Податкова система України: принципи її побудо ві та функціонування

Податкова система України: принципи її побудо ві та функціонування

У умовах ринкової економіки держава може приймати досить автономні рішення про рівень своїх витрат, однак не про рівень доходів, так найважливішим джерелом державних доходів податків. Завданням держави стає формування таких умів, показників й ставок оподаткування, котрі давали б йому змогу найкращим чином виконувати свої функції .

Теоретичний аналіз впливу різних податків на поведінку економічних суб` єктів й нагромаджений країнами із ринковою економікою досвід дозволяють сформулювати систему досить загальних вимог (принципів оподаткування), яким має відповідати раціональна податкова система. Можна виділити чотири групи принципів оподаткування .

Перші це фіскальнобюджетні принципи.

Очевидним критерієм формування податкової системи є достатність. Податкова система має бути сформована таким чином, щоб забезпечувати покриття витрат, котрі фінансуються за рахунок податків.

Нестача податкових надходжень означає появу бюджетного дефіциту, фінансування якого можливе лише в певних межах й пов`язане із поруч негативних наслідків. То в випадку фінансування за рахунок випуску урядових цінних паперів виникає загроза для інвестицій приватного сектора, отже, й майбутніх доходів бюджету. При цьому може відбуватися не лише пряме витіснення приватних інвестицій, але й і зростання процентних ставок, що додатково призведе до збільшення витрат по обслуговуванню внутрішнього боргу.

Необхідно підкреслити, що залучення зовнішніх позик означає зростання зовнішнього боргу й витрат на його обслуговування, та скорочення можливостей фінансування майбутніх державних витрат. Використання кредитів НБУ (емісії грошей) для покриття бюджетного дефіциту стає додатковим джерелом інфляції. Кожен із цих наслідків не бажаний для країн перехідної економіки, тому отримання принципу достатності є для України особливо актуальним.

Для збільшення податкових надходжень, як відомо, існують дві принципові можливості :

1) збільшення бази оподаткування;

2) збільшення податкових ставок.

Збільшення бази оподаткування.

Розширення податкової бази можливе за рахунок скасування пільг по оподаткуванню. Ліквідація податкових пільг могла б дати значно відчутніші результати для збільшення державних доходів, ніж спроби вибіркового розв`язання бюджетних проблем за рахунок прибуткових підприємств.

У існуючій податковій системі зменьшення оподатованого прибутку відбувається ще і тому, що частина податків та обов`язкових платежів підприємств прив`язана до окремих елементів витрат й відноситься до собівартості продукції. Алі відомо, що податки сплачуються, врештірешт, лише із доходів економічних суб`єктів. А тому найнадійнішим джерелом збільшення доходів.

бюджету в середньостроковій перспективі є не введення нових податків чи збільшення податкових ставок, а розширення ділової активності і зумовлене цим зростання платоспроможності населення й кількості прибутково працюючих підприємств .

Збільшення податкових ставок.

Податкові надходження мають бути здатними збільшуватись за досить короткий рядків й такоюмірою, наскільки це є необхідним для фінансування додаткових бюджетних витрат. Неможливо сформувати досить однорідні часові виряджай економічних показників, котрі могли б бути використаними для прогнозу доходності різних податків та їхнього здатності до збільшення. Податкова система має включати такі елементи, використання які давало б змогу отримувати необхідні кошти для фінансування додаткових державних витрат. Такий підхід використовується задля країн із перехідною економікою. Наприклад, у Німеччині як адаптаційний елемент використовується ПДВ,.

оскільки його тимчасове підвищення не справляє істотного впливу на поведінку платників податку й оподаткування споживання становить меншу небезпечну для економічного зростання, ніж оподаткування особистих доходів й прибутку підприємств. Аналіз показує, що й в умовах України зниження ставки ПДВ на початку 1995 р. із 28% до 20% привело до приблизно пропорційного зниження доходів (у 1994 р. доходи від ПДВ становили 11,42% ВВП, а в 1995 8,56%), а тому зміну ставки цого податку є более принятною у випадку необхідності збільшення бюджетних доходів, ніж введення нових податків чи збільшення оподаткування доходів.

Друга категорія принципів це політикоекономічні.

Націленість на економічне зростання .

Оподаткування не повинне створювати перешкод для економічного зростання, збільшення його, має сприяти економічному зростанню.

За період проведення реформ в Україні із 1992 по 1995 р. державна квота (питома ваги податків, зборів й внесків по соціальному страхуванню у ВВП) зросла із 35,1 до 40,6%. На 1996 р. передбачалось їхнього подалі збільшення до 47,3% ВВП.

Для забезпечення умів економічного зростання України необхідно :

поперше, зробити реальні кроки щодо зниження державної квоти у ВВП й зниження податкового навантаження на підприємства, насамперед, за рахунок вдосконалення оподаткування прибутку; подрузі, використати такі правила розрахунку амортизаційних відрахувань, котрі б дали змогу індексувати активи та пасива балансу підприємства із урахуванням рівня інфляції й не призводили б до оподаткування фіктивного прибутку; потретє, створити сприятливі умови для самофінансування інвестицій, найважливішими, із які є можливість прискореної амортизації й зниження ставок податку на прибуток.

Нейтральність щодо конкуренції.

Оподаткування не повинне викривляти конкуренцію як між підприємствами та галузями всередені країни, так й між галузями вітчизняними й зарубіжними підприємствами. Велике податкове навантаження на підприємствах України не сприяє підвищенню конкурентноспроможності вітчизняних виробників на світовому ринку. Умови конкуренції всередині країни викривлюються податковими пільгами, надання які також означає, що для поповнення бюджету необхідно збільшувати податкові навантаження на інші підприємства. Наприклад, звільнення від податку на прибуток сільського господарства та будівельних організацій, котрі споруджують об`єкти у сільській місцевості й використання пільгової ставки для підприємств АПК, котрі обслуговують сільське господарство, погіршують становище інших галузей без помітного полегшення ситуації в сільському господарстві .

