Значення в незалежній Україні

Значення в незалежній Україні

Важливим чинником й передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди був наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка просто більше не може розвиватись.

До здобуття Україною незалежності українська культура був надто зорієнтована на потреби військово-промислового комплексу. Це заважало розвиватися усім її галузям. У Перші рокта незалежності стало очевидним, що в Україні дуже слабка система інформації, без чого вона як держава не може розбудовуватись й, найголовніше, приєднатися про світової співдружності країн, котрі мають інформаційне суспільство.

Після розпаду СРСР Україна мала добрі стартові можливості для інформатизації й створення постіндустріального суспільства. Однак за 1991;1995 рр. майже ніяких зрушень у напрямку інформатизації не було б зроблено. Більше того, за цей період намітилось значне відставання в галузі від багатьох країн.

У Україні довгі рокта система забезпечення інформацією та документальними джерелами був надзвичайно відсталою й не давала змоги організувати ефективного забезпечення вчених та спеціалістів часописами, книжковою продукцією, компактними оптичними дисками, доступом до зарубіжних баз даних. Не було б реферативних журналів (крім медичного), не було б «Експрес-інформації», не видавались аналітичні оглянь різних галузей науки й техніки, різко скоротилась кількість наукових журналів. Не було б електронних каталогів бібліографічної інформації. Всі органи наукової, технічної, патентної та іншої інформації, створені в СРСР, залишились в Росії. Літописи журнальних й газетних статей ставали дедалі тоншими. Не було б централізованої каталогізації всіх друкованих в Україні видань.

Повільними темпами переходили національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Дещо в кращому стані перебувала політологія — нова нам наука, котра на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. І це Незважаючи тих, що політологів наші вищі заклади освіти раніше не готували. У політологію прийшли науковці суміжних наук.

Проте українськими вченими уже розроблено і стверджено програму «Термінологія», якою передбачене розробку концепції та функціонування української науково-технічної термінології, її унормування та комп’ютеризацію процесу стандартизації, — формування банку даних із науково-технічної термінології й його аналізу. Було проведено міжнародні конференції із української термінології, виконано експертизу более як 300 стандартів із науково-технічної термінології, підготовлено до видання 200 словників різних видів. Відомо, що за рокта «небаченого розквіту мов неозорної «батьківщини» укра-їнські власні назви латинською абеткою відтворювались лише у російській транскрипції. Наприклад, передавалося «Kiev», а чи не «Kyiv», «Lvov», а чи не «Lviv» тощо.

У зв’язку із цим Міністерство закордонних справ бачено розпорядження «Про відтворення українських власних назв латинським алфавітом» (1996 р.) (прізвищ, імен, географічних назв, неперекладних назв юридичних осіб тощо). У розпорядженні зазначається, що відтворення українських власних назв латиницею при заповненні закордонних паспортів (чого, на шкода, не скажеш про паспорт внутрішній), укладанні автентичних текстів договорів іноземними мовами, виготовленні різних консульських документів, заповненні громадянами України анкет та оформлення віз іноземних держав, у нотній переписці, при перекладі текстів на інші мови тощо відбувається шляхом транслітерації (політерного запису за допомогою латинського алфавіту) із української мови. Відповідну ноту надіслано посольствам іноземних держав й представництвам міжнародних організацій, у якій повідомляється про розроблену «Нормативну таблицю…» та правила відтворення українських власних назв. Отож, зроблено ще одного шляху утвердження української державної мови.

Вчені вищих закладів освіти також здобули ряд результатів світового рівня із пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки, котрі свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу. Державні премії України в галузі науки й техніки були присуджені великій групі науковців, серед які провідні вчені Дніпропетровського, Харківського, Львівського університетів, Національного технічного університету (КПУ).

2. Зв’язок українських вчених із закордонними колегами.

Допомагають світовому співтовариству заявити, донести знання про Україну контакти наших вчених із колегами європейських та американських університетів. За останні рокта організовані наукові конференції в Празі, Мюнхені, Штутгарді, Парижі, Відні, Люблені, Римі, Нью-Йорку. Фундація Українського Вільного Університету США дбає про стипендії для студентів, керуючись благородною метою сприяти розвиткові незалежної наукової думи, зближенню українців, розсіяних по світу, підготовці наукових кадрів для України.

У 90-ті рокта головним науковим центром залишається Академія наук України. Тут здійснюються світового значення дослідження в області матеріаловедення, математиці, фізики, астрономії, біології. Алі в Академії існує багато проблем. Серед них — пріоритет прикладних досліджень, що означати, перевага інститутів технічного й прикладного профілю. При цьому понад 90% нових технологічних розробок не заглиблюються у виробництво.

Разом із недостатньою матеріально-технічною базою інститутів це привело до загуби Академією наук головних позицій за низкою фундаментальних напрямів.

З ціллю стимулювання творчої діяльності й прискорення розвитку наукомістких й екологічно чистих технологій у 1991 році був заснована Академія технологічних наук України. Аналогічні заподіяння ставлять перед своїми членами й новоутворена Академія технологічної кібернетики України й Академія оригінальних ідей й проектів.

Деякі видатні закордонні вчені українського походження, працюючи в Україні, діляться своїм досвідом й результатами досліджень. Так, заснований у 1991 році Інститут східно ведення АН України очолив Про. Пріцак — професор Гарвардського університету (США).

Журнал «Сучасності», видання котрого із 1992 року здійснюється у Києві, редагує Т. Гунчак — професор Радгчерського університету (Нью-Йорк).

Розвиток україністики за кордоном широко фінансують підприємці-меценати. У частості, канадський місіонер українського походження П. Яцик виділил кошти на заснування дослідницького центру української історії при Альбертовськом університеті, на організацію кафедри в Гарвардському україноведійному інституті, на видання україноведійної енциклопедії й др.

Однак низький рівень оплати роботи науковців й викладачів, їхнього соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої роботи, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до зайняти науковою діяльністю. У багатьох вищих заставах освіти були практично відсутніми конкурси до аспірантури. Існувала також небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл із пріоритетних напрямів розвитку й технологій.

До успіху в галузі науки й освіти відкриття 1992 р. Навчального й наукового заставі нового типу — незалежного університету «Києво-Могилянська академія» (мовний режим — українська та англійська мови) де розпочали навчатися 200 першокурсників. Кілька нових наукових інститутів створено у системі Національної академії наук України: Археографічна комісія Інституту історії АН України перетворилися на Інститут української археографії ім. М. Грушевського (із двома філіями — у Львові й Дніпропетровську), відкрито Інститут української мови, Інститут східнознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки й міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. як навчальний й науковий заклад 1992 р. При Київському університеті створено Інститут українознавства (10 кафедр, аспірантура, докторантура, гуманітарний ліцей).