«Енеїда» Iвана Котляревського — енциклопедiя українознавства

" Енеїда «Iвана Котляревського — енциклопедiя українознавства.

I. П. Котляревський — основоположник нової української лiтерату ри. Вiн першим заговорив справдi народною українською мовою про народ i прекрасно змальовував характер українцiв, їх погляди на життя та їх побут як в лiрико-драматичних творах, так i в гумористичносатиричних («Наталка Полавка », «Москаль-чарiвник », «Енеїда »).

Поема «Енеїда «- травестiйно-бурлескна. Травестiйними називаються твори, у яких на пiдгрунтi вiдомого сюжету письменники створюють власнi образи. Котляревський, розповiдаючи про пригоди троянцiв, вiдтворює характери, побут, звичаї українцiв з такою детальнiстю, що поему цiлком можна назвати енциклопедiєю українознавства.

З опису пекла i раю ми дiзнаємося про типовий склад тогочасного українського суспiльства:

Були невiрнi й християни,.

Були пани i мужики,.

Була тут шляхта i мiщани,.

…Були i штатськi, i воєннi,.

Були i панськi, i казеннi,.

Були миряни i попи.

Зi згадуваних у текстi поеми подiй легко довiдатися про окремi моменти з iсторiї України. Так, Сивiлла говорить, що «при Шведчинi я дiвовала », а «татарва як набiгала, то я вже замужем була » .

Зi скульптурно-живописною виразнiстю вiдображує I. Котляревський зовнiшнiсть, характер, мораль українцiв. Перед нами запорозькi козаки постають такими, якими вони були як за внутрiшнiми особливостями характеру — самовiдданими, героїчними, здатними вiддавати життя за рiдну землю, але часом i п «яницями та бешкетниками, — так i за зовнiшнiстю:

Щоб голови всi обголяли,.

Чуприни довгi оставляли,.

А ус в пiвлiкоть би торчав…

Згадує автор подробицi органiзацiї i вигляду козацького вiйська:

Так славнiї полки козацькi,.

Лубненський, Гадяцький, Полтавський,.

В шапках, було, як мак, цвiтуть.

Пошили синi всiм жупани,.

Наспiд же бiлiї каптани, ;

Щоб був козак, а не мугир.

Говорить письменник i про народну мораль, про вiру у справедливiсть, у неминучiсть кари за зло та винагороди за добро (у пеклi — несправедливi пани, здирники).

Створюючи образ народу України, автор перелiчує, наприклад, найхарактернiшi для тих часiв iмена (24 iменi!).

Не могла пройти повз увагу автора i народна творчiсть. Троянцi:

Кугикали все пiсеньок:

Козацьких, гарних, запорiзьких…

Про Сагайдачного спiвали,.

Либонь, спiвали i про Сiч…

А яка ж пiсня чи танець без музики! Отож ми бачимо типовi нацiональнi музичнi iнструменти: бандуру, сопiлку, дудку тощо.

Фольклор — невiд «ємна часина культури. Часом ми вiдчуваємо в поемi вiдлуння народної казки. Так троянцi дарують Латину чоботи-скороходи, Аматi — скатерку-самобранку, Лавiнiї - килим-самольот, Сивiлла має хатинку «на нiжцi курячiй » .

Близька до народного фольклору i мова. Тут звучать прислiв «я та приказки («i все на ус собi мотала », «не розглядiвши, кажуть, броду, не лiзь прожогом перший в воду », «хто чим багат, то тим i рад »), сталi епiтети i «крилатi вислови «з народної мови («кричав, як в мартi кiт », «бiсикiв пускать », «аж поза вухами лящало », «нiхо з уст пари не пускав »).

Пророцтва, ворожiння, прокльони — це теж частина народної творчостi. Ось як Дiдона проклинає Енея:

Нехай тобi присниться бiс!

З твоїми сучими синами,.

Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,.

Щоб нi горiли, нi болiли,.

На чистому щоб поколiли…

Пiп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливiсть тодiшнього менталiтету.

Котляревський розповiдає нам i про звичаї, розваги, про всi отi досвiтки, вечорницi, сватання, колядки, кулачнi бої, iгри:

I у панаса грати стала…

Тут iншi журавля скакали,.

А хто од дудочки потiв.

I в хрещика, i в горюдуба,.

Не раз доходило до чуба,.

Як загулялися в джгута.

В хлюста, в пари, в вiзка iграли.

I дамки по столу совали…

Цiкавi вiдомостi про життя прадiдiв дають описи побуту тих часiв. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплiя, рубель, цiп, або «квачi, помела, макогони », якими користуються герої поеми. Зображується i посуд — полив «янi миски, кленовi тарiлки; для напоїв використовували: «барильця, пляшечки, носатку, сулiї, тикви, баклажки ». Згадується i про вживання лiкарняних рослин.

Можна довiдатися з поеми i про тодiшнi «транспортнi засоби »: берлини, дормези, ридвани, портшези, перекладнi.

А як цiкаво нам дiзнатися про те, що їли i пили нашi предки. Так у Дiдони вживали:

…Свинячу голову до хрiну.

I локшину на перемiну,.

Потiм з пiдливою iндик;

На закуску кулiш i кашу,.

Лемiшку, зубцi, путрю, квашу,.

Iз маком медовий шулик.

I кубками пили слив «янку,.

Мед, пиво, брагу, сирiвець,.

Горiлку просту i калганку.

Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дiдони Ганна:

В червонiй юпочцi баєвiй,.

В запасцi гарнiй фаналевiй,.

В стьожках, в намистi…

Еней одягає «штани i пару чобiток, сорочку i каптан з китайки, i шапку, пояс з каламайки, i чорний шовковий платок ». Так само змальо-ваний в українському стилi одяг Дiдони, Венери, Юнони, навiть машталiра, що править кiньми Венери.

Отже, у творi Котляревського ми бачимо всебiчне, справдi енциклопе дичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої вiтчизни, образи предкiв. I дивуєшся талантовi письменника, його глибокому знанню i розумiнню життя народу.