Відкриття та дослідження трипільської культури

Відкриття та дослідження трипільської культури

ХІХ та вушко ХХ століття інколи називають годиною археологічних відкриттів. Саме тоді Г. Шліманн розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А. Еванс виявив залишки палацової держави, якої назвавши мінойською, а також записів (лінійне лист, А й Б). У Україні теж було б зроблено багато досліджень, й особливу увагу привернули до собі роботи В. Хвойки, який із 1893 року провівши розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, й ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році В. Хвойка проводити розкопи й в селі Трипілля, де виявляє пам’ятки тієї ж культури, що і знайдена нею в Києві. Звідти, від назви села, й пішла назва культури — трипільська.

Величезний інтерес до знахідок виявили такі історики, як Е. Штерн (1901;1902 р. — розкопав пам’ятки аналогічного характеру), В. Б. Антонович й Хв.Вовк. Пізніше, у радянський годину, цю культуру досліджували такі вчені, як Т. Пассек, С. Бібіков, Є.Черниш, В. Маркевич, В. Збенович, та досліджувалась уже переважно територія Румунії й східної України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш годину трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н. Бурдо та Л.Кульчицька.

Проблема походження трипільської культури.

Існують різні думи щодо походження трипільської культури. За В. Хвойкою, наприклад, це було б автохтонне населення (предки слов’ян), яку жило на територї Середньої Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, Яка існувала до трипільської, був відкрита лише у 40−50х роках ХХ століття українським археологом В. Даниленком, й лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість із трипільською. Крім того, за П. Третьяковим, прослов «яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, співуче, гіпотеза В. Маркевича та В. Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, й трипільська культура — не що інше, як синтез цих двох культур, здається более ймовірною. Внесок до цієї теорії зробив й В. Збенович, який приєднався до думи своїх попередників, але й доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо.

Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф. Біляшівського, О. Спіцина та В. Городцова, «культура проникла із півдня через Егейське та Мармурове моря із берегів Малої Азії чи через Середземне море із Фінікії чи Єгипту, й в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу». Історик радянського години М. Марр утверждает, що предками трипільців є пелазги, котрі прийшли із Північного Кавказу Чорним морем, а доти ще були «сусідами» етрусків, що гаялися на територї Південний Кавказу.

Періодизація трипільської культури.

За В. Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б б виділяти у два періоди: перший зв’язаний із кам’яним віком, другий — із віком мідним. перший — період примітивності у формах посуд, використання знарядь роботи із кременю чи каменю. У цей годину понад розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цого поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Інший — період використання знарядь роботи й зброї із міді, менш примітивної кераміки. Крім того, уже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки уже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих витрат сил, що було б неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того години були Усатове (біля Сучасної Одеси) й коло Городська (Житомирська область).

Існує також інший тип періодизації Т. Пассека, який складається із трьох етапів: раннього, середнього й пізнього в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації. Ця періодизація стосується трипільсько-кукутенської спільноти, частиною якої є культура, якої я досліджую.

як зникла трипільська культура.

Ще і досі неясно, як зникла трипільська культура. Радянські вчені Т. Пассек й Т. Білановська взагалі обминають це запитання, говорячи лише про взаємозв'язки трипільців із племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської мегалітичної культури — на заході, пізньострічкової й шнурової кераміки на північному заході.

Мені відома поки що одна теорія зникнення трипільців. Це змішення їхнього із іншими племенами. Якими? За В. Г. Збеновичем це нібито племена середньодніпровської культури на сході, оскільки їхні кераміка та побутові речі дуже схожі на тих, що вироблялися колися трипільцями.

Житла.

На територї Трипілля зустрічалося два типи жител.

По-перше, це землянки. Землянками називалися заглиблені житла глибиною 0.6−1.5м, котрі складалися із жилої частини й господарських ям. У плані ці «приміщення» нагадували напіввісімку чи вісімку. Стіни їхнього були пологі, дно нерівне. У кожному із таких жител знаходилось по два-три вогнища.

По-друге, це наземні глинобитні житла. Це був великий будинок метрів у 20, що складався із 4−5 кімнаток-камер, у кожній із які був піч. Також було б 2 камери без печей: одна — «сіни», інша — комора для зерна. У камері із піччю ліворуч проти печі містилося підвищення із посудом, проти входу — жертовник у формі грецького хреста, а з нього — маленьке округле вікно. Техніка будівництва таких жител був на високому рівні розвитку. Місце для будівництва згладжували, але в цю поверхню клали деревяні плахи, котрі обмазувались глиною, інколи декілька раз. Потім цю глину обпалювали. Покрівля мала 2 схили й обмазувалась соломою. Такі приміщення нерідко розташовувались колом, що могло вказувати на існування у трипільців перших релігійних вірувань.

Призначення цих жител ще і досі неясне. Так, В. Хвойка вважав, що глинобитні житла були спорудженнями поховного характеру, «будинками мертвих». За В. Збеновичем, навпаки, глинобитні приміщення були стаціонарними житлами трипільців, а землянки будувались лише на ранньому етапі заснування поселення.

Господарство.

Землеробство.

Ця галузь господарства був найрозвинутішою у трипільців, особливо в ранній період. Навіть тоді оброблялося не менш як чотири види сільськогосподарських культур (в основному пшениця, жито, овес). Ділянки знаходилися близько від поселень. Було відоме мотичне землеробство. Крім мотик, вироблених із лосячого чи оленячого роги, використовувалися й серпи, але й їхнього знайдена невелика кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. Звичайно, екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження грунтів, й тому трипільцям приходилося кожні 30−60 років залишати засновані поселення і освоювати нові землі.

