Формування державності у східних слов"ян

Формування державності у східних слов‘ян

1. Соціальне розшарування та встановлення військової демократії.

Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов «янські племена зустрічаються у творах римських вчених І—II ст. н.е. Плінія Старшого, Таціта, Птолемея, де слів «яни фігурують под назвою венеди (венети). Етнонім «слів «яни «вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов «янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордану «Про походження та діяння гетів », чи «Гетика «(551 p.) й Прокопія Кесарійського «Історія війн «(550—554 pp.). Саме «Гетика «й містить надзвичайно важливу інформацію про розпад єдиної венедської ранньослов «янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан сповіщає, що у VI ст. уже існувало три гілки слів «янь: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров «я) й слів «яни (склавини) (Подунав «я). Поява на півдні Європи антів й склавинів зафіксована також іншими істориками цієї доби, хоча більшість з них вказує на збереження певної мовної та етнічної єдності цих груп.

Прокопій Кесарійський описує життя ранніх слів «янь так: «Племена ці, склавинів й антів, не управляються однією людиною, але й здавна живуть у народовладді, й тому у яких вигідні і невигідні справ завжди ведуться спільно… Вступаючи у битву, більшість йде на ворогів пішими, маючи невеликі щити й списи до рук. Панцира ж ніколи на не одягають; деякі не мають (на собі) ані хітона, ані (грубого) плаща, лише штани… Є в тихий й інших єдина мова, повністю варварська. Та й зовнішністю смердоті один від одного нічим не відрізняються. Всі смердоті високі й дуже сильні, тілом та волоссям не дуже світлі й не руді, зовсім не схиляються й до чорноти, але й усі смердоті трохи червонуваті… Та і ім «я завжди за старих часів у склавинів й антів було б одне » .

Отже, слів «янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тис. н.е. Це був динамічний й драматичний годину Великого переселення народів (II—VII ст.). Першопоштовхом цого процесу стало переміщення готів із Прибалтики до Причорномор «я. Готські племена, що осіли у пониззі Дніпра, отримали назву остготи, а тих, котрі зосередилися між Дністром та Дунаєм, — вестготи. У 375 p. готів перемогли гуни, частково їхнього підкоривши, частково витіснивши із Причорномор «я. Гуни створили між Доном й Карпатами могутню державу, на чолі якої ставши Аттіла. Про силу цого державного утворення свідчать вдалі походи гунів у Галлію та Східну Римську імперію.

Проте после кількох поразок від римлян та «їхніх союзників, смерти у 451 p. Аттіли гунська держава поступово втрачає силу й розпадається. Ці історичні колізії суттєво вплинули частку слів «янства. Відчувши, що гуни уже не становлять серйозної небезпеки, не перешкоджають міграції, слів «яни, починаючи із V ст., могутнім потоком вирушили у візантійські землі. як свідчать джерела, починаючи із 527 p., походи антів й склавинів разом з іншими варварськими народами на Константинополь стають регулярними. Нестримне слів «янське нашестя призвело доти, що уже 577 p., слів «яни контролювали землі на територї Фракії та Македонії, але в початку VII ст. ними було б захоплено Далмацію та Істрію. Наприкінці VII ст. слів «яни майже повністю оволоділи Балканським півостровом, проникли до Малої Азії. Про масштаби та інтенсивність слів «янської експансії у цей період свідчить тієї факт, що тогочасні західні автори у своїх творах називають навіть Пелопонес Славонією.

Більшість сучасних вчених, котрі вивчають запитання етногенезу слів «янь, вважає, що вушко формування окремих слів «янських народів й, зокрема, праукраїнського етносу було б покладено процесом розселення антів та склавинів.

Енергійні анти у ході Великого переселення народів проникли на Балкани, Верхній Дніпро, Донець та Дон. Згодом зазнали поразки від нової варварської хвилі, котра принесла із собою аварів з Центральної Азії. Невщухаючі аваро-слов «янські війни (568—635 pp.) призвели спочатку до знесилення, а потім й до розпаду антського союзу. Починаючи із 602 p., анти в історичних джерелах не згадуються, як від склавини фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етнічні угруповання, котрі мешкали на територї України у VII—IX ст. Саме тому, на думку фахівців, цілком закономірно, що етнонім «склавини », трансформувавшись із годиною у «слів «яни », доживши до відома наших днів.

За даними Сучасної археології: у V—VІI ст. носії пеньківської культури — анти та празької — склавини вирушили у південному напрямі. Антська хвиля покотилася на Балкани, але в Ельбу, поступово інтегруючись з західними слів «янами. Склавини ж негаразд далеко, їхні нащадки утворили у VIII—Х ст. між Дніпром, Дністром й Західним Бугом нові етнічні угруповання, підгрунтям які був культура Луки Райковецької (нині відомо понад 200 пам «яток). Ця культура сформувалася на базі празької (склавини) з залученням певних елементів пеньківської (анти) культур. З культурою Луки-Райковецької фахівці заговорили українською у «язують племена деревлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, котрі і були безпосередніми пращурами українців.

