Довгострокові та поточні плани в економічній системі держави

РЕФЕРАТ з фінансів.

на тему «Довгострокові та поточні плани в економічній системі держави».

Фінансове планування Планування — це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та шляхів їх досягнення. Його ведуть на підставі ринкових досліджень і аналізу внутрішніх можливостей. Змістом розробки планів є визначення взаємопов'язаних завдань структурним підрозділам об'єкта планування, обґрунтування потрібних ресурсів, визначення показників для контролю та оцінки ступеня досягнення цілей.

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб'єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість, визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Фінансове планування здійснюється на 2-ох рівнях. На мікрорівні - це індивідуальні плани окремих суб'єктів підприємницької діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств. Їхні головні завдання — визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості. На макрорівні - це основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави — бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб'єктів фінансових відносин. Саме ці плани є відображенням фінансової політики держави. Водночас, вони мають різну значущість. Бюджет — це реальний директивний документ, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом для реалізації фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремим сферами і ланками фінансової системи. Він є обов’язковим засобом обґрунтування та збалансування фінансової політики.

Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданням фінансової політики. Вони полягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.

Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження, впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи їх реалізацію. Фінансова політика держави, стратегія тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.

Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв’язання окремих її завдань надмірним вкладенням за рахунок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв’язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовано її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.

Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом, є балансом доходів та видатків, а отже, він може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінансової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанту забезпечує передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб'єктів чітко організованою і скоординованою.

их цілей.

Довгострокове і поточне планування Довгострокове, або стратегічне планування — поняття, яке використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку існуючих і очікуваних у майбутньому умов для діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється стратегія розвитку.

Стратегічне планування набуло широкого застосування, зокрема, в країнах Європейського Співтовариства. Суть такого планування полягає в забезпеченні виживання економічної одиниці будь-якого рівня (в тому числі макроекономічної національної системи) на динамічному ринку шляхом виявлення та утворення довготермінової стійкої відповідності між цілями системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом. Довгострокове планування — це системний спосіб управління змінами, творчий процес визначення і здійснення найбільш важливих дій.

Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене (рамкове) і програмне. Завдання першого — визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого — визначення конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо.

Довгострокове планування є обов’язковим тільки для великих підприємств, його часові горизонти співпадають з періодами довгострокового народногосподарського планування. Стратегічне планування широко використовується при обґрунтуванні інвестиційної політики.

Тактика є частиною стратегії, що підпорядкована їй і обслуговує її. Вона характеризує засоби та прийоми, способи досягнення поставленої цілі, лінія поведінки кого-небудь. Іншими словами, тактика — це лінія поведінки, розрахована на порівняно короткий період, визначені завдання і конкретні форми досягнення поставлених економічних цілей.

Різниця між стратегічним (довгостроковим) і поточним плануванням полягає в наступному:

довгострокове планування характеризується широким розмахом, а поточне — певною вузькістю. Стратегічним план галузі може бути тактичним планом народного господарства в цілому;

поточне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей, які задаються на вищому рівні управління. Визначенням цілей і вибором засобів для їх реалізації займається довгострокове планування. Для досягнення найбільшого успіху необхідне як тактичне, так і стратегічне планування.

Економічна стратегія — це генеральна лінія, яка націлена на вирішення головних завдань певного періоду, на досягнення фундаментальних довгострокових цілей; вона включає в себе визначення головного напряму засобів і шляхів виконання поставлених економічних завдань.

Довгострокове планування базується на принципах селективності, альтернативності, комплексності. Принцип селективності орієнтує на глобальні цілі в системі світового господарства й міжнародного розподілу праці незалежно від національних, державних, регіональних та інших кордонів. Принцип багатоваріантності визначає велику кількість шляхів досягнення мети.

Принцип комплексності передбачає аналіз усіх без винятку питань фінансового, ресурсного й організаційного забезпечення кожного альтернативного варіанту стратегічного плану.

Таким чином, фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування. Воно втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Список використаної літератури:

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник. — 2ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2001. — 240 с.

Стельмащук А. М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. — Тернопіль: АСТОН, 2001. — 362 с.

Державне регулювання економіки/ за ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р. Михасюка/ - Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів: «Українські технології», 1999. — 640 с.

Фінанси підприємств: Підручник/ Керівник авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 460 с., іл.

О.Д. Василик, К. В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 608 с.

PAGE.

PAGE 7.