Взаємодія людини й суспільства з природним середовищем, їхнього життя: сучасний стан, перспективи

Взаємодія людини й суспільства з природним середовищем, їхні життя: сучасний стан, перспективи.

Центральна зірка нашої системи, наше Сонце — це звичайний жовтий карлик, зірка дуже ординарна й нічим не примітна. Розташована вона далеко від центру нашої Галактики, й сторонній спостерігач не звернув бі на неї ніякої уваги — просто ще одна зірка із мільярдів.

Навколо цієї зірки утворилася система із 9 планет, котрі обертаються навколо неї із різною швидкістю та на різних орбітах. Ну то і що? У галактиці безліч зірок із планетарним оточенням ! Так, усє вірно, якби не одне маленьке «але й» — на одній із цих планет з’явилося життя.

Звичайно, шлях розвитку життєвих форм від найпростіших молекул та клітин до сучасного біологічного різноманіття в живій природі був непростим та тернистим. Багато видів внаслідок еволюційного відбору були відкинуті природою та вимерли. Інші види продовжували успішно розвиватися, еволюціонувати та збільшуватися чисельно. У процесі еволюції у представників різних видів внаслідок пристосування до нестабільних умів довкілля змінювалася внутрішня будова, поведінка, з’являлися нові інстинкти та навички тощо.

Тоді й почалося ті, що потім якщо гордовито назване «грандіозна технологічна революція». Ніхто не заперечує, що технічний прогрес приносити багато користі людству. Опанована енергія розщепленого атомного ядра, людина літає у космос та на найближчі планети, знайдено ліки від хвороб, котрі колися вважалися невиліковними, людина керує річками та прогнозує погоду, будує міста-мегаполіси та руйнує міські. Людина живе довше, харчується краще, дихає кондиційонованим повітрям … та невпинно збільшує свою чисельність. Звичайно, чим понад людей, тім понад одежі, харчів та ще багато чого їм потрібно. І непросто потрібно, а обовязково треба. Навіть в українських законах зазначено, що кожна людина має декларація про відповідний рівень життя та добробуту. Я міг бі навіть припустити, що головною метою існування держави, суспільства та цивілізації взагалі є забезпечення шкірного відповідним рівнем життя. Алі, як нам відомо, нічого із нічого не виникає, усє звідкись береться, а й у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: «Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усє взяти? З повітря? «. Відповідь проста й всім нам відома: «У природи взяти, а де ж ще !». Так було б, є й якщо завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач.

Мабуть, багато хто ще памятає тих часи, коли в свідомість шкірного мешканця 1/6 частини суші, шкірного громадянина СРСР пропаганда насаджувала думку про ті, що людина — це володар природи, який повинан піти й взяти від природи усє можливе. «.Ми не повинні чекати подарунків від природи. Піти й забрати у природи усе, що нам потрібно — вісь наше заподіяння.» Колі на якійсь із річок починали будувати чергову ГЕС, тоді з’являлися гаснула типу: «Всі на боротьбу із …(назва річки)» чи «Приборкаємо непокірну стихію». Це ж рівноцінно заклику: «Усі на боротьбу із природою» !

Людина — володар, споживач, але й який споживач? Раціональний, розумний, дбайливий, накінець? Якщо ти розумний споживач, то ми не лише будеш забирати щось, але й і обовязково будеш це повертати, якось компенсувати витрачене, бо воно та не бездонне. Старі люди знають, що ніколи не треба повністю вичерпувати колодязь. Требо облишити трохи води, й, із годиною, колодязь знову стані повним. Природа працює за тім самим принципом.

У 70 — 80-х роках в Україні склалася катастрофічна екологічна ситуація. Україна складала усього 2,7% територї СРСР, але й тут було б зосереджено майже 25% його мінерально-сировинної бази. Підприємства гірничовидобувної, збагачувальної, переробної та важкої промисловості, що розташовані на територї України, давали 23% від загального об'єму забруднення по всьому СРСР. До зони екологічного лиха потрапило 15% територї України. У атмосферу міст щороку викидалось 22 млн. т шкідливих для людини хімічних речовин та сполук.

Непродумана індустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, широке спорудження штучних морів на Дніпрі доповнилось в 70−80 рокта спорудженням мережі атомних електростанцій в безпосередній близькості до великих міст. Екстенсивне ведення промисловості, злочинна безпечність вищого керівництва країни призвели до жахливого забруднення повітря, особливо в містах — промислових гігантах. Серед міст СРСР із найбільш високим рівнем забруднення атмосфери кожне п’яте було б розташоване на Україні: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Донецьк, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь тощо. До цих гігантів можна додати ще Нікополь, Горлівку, Стаханов, Миколаїв та ще сотні середніх й дрібних міст та селищ України.

Екологічна обстановка катастрофічно погіршилася после вибуху 26 апреля 1986 року четвертого енергоблоку не Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, масового переселення жителів забруднених районів в інші реґіони республіки.

Сьогодні Україна вимушена витрачати за різними оцінками від 15 — до 20% свого валового національного прибутку на вирішення питань, пов’язаних із погіршенням екологічного стану. І тому зрозуміло, що головним завданням України на сучасному етапі розвитку є вирішення, повне чи часткове, своїх екологічних негараздів. По суті, це запитання виживання України та її народу.

До виникнення серйозних екологічних проблем призвів розвиток видобувної промисловості України, Яка за радянських часів досягла величезних масштабів. Особливо розмаху за часів СРСР набув видобуток залізних руд, 46% загального видобутку які припадало на Україну.

Наша країна відзначається дуже великими покладами якісної залізовмісної сировини. Це переважно метаморфічні рудій докембрійської формації (гематито-мартитові, магнетитові), а також осадкові (бурі залізняки). Перші приурочені до Українського кристалічного щита. На територї України зосереджено, як уже відмічалося, 31% розвіданих руд колишнього СРСР, у тому числі близько 20% багатих.

Загальні запаси залізних рід України оцінюються в 27,4 млрд. т і складаються із багатих (1,9 млрд. т), а також более бідних залізистих кварцитів (24,1) та бурих залізняків.

Найбільші поклади залізних руд в Україні розташовано в Криворізькому басейні. Він є найпотужнішим в Україні: загальні його запаси оцінюються в 18,7 млрд. т, на його територї розташовані 60 із 83 родовищ залізних руд нашої країни. Крім того, він характеризується набором супутніх корисних копалин, подібним до інших залізорудних районів: Кременчуцького, Білозерського та Керченського. І тому, відповідно до своїх масштабів та запасів, Криворізький залізорудний басейн справляє найбільший екологічний тиск на навколишнє середовище цого району.

Загально відомо, що основу мінерально-сировинної бази Кривбасу складають й найбільше промислове значення мають багаті залізні рудій (смердоті використовуються без збагачення), магнетити та окислені залізисті кварцити. Багаті рудій (вміст заліза 44 — 48%) майже не мають шкідливих домішок й розробляються шахтним способом. На початку експлуатації басейну із його надр було б видобуто близько 6 млрд. т. рудій. На початку 90-х років функціонувало 17 шахт, 5 потужних гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК-ів), котрі обслуговують 10 кар'єрів. Залізні рудій виходять на поверхню та залягають на глибинах понад 2,5 км. Високоякісні рудій (із 50−60%-м вмістом заліза) видобуваються шахтним способом, відбувається також відкритий видобуток более бідних руд із вмістом заліза в 35−40%. Алі, на шкода, родовища розташовані занадто сконцентровано, що значно підсилює негативний вплив залізовидобувної промисловості на довкілля.

Екологічні проблеми, викликані гірничовидобувною діяльністю мають комплексний характер. Комплексність пояснюється тім, що поширення забруднюючих речовин віюбувається усіма головними шляхами: повітряним (под годину дроблення, збагачення породи, складування відходів) й водним (под годину водовідведення із шахт, стоків із шламосховищ та технологічних стоків при збагаченні).

Крім того, Кривбас — найбільший залізорудний басейн в Україні. На сьогодні в Кривбасі діють: 20 експлуатаційних шахт, 3 дренажних комплекси, 6 гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) із найбільшими в Україні кар'єрами та численні кар'єри по видобутку будматеріалів та інших корисних копалин.

Дев’ять величезних залізовидобувних кар'єрів та множина менших, загальною площею понад 100 кв. км, значно зменшують захисні властивості середовища. У місцях їхнього розташування разом з спотворенням природного рельєфу виникають від'ємні схилові явища — відвали, зсуви, площинні й лінійні ерозії. Групові вибухи в кар'єрах є одним з найбільш інтенсивних джерел забруднення атмосферного повітря району на площі радіусом біля 100 км й понад. Агломераційне виробництво ГЗКІв у значній мірі підвищує концентрацію в атмосфері сірчаного газу, оксиду вуглецю та пилку, який вміщує окисли заліза, марганцю, магнію, кальцію, алюмінію, кремнезему, титану, ванадію, фосфору та інших елементів.

Зони обвалення шахтних полів займають біля 100 км. кв; відвали розкривних порід й некондиційних залізних руд із кар'єрів та шахт — понад 200 кв. км. Останні займають дорогоцінні орні землі, акумулюють значні об'єми атмосферних опадів, що призводить до підтоплення прилеглих ділянок, розвинення зсувів та інших екзогенних процесів. Відвали розкривних порід піддаються вітровій ерозії, що спричиняє пилові бурі та хімічне забруднення грунтів та поверхневих вод.

Дуже актуальною є проблема скиду, утилізації та захоронення високомінералізованих шахтних вод, щорічна відкачка які у ставки-накопичувачі становить понад 40 млн.куб.м. Вміст солей у яких коливається в інтервалі 4,5 — 23 г/л, а загальна площа водойм — приблизно 100 кв. км. Результатом дії цого антропогенного навантаження на довкілля є підтоплення значної площі промислово-міської агломерації та прилеглих територій, що складає понад 500 кв. км. Головною причиною забруднення поверхневих та підземних вод є недосконалість сховищ мінералізованих вод, в результаті чого відбуваються інфільтраційні втрати рідкої фази із наступним забрудненням порід зони аерації, а потім й підземних вод солями (SO4, NH4, NO2 та інші). Від осередків забруднення токсичні компоненти мігрують у підземні води як по водоносному обрію, то й по вертикалі. Наявність двох водотривких горизонтів (червоно-бурі та київські глини), в багатьох місцях потужністю 3−10 метрів, затримує забруднюючі речовини, але й в тихий місцях, де ці горизонти відсутні формуються ореоли забруднення підземних вод.

Необхідною умовою видобутку залізних руд із великих глибин є осушення водоносних горизонтів, бо підземні води не дозволяють прокладати шахти на глибинах понад 1300 м, загрожуючи затопленням. Алі інтенсивна відкачка підземних вод призвела до виникнення потужної (понад 1000м) депресивної воронки, котра обумовлює виникнення цілої низькі негативних техногенних процесів, таких як стиснення грунтів, осідання поверхні тощо.

Аналіз стану природного середовища Кривбасу, погіршення якого зумовлене діяльністю гірничовидобувної галузі, дозволяє зробити висновки, що найбільш потужні й інтенсивні джерела забруднення довкілля пов’язані із наступними міграційними потоками:

• пилові викиди, котрі виникають под годину видобутку руд відкритим шляхом, забруднюють атмосферу й створюють потужні геохімічні аномалії в грунтах;

• дефляція й розмивання хвостовищ збагачувальних фабрик та відвалів розкривних порід, котрі створюють інтенсивні потоки розсіяння в водних системах й локальні ореоли в грунті;

• стік високомінералізованих вод із підземних гірничих виробок й кар'єрів, котрі зумовлюють інтенсивні й потужні потоки розсіяння в водних системах;

• стічні води збагачувальних фабрик после очисних споруд, котрі забруднюють водні екосистеми;

• розсіяння рудного компоненту при транспортуванні, яку створює ореоли забруднення грунтів;

• організовані й неорганізовані викиди у повітря при збагачувальному циклі;

• природні геохімічні аномалії (ореоли розсіяння в грунтах та поверхневих водах), гідрохімічні аномалії в підземних водах;

• екзогенні процеси (зсуви, осідання, провали, підтоплення тощо).

Наслідками діяльності цих міграційних потоків є забруднення 3 основних складових довкілля: атмосфери, грунту, поверхневих й підземних вод та виникнення антропогенних форм рельєфу.

Порівнюючи небезпеку забруднення повітря, водостоків, водойм й грунтів, необхідно врахувати не лише абсолютну кількість й відносну концентрацію забруднюючих речовин в цих середовищах, а й засвоєння їхні живими організмами, надходження забруднюючих речовин у системи життєзабезпечення (їжу, повітря, питну воду). Усі це зумовлено особливостями міграції хімічних елементів в техногенних ландшафтно-геохімічних комплексах й потребує комплексного вивчення.

Оцінюючи загальну картину забруднення довкілля необхідно приймати до уваги наступне:

•забруднення (за виключенням вуглекислого газу) у повітрі не нагромаджується, тоді як у водних системах й грунтах воно та може діяти тривалий час;

•воду можна очистити перед вживанням, тоді як повітря й грунти нереально;

•забруднення викидами й стоками є розсіяним, а забруднення твердими відходами — локалізовано;

•грунти є багатолітнім (десятки-сотні років) депонентом забруднення.