Луі Пастер та його внески у розвиток медицини

Луі Пастер та його внески у розвиток медицини

«Якщо б мікроорганізми зникли з.

земної поверхні, поверхня землі був б.

завалена мертвими організмами й.

трупами різного виду".

/Л.Пастер/.

Луі Пастер (Pasteur Louis, 1822−1895) — видатний французький хімік, один з основоположників Сучасної мікробіології, член Паризької Академії наук (із 1862 р.), Французької мед. академії (із 1873 р.).

Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі, в 1847 р. здав екзамени на звання доцента фізичних наук, а згодом захистив докторську дисертацію, после чого працював в Вищій нормальній школі: із 1849 р. — професор Страсбурзького університету, а й у 1854 р. повернувся до Парижа як віце-директор Вищої нормальної школи й організував невелику лабораторію, із якої вийшли найбільші його роботи із мед. мікробіології. У 1848 р. Л. Пастер постає як професор Паризького університету. У 1868 р. він переносити крововилив в мозок, й до 1888 р. здоров’я його погіршало, тому працювати сам він не міг, але й усе ж таки таки до самої смерти Л. Пастер старанно слідкував за працями своїх учнів й співробітників.

Ще як студент, Л. Пастер захоплювався кристалографією й запропонував в Академії наук свою першу роботу «Спостереження із диморфізму», присвячену вивченню речовин, здатних кристалізуватись різними способами.

Дослідження в області молекулярної асиметрії стали основою для розвитку стереохімії.

У значенні молекулярної асиметрії для живих організмів Пастер запевнився, вирощуючи плісневі гриби — пеніцилін — на середовищі, яку містить винну кислоту.

У 1857 р. Пастер прийшов до висновку, що молочнокисле бродіння являється біологічним явищем, викликається спеціальними мікроорганізмами, котрі й служать «ферментами» цого бродіння. Вивчаючи спиртове бродіння, встановив, що розщеплення цукру на спирт й вуглекислий газ, пов’язано із життєдіяльністю дріжджів. Він показавши, що винні дріжджі, розвиваючись в присутності кисню повітря, розкладають цукор на воду й двоокис вуглецю, а середовищі, позбавленому кисню, перетворюють цукор в спирт, тобто, викликають спиртове бродіння.

Відкрив збудника оцтовокислого бродіння.

Важливим етапом в періоді Пастера до питань мед. мікробіології були його дослідження про бродіння білків, показавши, що процеси гниття й розпад білків обумовлюються різними мікроорганізмами, «Якщо б мікроорганізми зникли із земної поверхні, поверхня землі був б завалена мертвими організмами й трупами різного виду». Л. Пастер встановив, що процес гниття білкових речовин відбувається у два етапи:

перший етап відповідає розвитку аеробних, другий — розвитку анаеробних мікроорганізмів, хоча в деяких випадках весь процес гниття можуть обумовлюватись лише одними аеробами.

Л.Пастер також захоплювався вивченням практичних проблем. У 1864 р. він почав вивчати методи боротьби із хворобами вина. Результатом його досліджень стала монографія (1865 р.), в якій Пастер показавши, що хвороби вина викликаються різними мікроорганізмами, при чому кожна зернятко має особливого збудника. Для знищення шкідливий «організованих ферментів» він запропонував підігрівати вино до …50−60о. Цей метод дістав назву пастеризації.

Завдяки роботам Пастера про бродіння й гниття, почали вияснятися уявлення про походження заразних захворювань. Він висунув й заснував поняття про специфічність мікроорганізмів, без якого був бі неможливий прогрес мікробіології.

Одним із важливих етапі в діяльності Пастера являється встановлення їм можливості атенуації мікробів й використання таких мікробів із ослабленою патогенністю для вакцинації проти інфекційних хвороб.