Поряд із ПДВ береться ще кілька податків, котрі розраховуються, виходячи із обсягу реалізованої продукції тобто являють собою багатоступінчасті бруттоподатки із обороту. До них належати: поперше, внески до інноваційного фонду (1% від обсягу реалізованої продукції); подрузі, відрахування на будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг (1,2% від обсягу реалізованої продукції); потретє, відрахування до державного цільового фонду розвитку промисловості у складі бюджету України (1% від обсягу реалізованої продукції підприємств, котрі входять до сфери управління Міністерства промисловості).

Ці податки стягуються із усієї вартості продукції на кожній стадії її виробництва й обігу, й тому призводять до поступового збільшення податкового навантаження в результаті нарахування податку на раніше сплачені податки. При цьому в гіршому становищі, із точки зору умів конкуренції, виявляються дрібніші підприємства (порівняно із більшими), а також підприємства із більшою матеріалоємкістю виробництва, оскільки таки податки на їхні продукцію виявляються більшими. Це робить їхнього продукцію дорожчою, а означати й менш конкурентоспроможною.

Третя категорія принципів це соціальноетичні.

Основу цієї групи принципів становлять ідеї справедливого оподаткування, реалізація які передбачає загальний характер оподаткування (усі особини, котрі є платоспроможними, мають залучатися до сплати податків) та справедливість оподаткування (урівняне оподаткування за рівних чи аналогічних обставин, а із різних відповідним чином диференційоване.

Послідовне втілення принципів справедливого оподаткування передбачає відмову від податкових пільг. Так, світова практика застосування податкових пільг й досвід самої України показують, що смердоті часто призводять зовсім не дуже до тихий результатів, досягнення які декларувалося чи на котрі розраховували при їхнього введені. Нерідко пільги в оподаткуванні стають одним з засобів ухилення від сплати податків. З практики роботи податкових служб України добро відомі факти використання комерційними структурами пільг, наданих, наприклад, громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Принцип відносності.

Податкове навантаження може розподілятися таким чином, щоб при цьому платоспроможність платника зменшувалася відносно рівною мірою.

Посилення податкової прогресії має виправдовуватися міркуваннями соціальної справедливості й пов`язаною із цим необхідністю перерозподілу доходів.

Остання група принципів це принципи, що відбивають правові і технічні аспекти стягування податків.

У відповідності із принципами цієї групи оподаткування має бути транспарентними й практичним. Транспорентність податкової системи передбачає максимально чітке й несуперечливе формування норм податкового права, що включає їхні неоднозначне тлумачення. Це є необхідною передумовою практичного дотримання принципів рівності й загального характеру оподаткування. Виконання податкових правил має бути також пов`язане із мінімальними витратами як для платників податків, то й для податкової адміністрації. Незручний годину чи форма стягування податку можуть статі причиною його несплати.

Податки є складовою частиною фінансового механізму й виконують регулюючу функцію. Її суть полягає до того, що податки впливають на усі сторони діяльності платників. Функції податків, як й сам податки, є явищем об`єктивним й незалежним від волі держави впливають на підприємницьку діяльність. Алі держава може свідомо використовувати цю функцію для регулювання певних пропорцій у соціальноекономічному житті суспільства. Використання податків як фінансових регуляторів це складова справа, для якої на різних етапах розвитку суспільства можуть використовуватись різні податки, змінюватись об`єкти й ставки оподаткування, а також надання пільг.

На базі використання фіскальної й регулюючої функції, котрі мають не лише теоретичне значення, а і використовуються на практиці оподаткування, формується податкова система.

У податковїй системі повинні реалізовуватись обидві функції податків. З одного боці, податки мають бути інструментом, який забезпечить бездефіцитність бюджету, а із іншої стимулювати підприємницьку діяльність.

Перед законодавцями держави стоїть вибір збільшувати доходну частину бюджету за рахунок високих податків (т.б. «податкового пресу», використовуючи лише фіскальну функцію) чи формувати систему стабільних стимулів для підприємницької діяльністі, котра забезпечить зменьшення дифіциту бюджету за годину й перспективу економічного росту.

перший напрямок вирішує лиш тимчасові проблеми й безперспективним для розвитку економіки. Інший стимулює виробництво, що саме по собі скоротить дефіцит бюджету. У податковій системі мають делектично поєднуватись дві функції: фіскальна й регулюча. З позиції фіскальної податкова система винна забезпечити стабільне й гарантоване надходження до бюджету. З позиції регулюючої матір можливість впливати на усі сторони економічного й соціального розвитку суспільства. Фіскальна функція реалізується в усіх податках, регулююча ж при певних умовах може проявлятися, а може і ані, хоча вона об`єктивно притаманна податкам, але й на практиці діє негаразд, як це передбачалось при створенні того чи іншого податку. Тому практично неможливо, щоб одночасно реалізувалися обидві функції в одному податку.

Податкова система має включати до собі, насамперед, податки, котрі б забезпечували сталу фінвнсову базу держави й давали можливість пезперебійного фінансування державних видатків. Крім того, в податковій системі має бути достатня кількість податків, на котрі здебільше податок окладається регулюча функція. Праворуч до того, що неможливо впливати на усі боки господарської діяльності підприємств та усі сфери економічносуспільного життя за допомогою одного чи двох податків. Вочевидь, що податкова система винна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості.