Суб"єкти інвестиційної діяльності

Реферат на тему:

Суб'єкти інвестиційної діяльності.

Класифікація суб‘єктів інвестиційної діяльності.

Держава як суб‘єкт інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

3. Фінансово-кредитна система, її вплив на інвестиційний процес.

Ключеві слова:

Суб'єкти інвестиційної діяльності, учасники інвестиційної діяльності, класифікація інвесторів, стратегічний інвестор, портфельний інвестор, державний інвестор, держава-інвестор, інвестиційна концесія, регулювання інвестиційного процесу, реструктуризація, кредитна експансія, державний кредит, інвестиційні банки, інноваційний фонд, інвестиційні компанії, акції. Іноземні інвестиції, державні інвестиції, приватні інвестиції, прямі.

Класифікація суб‘єктів інвестиційної діяльності.

До суб‘єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, направлення та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.

Як передбачено в законі, інвестори можуть виступати в якості:

— покупців (якщо він купляє страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.п.);

— продавців;

— замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);

— кредиторів.

Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень у відповідності з їх економічною самостійністю. Це, перш за все, визначення цілей, направлення, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Законодавством передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб в реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності.

Держава як суб‘єкт інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

Держава виступає в ролі інвестора:

як інвестор — держава приймає на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з законодавством може бути вироблена на державних підприємствах, або на підприємствах приватизація яких буде проводитися найближчим часом;

фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об'єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали);

функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;

держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами);

держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обгрунтовується ринковою кон’юнктурою (з метою отримання прибутку).

Держава здійснює вплив на інвестиційну діяльність як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано — через свої інститути (органи виконавчої влади, Національний банк, Фонд Державного майна, інноваційний фонд, інші позабюджетні фонди, антимонопольний комітет, органи держарбітражу.

Грошово-кредитне регулювання інвестиційних процесів здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ в залежності від стану економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон’юнктуру ринку, розширити обсяги виробництва, збільшити зайнятість тощо.

Кредитна експансія — інтенсивне розширення кредитних операцій з метою одержання прибутку. К. е. Включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов’язкових резервів (або відміну обов’язкових резервів) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі у комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки по цих операціях, відміну кількісних обмежень на кредити.

Кредитна рестрикція. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою втримання інвестиційної діяльності. Подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів до вкладень тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ.

Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:

державне кредитування державні позики роздержавлення та приватизація податкове регулювання амортизаційна політика державний лізинг ліцензування і квотування антимонопольні заходи стандартизація.

Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою:

високих митних зборів на товари, що імпортуються;

податки на іноземні інвестиції;

обмеження або заборону ввозу окремих товарів;

заохочення розвитку національного товаровиробника;

субсидування національного інвестора;

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів через:

податкові пільги, чи канікули;

пільгові кредити;

державні субсидії;

заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (оффшорних) зон.

Окремим напрямом держаного регулювання є регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів Мета Методи Результат Сприяння розвитку інвестиційного привабливого середовища сприятливе та стале законодавство;

державний моніторинг;

розкриття інформації;

розвинена інфраструктура.

захист інвесторів; Залучення внутрішніх та іноземних інвестицій.

Обмеження інфляції розвиток ринку державних цінних паперів;

емісія цінних паперів органами місцевого самоврядування;

продаж державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств. покриття дефіциту бюджету;

збереження накопичень громадян;

стабілізація курсу національної валюти;

реалізація регіональних соціальних програм.

Реструктуризація приватизація;

використання механізму банкрутства;

конкуренція;

ефективний менеджмент; пожвавлення підприємницької діяльності;

збільшення кількості робочих місць;

збільшення доходів бюджету.

Інтеграція в міжнародні фінансові ринки впровадження міжнародних стандартів діяльності професійних учасників ринку в Україні;

обіг іноземних фінансових інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за межами України;

міжнародне співробітництво. доступ на міжнародні ринки капіталів;

укріплення міжнародного авторитету;

зближення національних законодавств;

раціоналізація ринку.

Соціальна стабільність у суспільстві аналіз соціально-економічних аспектів;

захист прав власності;

розвиток інститутів спільного інвестування;

інформування та освіта населення. довіра населення ринку та державі;

збільшення накопичень громадян;

прогнозованість соціально-економічного розвитку.

3. Фінансово-кредитна система, її вплив на інвестиційний процес.

Фінансово-кредитна система це складна система, куди входять різноманітні структури: банки (національні, комерційні, інвестиційні, ощадні); біржі (товарні, фондові, трудові); торгово-посередницькі фірми; комерційні центри; страхові, брокерські, дилерські компанії; інвестиційні інститути як спеціалізовані учасники фондового ринку; пенсійні фонди.

Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов’язкових або мінімальних резервів. Цей метод заключається в встановленні комерційним банкам норм обов’язкових резервів у вигляді певного проценту від суми їх депозитів, що зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов’язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширення кредитних операцій, збільшення долі довгострокових кредитів, стимулюючи тим самим інвестиційний процес.

Комерційні банки є фінансово-кредитними установами, які обслуговують рух капіталів та грошей. Функції банків полягають в;

залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів);

купівля, продаж і зберігання цінних паперів;

придбання права вимоги до поставки товарів і надання послуг, прийняття виконання таких вимог та інкасація таких вимог (факторинг);

довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами) за дорученням клієнтів;

надання консультаційних послуг.

Банки здійснюють перелічені операції у межах, встановлених їхніми статутами та ліцензіями НБУ.

Інвестиційні банки — спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які спеціалізуються на операціях з цінними паперами з метою залучення коштів, здійснення довготермінового кредитування і фінансування підприємств різних галузей народного господарства.

Інвестиційний банк виконує такі функції:

емісія цінних паперів;

погодження умов та видів позик (облігацій, акцій);

випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок;

гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів);

надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам;

консультаційні послуги.

Значний вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо в перехідний період, має Фонд державного майна України. На ФДМУ покладено:

захист майнових прав України на її території та за кордоном;

здійснення повноважень по проведенню приватизації майна загальнодержавної власності;

сприяє процесу демонополізації економіки та створює умови для конкуренції виробників;

розробляє і контролює проекти державних програм приватизації.

Інвестиційна компанія (інвестиційний дилер) — торговець цінними паперами, що залучає кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщенням.

Для здійснення спільного інвестування ІК повинна заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні компанії шляхом випуску власних акцій залучають грошові кошти, які потім вкладають в цінні папери промислових та інших корпорацій. Таким чином, за рахунок придбання цінних паперів вони здійснюють нарівні з іншими кредитно-фінансовими інститутами фінансування різноманітних галузей економіки.

За умовами функціонування інвестиційні фонди та інвестиційні компанії належать до портфельних інвесторів, вони не орієнтуються на встановлення свого контролю за діяльністю підприємств. Їхня місія та можливості, що надаються законодавством, у цьому плані обмежені. В Україні інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не можуть володіти більш як 10% акцій одного емітента (25% - якщо акції придбані за приватизаційні сертифікати). Одночасно ІФ та ІК беруть досить активну участь у загальних зборах акціонерів, намагаються делегувати своїх представників до складу Спостережних рад акціонерних товариств, регулярно отримують інформацію про стан справ на підприємстві.

Інвестиційний фонд -це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює свою діяльність, пов’язану з залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних коштів в цінні папери інших емітентів.

Інвестиційні фонди являються дилерами та поділяються на відкриті та закриті. Відкритий інвестиційний фонд — фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов’язаннями перед учасниками щодо їх викупу. Закритий інвестиційний фонд — фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов’язань про їх викуп.

Поява в Україні ІФ та ІК пов’язана головним чином з приватизацією. Засновки ІФ та ІК переважно розраховували на отримання приватизаційних доходів, а саме за рахунок:

а) придбання для себе акцій інвестиційно привабливих підприємств, від яких у подальшому можна було отримати певний доход — дивіденди, продаж за більш високою ціною;

б) надання послуг у придбанні акцій під замовлення — для тих клієнтів, які були позбавлені можливості брати участь у сертифікатних аукціонах.

Статут інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на момент його реєстрації та може бути сформований за рахунок внесків у вигляді коштів, цінних паперів і нерухомого майна. Частка нерухомого майна не повинна перевищувати 25%.

Фізичні та юридичні особи, що придбали інвестиційний сертифікат (цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає право власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів) стають учасниками інвестиційного фонду.

Інвестиційний сертифікат повинен містити наступні реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного паперу («інвестиційний сертифікат») та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифікату (іменний, на пред’явника); його номінальну вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифікату); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи -інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, який здійснює управління активами фонду, організовує продаж інвестиційних сертифікатів, підраховує вартість чистих активів (спільно з депозитарієм). з розрахунку на один випущений інвестиційний сертифікат. За виконання обов’язків інвестиційному керуючому сплачують винагороду в розмірі, що не перевищує 5% середньорічної вартості чистих активів інвестиційного фонду, або 10%, якщо активи інвестиційного фонду більш як на 50% сформовані за рахунок приватизаційних паперів.

Держава накладає обмеження на діяльність інвестиційних фондів з метою зниження ризику капіталовкладень в акції фонду. Це стосується наступних моментів:

Інвестиційний фонд не має право тримати в своїх активах більш як 10% цінних паперів одного емітента (25% - за умови їх придбання за приватизаційні папери), та інвестувати понад 5% своїх активів у цінні папери одного емітента;

не має право тримати в цінних паперах менш як 70% активів інвестиційного фонду;

займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

брати банківські кредити, крім випадків, коли цей кредит буде використано на викуп відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів.