Характеристика й склад біосфери

Характеристика й склад біосфери

У буквальному перекладі термін «біосфера» означає сферу життя і у такому змісті він уперше був уведень у науку в 1875 р. австрійським геологом й палеонтологом Едуардом Зюсом (1831 — 1914). Однак задовго до цого под іншими назвами, зокрема «простір життя », «картина природи », «живаючи оболонка землі «й т.п., його зміст розглядався багатьма іншими натуралістами.

Спочатку под усіма цими термінами малася на увазі лише сукупність живих організмів, що живуть на нашій планеті, хоча іноді й вказувався їхній зв «язок із географічними, геологічними й космічними процесами, але й при цьому скоріше зверталася увага на залежність живої природи від сил й речовин неорганічної природи. Навіть автор самого терміна «біосфера «Э.Зюсс у своїй книзі «Лик землі «, опублікованої майже тридцять років после введення терміна (1909 р.), не зауважував зворотного впливу біосфери й визначав її як «сукупність організмів, обмежену в просторі й в часі і на поверхні землі «.

Першим із біологів, що ясно вказав в ролі живих організмів в утворенні земної кору, був Ж. Б. Ламарк (1744 — 1829). Він підкреслював, що усі речовини, що знаходяться на поверхні земної кулі і утворюючі його кору, сформувалися завдяки діяльності живих організмів.

Факти й положення про біосферу накопичувалися поступово в зв «язку із розвитком ботаніки, ґрунтознавства, географії рослин й інших переважно біологічних наук, а також геологічних дисциплін. титану елементи знання, що стали необхідними для розуміння біосфери в цілому, виявилися зв «язаними із виникненням екології, науки, що вивчає взаємини організмів й навколишнього середовища. Біосфера є визначеною природною системою, а її існування в першу чергу виражається в круговороті енергії й речовин при участі живих організмів.

Дуже важливим для розуміння біосфери було б встановлення німецьким фізіологом Пфефером (1845 — 1920) трьох способів харчування живих організмів:

автотрофне — побудова організму за рахунок використання речовин неорганічної природи;

гетеротрофне — будівля організму за рахунок використання низькомолекулярних органічних сполук;

Біосфера (у сучасному розумінні) — своєрідна оболонка землі, що містить усю сукупність живих організмів й ту частину речовини планети, що знаходиться в безупинному обміні із цими організмами.

Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу й верхню частину літосфери.

• Атмосфера — найбільш легка оболонка землі, що межувати із космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовини і енергії із космосом.

Атмосфера має кілька шарів:

тропосфера — нижній кулю, що примикає до поверхні землі (висота 9−17 км). У ньому близько 80% газового складу атмосфери й уся водяна пара;

стратосфера;

?ноносфера — там «жива речовина» відсутня.

Переважні елементи хімічного складу атмосфери: N2 (78%), O2 (21%), CO2 (0,03%).

•Гідросфера — водяна оболонка землі. У наслідок високої рухливості вода проникає повсюдно в різні природні утворення, навіть найбільш чисті атмосферні води містять від 10 до 50 мгр/л розчинних речовин.

Переважні елементи хімічного складу гідросфери: Na+, Mg2+, Ca2+, Cl-, P. S, З. Концентрація того чи іншого елемента у воді ще нічого невтомно говорять про тім, наскільки він важливий для рослинних й тваринних організмів, що живуть у ній. У цьому відношенні ведуча роль належить N, P, Si, що засвоюються живими організмами. Головною особливістю океанічної води є ті, що основні іони характеризуються постійним співвідношенням у всьому обсязі світового океану.

•Літосфера — зовнішня тверда оболонка землі, що складає із осадових й магматичних порід. У годину земною корою прийнято вважати верхній кулю твердого тіла планети, розташований вище сейсмічної границі Мохоровичича. Поверхневий кулю літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії із мінеральної (неорганічної), являє собою ґрунт. Залишки організмів после розкладання переходять у гумус (родючу частину ґрунту). Складовими частинами ґрунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази.

Переважні елементи хімічного складу літосфери: O, Si, Al, Fe, Ca, Mg, Na, K. Поступово ідея про тісний взаємозв «язок між живою й неживою природою, про зворотний вплив живих організмів й їхніх систем на навколишні їхнього фізичні, хімічні й геологічні фактори усє наполегливіше проникала у свідомість вчених й знаходила реалізацію в їхніх конкретних дослідженнях. Цьому сприяли й зміни, що відбулися в загальному підході натуралістів до вивчення природи. Вони усе понад переконувалися в тім, що відособлене дослідження явищ й процесів природи із позицій окремих наукових дисциплін виявляється неадекватним. Тому на рубежі ХІХ — ХХ ст. у науку усе ширше проникають ідеї цілісного, підходу до вивчення природи, що у наш годину сформувалися в системний метод її вивчення.

Результати такого підходу негайно позначилися при дослідженні загальних проблем впливу біотичних, чи живих, факторів на абіотичні, чи фізичні, умови. Так, виявилося, наприклад, що склад морської води багато в чому визначається активністю морських організмів. Рослини, що живуть на піщаному ґрунті, значно змінюють її структуру. Живі організми контролюють навіть склад нашої атмосфери. Кількість подібних прикладів легко збільшити, й усі смердоті свідчать про наявність зворотного зв «язку між живою й неживою природою, у результаті якої жива речовина значною мірою змінює образ нашої землі. Таким чином, біосферу не можна розглядати у відриві від неживої природи, від якої вона, із однієї сторони залежить, а із іншого боці - сама впливає на неї. Тому перед натуралістами виникає завдання — конкретно досліджувати, яким чином й якою мірою жива речовина впливає на фізико-хімічні й геологічні процеси, що відбуваються на поверхні землі і у земній корі. Тільки подібний підхід може дати ясне й глибоке представлення про концепцію біосфери. Таку завдання саме й поставивши собі за видатний російський навчань Володимир Іванович Вернадський (1863 — 1945).