У 1880 р. Пастер виділив культуру збудника холери курей, якої підтримували частими посівами на м’ясному бульйоні. Одного разу збудник холери курей був залишений в термостаті протягом декількох тижнів без пересіву на нові середовища. Ця культура втратила здатність навіть у високих дозах вбивати курей. І тоді він запропонував, що введення таки ослаблених культур мікробів може спричинити несприйнятливість у тварин до даного захворювання. Так був найдений спосіб запобігання від заразних захворювань введенням ослаблених збудників, який виявився застосованим в багатьох інфекційних хворобах й відіграв важливу роль боротьбі із ними.

Раніше Пастору було б доручено вивчити заподій випадків сибірської виразки серед худоби й знайти можливість боротися із нею. Він показавши, що зернятко підтримується спорами сибіровиразкових бактерій. Нерідко тварин, загинувши від сибірської виразки, закопують на місці їхні загибелі, не глибоко; в результаті спори бактерій змішуються із грунтом, по якому проходять стада тварин. Деяка кількість суперечка виявляється на поверхні, забруднює траву й разом із нею потрапляє в шлунково-кишковий тракт тварин.

Перемішавши спори сибіровиразкових бактерій зі сіном, яким годували тварин, Пастер показавши, що навіть незначні царапини, спадини в роті, на язику й в горлі тварин дозволяти збуднику сибірської виразки проникнути в організм, що призводить до смертельного захворювання. Він виявив, що сибіровиразкові бактерії не можуть розвиватися при температурі 45 про, при культивованих 42−43о, смердоті не утворюють суперечка, а вірогідність їхні постійно знижується: введення 10−12 денних культур збудника не вбивало баранів. Бактерії із пониженою вірулентністю можна було б культивувати в подальшому при температурі 30−35о, й хоча при цих умовах смердоті утворювали спори: введення їхні вівцям викликало легкі форми хвороби й в подальшому захищало тварин від смертельного захворювання. Таким чином, Пастер винайшов надійна спосіб боротьби із сибірською виразкою. Всенародна перевірка ефективності вакцинації проти сибірської виразки, проведена в 1881 р.

У 1812 р. зі своїми співробітником почав вивчення краснухи свиней. Виділивши збудника, яким виявилась аспорогенна грампозитивна паличка, Пастер дістав ослаблені культури цого мікроба, із успіхом використані ним саме в якості вакцини.

Разом із лікарем Е.Ру у 1880 р. Пастер почав вивчати страшну хворобу — оповідь. Культуру збудника розповіді виявити не вдалося. Було відомо, що захворювання передається через слину скажених собак. Пастеру вдалося показати, що збудник розповіді знаходиться в клітинах нервової системи. Він відкрив, що найбільш вірна спосіб зараження розповіддю заключається у введенні заразного матеріалу — безпосередньо в мозок.

Показавши, що вакцинація собак відразу после укусу скаженою твариною застерігає їхні від захворювання. Вже до 1 березня 1886 р. в Парижі із успіхом було б вакциновано 350 Чоловік, а червні 1886 р. в Росії.

У 1888 році в Парижі на кошти, зібрані по міжнародній розписці, був заснований спеціальний інститут для вакцинації людей, укушених скаженими собаками, для вивчення інфекційних захворювань й викладання мікробіології. По запропонуванню Французької Академії цей Інститут був назв «Інститутом Пастера».

«…наш інститут якщо одночасно.

диспансером для лікування розповіді,.

центром вивчення інфекційних хвороб.

й центром викладання дисциплін.".

Роблячи висновок із легендарних відкриттів Луі Пастера, ми можемо сказати, що саме він зробив великий внесок у розвиток медицини. Завдяки винайденим вакцинам колися й одну годину, люди мають змогу захистити собі від страшних хвороб, котрі крокують за людиною впродовж всього життя. Бо здоров’я наше — це найцінніший скарб, який й доповнив Л. Пастер своїми відкриттями. Саме тому людство низько вклоняє голови до його ніг, завдяки за неоціненний скарб — людське здоров’я.