Під годину Великого переселення народів у горнилі історії було б переплавлене та інтегровано чимало етнічних утворень, котрі лягли основою багатьох сучасних народів. Українці не виняток у цьому процесі. Вони — прямі етно-культурні спадкоємці склавинів ї частково антів.

СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК СХІДНИХ СЛІВ «ЯН.

Доба VI—IX ст. в історії східного слів «янства характеризується глибокими якісними суспільними змінами, визріванням, появою та становленням тихий факторів суспільного життя, що сприяли у IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Східної Європи.

Система господарювання східних слів «янь базувалася головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. Протягом VII—IX ст. значно удосконалюється техніка землеробства. Саме одну годину припадають поява й поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотик, ручних жорен. Розширюється асортимент вирощуваних злаків, починають активно культивуватися пшениця, жито, ячмінь, овес. Археологічні знахідки зерен ярих та озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства.

Підвищення продуктивності роботи і зростання виробництва додаткового, продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері. Земля, насамперед орні ділянки, й результати роботи попри всі частіше почали переходити у власність окремих сімей, котрі ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. Поступово розгортається процес розпаду родових патріархальних зв «язків й відбувається перехід до сусідської територіальної общини.

Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшаруванню, розкладу родово-общинного ладу, формуванню феодальної системи. Військова та племінна знати дедалі понад концен- «Фуєусвоїх руках гроші, ціності, багатства, використовує пра-ию рабів та збіднілих общинників (смердів). На цьому грунті спочатку зароджується, а потім поглиблюється класова диференціація — землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються на феодально залежне населення, що створює передумови для активного державотворчого процесу.

У IV—VII ст. у східнослов «янських племен значного поширення набувають ремесла — залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, тобто саме тих галузі, що визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєзабезпечуючих сфер — землеробства та військової справи.

На цьому етапі металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (понад 30 назв), удосконалюється технологія, якість продукції підвищується.

Прогресивні зміни у розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу роботи, обміну як між громадами, то й в середині громад, що сприяло активізації торгівлі та виникненню й зростанню кількості постійних поселень, у які відбувався міжобщинний обмін, — «градів » .

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII—Х ст. сприяли активізації не лише внутрішнього обміну, а і розширенню зовнішньої торгівлі, особливо жвавими були торговельні зв «язки із Великою Моравією, Болгарією, Хозарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, із одного боці, — збагачувало слів «янську родоплемінну знати, посилювало диференціацію суспільства, із іншого, — надзвичайно гостро ставило запитання про захист важливих торговельних шляхів та створення власної державності. Доти ж торгівля сприяла державотворчому процесу, аби «зшиваючи «в одне ціле строкаті клаптики земель слів «янських сусідських територіальних общин.

2. Племінні союзи та союзи союзів у східних слів «янь. Антська держава.

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слів «янських племен — дулібів, полян, волинян. Поступово із розкладом родоплемінного ладу й появою класів у VIII—IX ст. набирає силу процес про «єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому грунті й виникають державні утворення — племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, вже у VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов «янської державності: Куявія (земля полян із Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська й Приазовська Русь). Найбільшим було б державне про «єднання, яку літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його із Куявією) із центром у Києві. як вважають фахівці, саме воно та й стало тім територіальним й політичним ядром, навколо якого й зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньо-державного осередку у дніпровських слів «янь із єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними й зарубіжними джерелами. В частности, французька урядова придворна хроніка «Бертинські аннали «повідомляє про послів «народу Ріс », котрі у 839 p. прибули до імператора франків Людовіка Благочестивого у Інгельгейм.

У V—VI ст. суспільний лад слів «янь перебував у стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це був доба військової демократії, суть якої полягала до того, що реальна влада належала племінним зборам, а чи не концентрувалася у руках знаті (старійшин та князів). Проте із годиною глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися у VII—IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності у східних слів «янь логічно випливало із їхнього суспільного розвитку:

1. Еволюція родоплемінної організації, збільшення про «єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів й форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає й на перший план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше — спадкова).

2. Зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі із князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною й над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів й племінної аристократії, дружина із годиною перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади.

3. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слів «янь зберігала спільні риси. як правило, слів «янські поселення малі площу 1—2,5 га ї розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для таких людей служили напівземлянки чи землянки з плетеними чи зрубними стінами й вогнищем, а із V ст. — пічкою-кам «янкою. Кераміка був ліпною, інколи оздоблювалася врізними візерунками. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий Грунт для консолідації слів «ян.

Отже, зміни, що відбулися у суспільному житті східних слів «янь у VI—IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі із князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подалі становлення державності у східних слів «янь було б закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, котрі сприяли активізації політичного життя східнослов «янського суспільства, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слів «янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що Перші протодержавні утворення — князівська влада та інші елементи державотворчого процесу, мають головним чином місцеве походження й виникли задовго до утворення Давньоруської держави.