Грошово-фiнансова і бюджетна полiтика

ГРОШОВО-ФIНАНСОВА І БЮДЖЕТНА ПОЛIТИКА

БЮДЖЕТНА ПОЛIТИКА

Як зазначалося, грошова система є унiверсальним засобом обмiну iнформацiєю мiж економiчними суб «єктами щодо суспiльної цiнностi та прибутковостi їхньої дiяльностi. Вона опосередковує перелив капiталiв, розвиток i вдосконалення виробництв, врiвноважування попиту та пропозицiї, а також є каналом включення до свiтової економiки. Тому, особливо на тлi викликаних нерозважливою кейнсiанською стимуляцiйною полiтикою грошово-фiнансових дисбалансiв та прискорення iнфляцiї, у 80-тi роки на переднiй план в економiчнiй полiтицi розвинених держав свiту вийшли iдеї монетаризму — досягнення стабiльностi грошово-кредитної системи як максимально сприятливого середовища для розвитку пiдприємництва. Усунення небезпечних макроекономiчних диспропорцiй дало змогу вiдмовитися вiд надмiрного державного втручання в економiку, яке пригнiчувало приватну активнiсть, i здiйснювати тактичне регулювання через вплив на грошову систему. При цьому економiчна полiтика держави, попри гасла «дерегулювання », стала бiльш всеосяжною, а деінде — бiльш iмперативною.

Побудова стабiльної грошової системи ставилася як завдання повоєнної вiдбудови деяких країн, але успiх досягався тiльки в разi поєднання цього заходу з iншими, зокрема — регулюванням цiн i заробiтної плати, промисловою полiтикою, оскiльки грошовi вiдносини визначаються загальним станом продуктивних сил i вiдображають їхні деформацiї. Нинi успiшна монетаристська полiтика неможлива без одночасного стратегiчного забезпечення оптимального економiчного зростання.

Зворотним боком полiтики дефiцитних грошей є зростання позичкового відсотку, що певним чином утруднює перерозподiл ресурсiв i може стати на завадi структурних змiн в економiцi, а також призвести до зростання витрат. Тому урядами розвинених країн пiсля кiлькох рокiв жорстких грошових рестрикцiй почала здiйснюватися полiтика пом «якшення кредитних обмежень, спецiальна iнвестицiйна полiтика.

З метою проведення найбiльш ефективної грошово-кредитної полiтики будуються вiдносини мiж державою та центральними банками розвинених країн. Зокрема, Федеральна резервна система (ФРС) США та Бундесбанк ФРН здiйснюють незалежну монетарну полiтику, виходячи з мiркувань економiчної ефективностi, в той час як дiї центробанкiв Японiї, Францiї, Великобританiї координуються урядами цих країн.

У Францiї нацiоналiзацiя в першi повоєннi роки 4 провiдних банкiв та 34 страхових компанiй [12, с. 63] призвела до необхiдностi створення спецiальних органiв управлiння кредитно-банкiвською системаю. Сьогоднi її очолює Нацiональна рада кредиту пiд керiвництвом мiнiстра економiки та керуючого Французьким банком. Серед 45 членiв Ради — представники пiдприємцiв, профспiлок, керiвники державних фiнансових установ, компетентнi радники. На початку 80-х років держава контролювала кредити в сiльському господарствi, будiвництвi, експортi, бiльшу частину середньота довгострокових кредитiв на виробниче оснащення i торгiвлю. Три депозитних державних банки контролювали бiльше коштiв, нiж усi приватнi депозитнi банки. Втiм, держава, як правило, не конкурує з приватними банками, зосередившись на iнвестицiйнiй дiяльностi [12, с. 62].

В перiод «перегрiву «економiки грошова полiтика спрямовується передусім на запобiгання зростанню iнфляцiї через пiдвищення сукупного попиту. Для цього здiйснюються скорочення пропозицiї грошей шляхом скуповування державних облiгацiй, пiдвищення офiцiйної відсоткової ставки для обмеження попиту на капiтали тощо. В перiод економiчного спаду, навпаки, застосовуються збiльшення грошової пропозицiї, зниження офiцiйної ставки.

Класичнi заходи монетарної полiтики проводилися з початку 80-х років урядом США. Монетаристська концепцiя М. Фрiдмана, яка здобула панiвне положення в часи «рейганомiки », зумовила перенесення центру уваги економiчної полiтики на грошово-фiнансову сферу. З метою скорочення споживання та збiльшення заощаджень, норма яких на початку 80-х років склала у США всього 6% проти 44% у ФРН, було пiднято відсотковi ставки по ощадних вкладах [8, с. 22]. Для посилення керованостi грошово-кредитною системою за законом 1980 р. Федеральна резервна система отримала юрисдикцiю над 60% активiв [1, с. 204]. Визнанням права на злиття у 1985 р. було досягнуто централiзацiю в кредитнiй сферi — за 1983;1985 рр. втратили самостiйнiсть банки, що контролювали 1/8 активiв [1, с. 210].

До 1986 р. у США з допомогою жорсткої кредитно-фiнансової полiтики планувалося вдвiчi скоротити темпи росту грошової маси, для чого вже в 1981 р. облiкову ставку ФРС було пiдвищено до 14%. Оскiльки держава виявляла попит на позичковий капiтал, це при обмеженнi росту грошової маси пiдвищувало відсотковi ставки i знижувало курси цiнних паперiв. Таким чином, iстотно знецiнився фiктивний капiтал, що загальмувало виробничi iнвестицiї. У 1982 р. комерцiйним банкам було надано право на ведення депозитних рахункiв, завдяки чому вдалося повернути капiтали з iнвестицiйних компанiй. Ці гроши були вкладені у короткостроковi цiннi папери, банки, що знизило відсоток по короткострокових позиках. Зростання відсоткових ставок поставило в складнi умови також ощаднi органiзацiї й банки, якi змушенi були залучати кошти з грошового ринку пiд високий відсоток. В результатi адмiнiстрацiї Дж. Буша довелося витратити 157 млрд дол. на оздоровлення позичково-ощадної системи [1, с. 210].

Держава пiдвищенням відсотку збiльшувала орiєнтацiю своїх цiнних паперiв «на експорт «- на кiнець 1984 р. 14,7% усiх державних векселiв та облiгацiй зосередилося в iноземних iнвесторiв. Для створення сприятливих умов було скасовано також податок на iноземних тримачiв, здiйснювалися спецiальнi випуски облiгацiй. Водночас завищений через високi ставки відсотку курс долара призвiв у 1985 р. до перекосу платiжного балансу, в зв «язку з чим було вжито спiльних заходів щодо зниження курсу, а голова Ради управляючих ФРС висловив схильнiсть бiльше не застосовувати грошово-кредитних рестрикцiй. Зiткнувшись iз сповiльненням капiталовкладень через високу вартiсть кредиту, уряд здiйснив останнiми роками зниження відсотку, але в умовах нагромаджених наслiдкiв багаторiчної рестрикцiї це не дало очiкуваної дiї i було використане, зокрема, на зменшення особистих боргiв, що зросли останнiми десятилiттями. Досвід інших країн також показує суперечливість впливу політики дорогих грошей на економічну динаміку. Програма консерваторiв, що прийшли до влади у Великобританiї в 1979 р., також передбачала контроль за грошовою масою, пiдвищення доходiв власникiв грошового капiталу. Ставилося завдання обмеження темпiв приросту грошової маси, для чого мiнiмальна облiкова ставка була пiдвищена у 1980 р. до 17% [8, с. 31], але темпи не знизилися. В серединi 1981 р. було припинено фiксування облiкової ставки, завдяки чому відсоток рiзко зрiс, прибутки — скоротилися, це викликало приплив капiталу, зростання курсу фунта, подорожчання експорту й падiння iнвестицiйної активностi, що поглибило структурну кризу, зросло безробiття (табл. 2).

Японiя, вдало поєднуючи протягом 80-х років високi темпи зростання, низькi iнфляцiю та безробiття, на початку 90-х на тлi бiльш глибокої економiчної рецесiї в iнших країнах зiткнулася з проблемою подорожчання йєни й дефляцiї. У жовтнi 1993 р. оптовi цiни знизилися на 3,2% проти жовтня 1992, що примусило уряд термiново застосовувати стимулюючi грошовi вливання [53].

У Швецiї у першiй половинi 80-х років стала необхiдною термiнова структурна перебудова економiки з метою кардинального пiдвищення її конкурентоздатностi. Для оперативного фiнансування масових перетворень у 1980;1984 рр. тут застосовувалося обмеження відсоткових ставок, причому кредитна полiтика держави поширилися i на страховi компанiї, фiнансовi фiрми тощо.

Важливу роль у перерозподiлi ресурсiв вiдповiдно до суспiльних iнтересiв вiдiграє і державний бюджет. В умовах ринкової недостатностi для бiльш ефективного розмiщення ресурсiв застосовується, як правило, високий ступiнь перерозподiлу коштiв, у той час як в досконалiй ринковiй системi практикується зменшення рiвня оподаткування пiдприємств, передача приватним iнститутам функцiй соцiального захисту. Обсяг перерозподiлюваних коштiв залежить також вiд конкретної моделi ринкового господарства. Економiчна полiтика, що спирається на неокласичнi доктрини, акцентує увагу на фiскальнiй функцiї держбюджету, а неокейнсiанськi i соцiал-демократичнi доктрини розглядають бюджет як iнструмент регулювання, який може гальмувати небажанi i пiдтримувати перспективнi напрями розвитку. Так, на початку 90-х років у США податковою системою вилучалось 29% ВНП, Японiї - 27%, ФРН — 38%, Францiї - 45%. Широко використовуються субсидiї i дотацiї, виплачуванi з державного бюджету, рiвень яких коливається залежно вiд стану економiки, доходiв бюджету та цiлей економiчної полiтики. З допомогою бюджетної полiтики здiйснюється цiльове спрямування коштiв, яке неможливе з точки зору мiркувань поточної економiчної ефективностi, але має стратегiчне значення для суспiльства: витрати на державнi органи, оборону, соцiальний захист, науку та освiту, безприбутковi, але стратегiчно важливi виробництва тощо.

На етапi пiдйому при прогресивному оподаткуваннi зростання податкових надходжень перевищує темпи економiчного росту, що «охолоджує «економiку, поліпшує баланс бюджету. На етапi спаду витрати бюджету зростають, баланс погiршується, це пожвавлює економiку — спрацьовує ефект вбудованого стабiлiзатора. В разi, якщо глибина спаду велика або вiн набуває структурних ознак, за рахунок бюджету здiйснюється також компенсацiя скорочення приватних iнвестицiй.

Дослiдники [6] вiдзначають, що фiскальнi заходи можуть застосовуватися для досягнення полiтичних цiлей, наприклад, для синхронiзацiї фази пiдйому з виборчою кампанiєю, що дає змогу говорити про наявнiсть, зокрема, у США «полiтико-дiлового циклу » .

Проведена в 1981 р. у США податкова реформа знизила ставки податку на корпорацiї i встановила мiнiмальнi ставки амортизацiйних вiдрахувань, аби стимулювати iнвестицiї в модернiзацiю виробництва. Реформа передбачала зниження податку на пiдприємцiв та на прибуток, і пiдвищення його на нерухомiсть та на соцiальне забезпечення. Широкого вжитку набула система пiльг та скидок (так званi «податковi витрати »). В серединi 80-х років на кожний долар, отриманий бюджетом США вiд прибуткового та корпоративного податків, припадало майже 80 центiв податкових витрат i субсидiй [6, с. 90−91]. 40% цих витрат зосереджувались у торговельному i житловому кредитi, 25% - у пiдтримцi доходiв [6, с. 90]. Протягом 80-х років через неповне охоплення й податковi щiлини реальна податкова база особистих податкiв була на 30−40% меншою вiд потенцiйно можливої, причому лише 1/3 припадала на законнi пiльги [6, с. 78]. Паралельно зi зниженням вказаних видiв податку, у першiй половинi 80-х років зрiс податок на соцiальне забезпечення, який є пропорцiйним та не має пiльг. Втiм, досвiд показав, що скорочення податкiв не пiдвищило норму заощадження: американцi витратили додатковий доход на споживання. До 1987 р. внутрiшнi приватнi капiталовкладення знизилися до 4,7% ВНП, i лише приплив капiталiв з-за кордону дав змогу втримати норму капiталовкладень на рiвнi 7% [1, с. 199].

Незважаючи на часткову вiдмову вiд прямого бюджетного стимулювання економiки, державний бюджет залишається одним з найважливiших елементiв державного регулювання. Витрати бюджету США прийнято дiлити на три агрегованi частини: «нацiональна оборона », «людськi ресурси «(освiта, професiйна пiдготовка, зайнятiсть, соцiальнi послуги) та «iншi цiлi », серед яких — витрати на сiльське господарство, екологiю, розвиток регiонiв. У 1988 р. обороннi витрати складали 27,8%, соцiальнi — 47,9% [1, с. 184]. У 1982;1983 рр. передбачалося скорочення державних витрат, крiм оборонних, що мало забезпечити вже в 1984 р. збалансованість бюджету при iнфляцiї 5,5% [8, с. 23]. Але перешкодою до скорочення дефiциту стало зростання частки «неконтрольованих витрат », якi становили в серединi 80-х до 75% [6, с. 32]. 60% таких витрат становили трансфертнi платежi, iнертнiсть яких викликана системою iндексування, причому на початку 80-х iндексувалося понад 50% бюджетних витрат. 15−16% «неконтрольованих витрат «- відсотки по державному боргу, який зростає через фiнансування дефiциту цiнними паперами. Нарештi, 22−23% - розширення федеральної контрактної системи, яка опосередковує стосунки мiж мiнiстерствами i вiдомствами з iнвестицiй в основнi виробничi фонди [6, с. 33−37]. Окрiм того, вирiшили пiдвищити вiйськовi витрати, що автоматично викликало таке саме зростання обсягiв цивiльних витрат [6, с. 103]. Не виправдалися й очiкування щодо компенсацiї зменшення норми податкових виплат за рахунок збiльшення їх маси.

Тому, незважаючи на жорстку монетаристську полiтику, дефiцит бюджету США зрiс у 1982 р. до 96,6 млрд дол. проти 58,5 млрд дол. у 1980 р. [6, с. 103]. У другiй половинi 80-х років ситуацiя продовжувала погiршуватися, частка витрат бюджету у ВНП зросла з 22,1% у 1980 до 22,8% у 1987 р., а частка доходiв знизилася з 20,1% у 1981 до 19,4% у 1986 р. Дефiцит федерального бюджету зрiс з 1980 до 1988 рр. з 73,8 до 155,1 млрд дол. [1, с. 200]. При цьому для фiнансування використовувалася не емiсiя грошей, а продаж цiнних паперiв, отже, у 1982;1986 рр. три — чотирикратне пiдвищення дефiциту супроводжувалося скороченням рiвня iнфляцiї завдяки зниженню ФРС темпiв зростання кiлькостi грошей в обiгу [6, с. 105]. Важливо зазначити, що за стрiмкого росту дефiциту федерального бюджету США бюджети мiсцевих органiв влади лишалися з позитивним сальдо, яке компенсувало федеральний дефiцит i формувалося здебільшого за рахунок трансфертних виплат з федерального бюджету.

У Францiї «План Делора «1983 р. передбачав жорстку економiю, пiдвищення податкiв, плати за комунальнi послуги, примусову державну позику. Це скоротило споживацький попит у 1983 р. на величину, адекватну 2% ВВП. Бюджет на 1984 р. було названо «бюджетом мужностi », оскiльки темпи росту витрат рiзко скоротилися, водночас держава не зменшувала кредитування у сферах промисловостi, НДДКР, зайнятостi, професiйно-технiчної освiти, брала на себе фiнансування 12 програм модернiзацiї промисловостi вартiстю 60 млрд франків [8, с. 49]. Уряд Ж. Шiрака з 1986 р. проводив полiтику фiнансового оздоровлення, яка включала скорочення податкiв та бюджетного дефiциту. Сума податкових надходжень у 1987 р. скоротилася на 15 млрд франків програма передбачала подальше скорочення податкiв у 1988;1991 рр. Водночас пiдвищення норми внескiв по соцiальному страхуванню компенсувало зниження ставок прибуткового податку. Було скорочено урядові асигнування промисловостi. Однак i на початку 90-х років 45% ВНП перерозподiлялося через податкову систему.

