Місце вірусів у біосфері

Місце вірусів у біосфері

1. Еволюційне походження.

У міру вивчення природи вірусів, после їхній відкриття Д. И. Ивановским (1892) формувалися уявлення про віруси Яка про дрібні організми. Епітет «фільтрівний» згодом був відкинутий, бо стали відомі фільтрівні форми чи стадії звичайних бактерій, а потім й фільтрівні види бактерій. Найбільше правдоподібною є гіпотеза про тих, що віруси походять із «утікача» нуклеїнової кислоти, тобто нуклеїнової кислоти, що набула спроможність реплікуватись незалежно від тієї клітини, з якої смердота виникнула, хоча при цьому передбачається, що така ДНК реплікується із використанням структур цей чи інший клітин.

На підставі досвідів фільтрації через градуйовані лінійні фільтри були визначені розміри вірусів. Розмір найбільше дрібних з них виявився рівним 20−30 нм., а найбільше значних — 300−400 нм.

У процесі подальшої еволюції у вірусів змінювалася понад форма, чим утримання.

У такий спосіб віруси, можливо, походять від клітинних організмів, й їхнього не варто розглядати, як примітивних попередників клітинних організмів.

2. Будова й властивості.

Розміри вірусів коливаються від 20 до 300 нм. У середньому смердоти в 50 разів менше бактерій. Їх в світловий мікроскоп, бо їхньої довжини менше довжини світлової хвилі.

Віруси складаються із різноманітних компонентів:

а) сердцевина-генетичний матеріал (ДНК чи РНК). Генетичний апарат вірусу несе інформацію про декілька типиів білку, що необхідні для утворення нового вірусу: ген, що кодує обернену транскриптазу і інші.

б)білкова оболонка, що називають каспидом.

Оболонка часто побудована із ідентичних повторюваних субоедениц — капсомеров. Капсомеры утворять структури із високим щаблем симетрії.

в)додаткова липопротеідна оболонка.

Смердота утворена із плазматичної мембрани клітини-хазяїна. Смердота зустрічається лише в порівняно великих вірусів (грип, герпес).

Цілком сформована інфекційна частка називається вирионом.

Положення про тих, що віруси являють собою повноцінні організми, дозволило остаточно про «єднати усі трьох названих групи вірусів — віруси тваринною, рослин й бактерій — до однієї категорію, що посідають визначене місце серед живих істот, що населяють нашу планету. Тієї факт, що їхнього не удалося вирощувати на штучних живильних середовищах, поза клітинами, не викликав особливого подиву, бо віруси з самого початку були визначені як суворі внутрішньоклітинні паразити. Ця властивість признавалася не унікальним, властивим лише вірусам, оскільки внутрішньоклітинні паразити відомі й серед бактерій, й серед найпростіших. як й інші організми, віруси спроможні до розмноження. Віруси мають визначену спадкоємність, відтворюючи собі подібних. Спадкові ознаки вірусів можна враховувати по спектрі хазяїв й симптомів що викликаються захворювань, а, по специфічності імунних реакцій природних хазяїв чи штучних иммунизирует эксперементальных тварин. Сума цих ознак дозволяє чітко визначити спадкові властивості будь-якого вірусу, й навіть понад — його різновидів, що мають чіткі генетичні маркери, наприклад: нейтропность деяких вірусів грипу, знижену патогенність у вакциональных вірусів й т.п.

Мінливість є інший стороною спадкоємності, й в цьому відношенні віруси подібні усім іншим організмам, що населяють нашу планету. При цьому у вірусів можна спостерігати як генотическую мінливість, связянную зі зміною спадкової речовини, то й фенотипическую мінливість, связянную із проявом саме його генотипу в різних умовах. Прикладом Першого типу мінливості є мутанти саме його вірусу, зокрема температурочувствительные мутанти. Прикладом іншого типу мінливості служити різний тип поразок, що викликаються тім самим вірусом у різноманітних тварин, рослин й бактерій.

Всі віруси по своїй природі - паразити. Вони спроможні відтворювати собі, але й лише усередині живих клітин. Звичайно віруси викликають явні ознаки захворювання. Потрапивши усередину клітини, смердоті «включають» її ДНК й, використовуючи свою власну ДНК чи РНК, дають клітині команду синтезувати компаненты вірусу. Компаненты вірусу спроможні до спантанному утворення вириона. Клітина, витративши усі жизнетворные соки на синтез вірусів, гине, перевантажена паразитами. Віруси «розривають» оболонку клітини й передаються в іншу клітину у виді інертних часток. Віруси поза клітиною являють собою кристали, але й при влученні в клітину «оживають».

Учені, аналізуючи будівлю речовини, дотепер не вирішили: вважати віруси живими чи мертвий. Віруси, із одного боці, мають спроможність розмножаться, спадкоємністю й мінливістю, але й із іншого боці, не мають обміну речовин, й їхні можна розглядати, як гиганские молекули.

Віруси як й інші організми, характеризуються приспосаб-ляемостью до умів зовнішнього середовища. Потрібно лише не забувати, що їм організм хазяїна є середовищем проживання, тому багато умів зовнішнього середовища впливають на вірус опосередковано — через організм хазяїна. Проте багато чинників зовнішнього середовища можуть й безпосередньо впливати на віруси. Достатньо пригадати уже названі температурочувствительные мутанти вірусів, що, наприклад, розмножуються при температурі 32−37 З повагою та гинуть при температурі 38−40 З, хоча їхні хазяїнами залишаються цілком життєздатними при этихх температурних режимах. У зв «язку із тім, що віруси є паразитами, смердоті підпорядковуються закономірностям й перед тим применнимы поняття екології паразитизму. Кожний вірус має коло естесственных хазяїв, іноді дуже широкий, як, наприклад, у дрібних РНК-геномных фагов: у першому випадку уражаються усі ссавці, у іншому — окремі клони кишкової палички. Циркуляція вірусів може бути горизонтальної (поширення серед популяції хазяїв) й вертикальної (поширення ті батьків нащадку). Таким чином, кожний вірус займає визначену екологічну нішу в біосфері.

3. Класифікація.

а)Віруси класифікуються по серцевині:

щодНК-содержат й РНК-содержат (ретро) віруси.

б)За структурою капсомеров.

Ізометричні (кубічні), спіральні, змішані.

в)По наявності чи отсутсвию додаткової липопротеидной оболонки.

г)По клітинах-хазяїнах.

Крім цих класифікацій є ще багато інших. На приклад, по типі переносу інфекції від одного організму до іншого.