Тема народу у творчості Миколи Некрасова

Тема народу в творчостi Миколи Некрасова Вiдомий росiйськiй поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярностi, якої ранiше не мав. Поезiя Некрасова, просякнута любов «ю до батькiвщини i народу, вiрою у святiсть i благородство революцiйного подвигу, ненавистю до експлуататорiв та гнобителiв, повнiстю зберегла i до сьогоднi свою виняткову силу та художню виразнiсть.

Життя давало йому багатi спостереження за свiтом «униженных и оскорбленных », життям вогких напiвтемних пiдвалiв, заселених мiською бiднотою. Майже двадцять рокiв Некрасов був редактором журналу «Современник «i став видатним дiячем лiтературної громадськостi свого часу.

Збiрка вiршiв 1856 року, присвячена служiнню справi революцiй ної демократiї, принесла великий успiх Некрасову. Вiршi iз цiєї збiрки («Поет и гражданин », «Забытая деревня », «Отрывки из записок графа Гаранского ») викликали обурення вищих кiл, i пiд їх тиском «Современник «ледве не було закрито.

У наступнi роки Некрасов напише: «Несчастные «(1856), «Тишина «(1857), «Убогая и нарядная «в тому ж роцi, «Размышления у парадного подъезда «(1858) i «Песня Еремушке », «О погоде «(1859), в 1860 — «На Волге », «Рыцарь на час », «Плач детей », в 1862 — «Крестьянские дети », «Корабейники » .

У вiршi «Поэт и гражданин «вiдкрита, чесна ненависть до одних, у поєднаннi зi щирою любов «ю до iнших, веде до розриву з теорiєю «чистого мистецтва ». Вона вимагає активного втручання в життя, в соцiальну боротьбу:

Иди в огонь за честь отчизны,.

За убежденья, за любовь…

Иди и гибни безупречно,.

Умрет недаром… Дело прочно,.

Когда под ним струиться кровь.

у широкi маси читачiв думку, що поезiя — важлива суспiльна справа, що поет, який стоїть на рiвнi передових iдей сучасностi, не може не бути громадянином, не може не бути борцем.

Народ — основна тема творiв Некрасова. Але щоб бути спiвцем народу, треба було його знати i любити, вiрити в народ, вмiти правдиво його зображувати.

Ще з дитинства Некрасов спiлкувався з народом i коли став дорослим (часто їздив на полювання) теж. Тiльки на лонi рiдної природи, тiльки у спiлкуваннi з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемi «Тишина «вiн звертається до «рiдної сторони » :

…Спасибо сторона родная,.

За твой врачующий простор!

Как ни тепло чужое море,.

Как ни красна чужая даль,.

Не ей поправить наше горя,.

Размыкать русскую печаль!

А далi поет говорить про народ, з захватом i схилянням згадуючи його подвиги в тiльки що минулому, криваву вiйну:

Народ — герой! В борьбе суровой.

Ты не шатнулся до конца…

Не кожний великий поет мiг би сказати про себе:

Верь, что во мне необъятно безмерная.

Крылась к народу любовь…

Те гаряче почуття патрiотизму, яке нiколи не полишало Некрасова, допомагало йому повiрити у велике призначення рiдного народу. Та похмурi й безрадiснi картини експлуатацiї працi капiталом iз зворушливою силою намальованi у вiршi «Железная дорога ». Однак великий оптимiзм криється у рядках про росiйський народ, який.

Вынесет все — и широкую, ясную.

Грудью дорогу проложит себе…

А в «Горе старого Наума «поет пророчо передбачає початок «Иных времен, иных картин », коли «Освобожденный от оков Народ неутомимый «буде щасливо жити й працювати на берегах рiдної поетовi Волги.

Микола Некрасов був справжнiм спiвцем народу, бо знав, любив його, вiрив у народ, умiв правдиво, i разом з тим художньо його зображувати.