Для переробки продуктів землеробства використовувалися зернотерки, котрі складалися із двох частин, вернього й нижнього каменів. Ймовірно, що це було б роботою для жінок, й доказом тому є знайдені у трипільських хатах фігурки жінок, котрі мололи зерно (див. зноску 9).

Скотарство.

Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним виглядом господарства, але й воно та завдяки нечастим врожаям були повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно із землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів й овець (хоча їхня кількість був значно меншою), а Халеп'ї та Усатові - свиней. Також ймовірно, що того годину вже був приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить й знаходження таких керамічних виробів, як сосуди зі стінками в дірках. Ймовірно, що смердоті використовувалися для виготовлення сиру і сиру.

Також, крім кісток, було б знайдено міфологічні зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків із кігтями із Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про ті, що у трипільців, як й в середземноморських народів, існував культ бика.

Полювання.

Ця галузь господарства грала помітну роль на ранньому етапі розвитку трипільської культури, хоча меншу в порівнянні із полюванням. Про це нам говорити тієї факт, що кісток диких тварин знайдено удвічі рази менше ніж домашніх (див. зноску 13). Полювали трипільці в основному на шляхетного оленя, лося, козулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл із кременю, шкребки, кам’яні сокири-клини.

Займалися також й рибальством, й це теж було б характерно более на ранньому етапі, оскільки для цого були сприятливі умови (поселення біля річок). Ловили здебільшого щук, сомів, осетрів.

Збиральництво.

Трипільці збирали в основному черепашки прісноводних молюсків, залишки які знайдено в купах сміття біля будинків, котрі ще називають «черепашковими купами». Вочевидь ці черепашки варили, а потім їхні м’ясом годували свиней. У давнину черепашки використовувались також для розпису, прикрас.

Збиралися також жолуді, котрі сушилися в закритих печах, розтиралися на зернотерках й домішувалися в тісто.

Прядіння та ткацтво.

Ця галузь був безпосередньо зв’язана зі скотарством, й тому логічно, що, як й скотарство, набула свого розвитку у пізній період трипільської культури. Вже тоді тканини підкладалися под дно керамічних виробів, щоб їхнього легше було б виліпити (Петрени), був відома в’язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів — полотна й килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті.

Кераміка.

Кераміка трипільців є однією із найкращих у світі, а керамічні вироби — просто витвір мистецтва у тому часу.

Керамічний посуд того години виготовлявся із гончарської глини із домішками кварцового піску й черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі, товщина його днища переважала товщину стін, а сам стіни були нерівномірної товщини й не завжди правильної форми. Великий посуд ліпився із двох окремих частин. Зовнішня поверхня був рівною й вкривалася нанесеною до розпису й обпалення червсоною фарбою.

Посуд був розписним й нерозписним.

Розписний поділявся на:

?Виготовлений до однієї фарбу. Переважно вон був чорною.

?Біохромний. Посуд до однієї чорну фарбу обводився білою чи червоною.

?Поліхромний.

Нерозписним був переважно посуд для приготування їжі, який, доти ж, ще і був із более товстими стінками, кольором после обпалення від сірувато-коричневого до темно-червоного.

Крім фарби на посуд наносився ще і орнамент. На ранніх етапах трипільської культури це був поглибленим спіральний орнамент (схожий на орнамент техніки камарес мінойського Криту) та канельований. Пізніше канельованої кераміки уже немає, заті зустрічається кераміка із менш поглибленим орнаментом, а також розписом. Пізній період характеризується появою мотузкового й штампового орнаменту, характерних для культур епохи бронзи. Посуд для приготування їжі прикрашали дуже бідним орнаментом; це були зображення людей та тварин.

Духовна культура та уявлення трипільців.

Статуетки та зображення.

Трипільські зображення були здебільшого жіночими, лише зрідка чоловічими. Чому так? Скоріше всього, це було б пов’язано із ідеями матріархату. Яке призначення цих фігур, також залишається нам загадкою. Чи це були «дитячі іграшки», чи, може, культові фігурки, котрі закладалися у фундамент із ціллю оборонити собі від злих духів? Жодна із цих теорій точно б не доведено, тому сказати тут просто нічого.

Фігурки були стоячими та сидячими. У сидячих було б округле обличчя, рук не було б, й ноги відділені одна від одної. Стоячі відрізнялися тім, що малі волосся.

Ці фігурки у трипільців розміщалися коло печі-вогнища.

Первісні уявлення трипільців.

На шкода, тепер навряд чи вдасться відтворити картину первісних уявлень трипільців, але й дещо иожна дізнатись із нових досліджень цієї культури (див. зноску 19).

Існування Трипілля відповідало кліматичній фазі атлантику, й вухо цієї культури збігся якраз із істотними зрушеннями в Сонячній системі. Тому можна твердити: населення Трипілля мало уже усвідомлювати періодичність глобальних криз й катаклізмів як зазагибель старого й зародження нового. І декілька сюжетів із їхньої міфології доводять це.

По-перше, це стосується давнього вірування про звірину, котра ковтає сонце. Хто ж був цією звіриною, незрозуміло. Можливо, це вовк, як, наприклад, в гальській міфології чи скандинавських сагах. Та скоріше всього, це був змія, Яка, до речі, символізувала не лише кінець, а і відродження світу в новій, вищій якості. Також змія символізувала жіночність. З цого ми можемо сказати, що у трипільців було б циклічне уявлення про годину. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Цим, мабуть, й пояснюється спіральний орнамент трипільців, де спіраль символізує такий шлях.