Швецiя є країною з традицiйно високим ступенем перерозподiлу коштiв через бюджет. Питома вага податкiв у ВВП в 1987 р. складала 55,3% - найвищий показник серед розвинених країн [7, с. 23]. У 70-х роках широко практикувалися дотацiї неефективним застарiлим виробництвам. Уряд соцiал-демократiв з 1982 р. обмежив цю практику, водночас розгорнувши модернiзацiю економiчної структури. Вказанi заходи дали змогу перейти вiд дефiциту 13% ВВП у 1982 до позитивного сальдо у 1988 р. На кiнець 80-х років понад 50% витрат бюджету становили трансфертнi платежi (пенсiї, допомога i дотацiї, сiльськогосподарськi i промисловi субсидiї, виплати по державному боргу). 90% iз суми, що залишилася, — державне споживання (охорона здоров «я, освiта i державна адмiнiстрацiя), решта 10% становлять державнi капiталовкладення [7, с. 25]. На початок 90-х рр. високi податки i перевантаженiсть видаткової частини держбюджету призвели до наростання бюджетного дефiциту, погiршення становища у грошовiй сферi, що на тлi свiтової кризи початку 90-х зроджувало думки про крах шведської моделi соцiальної системи.

Отже, грошово-кредитна i бюджетно-податкова полiтика виступають в сучаснiй ринковiй економiцi головними важелями антициклiчної, кон «юнктурної полiтики, регулювання попиту, iнших напрямiв економiчної тактики. В той же час в розвинених країнах вони включені до систем економiчної стратегiї. Так, значною проблемою сучасної економiчної полiтики є пошук спiввiдношення мiж пiдтримкою монетарної рiвноваги i полiтикою зростання, шляхiв неiнфляцiйного фiнансування структурних зрушень. Досвiд показує, що полiтика дорогих грошей не дає змоги розв «язати структурнi проблеми, водночас просте зниження кредитних ставок також не дає результату, не будучи доповненим спецiальною iнвестицiйною полiтикою, особливо у свiтлi наростання вiдкритостi економiк, за якої змiни в цiнi капiталу тягнуть за собою змiну платiжних балансiв, валютних курсiв тощо.

Прагнення досягти максимуму рацiональностi i швидкостi у проведеннi заходiв монетарного регулювання спричиняє тенденцiї до централiзацiї i концентрацiї контролю за грошово-фiнансовою сферою в руках невеликої кількості фiнансових установ, ключову роль серед яких вiдiграє центральний банк. Питання щодо ступеня незалежностi центробанку вирiшується в рiзних моделях по-рiзному, однак економiки з бiльш активним державним втручанням схиляються до безпосереднього контролю над головним фiнансовим органом країни.

Бюджетно-податкова полiтика також залишається важливим засобом економiчної стратегiї. Країнами з бiльш розвиненим ринковим середовищем широко застосовуються рiзноманiтнi податковi пiльги, якi, однак, мають сенс лише в разi наявностi передумов до цiлеспрямованого використання збережених коштiв на iнвестицiї, соцiальнi витрати тощо. Тому в рядi моделей уряд вважає за доцiльне свiдомо перерозподiляти ресурси через державний бюджет у виглядi субсидiй, дотацiй тощо. Характерною є наявнiсть у розвинених країнах постiйного бюджетного дефiциту, який має виражений структурний характер i свiдчить про неможливiсть з допомогою економiчних моделей в їх сучасному виглядi використати економiчний потенцiал так, щоб достатньо задовольнити суспiльні потреби. Безiнфляцiйне фiнансуваня бюджетного дефiциту цiнними паперами лише вiдкладає розв «язання проблем. Механiчне скорочення витрат, як показує досвiд, не полiпшує ситуацiю. Бiльш перспективною визнається полiтика спрямуваня зекономлених вiд скорочення коштiв на структурну перебудову економiки.

Той факт, що показники рiвня iнфляцiї, бюджетного дефiциту, валютного курсу та платiжного балансу найбiльш чутливі до коливань економiчної кон «юнктури, зумовлює визнання їх як iндикаторiв стану економiки. У довгостроковому планi показником економiчної динамiки виступає структура економiки.