Глобальні екологічні проблеми

Глобальні екологічні проблеми

Відомо, що природа — єдина й неподільна, а сучасне господарство — результ взаємодії природи й суспільства. Отже, сус-пільство, господарство й природавзаємопов «язані, зв «язок цей має глобальний характер, стан й частка шкірного з компонентів — взаємозалежні.

Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низькі глобальних геологічних проблем.

На шкода, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушюючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств й природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини й природи настала кризу, котра викликала Алогічні проблеми глобального характеру.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж чи забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів й океанів. Стічні води промислових підприємств й міст, змиті із полів добрива й отрутохімікати потрапляють.

у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаих відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень ставши морський транспорт, особливо нафтонативний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світло морів, порушуються процеси глобального газота теплообміну між океаном та атмосферою.

Окреслились зміни глобального характеру, котрі можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах (малий. 40).

Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні й масштабні, що їхнього вже визначають як екологічну кризу.

Малий. Загальні риси глобальної екологічної кризи.

Екологічна кризу — це порушення взаємозв «язків в системі географічної оболонки чи незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю й загрожують існуванню людини як виду.

Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. У підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думи: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умів забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва й споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів й технологічних процесів, более прийнятних із екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.

Життя географічної оболонки планети — не підвладне обмеженням, котрі створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси й процеси е более локалізованими, контроль та управління ними можливі із боці окремих держав. До них належати природні ресурси, заговорили українською у «язані із державною територією й котрі є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати й зберігати котрі неможливо зусиллями окремих держав. Вони чи знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), чи перемішуються між різними країнами й континентами. До них належати атмосферне повітря, ресурси Світового океану й прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їхні можливо лише за УМОВИ міжнародного співробітництва,.

До цієї проблеми додаються і інші, заговорили українською у «язані із організацією природокористування, їхні кілька.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. У ній найбільш яскраво проявляється основнe протиріччя економіки — між необмеженістю пошт людини й обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання чи виснаження відомих й доступних для використання ресурсів землі залізної рудій, нафта і газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи уже про нафту й газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, котрі часто розташовані у важкодостутпих районах чи на шельфіюрів та океанів.

Розв «язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Позаяк розвиток виробництва невід «ємно зв «язаний із експлуатацією природних ресурсів, то економічних й технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.

Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглевод, нові енергоносії - нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. Те ж цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. Доти ж, розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки уже тепер помітне теплове забруднення — підвищення температури.

Проблема раціонального використання земельні ресурсів та виробництво продовольства стоїть немов бі на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціонального використання сільськогосподарських угідь, розвитку сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери заговорили українською у «язаний із посиленням антропогенного впливу на географічне середовище й стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв «язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

У окремих регіонах землі склалася напружена ситуація з забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн й подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці - зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії - південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці - гірські райони Анд й Амазонія.

Алі проблема забезпечення світу продовольством полягає над бо не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на свою душу населення достатньо зерна, м «яса, цукру, овочів тощо), а бо розміщення їхнього виробництва не збігається із географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв «язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім країнами, що розвиваються.

Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану — біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан — це також «легені» планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку я роль відіграють ліси) й є своєрідним регулятором температури на земній кулі.

Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів До гранично допустимих між наближається вилов риби та інших морепродуктів Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо. Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного і Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря.

— виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів й океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів.

Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їхні розв «язання потрібні узгоджені міжнародні дії.

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове сус-пільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні запитання стали актуальними як для окремої країни, то й для всього міжнародного співтовариства.

У діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створення системи природокористування, котра діє на засідках обраної екологічної політики держави, й певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, до того числі біологічних; б) відбір й вирощування рослин, котрі поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних й безвідходних технологій виробництва; р) використання здатності природи до самоочищення.

Створені великі всесвітні й регіональні організації із охорони навколишнього середовища, їхні налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа — Програму 00Н із навколишнього середовища (ЮНЕП) із штаб-квартирою в Найробі (Кенія), котра покликана координувати й частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль под годину розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв «язувати також Міжнародний союз із охорони природи та природних ресурсів із штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книжку, в якої заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.