня 1291 р., коли три лісових кантону — Урі, Швіц і Унтервальден, обстоюючи незалежність від австрійських Габсбургів, з оборонної метою створили «вічний союз» (у межах Священною Римською імперії). У 1481 р. союз 10 кантонів, який носив не тільки оборонний характер, оголосив себе самостійним державою, отримавши згодом міжнародне визнання по Вестфальському світу 1648 р. 12 квітня 1798 р. було проголошено так звана Гельветическая республіка, що проіснувала до 1803 р., й уведено всешвейцарская конституція. Віденський конгрес 1814 — 1815 рр., встановивши кордону Швейцарії, близькі до сучасних, гарантував їй «вічний нейтралітет». 12 вересня 1848 р. було прийнято конституція, що перетворила країну на єдину федеративну державу.

В Швейцарії в своєрідною формі кальвинизима виступила Реформація. Саме Женеві протікала діяльність Жана Кальвіна (1509 — 1564). Нині протестанти становлять 55%, католики — 43%. Переважна більшість протестантів Швейцарії — реформаторы.

Швейцария — федеративна парламентська республіка, федерація у складі 23 кантонів. У країні існує конституція 1874 р. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Федеральне збори, що складається з двох палат: Національної ради та рекомендації Ради кантів. Уряд — коаліційний, до нього входять представники різних партій: Демократическо-христианской, Соціал-демократичної, Радикально-демократичної, Швейцарської народної.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.